Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 10.10.82, N 6
м.Київ

(Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України
N 7 від 12.06.2009)

Про практику застосування судами України
законодавства у справах, пов'язаних з порушеннями
вимог законодавства про охорону праці

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду Ураїни
N 9 від 03.10.86
N 10 від 12.10.89
N 3 від 04.06.93
N 12 від 03.12.97 )

Згідно з п.4 ст.43 Конституції України ( 254к/96-ВР ) кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Відповідно до ст.7 Закону України від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" ( 2694-12 ) умови праці на робочому місці, безпеки технологічних процесів, робота машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. ( Преамбулу доповнено абзацом першим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики у справах, пов'язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці, Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди України, розглядаючи справи цієї категорії, в основному забезпечують правильне застосування закону. ( Абзац преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Разом з тим у роботі судів є недоліки, які знижують ефективність судової діяльності.

Окремі суди недооцінюють суспільну небезпечність даного виду злочинів. Винним у їх вчиненні вони іноді призначають м'які міри покарання без урахування характеру допущених правопорушень і тяжкості їх наслідків. Трапляються випадки призначення покарання із застосуванням ст.44 або ст.45 КК України ( 2001-05 ) при відсутності відповідних підстав. Додаткові покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю застосовуються рідко.

Всупереч закону іноді судами помилково кваліфікуються за ст.135 КК України ( 2001-05 ) діяння осіб, які порушили спеціальні правила безпеки гірничих, будівельних робіт чи робіт на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах).

Деякі суди не досліджують причинного зв'язку між допущеними порушеннями вимог законодавства про охорону праці та наслідками, що настали, а також характеру ставлення винного до порушення цих вимог і правил та зазначених наслідків, що призводить до неправильної оцінки вчиненого. ( Абзац преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Мають місце факти неналежної вимогливості судів до органів попереднього слідства щодо встановлення всіх осіб, які допустили злочинні порушення вимог законодавства про охорону праці, розмірів заподіяних матеріальних збитків і забезпечення їх відшкодування. ( Абзац преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Суди ще недостатньо приділяють уваги профілактиці злочинів, передбачених статтями 135 ( 2001-05 ), 218-220 ( 2002-05 ) КК України. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду Ураїни N 3 від 04.06.93 )

З метою усунення зазначених недоліків Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність підвищення якості розгляду справ, пов'язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці, і усунення наявних в практиці недоліків. ( Абзац перший пункту 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

При розгляді справ цієї категорії суди повинні суворо виконувати вимоги закону, який регулює відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

2. Зобов'язати суди підвищити вимогливість до якості попереднього слідства у справах, пов'язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, а також поліпшити якість судового розгляду цих справ, забезпечуючи ретельне, всебічне дослідження всіх обставин справи, виявлення всіх осіб, які вчинили злочин, і міри їх винності, встановлення причинного зв'язку між допущеними порушеннями вимог законодавства про охорону праці та наслідками, що настали, або можливістю їх настання.

У справах про порушення вимог законодавства про охорону праці суди повинні досліджувати обставини, пов'язані із заподіянням матеріальних збитків, і у встановленому законом порядку вирішувати питання про їх відшкодування.

У випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі, пов'язаній з порушенням вимог законодавства про охорону праці, необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання, суд відповідно до вимог ст.75 КПК України ( 1001-05 ) повинен призначити експертизу. ( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

3. Вказати судам на необхідність суворого додержання вимог закону про індивідуалізацію покарання за злочини, передбачені статтями 135, 218-220 КК України. При призначенні покарання за ці злочини, крім інших обставин, суди мають враховувати характер і мотиви допущеного порушення охорони праці, тяжкість наслідків, що настали, а також ставлення винного до додержання зазначених вимог законодавства про охорону праці до вчиненого злочину. Судам слід мати на увазі, що рішення про більш м'яке покарання винного, ніж передбачено санкціями статей 135, 218-220 КК України, або умовне засудження може бути прийняте лише за наявності відповідних обставин з обов'язковим зазначенням його мотивів. ( Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

4. Роз'яснити, що суди, як правило, не повинні призначати особам, які вчинили злочини, передбачені статтями 135, 218-220 КК України, покарання у вигляді виправних робіт з відбуванням за місцем роботи, коли залишення їх на попередній роботі може призвести до зниження виховного і запобіжного значення покарання. ( Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

В тих випадках, коли ці злочини пов'язані з виконанням обов'язків за посадою або із зайняттям певною діяльністю, суди мають обговорювати питання про позбавлення винного права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

5. Маючи на увазі, що злочини, пов'язані з порушеннями вимог законодавства про охорону праці, завдають значних збитків народному господарству, заподіюють шкоду здоров'ю громадян, а іноді призводять до їх загибелі, суди повинні ретельно з'ясовувати причини та умови, що сприяють вчиненню цих злочинів. У встановленому законом порядку судам потрібно реагувати на факти низької трудової і технічної дисципліни, недостатньої виховної роботи на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, а також недоліки в організації забезпечення безпечних умов праці робітників і службовців. ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

6. У справах, пов'язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці, суди повинні забезпечувати відповідність вироків вимогам ст.334 КПК України ( 1003-05 ), а також постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. N 5 "Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку".

Виходячи з того, що для встановлення в діянні складу злочину диспозиції статей 135 ( 2001-05 ), 218-220 ( 2002-05 ) КК України відсилають до законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, спеціальних правил, які регулюють безпеку праці, суди з метою конкретизації обвинувачення у справах цієї категорії мають посилатися у вироку на відповідні статті Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ), статті, пункти (параграфи) законодавчих та інших нормативних актів, які порушено, і розкривати суть допущених порушень. ( Абзац другий пункту 6 в редакції Постанови Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) ( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

7. Звернути увагу судів на недопустимість кваліфікації за ст.135 КК України порушень спеціальних правил, що забезпечують безпеку гірничих, будівельних робіт або робіт на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах), оскільки відповідальність за них передбачена статтями 218-220 КК України.

Службові особи, які зобов'язані забезпечувати додержання вимог законодавства про охорону праці на гірничих, будівельних роботах і роботах на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах), можуть нести відповідальність за ст.135 КК України лише у тому разі, коли ними порушені загальні правила техніки безпеки, промислової санітарії чи інші вимоги законодавства про охорону праці, які не є спеціальними для гірничого, будівельного або вибухонебезпечного виробництва. ( Абзац другий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

8. Суди повинні мати на увазі, що за ст.135 КК України несуть відповідальність як посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, так і громадяни - власники підприємств або уповноважені ними особи, на яких законом чи на підставі наказу, посадової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов'язок забезпечувати додержання вимог законодавства про охорону праці. У разі порушення вимог законодавства про охорону праці іншими посадовими та службовими особами вони, з урахуванням обставин справи, можуть нести відповідальність за посадові злочини або злочини проти особи за відповідними статтями Кримінального кодексу України ( 2001-05, 2002-05 ). ( Пункт 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

9. Роз'яснити судам, що поняття "нещасні випадки з людьми", зазначене в ч.2 ст.135 КК України ( 2001-05 ), передбачає загибель однієї чи більше осіб, заподіяння одній або кільком особам тілесних ушкоджень тяжких, середньої тяжкості чи легких, які спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності. Відповідальність за ст.135 КК України може наставати лише при нещасних випадках з особами, які мають постійний чи тимчасовий зв'язок з даним виробництвом, з тими, хто безпосередньо працює, прибув у відрядження, на практику або стажування, й іншими особами, діяльність яких пов'язана з цим виробництвом.

10. Виходячи із змісту закону, порушення посадовою особою правил техніки безпеки, промислової санітарії чи інших вимог законодавства про охорону праці, що заподіяло майнову шкоду підприємству, організації або окремим громадянам без створення небезпеки для життя і здоров'я людей, не утворюють складу злочину, передбаченого ст.135 КК України. Такі діяння тягнуть відповідальність в дисциплінарному або адміністративному порядку, а коли заподіяна шкода істотна, - за статтями Кримінального кодексу України про посадові злочини.

Допущене посадовою особою порушення, якщо воно створювало небезпеку для життя і здоров'я громадян або призвело до нещасних випадків з людьми та заподіяло істотну майнову шкоду підприємству, організації чи громадянам, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 135 ( 2001-05 ) та 167 (2002-05 ) КК України. ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

11. Поняття "шкода здоров'ю людей", передбачене ч.1 ст.218 і ч.1 ст.219 КК України, охоплює заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження одній особі чи легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності одній чи кільком особам.

12. Під "іншими тяжкими наслідками", передбаченими статтями 218-220 КК України, треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом чи більше особам, значних матеріальних збитків державній, громадській організації або громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць.

13. Звернути увагу судів на те, що відповідальність за ст.219 КК України за порушення будівельних і санітарних правил, а також правил експлуатації будівельних механізмів настає при проведенні будівельних робіт у будь-якій галузі народного господарства.

До будівельних робіт належить комплекс робіт по спорудженню, ремонту та реконструкції будинків і будівель, а також розібранню і пересуванню раніше побудованих об'єктів, зокрема: загальнобудівельні (земляні, кам'яні, опоряджувальні, монтаж будівельних конструкцій та ін.), спеціальні (монтаж систем водопостачання, технологічного устаткування тощо) і допоміжні (навантажувально-розвантажувальні, заготівельні й транспортні, які пов'язані з будівництвом об'єктів і виконуються в його межах).

14. Роз'яснити судам, що за ст.219 КК України ( 2002-05 ) відповідальність за порушення правил експлуатації будівельних механізмів може наставати лише за умови, що їх допущено при будівельних, а не інших роботах.

У випадку порушення правил експлуатації будівельних механізмів не при виконанні будівельних робіт, винні особи несуть відповідальність залежно від обставин за статтями про злочини проти особи або транспортні злочини, а посадові особи - і за ст.135 КК України або за статтями про посадові злочини.

Випуск в експлуатацію завідомо технічно несправних будівельних або сільськогосподарських машин, що використовуються як транспортні засоби, або інше грубе порушення правил їх експлуатації, які забезпечують безпеку руху, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію цих засобів, за наявності підстав судам слід кваліфікувати за ст.215-2 КК України, а не за статтями 135 ( 2001-05 ), 219 ( 2002-05 ) КК України. (Пункт 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

15. Відповідальність за ст.220 КК України ( 2002-05 ) може настати при вибухах речовин, що зумовили визнання підприємства (цеху) вибухонебезпечним. Належність підприємства (цеху) до вибухонебезпечних визначається не характером наслідків, що настали, а категорією і класом виробництва за вибухонебезпечністю, встановленими технологічним регламентом. Судам необхідно вимагати від слідчих органів приєднання до справ про злочини, передбачені ст.220 КК України, копій нормативних актів (наказів, положень, регламентів та ін.) про віднесення підприємства (цеху) до певної категорії (класу) вибухонебезпечності.

16. За ч.1 ст.220 КК України ( 2002-05 ) мають кваліфікуватися порушення виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку виробництва на вибухонебезпечних підприємствах (у цехах), які призвели до вибуху, що мав наслідки, не передбачені ч.2 ст.220 КК України, або не призвели до вибуху, але створювали його загрозу чи можливість настання при цьому тяжких наслідків.

17. Судам необхідно мати на увазі, що порушення виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку гірничих робіт на вибухонебезпечній шахті, внаслідок чого стався вибух або створювалася реальна загроза його виникнення, належить кваліфікувати за ст.220, а не за ст.218 КК України.

17-1. Порушення на вибухонебезпечному підприємстві (у цеху) правил пожежної безпеки, яке в силу умов виробництва могло спричинити вибух або спричинило його, за відсутності людських жертв, інших тяжких наслідків або пожежі підлягяє кваліфікації за ч.1 ст.220 КК України.

Те саме діяння, що спричинило лише виникнення пожежі, кваліфікується за сукупністю ч.1 ст.220 і ч.2 ст.220-1 КК України.

Порушення на вибухонебезпечному підприємстві (у цеху) правил пожежної безпеки, що викликало вибух, який спричинив людські жертви або інші тяжкі наслідки, підлягяє кваліфікації за ч.2 ст.220 КК України.

Те саме діяння, яке викликало вибух і пожежу, що спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за сукупністю ч.2 ст.220 і ч.3 ст.220-1 КК України. ( Постанову доповнено пунктом 17-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 9 від 03.10.86 )

18. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, іншим судам касаційної та наглядної інстанцій необхідно посилити нагляд за розглядом судами справ про порушення правил охорони праці, систематично узагальнювати судову практику в справах даної категорії. ( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )