Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 11.10.85, N 7
м.Київ

Про практику застосування судами України
законодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду України
N 10 від 03.10.86
N 3 від 04.06.93
N 3 від 13.01.95
N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши результати узагальнення судової практики, Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди України в основному правильно застосовують законодавство, спрямоване на подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння.

Разом з тим в їх діяльності ще мають місце серйозні недоліки та упущення, що знижують ефективність застосування законодавства. Деякі суди не пред'являють належної вимогливості до якості дізнання і попереднього слідства, приймають до провадження поверхово розслідувані справи і неналежно оформлені матеріали цієї категорії. Нерідко самі при розгляді справ неглибоко досліджують обставини, що мають істотне значення для їх правильного вирішення, в справах про самогоноваріння не завжди з'ясовують дійсну мету виготовлення самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення і не встановлюють усіх осіб, причетних до злочину, допускають факти неправильної кваліфікації вчиненого і призначення необгрунтовано м'яких мір покарання. Іноді не досліджуються обставини, пов'язані з необхідністю застосування примусового лікування до особи, яка вчинила злочин на грунті алкоголізму.

В справах про злочини, вчинені неповнолітніми в стані сп'яніння, недостатньо повно з'ясовуються обставини, пов'язані з придбанням і споживанням підлітками спиртних напоїв, роль дорослих у втягненні їх у пияцтво.

При призначенні покарання за вчинення злочину в стані сп'яніння ця обставина всупереч вимогам закону не завжди враховується як така, що обтяжує відповідальність.

При розгляді матеріалів про направлення до лікувально-трудових профілакторіїв осіб, що хворіють на алкоголізм, суди не повною мірою виконують вказівки постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1981 р. N 11 "Про практику застосування судами України законодавства про примусове лікування і трудове виховання хронічних алкоголіків".

Допускаються помилки при розгляді справ про визнання громадян обмежено дієздатними.

Мають місце випадки неякісного розгляду в судах адміністративних справ про правопорушення, пов'язані з пияцтвом і алкоголізмом.

Потребує значного поліпшення профілактична робота судів при розгляді справ цієї категорії. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Судам України забезпечити точне і неухильне додержання законодавства, спрямованого на подолання пияцтва та алкоголізму, викоренення самогоноваріння, та усунути недоліки, які є в діяльності по розгляду справ про злочини та інші правопорушення, що вчинюються на грунті пияцтва і алкоголізму. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

2. Зобов'язати суди підвищити вимогливість до якості дізнання та попереднього слідства в справах про злочини, вчинені в стані сп'яніння і на грунті алкоголізму. При розгляді справ про самогоноваріння особливу увагу слід звертати на повноту і всебічність дослідження даних про джерело придбання сировини і продуктів для виготовлення самогону або інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, притягнення до відповідальності пособників, підмовників та інших осіб, причетних до злочину.

3. Розглядаючи кримінальні справи, суди мають з'ясовувати, чи не пов'язаний злочин зі вживанням особою спиртних напоїв. При встановленні факту вчинення особою злочину в стані сп'яніння судам необхідно мати на увазі, що відповідно до п.11 ст.41 КК України ( 2001-05 ) дана обставина визнається як така, що обтяжує відповідальність.

Залежно від характеру злочину суд може не визнати дану обставину як таку, що обтяжує відповідальність, лише у випадках, коли вчинення злочину особою в стані сп'яніння не вплинуло на ступінь суспільної небезпечності вчиненого або не пов'язано з наслідками, що настали, а також з врахуванням особливих умов, за яких винний опинився в такому стані (наприклад, при доведенні неповнолітнього дорослою особою до стану сп'яніння).

Визнання чи невизнання стану сп'яніння обставиною, що обтяжує відповідальність, суд повинен мотивувати у вироку при призначенні винному покарання. ( Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

4. В справах про злочини, вчинені на грунті алкоголізму, суди повинні суворо виконувати вимоги ст.14 КК України ( 2001-05 ) і враховувати, що застосування примусових заходів медичного характеру до алкоголіка, який вчинив злочин, є можливим лише за наявності необхідних даних, зокрема, мотивованого висновку медичної комісії про те, що особа хворіє на алкоголізм, потребує такого лікування і для його застосування нема протипоказань. Висновок судово-психіатричної експертизи про можливість застосування примусового лікування від алкоголізму може розглядатись як підстава для направлення на таке лікування, коли воно відповідає вимогам, що пред'являються до медичного висновку, про необхідність застосування до особи лікування.

Вирішуючи питання про направлення особи на примусове лікування від алкоголізму, суди мають ретельно перевіряти обгрунтованість медичного висновку і в разі незгоди з ним наводити у вироку відповідні мотиви. Враховуючи, що ст.14 КК України не пов'язує можливість застосування лікування з віком, треба мати на увазі, що воно може бути застосовано до будь-якої особи, що потребує лікування, незалежно від віку.

5. Особливу увагу суди мають приділяти розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми в стані сп'яніння чи на грунті пияцтва. Виходячи з вимог ст.433 КПК України ( 1003-05 ), судам належить ретельно досліджувати обставини, пов'язані з розпиттям ними спиртних напоїв, вживати заходів до встановлення дорослих осіб, які довели неповнолітніх до стану сп'яніння, продали їм спиртні напої, гостро реагувати на такі факти і ставити питання про притягнення цих осіб до передбаченої законом відповідальності.

6. Розглядаючи справи про самогоноваріння, суди повинні враховувати, що кримінальна відповідальність за ст.149 КК України ( 2002-05 ) настає лише за виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення з метою продажу або виготовлення з цією метою апаратів для їх вироблення, а так само за торгівлю зазначеними спиртними напоями чи апаратами. Тому в судовому засіданні необхідно ретельно досліджувати ці обставини, оскільки їх з'ясування має важливе значення для висновку про наявність в діях особи складу злочину.

Вирішуючи питання про наявність мети продажу при виготовленні самогону чи інших міцних спиртних напоїв, необхідно враховувати кількість виготовлених напоїв, алкогольної маси для їх наступного виготовлення, а також інші обставини. ( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 3 від 13.01.95 )

7. Приготування алкогольної маси й інших продуктів бродіння для наступного виготовлення самогону або інших міцних спиртних напоїв слід кваліфікувати як замах на їх виготовлення.

При виготовленні винним хоч би з частини алкогольної маси міцного спиртного напою або приготування закваски і одночасне зберігання ним самогонного апарата дії його належить кваліфікувати як закінчений злочин.

Виготовлення міцних напоїв домашнього вироблення або апаратів для їх вироблення з метою продажу вважається закінченим злочином незалежно від того, чи почав винний їх продаж. ( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

8. ( Пункт 8 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 13.01.95 )

9. Роз'яснити, що дії посадових осіб, які відпускають сировину, продукти і матеріали, надають транспортні засоби або приміщення завідомо для виготовлення або зберігання з метою продажу самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення або виготовлення з цією метою апаратів для їх вироблення, належить кваліфікувати за ст. 19 ( 2001-05 ) і ст. 149 (2002-05 ) КК України, а якщо вони завдали істотної шкоди державним чи громадським інтересам, то додатково і за ст.165 КК України ( 2002-05 ). (Пункт 9 в редакції Постанов Пленуму Верховного Суду України N 10 від 03.10.86, N 3 від 04.06.93, із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 13.01.95, N 12 від 03.12.97 )

10. Судам належить перевіряти додержання органами дізнання і попереднього слідства законодавства, що регламентує порядок вилучення, огляду, зберігання і приєднання до матеріалів справи про самогоноваріння речових доказів, оскільки їх дослідження впливає на висновок про винність осіб і правильність кваліфікації дій.

За протокольною формою досудової підготовки матеріалів питання про приєднання речових доказів повинно бути вирішено в постанові або ухвалі про порушення справи і віддання правопорушника до суду.

11. Роз'яснити судам, що продаж працівником торговельного підприємства або підприємства громадського харчування, який не є посадовою особою, спиртних напоїв, завідомо для спекуляції, що тягне кримінальну відповідальність, кваліфікується за статтями 19, 154 КК України.

Коли ці дії вчинюються посадовою особою і в них містяться ознаки зловживання службовим становищем, то вони підлягають кваліфікації за статтями 165 та 19 і 154 КК України.

Скуповування з метою продажу і наступний перепродаж самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення і апаратів для їх вироблення підлягає кваліфікації за ст.149 КК України за ознаками зберігання або торгівлі зазначеними спиртними напоями чи апаратами. ( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 10 від 03.10.86, N 3 від 04.06.93, N 3 від 13.01.95, N 12 від 03.12.97 )

12. При розгляді справ про порушення правил торгівлі спиртними напоями необхідно мати на увазі, що:

а) дії осіб, які реалізують спиртні напої зі складів, баз, підсобних та інших приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування), інших державних підприємств (організацій), споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само під час транспортування, при наявності ознак злочину, слід кваліфікувати за ст.155-3 КК України (2002-05);

б) продаж працівником торговельного підприємства або підприємства громадського харчування, який не є посадовою особою, спиртних напоїв з порушенням правил торгівлі, поєднаним з одержанням незаконної винагороди від громадянина шляхом вимагательства, кваліфікується за ст.155-2 КК України, а за наявності умов, передбачених ст.155-3 КК України, - за сукупністю цих статей;

в) якщо посадова особа підприємства торгівлі або підприємства громадського харчування відпускає спиртні напої з порушенням правил торгівлі за хабар, то такі дії належить кваліфікувати за ст.168 КК України, а за наявності умов, зазначених у ст.155-3 КК України, - за сукупністю цих статей. ( Пункт 12 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

13. ( Пункт 13 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

14. За ст.215-4 КК України ( 2002-05 ) відповідальність за допущення до керування транспортними засобами водіїв, що перебувають у стані сп'яніння, особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, може мати місце лише за наявності наслідків, зазначених у ст. 215 КК України, які настали з вини водія. При цьому не має значення, чи притягнутий до відповідальності водій, який допустив порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що спричинили ці наслідки.

Відповідальність за ст.215-4 КК України несуть не лише працівники державних, кооперативних і громадських організацій, на яких покладено відповідальність за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, але також водії цих організацій, власники і водії приватних транспортних засобів, які дозволили особі, котра завідомо для них була в стані сп'яніння, керувати транспортним засобом. ( Пункт 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

15. Призначаючи покарання особі, яка вчинила злочин, передбачений ст.215-4 КК України, суди повинні враховувати, що санкція цієї статті передбачає обов'язкове застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів. Незастосування його може мати місце лише за наявності умов, передбачених ст.44 КК України ( 2001-05 ), з обов'язковою вказівкою у вироку мотивів з посиланням на цей закон. Коли підсудний до розгляду справи судом вже не працював на посаді або не займався діяльністю, з якою було пов'язано вчинене, то зазначена обставина не є підставою для незастосування додаткового покарання. ( Пункт 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

16. Враховуючи, що в справах про злочини, передбачені ст.149 КК України, законом (ст.425 КПК України ( 1003-05 ) встановлена протокольна форма досудової підготовки матеріалів, при порушенні справи і відданні до суду належить звертати увагу на достатність фактичних даних, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника. ( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 3 від 13.01.95 )

17. Відповідно до п.4 ст.81 КПК України ( 1001-05 ) судам необхідно в усіх випадках передавати в доход держави речові докази - гроші, цінності та речі, нажиті злочинним шляхом внаслідок виготовлення і продажу спиртних напоїв і апаратів для виготовлення самогону, інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, спекуляції спиртними напоями. Коли гроші, цінності та інші речі не було виявлено, то безпідставно набуте стягується з підсудного на підставі ст.470 Цивільного кодексу України у доход держави. Речові докази в справах про самогоноваріння (самогон і самогонні апарати) підлягають знищенню органами внутрішніх справ після набрання вироком законної сили. (Пункт 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

18. При розгляді матеріалів про направлення до лікувально-трудового профілакторію осіб, що хворіють на хронічний алкоголізм, судам належить керуватися роз'ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1981 р. N 11 "Про практику застосування судами України законодавства про примусове лікування і трудове виховання хронічних алкоголіків".

Ураховуючи, що за змістом ст.1 Указу Президії Верховної Ради УРСР від 17 серпня 1966 р. "Про примусове лікування і трудове виховання хронічних алкоголіків" (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 січня 1991 р. ( 663-12 ) направленню на таке лікування підлягають особи, які ухиляються від добровільного лікування або продовжують пиячити після лікування і систематично порушують при цьому громадський порядок або права інших осіб, судам слід перевіряти ці обставини, а також наявність у матеріалах медичного висновку про необхідність і можливість лікування, клопотання трудових колективів, державних органів, установ, громадських організацій або близьких родичів. ( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

19. Беручи до уваги, що правильне вирішення справ про визнання обмежено дієздатними осіб, які зловживають спиртними напоями і ставлять свою сім'ю у тяжке матеріальне становище, є одним з ефективних засобів запобігання алкоголізму, а також його наслідкам, суди мають неухильно додержувати вимог закону, що регулює умови і порядок прийняття такого рішення, і керуватися при цьому роз'ясненнями, даними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. N 3 "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним".

Відповідно до вимог ст.260 ЦПК України ( 1502-06 ) суди повинні надсилати копію рішення про визнання громадянина обмежено дієздатним, що набрало законної сили, органам опіки і піклування, контролювати правильність і своєчасність його виконання. Водночас судам слід надсилати копії таких рішень за місцем роботи громадян, обмежених у дієздатності, для здійснення контролю за їх поведінкою з боку трудових колективів. ( Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

20. Зобов'язати суддів підвищити якість розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з пияцтвом і алкоголізмом.

Розглядаючи справи про дрібне хуліганство, розпиття спиртних напоїв в громадських місцях і появу в громадських місцях у п'яному вигляді, дрібну спекуляцію спиртними напоями та інші правопорушення, вчинені на грунті пияцтва і алкоголізму, судді мають ретельно перевіряти обставини їх вчинення, не допускаючи випадків притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили дії, що за своїм характером і ступенем суспільної небезпеки є кримінально караними, а так само і тих, у діях яких відсутні ознаки адміністративного правопорушення. При цьому слід враховувати, що стан сп'яніння є обставиною, яка обтяжує відповідальність.

Коли при розгляді справи буде встановлено, що правопорушення вчинено хронічним алкоголіком, то одночасно з накладенням адміністративного стягнення суддя повинен повідомити про цей факт орган внутрішніх справ для оформлення матеріалів про направлення правопорушника на лікування від алкоголізму. ( Пункт 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

20-1. Звернути увагу судів, що при застосуванні адміністративного стягнення до осіб, які вперше притягаються до відповідальності за ч.3 ст.178 КпАП України ( 80731-10 ), необхідно мати на увазі, що притягнення раніше такої особи до адміністративної відповідальності за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або появу в громадських місцях у п'яному вигляді є кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.178 вказаного Кодексу, тому само по собі не може розглядатися як винятковий випадок і бути підставою для застосування адміністративного арешту. ( Постанову доповнено пунктом 20-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 10 від 03.10.86 )

21. У постанові судді в справі про правопорушення, передбачене ч.3 ст.178 КпАП України, необхідно зазначати дані про особу правопорушника, час, місце і його поведінку, яка свідчить про явне порушення ним загальновизнаних норм, а також короткі пояснення цієї особи і свідків, коли вони були допитані суддею. Суддям слід вимагати, щоб ці ж дані діставали відображення і в протоколі про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.24 Указу Президії Верховної Ради УРСР від 20 травня 1985р. "Про заходи по посиленню боротьби проти пияцтва і алкоголізму, викорененню самогоноваріння" суддя, не застосовуючи заходів адміністративного стягнення, може передати матеріали на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з врахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу. ( Абзац другий пункту 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) ( Пункт 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

22. При розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені на грунті пияцтва і алкоголізму, а також цивільних справ про правовідносини, що виникають у зв'язку з діями осіб, які зловживають спиртними напоями, суди повинні суворо реагувати на такі факти шляхом винесення окремих ухвал (постанов), добиваючись усунення недоліків та упущень у боротьбі з цими явищами в трудових колективах, за місцем проживання. Судам слід гостро реагувати на факти поблажливого ставлення до п'яниць, недостатньої виховної роботи в трудових колективах, випадки розпиття спиртних напоїв на виробництві, зловживання спиртним майстрами, начальниками дільниць, цехів, змін, іншими керівниками і в необхідних випадках ставити питання про вжиття до них заходів адміністративного чи дисциплінарного стягнення. ( Пункт 22 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

23. ( Пункт 23 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

24. Судовим колегіям Верховного Суду України, іншим судам касаційної і наглядної інстанцій посилити нагляд за правильним застосуванням законодавства, спрямованого на подолання пияцтва та алкоголізму, систематично узагальнювати судову практику в справах цієї категорії і своєчасно вживати необхідних заходів до усунення в діяльності судів помилок і упущень. ( Пункт 24 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

25. Визнати такими, що втратили силу, постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 жовтня 1976 р. N 7 "Про практику застосування судами Української РСР законодавства по посиленню боротьби проти пияцтва і алкоголізму та виконання постанов Пленуму Верховного Суду СРСР у цих питаннях" і від 29 лютого 1980 р. N 1 "Про виконання судами Української РСР постанов Пленуму Верховного Суду СРСР і Пленуму Верховного Суду УРСР з питань застосування законодавства про заходи по посиленню боротьби проти пияцтва і алкоголізму" з наступними змінами.