Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 28.06.91, N 3
м.Київ

(Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України
N 10 від 22.12.2006)

Про судову практику в справах про хуліганство

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України
N 3 від 04.06.93
N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши узагальнення судової практики у справах про хуліганство, Пленум Верховного Суду України вважає, що суди України в основному правильно застосовують законодавство по цій категорії справ.

Проте в діяльності судів ще є істотні недоліки. ( Абзац другий в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Окремі суди не пред'являють належної вимогливості до якості дізнання та попереднього слідства в справах цієї категорії, самі порушують вимоги ст.22 КПК України ( 1001-05 ), у зв'язку з чим не в усіх випадках встановлюються мотиви і цілі вчинених дій та спрямованість умислу винних, не завжди всебічно і повно досліджуються обставини пред'явленого обвинувачення, а також не виявляються всі учасники правопорушень.

Деякі суди як хуліганство кваліфікують дії осіб, які вчинили більш тяжкі злочини, засуджують за ч.1 ст.206 КК України ( 2002-05 ) осіб, які вчинили злісне чи особливо злісне хуліганство, кримінально каране хуліганство розцінюють як дрібне хуліганство і, навпаки, до кримінальної відповідальності притягують осіб, які вчинили дрібне хуліганство. Допускають інші помилки при кваліфікації дій винних.

Деякі суди несвоєчасно розглядають кримінальні справи про хуліганство, належним чином не реагують на випадки порушення строків дізнання та попереднього слідства.

Окремі суди приймають до розгляду неналежно оформлені справи про дрібне хуліганство, в яких не вказуються обставини правопорушення, дані про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, іноді без достатніх підстав суддями застосовуються арешти замість інших заходів адміністративного стягнення чи громадського впливу.

Не всі суди виконують вимоги закону про виявлення і усунення причин та умов, що сприяли вчиненню хуліганства.

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність усунення зазначених недоліків і поліпшення всієї їх діяльності по розгляду справ про хуліганство. ( Пункт 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

2. Судам слід забезпечити всебічне дослідження зібраних по справі матеріалів про хуліганство, звертаючи увагу на повноту дізнання і попереднього слідства з тим, щоб вирок був обгрунтований на доказах, ретельно перевірених при судовому розгляді. Суди зобов'язані, зокрема, виясняти всі фактичні обставини справи, в тому числі направленість умислу, мотиви, ціль, наслідки і характер дій кожного із учасників хуліганства, а також, чи супроводжувались ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства. При цьому судам належить привести у вироку докази, що стверджують винність кожного з підсудних у вчиненні хуліганства, а також обгрунтувати кваліфікацію дій кожного з них.

3. Суди повинні дотримуватись принципу індивідуалізації відповідальності. При призначенні покарання враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого хуліганства, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Призначаючи суворі міри покарання злісним хуліганам і рецидивістам, судам поряд з цим слід застосовувати міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, до осіб, які вперше вчинили менш небезпечні хуліганські дії і можуть бути виправлені без ізоляції від суспільства.

4. З особливою увагою судам належить підходити до розгляду справ про хуліганство відносно неповнолітніх та до призначення їм покарання. При розгляді таких справ необхідно ретельно та всебічно досліджувати обставини, пов'язані з правопорушенням, а також умови, при яких воно було вчинене.

5. У справах про хуліганство суди повинні пред'являти високу вимогливість до якості дізнання і попереднього слідства. У постанові про притягнення як обвинуваченого і в обвинувальному висновку повинні бути зазначені дії обвинуваченої особи, наслідки її дій, а також кваліфікуючі ознаки складу злочину, з обов'язковою вказівкою цих ознак.

Зазначені дії та ознаки повинні бути наведені також у вироку суду.

Суди не вправі без повернення справи на додаткове розслідування вказувати у вироку кваліфікуючі ознаки хуліганства, які не були пред'явлені особі органами попереднього слідства чи дізнання.

6. При вирішенні питання про порушення кримінальної справи за ч.1 ст.206 КК України ( 2002-05 ) за матеріалами, які надійшли від органів дізнання, у випадках відсутності складу злочину суддя відмовляє в порушенні кримінальної справи. Питання про адміністративну відповідальність такої особи, якщо до цього є підстави, вирішується суддею.

У зв'язку з тим, що по справах про злочини, передбачені ч.1 ст.206 КК України встановлений особливий порядок дослідження обставин вчиненого злочину і направлення матеріалів до суду, зміна в суді кваліфікації дій винної особи на статті кримінального закону, що передбачають відповідальність за злочини, по яких обов'язкове провадження розслідування, не допускається. Кримінальна справа в таких випадках повинна бути направлена для провадження дізнання або попереднього слідства.

7. Кваліфікуючи дії винного за ч.2 ст.206 КК України ( 2002-05 ) за ознаками, що особа раніше судима за хуліганство, суди повинні мати на увазі, що минула судимість враховується лише в тих випадках, коли вона не знята або не погашена у встановленому законом порядку. При цьому кваліфікуючою ознакою хуліганства є минула судимість за однією з частин ст.206 КК України.

8. При кваліфікації хуліганських дій за ч.2 ст.206 КК України за ознакою особливої зухвалості або виняткового цинізму судам належить враховувати в кожному випадку конкретні обставини справи, в тому числі час, місце та характер вчинення цього злочину.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, наприклад, насильством з заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось, або було пов'язане із знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та інше.

Злісним хуліганством, яке відзначалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжувались демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані, та ін.

9. Опір, вчинений щодо особи, яка клала край хуліганським діям, охоплюється складом хуліганства. Але у випадках, коли внаслідок застосованого при цьому насильства винним вчиняється ще й інший, більш тяжкий злочин, він потребує додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України( 2001-05, 2002-05 ).

Опір, вчинений після припинення хуліганських дій, в тому числі і у зв'язку з затриманням винної особи, не повинен розглядатися як кваліфікуюча ознака хуліганства і підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів.

Не повинне кваліфікуватися за ч.2 ст.206 КК України ( 2002-05 ) дрібне хуліганство, пов'язане з опором працівнику міліції, члену громадського формування з охорони громадського порядку, а також військовослужбовцю або представнику влади чи представнику громадськості, які виконують обов'язки по охороні громадського порядку, а так само громадянину, що присікає дрібне хуліганство. ( Абзац третій пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

10. Погроза вбивством, насильством чи знищенням майна відносно судді, а так само щодо його близьких родичів у зв'язку зі здійсненням суддею правосуддя, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, повинна кваліфікуватись за сукупністю статей 176-2 і 206 КК України ( 2002-05 ). ( Абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Так само повинна кваліфікуватись погроза вбивством, насильством чи знищенням майна відносно осіб, зазначених у статтях 189-2 та 190 КК України ( 2002-05 ), у зв'язку з названою в цих статтях діяльністю, якщо вона поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.

Образа працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку, а так само судді у зв'язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя, поєднана з грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, повинна кваліфікуватися за відповідною частиною ст.206 КК і відповідно за статтями 176-3, 189-1 КК ( 2002-06 ). (Абзац третій пункту 10 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

11. Публічний глум над Державним гербом, Державним прапором або Державним гімном України або офіційно встановленим або піднятим гербом чи прапором іноземної держави, глум над могилою, умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам'яток історії культури або природних об'єктів, взятих під охорону держави, вчинені з хуліганських спонукань, повинні кваліфікуватися відповідно за статтями 187-2, 207, 212 та ч.2 ст.206 КК України ( 2002-05 ). ( Пункт 11 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

12. Вирішуючи питання про розмежування особливо злісного хуліганства від злісного, судам треба мати на увазі, що застосування чи спроба застосування при вчиненні хуліганських дій вогнестрільної зброї, будь-яких ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за ч.3 ст.206 КК України ( 2002-05 ) не лише в тих випадках, коли винний за їх допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, але й тоді, коли використання зазначених предметів у процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров'я громадян.

13. Спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані винним для згаданої цілі заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж цілі.

Роз'яснити судам, що при наявності зазначених обставин предмети господарсько-побутового призначення, спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до ч.3 ст.206 КК України ( 2002-05 ) можуть бути визнані предметами, спеціально приготовленими для нанесення тілесних ушкоджень.

Застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці злочину, які не були спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, не можуть бути підставою для кваліфікації дій за ч.3 ст.206 КК України.

14. Хуліганські дії, що супроводжувались погрозою вбивством, образою громадянина, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких ушкоджень) чи пошкодженням державного і колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст.206 КК України. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти особи або проти державного і колективного майна чи приватного майна громадян не потрібна.

Вчинення злочинів, передбачених ст.101, ч.2 та ч.3 ст.89, ч.2 ст.145 КК України ( 2001-05 ), з хуліганських мотивів підлягає кваліфікації за сукупністю з хуліганством. За сукупністю злочинів також треба кваліфікувати необережне вбивство, вчинене під час хуліганства. ( Пункт 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

15. Суди повинні розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, і злочини, передбачені ст.71 ( 2001-05 ) (масові безпорядки) та ст.187-3 КК України ( 2002-05 ) (організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок).

Масові безпорядки передбачають наявність натовпу, який керується різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки.

При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок.

На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст.187-3 КК України ( 2002-05 ), можуть виходити не із натовпу, а від окремої групи людей і не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями.

Дії, передбачені ст.187-3 КК України, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише порушують громадський порядок, нормальну діяльність установ, підприємств і організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною непокорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим із хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, то вони повинні додатково кваліфікуватися і за ст.206 КК України ( 2002-05 ).

16. Суди повинні відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій.

Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК України ( 2001-05, 2002-05 ), що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства.

17. Суди у своїй діяльності не повинні допускати випадків засудження за ч.1 ст.206 КК України ( 2002-05 ) осіб, які вчинили злісне чи особливо злісне хуліганство, і не застосовувати заходи адміністративного стягнення, передбачені ст.173 КпАП України ( 80731-10 ), до осіб, дії яких містять ознаки злочинів (самоуправство, образа, нанесення побоїв, легких тілесних ушкоджень та інше) або проступків, що не є дрібним хуліганством.

18. У зв'язку з тим, що хуліганство в більшості випадків вчиняється на грунті пияцтва, судам при призначенні покарання особам, які вчинили злочини в стані сп'яніння, відповідно до ст.41 КК України ( 2001-05 ) належить обговорювати питання про визнання цього факту обставиною, що обтяжує відповідальність.

При розгляді справ щодо осіб, які вчинили хуліганські дії на грунті алкоголізму чи наркоманії, суди відповідно до ст.14 КК України ( 2001-05 ) зобов'язані також обговорювати питання про направлення таких осіб на примусове лікування в місцях позбавлення волі або в спеціальних медичних закладах.

19. Шляхом винесення окремих ухвал (постанов) судам необхідно реагувати на виявлені недоліки, які сприяли вчиненню хуліганських дій, на випадки потурання п'яницям, добиваючись залучення більш широкої уваги трудових колективів до попередження хуліганських проявлень. ( Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

20. Зобов'язати суди забезпечувати розгляд справ про хуліганство в установлені законом строки і не залишати без реагування випадки тяганини при розслідуванні цих справ. ( Пункт 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

21. При розгляді справ про хуліганство судам належить суворо виконувати вимоги закону про стягнення з винних заподіяних їх діями матеріальних збитків. У кримінальних справах про хуліганство, що заподіяло шкоду здоров'ю громадянина, судам необхідно вживати заходів до встановлення розміру і стягнення коштів, затрачених на стаціонарне лікування осіб, які потерпіли від хуліганських дій.

22. Звернути увагу судів на необхідність забезпечення високої якості розгляду справ про дрібне хуліганство.

Приймаючи від органів внутрішніх справ матеріали про дрібне хуліганство, суддя повинен звертати увагу на те, щоб у протоколі було докладно вказано, де, коли, ким вчинене порушення, дані про порушника, суть порушення, а також щоб були пояснення і підпис правопорушника або вказані причини відмовлення від дачі пояснень, підписи свідків, які стверджують факт дрібного хуліганства.

При відсутності вказаних даних й неможливості їх поповнити суддя повертає матеріали органу внутрішніх справ для додаткового оформлення.

Суддям слід забезпечити розгляд і перевірку справ про дрібне хуліганство в присутності особи, яка вчинила хуліганський проступок, а в необхідних випадках і з викликом свідків і витребуванням додаткових матеріалів.

При призначенні заходів адміністративного стягнення, передбачених ст.173 КпАП України ( 80731-10 ), до осіб, які вчинили дрібне хуліганство, суддя повинен в кожному конкретному випадку враховувати характер вчиненого правопорушення, дані про особу, ступінь вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Відносно осіб, які займаються суспільно корисною працею і позитивно характеризуються за місцем роботи, навчання та проживання, належить ширше застосовувати заходи адміністративного стягнення, не пов'язані з арештом, а також заходи громадського впливу.

23. Встановивши при розгляді справи про дрібне хуліганство в діях особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, ознаки злочину, суддя повинен винести постанову про порушення кримінальної справи та надіслати матеріал для провадження дізнання чи попереднього слідства або, не порушуючи справи, передати матеріал за підслідністю, за винятком випадків, передбачених ст.27 КПК України ( 1001-05 ).

Якщо при розгляді справи про дрібне хуліганство суддя встановить, що в діях правопорушника є ознаки іншого адміністративного проступку, він своєю мотивованою постановою повертає матеріал органові внутрішніх справ для вирішення питання про відповідальність особи згідно з чинним законодавством.

24. Рекомендувати судам систематично узагальнювати судову практику в кримінальних і адміністративних справах про хуліганство та вживати заходів до усунення виявлених при узагальненні недоліків.

25. Визнати такими, що втратили силу, постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 березня 1963 року N 1 "Про судову практику в справах про хуліганство", від 30 вересня 1966 року N 5 "Про заходи по усуненню недоліків і поліпшенню діяльності судів по боротьбі з хуліганством", від 2 липня 1976 року N 3 "Про практику розгляду судами справ про дрібне хуліганство" та від 21 листопада 1980 року N 7 "Про практику застосування судами України законодавства і виконання постанов Пленуму Верховного Суду СРСР і Пленуму Верховного Суду України у справах про хуліганство".