Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
N 8 від 12.10.89
м.Київ

Про практику розгляду судами України кримінальних
справ у касаційному порядку

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду України
N 3 від 04.06.93
N 3 від 13.01.95
N 12 від 03.12.97 )

Перевірка законності й обгрунтованості вироків є найважливішою формою діяльності касаційних інстанцій, яка дозволяє швидко виправляти допущені судами та органами розслідування помилки.

Суди касаційної інстанції в основному забезпечують виконання вимог закону і правильно орієнтують суди на неухильне додержання вимог закону при розгляді кримінальних справ по першій інстанції. ( Абзац другий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Разом з тим у діяльності судів касаційної інстанції є істотні недоліки, внаслідок яких помилки і порушення закону, що допускаються судами при розгляді кримінальних справ по першій інстанції, своєчасно не усуваються.

Не завжди виявляються порушення кримінального і кримінально-процесуального закону, не усуваються всі помилки, пов'язані з кваліфікацією злочинів і призначенням покарання, в окремих випадках не виявляються факти необгрунтованого засудження громадян.

Не в кожній справі законність та обгрунтованість вироку перевіряється в повному обсязі і щодо всіх засуджених, у тому числі тих, які скарги не подали і вирок щодо яких не опротестовано.

Нерідко касаційні ухвали не відповідають вимогам статей 376, 378 КПК України ( 1003-05 ), допускаються порушення закону, що регламентує порядок розгляду кримінальних справ у касаційному порядку.

Скасовуючи вирок і направляючи справу на нове розслідування або на новий судовий розгляд, касаційна інстанція іноді дає оцінку доказам і наперед вирішує питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, дає вказівки судові, які докази слід прийняти, а які не брати до уваги, який закон застосувати.

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військових судів регіонів і Військово-Морських Сил України, що згідно зі ст.363 КПК України ( 1003-05 ) перевірка законності й обгрунтованості вироків є головним у роботі касаційних інстанцій, оскільки дозволяє своєчасно виправляти допущені судами помилки і сприяє зміцненню законності. ( Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

При розгляді справ у касаційному порядку суди зобов'язані усувати порушення матеріального і процесуального закону, допущені судом першої інстанції, не допускаючи випадків як необгрунтованого залишення без зміни помилкових вироків (ухвал), що підлягають скасуванню або зміні в силу статей 367-372 КПК України ( 1003-05 ), так і необгрунтованого скасування чи зміни обгрунтованих вироків (ухвал).

2. Суди касаційної інстанції відповідно до вимог ст.363 КПК України зобов'язані забезпечити всебічну й об'єктивну перевірку справи в повному обсязі, незалежно від доводів скарги (подання), щодо всіх засуджених, у тому числі тих, які скарги не подали і щодо яких не внесено касаційне подання або скарги потерпілого.

За наявності до того підстав суд має скасувати або змінити вирок і щодо осіб, які не подали скарг, але рішення, що приймається, не може погіршити їх становища. Якщо підстав для скасування чи зміни вироку щодо таких осіб немає, в ухвалі не зазначається, що вирок щодо них залишено без зміни. (Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

3. Касаційна інстанція згідно зі ст.361 КПК України ( 1003-05 ) може прийняти від прокурора або від учасників процесу матеріали, яких раніше у справі не було, якщо вони мають значення для вирішення питання про зміну або про скасування вироку. Такі матеріали може пред'явити будь-який учасник процесу, зазначений у ст.347 КПК України ( 1003-05 ), незалежно від того, оскаржено ним вирок чи ні.

4. Касаційна інстанція не вправі застосувати до засудженого закон, що передбачає більш тяжке покарання, навіть за умови зниження покарання, призначеного вироком. Проте ст.365 КПК України не позбавляє суд касаційної інстанції можливості переглянути вирок у частині цивільного позову в бік збільшення суми, стягнутої з засудженого, якщо у справі не треба збирати або додатково перевіряти докази і якщо така зміна не впливає на фактичні обставини справи, встановлені вироком, або не тягне кваліфікацію за статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання (наприклад, пов'язана з допущеною судом першої інстанції арифметичною помилкою).

5. Роз'яснити, що у випадках скасування чи зміни вироку суд касаційної інстанції, крім інших випадків, вправі:

а) скасувати вирок і закрити справу в частині обвинувачення, що дістало самостійну кваліфікацію, а при недослідженні істотних обставин цього обвинувачення - направити справу на нове розслідування або судовий розгляд;

б) виключити частину (епізод) обвинувачення або ознаки, що обтяжують відповідальність засудженого;

в) виключити статтю закону, зайво пред'явлену внаслідок помилкової оцінки вчиненого як ідеальної сукупності двох злочинів. ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

6. Згідно з вимогами ст.6 КПК України ( 1001-05 ) суд касаційної інстанції в разі, коли дійде висновку про необхідність кваліфікації дій засудженого за статтею закону, що передбачає злочин, провадження по якому не могло бути порушено або підлягало закриттю в силу акта амністії або закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, має перекваліфікувати вчинене на потрібну статтю кримінального закону, призначити покарання і звільнити засудженого від цього покарання.

Якщо кримінальну справу порушено всупереч акта амністії, що звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності, або по закінченні строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, обвинувальний вирок, хоча б і з звільненням засудженого від відбування покарання, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Проте при цьому слід мати на увазі, що закриття справи за закінченням строків давності, в силу акта амністії або помилування не реабілітує громадянина. Якщо особа заперечує проти закриття справи за цими підставами, виходячи з ч.3 ст.6 КПК України справа не може бути закрита, а має бути продовжена в загальному порядку. (Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

7. Оскільки згідно зі ст.366 КПК України ( 1003-05 ) виправдувальний вирок може бути скасований у касаційному порядку не інакше як за поданням прокурора або за скаргою потерпілого чи самого виправданого, касаційна інстанція при розгляді справ, в яких одна й та сама особа за одним (чи кількома) законом була засуджена, а за другим виправдана, за наявності скарги тільки на вирок суду в частині засудження, приймає рішення щодо законності й обгрунтованості обвинувального вироку. При скасуванні вироку в частині засудження такої особи касаційна інстанція не вправі скасувати вирок і в частині його виправдання. ( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

8. Суд касаційної інстанції, змінюючи кваліфікацію злочину, зобов'язаний призначити покарання за новим законом. У таких випадках, коли дану особу засуджено за два і більше злочинів, покарання призначається на підставі ст.42 КК України ( 2001-05 ) за сукупністю злочинів, а за наявності невідбутого покарання за раніше винесеним вироком - і на підставі ст.43 КК України ( 2001-05 ) за сукупністю вироків. Остаточне покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків не повинно бути більш суворим, ніж покарання, призначене судом першої інстанції. При складанні різних основних покарань позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, а також громадська догана, як і штраф, виконуються самостійно.

9. Суд касаційної інстанції, перекваліфіковуючи один із злочинів, що входять до сукупності, на статтю закону, яка передбачає менш тяжкий злочин, і призначаючи за цією статтею нове, більш м'яке покарання, вправі перейти від принципу поглинення призначених покарань до принципу їх складання у випадках, коли покарання за сукупністю злочинів може визначатися із застосуванням будь-якого з цих принципів, за умови, що призначене остаточно покарання не перевищуватиме розміру покарання, призначеного вироком. Якщо засудженим вчинено два або більше злочинів, що мають кваліфікуватися за однією статтею кримінального закону, але суд першої інстанції помилково кваліфікував їх за двома статтями, давши одним злочинам правильну юридичну оцінку, а до других неправильно застосувавши статтю закону про більш тяжкий злочин, суд касаційної інстанції, перекваліфіковуючи відповідні злочинні дії з цієї статті на статтю про менш тяжкий злочин, вправі в межах її санкції визначити більш суворе покарання, ніж те, що призначалося за нею судом першої інстанції, не перевищуючи, проте, розміру покарання, що призначалося за вироком за сукупністю злочинів. ( Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

10. При касаційному розгляді справ суди зобов'язані ретельно перевіряти виконання нижчестоящими судами вимог ст.39 КК України ( 2001-05 ) про індивідуалізацію покарання.

У роботі касаційних інстанцій не допускати як необгрунтованого пом'якшення покарання небезпечним злочинцям, що вчинили вбивство, розбійні напади, згвалтування, а також при обтяжуючих обставинах грабежі, розкрадання, крадіжки, спекуляцію та інші тяжкі злочини, керівникам та активним учасникам організованих злочинних груп, рецидивістам, так і залишення без зміни вироків щодо осіб, які вчинили менш небезпечні злочини і необгрунтовано засуджені до позбавлення волі.

Визнавши неправильним висновок суду про обсяг обвинувачення, форму вини або форму співучасті засудженого у вчиненні злочину, про наявність обтяжуючих відповідальність обставин і вносячи у зв'язку з цим у вирок зміну, суд касаційної інстанції має обговорити питання про пом'якшення міри покарання засудженому і вправі залишити її без зміни, але з наведенням мотивів такого рішення. ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

11. Враховуючи, що перелік обтяжуючих відповідальність обставин, зазначений у ст.41 КК України ( 2001-05 ), є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню, суди при призначенні покарання не вправі посилатися на обтяжуючі обставини, не передбачені законом (невизнання вини, невідшкодування шкоди та ін.). Не повинні враховуватись як обтяжуючі й обставини, передбачені у диспозиції статті закону як одна з ознак злочину. Тому при розгляді справи в касаційному порядку посилання у вироку на такі обставини підлягають виключенню і у зв'язку з цим касаційна інстанція зобов'язана обговорити питання, чи не вплинуло визнання таких обставин обтяжуючими на призначення покарання.

12. Звернути увагу, що, розглядаючи справу в касаційному порядку, суд вправі замість умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці застосувати умовне засудження або відстрочку виконання вироку, а також призначити виправні роботи та інші більш м'які міри покарання.

Разом з тим суд касаційної інстанції не вправі виключити з вироку вказівку про неприведення вироку до виконання за умови невчинення засудженим нового злочину протягом встановленого судом іспитового строку (ст.45 КК України ( 2001-05 ) або про відстрочку виконання вироку (ст.46-1 КК України ( 2001-05 ) і замінити призначене цим вироком покарання хоч і більш м'яким, але визначеним до відбуття реально.

13. Касаційним інстанціям необхідно ретельно перевіряти виконання судами вимог ст.31 КК України ( 2001-05 ) і пунктів 8-11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995р. N 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання", маючи на увазі, що при призначенні покарання за кілька злочинів додаткове покарання, як і основне, спочатку призначається за кожний конкретний злочин, а потім за їх сукупністю. ( Абзац перший пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

Якщо ці вимоги судом першої інстанції не виконано, а касаційне подання чи скарга потерпілого на вирок у цій частині відсутні, касаційній інстанції належить виключити додаткове покарання з вироку. ( Абзац другий пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

При зміні вироку в касаційному порядку і перекваліфікації злочину на статтю закону, що передбачає обов'язкове застосування додаткового покарання, суд не вправі призначити додаткове покарання, якщо воно не було призначено вироком.

14. Роз'яснити, що суд касаційної інстанції вправі: ( Абзац перший пункту 14 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

а) при необгрунтованому призначенні виду колонії з більш суворим режимом призначити засудженому відбування покарання в колонії з менш суворим режимом;

б) коли неправильно призначено вид колонії з менш суворим режимом, то за касаційним поданням прокурора або за скаргою потерпілого скасувати вирок у цій частині і направити справу на новий розгляд у порядку статей 409, 410, 411 КПК України ( 1003-05 ) для призначення виду колонії;

в) якщо у вироку не призначено виду колонії, то в ухвалі вказати суду на допущене порушення закону і на необхідність призначення виду колонії в порядку, передбаченому статтями 409, 410, 411 КПК України.

15. Ухвала касаційної інстанції має бути належно мотивованою і відповідати вимогам статей 376 і 378 КПК України ( 1003-05 ).

У вступній частині касаційної ухвали необхідно зазначити, крім складу суду і прокурора, також інших осіб, що брали участь у розгляді справи в засіданні касаційної інстанції, зокрема адвокатів, засуджених, потерпілих та їх представників, цивільних позивачів та відповідачів.

Усі доводи, що містяться в касаційних скаргах і поданнях, мають бути ретельно вивчені, проаналізовані й зіставлені з наявними у справі і додатково представленими матеріалами з тим, щоб жодний довід не залишився без відповіді у касаційній ухвалі. ( Абзац третій пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Висновки ухвали повинні мати обов'язкове посилання на відповідний матеріальний чи процесуальний закон.

Скасовуючи вирок, суд касаційної інстанції в ухвалі зобов'язаний вказати, які статті закону порушені та в чому саме полягають ці порушення чи необгрунтованість вироку, обставини, що належить з'ясувати, та процесуальні дії, які для цього слід виконати.

Враховуючи, що вказівки касаційної інстанції є обов'язковими при додатковому розслідуванні і при повторному розгляді справи судом, суд, що розглядає справу у касаційному порядку, не вправі встановлювати або вважати доведеними факти, які не були встановлені у вироку, або відкинуті ним, а так само не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу і про переваги одних доказів над іншими, про застосування судом першої інстанції того або іншого кримінального закону і про міру покарання.

Усі внесені у вирок зміни мають бути відображені в резолютивній частині ухвали, яку належить сформулювати чітко і повно, щоб не виникало питань при виконанні.

При скасуванні вироку і направленні справи на новий розгляд касаційна інстанція повинна вирішити питання про запобіжний захід.

16. Додатковий розгляд справи у касаційній інстанції після винесення касаційної ухвали можливий у разі, коли з якихось причин касаційні скарги, подані у встановлений строк, надійдуть після розгляду справи щодо решти засуджених або коли цей строк буде поновлено. Згідно зі ст.362 КПК (1003-05) України касаційна інстанція зобов'язана прийняти до свого провадження таку скаргу і винести по ній касаційну ухвалу. Якщо додаткова ухвала тягне за собою скасування або зміну раніше винесеної ухвали, суд виносить окрему ухвалу, якою доводить про це до відома суду для вирішення питання про принесення протесту.

17. Звернути увагу судів, що згідно зі ст.353 КПК України ( 1003-05 ) учасники судового розгляду мають право до розгляду справи касаційною інстанцією, але не пізніше ніж за три доби до нього, подати безпосередньо в касаційну інстанцію додаткові доводи і міркування до скарги чи подання, в яких можуть бути зазначені нові підстави для скасування або для зміни вироку. ( Абзац перший пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Додаткові доводи до касаційної скарги захисника, що брав участь у судовому розгляді, вправі подати інший захисник, котрий замінив того, який подав скаргу, або вступив у справу поряд з першим. Якщо захисник, який брав участь у судовому розгляді, вирок не оскаржив, той, хто його замінив, може подати додаткові доводи до скарги засудженого.

Коли у справі засуджено кілька чоловік і подання чи скаргу подано тільки щодо одного з них, то і додаткові доводи можуть бути подані лише щодо цієї особи. ( Абзац третій пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

До початку розгляду в касаційній інстанції справи прокурор, який вніс подання, а також особа, яка подала скаргу, мають право доповнити, змінити або відкликати їх. Вищестоящий прокурор, його заступник мають право доповнити або змінити подання, але не вправі його відкликати. Рішення прокурора, який вніс подання, про відкликання подання, є обов'язковим для суду, і з цього питання ухвала не виноситься. ( Абзац четвертий пункту 17 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Зміни, що тягнуть погіршення становища засудженого або виправданого, можуть вноситися у подання чи скаргу не пізніше ніж за три доби до початку розгляду справи, і з ними мають бути ознайомлені особи, зазначені у ст.347 КПК України ( 1003-05 ), інтересів яких вони стосуються. ( Абзац п'ятий пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

До початку розгляду справи засуджений має право відкликати не тільки свою скаргу, а й скаргу свого захисника, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4, 5, ч.3 ст.46 КПК України ( 1001-05 ). ( Абзац шостий пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 13.01.95 )

18. Судам слід мати на увазі, що в силу ст.354 КПК України ( 1003-05 ) ухвали, винесені в суді першої інстанції під час розгляду справи, який закінчується постановленням вироку (про відмову в допиті свідків, витребуванні документів, у призначенні експертизи та ін.), окремому оскарженню не підлягають. Заперечення проти них можуть бути включені у касаційну скаргу (подання). Ухвали (постанови судді), не пов'язані з вироком, можуть бути оскаржені або на них може бути внесено окреме подання прокурором, але після винесення вироку. Ухвали суду (постанови судді) про направлення справи на додаткове розслідування (ст.281 КПК України (1003-05), про порушення справи за новим обвинуваченням (ст.276 КПК України (1003-05 ) касаційному оскарженню не підлягають, але прокурор може внести на них окреме подання.

Особи, які не є учасниками судового розгляду, мають право оскаржити ухвали суду і постанови судді, що стосуються їх інтересів (окремі ухвали, постанови судді), ухвали (постанови судді) про порушення кримінальної справи щодо нової особи та ін. Строк на оскарження таких судових рішень обчислюється з дня, коли названим особам стало відомо про це.

Окремі скарги і подання розглядаються в такому ж порядку, як і касаційні.

При надходженні окремої скарги (подання) на ухвалу (постанову судді) про відмову поновити пропущений строк на оскарження або на внесення подання касаційна інстанція у разі визнання причини пропуску строку поважною поновлює його і скасовує ухвалу суду першої інстанції (постанову судді), після чого, якщо додержано вимог статтей 349 і 358 КПК України ( 1003-05 ), розглядає касаційну скаргу (подання). Це рішення включається в текст касаційної ухвали.

При залишенні без задоволення окремої скарги чи подання касаційна скарга (подання), подана з пропуском строку на оскарження вироку, не розглядається. ( Пункт 18 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

19. За змістом ст.47 КПК України ( 1001-05 ) засуджений вправі запросити для участі в розгляді справи в касаційному порядку захисника за своїм вибором. Заміна одного захисника іншим може бути проведена лише за клопотанням або за згодою засудженого.

У випадках неможливості задовольнити прохання засудженого про надання йому захисника за вибором (захисник тяжко хворий, перебуває у тривалому відрядженні, зайнятий в іншій справі та ін.) закон не покладає на суд касаційної інстанції обов'язок забезпечити участь у справі іншого захисника. У цьому разі засудженому надається можливість запросити іншого захисника, для чого розгляд справи в касаційній інстанції може бути перенесено з додержанням строків, зазначених у ст.358-1 КПК України ( 1003-05 ).

Оскільки закон не обмежує число захисників, які можуть захищати підсудного, то і в розгляді справи у касаційній інстанції можуть брати участь два і більше захисника, запрошені як самим засудженим, так і за його дорученням його родичами або іншими особами.

За наявності клопотання захисника про надання йому побачення із засудженим, що перебуває під вартою, суд касаційної інстанції зобов'язаний його надати.

20. Суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити:

- чи роз'яснено засудженому, виправданому та іншим учасникам процесу їх право ознайомитися з протоколом судового засідання протягом трьох діб з дня його складання і подати письмові зауваження на нього;

- чи відображено це роз'яснення у протоколі судового засідання;

- чи надано зазначеним особам можливість ознайомитися з протоколом;

- чи розглянуто зауваження на протокол судового засідання відповідно до вимог ст.88 КПК України ( 1001-05 ).

При невиконанні цих вимог справу з розгляду необхідно зняти і повернути в суд, що постановив вирок.

21. До розгляду справи в касаційному порядку належить перевірити виконання судом першої інстанції вимог ст.358 КПК України ( 1003-05 ) про необхідність повідомлення всіх учасників судового процесу і прокурора про день розгляду справи в суді касаційної інстанції. Недодержання зазначеної вимоги тягне відкладення слухання справи.

Розгляд справи судом касаційної інстанції без участі засудженого або його захисника, якщо їх не було повідомлено про час судового засідання і це позбавило їх можливості взяти участь у засіданні суду, є істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону і тягне скасування касаційної ухвали.

У разі скасування касаційної ухвали в порядку нагляду і передачі справи на новий касаційний розгляд суд, що повторно розглядає справу, зобов'язаний додержувати встановленого законом порядку повідомлення учасників процесу про час розгляду справи в касаційній інстанції. ( Абзац другий пункту 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Ці ж вимоги закону мають бути виконані і при перенесенні розгляду справи за ухвалою суду касаційної інстанції або за постановою голови відповідного суду.

22. Суди зобов'язані забезпечити суворе додержання вимог ст.381 КПК України ( 1003-05 ) про порядок і строки звернення до виконання касаційних ухвал. Особливу увагу необхідно звернути на виконання ухвал, на підставі яких засуджений підлягає звільненню з-під варти. Копія такої ухвали направляється для виконання протягом доби, а якщо оголошення мотивованої ухвали згідно зі ст.379 КПК України ( 1003-05 ) відкладено, направляється копія її резолютивної частини.

23. Відповідно до вимог статей 23-2 ( 1001-05 ) і 382 ( 1003-05 ) КПК України судам касаційної інстанції у кожній справі необхідно ретельно перевіряти виконання судами першої інстанції вимог закону про виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень. Якщо, незважаючи на наявність підстав, суд першої інстанції не реагував на такі причини та умови, касаційна інстанція має винести окрему ухвалу і при цьому звернути увагу суду на невиконання вимог закону.

Якщо, скасовуючи або змінюючи вирок, суд касаційної інстанції встановив, що постановлення помилкового вироку стало наслідком неуважного або недбалого ставлення суддів або осіб, які провадили дізнання або попереднє слідство, до виконання своїх службових обов'язків, він окремою ухвалою звертає на це увагу відповідних посадових осіб органів розслідування, прокуратури, суду. (Абзац другий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

Залишаючи вирок без зміни, суд касаційної інстанції може реагувати окремою ухвалою лише на такі порушення, які не тягнуть за собою скасування або зміни вироку. При цьому суд не вправі встановлювати або вважати доведеними факти, які не було взято до уваги вироком, або виносити таку окрему ухвалу, яка, по суті, опорочує законність та обгрунтованість залишеного без зміни вироку.

Судам касаційної інстанції слід також реагувати на випадки тяганини при розслідуванні справ і розгляді їх судом, а також допущеної судами першої інстанції при оформленні і призначенні справ до розгляду в касаційному порядку, на порушення вимог закону про повідомлення відповідних осіб про подані скарги або подання і про повідомлення учасників процесу про день розгляду справи у касаційній інстанції. ( Абзац четвертий пункту 23 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

24. Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським судам, військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил України та судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України систематично аналізувати касаційну практику і своєчасно вживати заходів до виявлення й усунення причин, що породжують судові помилки, до запобігання недолікам у роботі касаційних інстанцій. (Пункт 24 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )