Про виконання судами України законодавства в справах про повторні злочини і виконання постанов Пленуму Верховного Суду України з цього питання

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 12.10.89, N 7
м.Київ

(Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України
N 7 від 04.06.2010)

Про виконання судами України законодавства в справах
про повторні злочини і виконання постанов
Пленуму Верховного Суду України з цього питання

( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України
N 3 від 04.06.93
N 3 від 13.01.95
N 12 від 03.12.97 )

Останнім часом під впливом ряду факторів відбувається зростання злочинності, у тому числі тяжких злочинів. Намітилась стійка тенденція до збільшення питомої ваги осіб, засуджуваних за вчинення повторних злочинів. Більше третини цих осіб вчинили злочини протягом першого року після відбуття покарання. Не знижується повторна злочинність неповнолітніх.

Обговоривши матеріали про судову практику застосування законодавства в справах про повторні злочини, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди України, керуючись роз'ясненнями, що містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України з цього питання, в основному правильно розглядають справи про повторні злочини.

Разом з тим у діяльності судів є ще помилки та недоліки.

Не всі суди пред'являють належну вимогливість до якості матеріалів дізнання і попереднього слідства.

Іноді до розгляду приймаються справи, по яких з достатньою повнотою не з'ясовувались дані про минулі судимості особи, притягнутої до відповідальності, фактичний строк відбутого покарання, підстави звільнення її від відбуття покарання, інші обставини. Самі суди не завжди заповнюють прогалини, які допускають органи дізнання та попереднього слідства.

Окремі суди недооцінюють підвищену суспільну небезпеку повторних злочинів і призначають у ряді випадків необгрунтовано м'які міри покарання особам, які вперто не бажають стати на шлях чесного трудового життя, неправильно призначають раніше судимим види виправно-трудових установ, допускають помилки при вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

Мають місце факти необгрунтованого умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання та умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці осіб, які не стали на шлях виправлення.

Суди не завжди реагують на упущення в діяльності місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування по трудовому та побутовому влаштуванню осіб, звільнених з місць позбавлення волі, недоліки у роботі органів внутрішніх справ, трудових колективів, громадськості по запобіганню повторним злочинам і адміністрації виправно-трудових установ по вихованню засуджених. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів республіки на необхідність рішучого усунення зазначених недоліків. ( Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Неухильно виконуючи вимоги закону і роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 року N 5 "Про практику застосування судами України законодавства про повторні злочини", суди повинні вжити заходів до дальшого поліпшення діяльності по розгляду справ, не допускаючи послаблень до осіб, що вчинили злочини повторно. (Абзац другий пункту 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

2. Судам належить підвищити вимогливість до якості матеріалів дізнання і попереднього слідства по з'ясуванню даних про минулі судимості особи, притягнутої до відповідальності, фактичний строк відбутого покарання і підстави звільнення її від відбуття покарання.

У разі встановлення істотної неповноти або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, а також інших обставин, передбачених ст.246 КПК України ( 1003-05 ), суд повинен вжити усіх передбачених законом заходів до заповнення допущених прогалин, а при неможливості їх усунення вирішити питання про направлення справи на додаткове розслідування.

3. Додержуючись вимог закону про індивідуалізацію покарання, суди зобов'язані призначати, як правило, передбачені законом суворі міри покарання особам, які раніше засуджувалися і вперто не бажають залучатися до чесного трудового життя, враховуючи, що необгрунтоване призначення м'яких мір покарання рецидивістам не сприяє меті їх перевиховання і виправлення, а також запобіганню вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.

Судам слід мати на увазі, що однією з необхідних умов для правильного призначення покарання за сукупністю вироків є суворе додержання загальних начал призначення покарання і вимог ст.43 КК України ( 2001-05 ). Призначаючи остаточне покарання за кількома вироками, суд повинен враховувати тяжкість раніше і знову вчиненого злочину, дані про особу винного, а також обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

4. При обговоренні питання про можливість застосування до засудженого частини першої ч.1 ст.46-1 КК України ( 2001-05 ) судам необхідно враховувати те, що вона не має застосовуватись до осіб, котрі раніше засуджувались до позбавлення волі, в тому числі до позбавлення волі умовно, умовно з обов'язковим залученням до праці чи з відстрочкою виконання вироку, коли судимість не знята або не погашена в установленому законом порядку. (Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 3 від 13.01.95 )

Разом з тим судам слід мати на увазі, що згідно з ч.3 ст.46-1 КК України попередня судимість вагітної жінки чи жінки, що має дитину віком до трьох років, крім засуджених, до позбавлення волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, сама по собі не є підставою для незастосування відстрочки виконання вироку. ( Пункт 4 доповнено абзацом другим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 13.01.95, із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

5. Розглядаючи справи про вчинення повторних злочинів неповнолітніми, суди зобов'язані ретельно досліджувати не лише обставини вчиненого ними, але також роль дорослих, особливо рецидивістів, у втягненні їх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність і в необхідних випадках ставити питання про притягнення таких осіб до передбаченої законом відповідальності.

Виходячи з необхідності підвищення запобіжного значення відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, рекомендувати судам при призначенні покарання особі, визнаній винною в цих злочинах, ширше застосовувати принцип повного або часткового складання призначених покарань.

6. Звернути увагу судів на те, що обгрунтоване застосування ст.26 КК України ( 2001-05 ) має важливе значення в справі зміцнення правопорядку. При обговоренні питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом судам належить керуватись вимогами цієї статті та роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1984 року N 5. (Абзац перший пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

У всіх випадках, передбачених ст.26 КК України, коли особа може бути визнана особливо небезпечним рецидивістом, суд у мотивувальній частині вироку повинен навести мотиви, якими він керувався, а у разі визнання особи особливо небезпечним рецидивістом - викласти рішення з даного питання і в резолютивній частині вироку.

7. Судам необхідно мати на увазі, що неправильне застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці негативно впливає на виховання засуджених. ( Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

У зв'язку з цим при розгляді таких матеріалів суди повинні забезпечувати суворо індивідуальний підхід до кожного засудженого, всебічно перевіряючи дані про особу, поведінку і ставлення його до праці за весь період відбуття призначеного за вироком покарання.

8. Вказати судам на необхідність у кожному випадку особливу увагу приділяти виявленню й усуненню причин та умов, які сприяли вчиненню повторних злочинів. Розглядаючи справи про злочини, вчинені раніше засудженими особами, суди повинні з'ясовувати обставини, які дозволяли їм пиячити, бродяжити, ухилятися від суспільно корисної праці, вести паразитичний спосіб життя, вчинювати нові злочини в місцях позбавлення волі.

При встановленні недоліків у роботі місцевої державної адміністрації чи органів місцевого самоврядування по трудовому і побутовому влаштуванню осіб, звільнених з місць позбавлення волі, відсутності контролю за їх поведінкою, незадовільної роботи по вихованню засуджених у виправно-трудових установах, неналежного здійснення адміністративного нагляду судам належить гостро реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал (постанов), контролюючи їх виконання і вжиття реальних заходів до усунення виявлених недоліків. ( Абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

9. ( Пункт 9 втратив чинність на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

10. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, іншим судам касаційної та наглядної інстанцій посилити нагляд за додержанням законодавства і виконанням постанов Пленуму Верховного Суду України, спрямованих на запобігання повторним злочинам. Систематично вивчати практику застосування судами законодавства про повторні злочини, глибше аналізувати стан судимості в Україні, областях, містах, районах, використовуючи матеріали узагальнення для підвищення рівня судової діяльності. ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N3 від 04.06.93 )

Парус Iнтернет-Консультант