Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/62 від 08.02.96
м.Київ

Арбітражним судам України

( Роз'яснення втратило чинність на підставі Рекомендацій
Президії Вищого господарського суду
N 04-5/103 від 31.05.2007 )

Про деякі питання підвідомчості господарських спорів

З метою однакового і правильного визначення підвідомчості господарських спорів Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи арбітражному суду, або сказано про вирішення спору в судовому порядку, арбітражному суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені Законом України "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ) та Арбітражним процесуальним Кодексом України (далі - АПК ( 1798-12 ). При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 26 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06) (в редакції Закону України від 15.12.92 ( 2857-12 ) при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові в суді, незалежно від статусу учасників спору.

2. У відповідності зі статтями 13, 14, 15 АПК підвідомчість господарських спорів визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підвідомчість спорів (стаття 16 АПК).

При виникненні ускладнень щодо визначення підвідомчості спору арбітражним судам слід виходити з такого.

2.1. Якщо законодавчим актом передбачене право стягувача списувати у безспірному порядку ті чи інші суми, то у відповідності з пунктом 8 статті 63 АПК ( 1798-12 ) заява стягувача розгляду арбітражним судом не підлягає. Проте у разі, коли банк з будь-яких причин відмовив у виконанні вимог стягувача, останній вправі звернутись з позовом до боржника на загальних підставах.

2.2. Згідно зі статтею 12 АПК арбітражному суду підвідомчі спори про визнання недійсними лише актів ненормативного характеру. Отже не можуть оспорюватись в арбітражному суді акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені в процесі чи за результатами перевірок тощо. Наприклад, статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (в редакції Закону України від 24.12.93 ( 3813-12 ) передбачено стягнення недоїмок з податків та неподаткових платежів, а також пені, штрафів, інших санкцій, установлених чинним законодавством України, за рішенням начальників (заступників начальників) податкових органів. Таким чином, актом ненормативного характеру є згадане рішення про застосування і стягнення фінансових санкцій, яке повинно відповідати формам, установленим Інструкцією про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 20.04.95 N 28.

2.3. У відповідності з пунктом 5 статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків та неподаткових платежів" стягнення недоїмок з платежів за відсутності коштів у боржника може бути звернене на майно підприємства, установи, організації згідно з чинним законодавством. Позови податкових інспекцій про звернення стягнення недоїмки на майно боржника - юридичної особи підвідомчі арбітражним судам на загальних підставах. У цьому випадку необхідне подання інспекцією доказів звернення з розпорядженням про безспірне списання тих чи інших сум до установи банку і довідки останнього про відсутність коштів на рахунку боржника.

2.4. Підвідомчість спору про стягнення іноземної валюти визначається відповідно до статей 13 і 14 АПК ( 1798-12 ), виходячи з ціни позову у національній валюті України - еквіваленті іноземної валюти згідно з офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день подання позову.

2.5. За змістом Переліку, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 12.10.76 N 483, на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор стягується заборгованість за кредитними операціями, здійсненими установами колишнього Держбанку СРСР. Зі створенням Національного банку України та комерційних банків у зазначений Перелік не внесено відповідних змін і тому у таких банків відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитними договорами у безспірному порядку за виконавчими написами. Отже спори про стягнення цієї заборгованості підвідомчі арбітражним судам.

2.6. На підставі пункту 19, зазначеного у пункті 2.5 цього роз'яснення Переліку, заборгованість з орендної плати, комунальних і експлуатаційних видатків на утримання нежилих приміщень в будинках, що знаходяться у віданні місцевих Рад народних депутатів, об'єднань, установ, підприємств, організацій стягується у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріальних контор. Таким чином, спори, пов'язані зі стягненням названої заборгованості, арбітражному суду непідвідомчі.

2.7. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) (в редакції Закону України від 23.12.93 (3795-12) рішення місцевих органів державної виконавчої влади щодо володіння і користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1501-06, 1502-06, 1503-06 ). Отже, встановивши, що позовна заява містить вимоги про визнання такого рішення недійсним, арбітражний суд повинен відмовити у її прийнятті з посиланням на пункт 1 статті 62 АПК ( 1798-12 ). Такий же порядок застосовується і до заяви прокурора або органу, уповноваженого реєструвати статути релігійних організацій, про припинення діяльності релігійної організації (стаття 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції Закону України від 23.12.93).

Не підлягають розгляду арбітражним судом також позови релігійних організацій про витребування культової будівлі і майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) або про усунення перешкод у користуванні ними (негаторний позов), якщо є рішення відповідного державного органу про передачу культової будівлі чи майна релігійній організації у володіння або користування, оскільки згідно зі статтями 348 та 349 Цивільного процесуального кодексу України ( 1503-06 ) таке рішення є виконавчим документом (пункт 17 статті 348 ЦПК).

2.8. Статтею 37 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) органам прокуратури надано право звертатися до арбітражного суду з заявами про припинення екологічно небезпечної діяльності суб'єктів господарювання. Заяви інших державних органів з цих питань розгляду арбітражними судами не підлягають, оскільки у відповідності з пунктом 3 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 29.10.92 N 2751-12, діяльність таких підприємств може бути обмежена, зупинена чи припинена за рішенням органів, перелік яких наведений у названому пункті і до компетенції яких чинним законодавством України віднесене вирішення питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища.

Рішення органів, зазначених у пункті 3 названого Порядку, можуть бути визнані недійсними на загальних підставах за заявами зацікавлених юридичних осіб або прокурора.

2.9. Справи за заявами прокурорів про визнання недійсними рішень сесій місцевих Рад народних депутатів, їх виконкомів, державних адміністрацій тощо підвідомчі арбітражному суду на загальних підставах, якщо ці акти носять нормативний характер (стаття 12 АПК ( 1798-12 ).

Стосовно ж, заяв прокурорів про визнання акта незаконним у разі відхилення відповідного протесту чи ухилення від розгляду його органом, який видав акт, або вищестоящим органом, то справи за такими позовами арбітражним судам непідвідомчі (стаття 248-15 Цивільного процесуального кодексу України ( 1502-06 ).

2.10. У відповідності зі статтею 1 АПК України захист прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, незалежно від форм власності майна та організаційних форм, покладений на арбітражний суд. Отже, спори, пов'язані з застосуванням чи порушенням антимонопольного законодавства, підвідомчі арбітражним судам на загальних підставах, якщо інше не встановлено чинним законодавством, міжнародними договорами або угодами (пункт 3 статті 12 АПК в редакції Закону України від 02.03.95 "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Антимонопольний комітет")" ( 82/95-ВР ).

2.11. Спори про припинення випуску друкованого засобу масової інформації, вилучення тиражу чи окремої її частини; оскарження відмови в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення цього випуску; зміну засновника (складу засновників); вимоги громадян, юридичних осіб і державних органів про спростування опублікованої інформації підвідомчі загальним судам (статті 18, 19, 20 та 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (2782-12).

3. При визначенні територіальної підвідомчості спору арбітражні суди повинні керуватись таким.

3.1. Якщо позов подано до юридичної особи в арбітражний суд за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи, арбітражний суд вирішує спір по суті. У разі відсутності таких повноважень, позовні матеріали або справа надсилаються за підвідомчістю - в арбітражний суд за місцем знаходження юридичної особи.

3.2. Арбітражні суди не вправі приймати до свого провадження справи за позовами до відповідачів, місцезнаходження яких за межами України, крім випадків, коли міждержавними договорами чи угодами передбачено інше. Такі випадки передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної у Києві 20.03.92 Урядами держав-учасниць СНД, згідно з яким підвідомчість спорів може визначатись угодою сторін (договірна підвідомчість) за винятками, викладеними в пунктах 3 і 4 статті 4 зазначеної Угоди.

При цьому слід враховувати таке. Якщо угодою сторін обумовлене вирішення спорів арбітражним судом України, підвідомчість спору визначається за загальними правилами територіальної та предметної підвідомчості.

3.3. Визначаючи підвідомчість спору, в якому поєднані майнові і немайнові вимоги, арбітражні суди повинні виходити з такого.

При об'єднанні заявником вимог щодо визнання недійсним акта ненормативного характеру і повернення стягнутих на його підставі сум, підвідомчість спору повинна визначатись рівнем органу, що видав цей акт (місцевий, центральний).

Об'єднання вимог про розірвання чи зміну умов договору та відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, суперечить правилам статті 58 АПК і тому такі позовні заяви не повинні прийматися до розгляду (п.5 статті 63 АПК ( 1798-12 ).

3.4. Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню арбітражним судом за місцем знаходження однієї із сторін, до якого звернувся заявник (крім випадків, коли за сумою договору спір підвідомчий Вищому Арбітражному Суду України).

4. Згідно зі статтею 12 АПК ( 1798-12 ) арбітражним судам не підвідомчі "інші спори", вирішення яких, відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод, віднесено до відання інших органів.

5. У зв'язку з тим, що трудовий колектив не має статусу юридичної особи, йому не надано право звертатись до арбітражного суду в т.ч. і з заявою про визнання недійсним рішення компетентного органу про ліквідацію або реорганізацію підприємства, з такою заявою вправі звернутися саме підприємство, оскільки до виключення його з державного реєстру воно не втрачає статусу юридичної особи.

6. Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України ( 561-12 ) та статті 45 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (2009-12) спори, пов'язані з зобов'язанням Рад народних депутатів надати земельну ділянку у власність або користування для ведення селянського (фермерського) господарства, вирішуються відповідною Радою, а у разі її відмови - судом.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації, селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

У зв'язку з цим вирішення спорів, пов'язаних з відмовою Ради народних депутатів у передачі або наданні громадянину земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, віднесене до компетенції суду загальної юрисдикції. Що ж до спорів, пов'язаних з наданням додаткової земельної ділянки селянському (фермерському) господарству, після його створення, а також із припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства та з вилученням (викупом) для державних і громадських потреб земель у селянського (фермерського) господарства (стаття 30 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"), то вони відповідно до статті 1 АПК України ( 1798-12 ), підвідомчі арбітражним судам.

7. У випадку порушення місцевим органом виконавчої влади строку реєстрації (стаття 6 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) або відмови у реєстрації підприємства, засновником якого є як юридичні, так і не юридичні особи, з заявою про спонукання здійснити реєстрацію чи про визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації, вправі звернутись тільки засновник - юридична особа. Заяви інших засновників розгляду арбітражним судом не підлягають.

8. Статтею 15 Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ) (далі - Закон) визначено порядок легалізації (реєстрації) політичних партій, інших об'єднань громадян (асоціацій, фондів тощо) та їх місцевих чи регіональних відділень. Відмова у реєстрації об'єднання може бути оскаржена до суду загальної юрисдикції (стаття 16 Закону), оскільки до реєстрації об'єднання громадян не є юридичною особою.

Спори, пов'язані з примусовим розпуском (ліквідацією) об'єднання громадян, вирішуються арбітражним судом на загальних підставах за заявою легалізуючого органу або прокурора. У такому ж порядку вирішуються спори щодо накладання стягнень на об'єднання громадян (статті 28-31 Закону).

У відповідності з частиною 4 статті 32 Закону рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України. Отже при вирішенні питання підвідомчості спору про примусовий розпуск об'єднання арбітражному суду слід пересвідчитись у тому, який статус має те чи інше об'єднання громадян. При цьому слід мати на увазі, що у відповідності з пунктом 9 частини 3 статті 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 2400-12 ) справи про примусовий розпуск політичних партій підвідомчі Конституційному Суду України.

9. Стаття 2 АПК ( 1798-12 ) і Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, від 20.03.92, не передбачають права прокурорів держав, що раніше входили до складу СРСР, на подання позовів до арбітражних судів України. Отже, до укладення відповідних міждержавних угод чи договорів, заяви таких прокурорів розгляду арбітражними судами України не підлягають.

10. Відповідно до частин 5 та 6 статті 8 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" ( 2163-12 ) (зі змінами, внесеними законами України від 07.07.92 ( 2544-12 ), 18.09.92 ( 2623-12 ), 26.01.94 ( 3875-12 ), 22.02.94 ( 3892-12 ) та декретами Кабінету Міністрів України від 15.12.92 ( 9-92 ) і 19.02.93 ( 15-93 ) товариства покупців у межах своїх повноважень користуються правами юридичної особи і вправі брати участь як позивачі або відповідачі в суді чи арбітражному суді. Отже, спори за участю товариства покупців з питань, що виходять за межі повноважень, перелічених у частині 5 статті 8 названого вище Закону, вирішенню арбітражним судом не підлягають.

11. На підставі статті 67 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) не підлягають розгляду арбітражними судами справи в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо хоча б одна із сторін знаходиться за межами України.

12. У відповідності з частиною 1 статті 50 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 N 55-93 "Про режим іноземного інвестування" (в редакції Закону України від 02.02.94 ( 3915-12 ) спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, підвідомчі судам загальної юрисдикції, а не арбітражним судам, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України про захист іноземних інвестицій.

Усі інші спори, не зазначені у частині 1 цієї статті, підлягають розгляду в судах та (або) арбітражних судах України або за домовленістю сторін - в третейських судах, у тому числі за кордоном (частина 2 статті 50 зазначеного вище Декрету).

13. Відповідно до частини 7 статті 50 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) спір про право, оснований на вчиненні нотаріальної дії, вирішується судом або арбітражним судом у позовному порядку. При вирішенні питань підвідомчості такого спору слід виходити з того, що виконавчий напис нотаріального органу не є актом ненормативного характеру (статті 87-89 Закону України "Про нотаріат"). Справи, пов'язані з оскарженням виконавчого напису, підвідомчі загальним судам (частина 1 статті 50 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) та глава 39 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ).

14. У зв'язку з виданням цього роз'яснення з абзацу 2 пункту 2 роз'яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України від 23.08.94 N 02-5/610 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права державної власності на землю" слід вилучити слова: "...а також і після створення селянського (фермерського) господарства...".