Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
N 3 від 31.03.89
м.Київ

Про практику застосування судами України законодавства про
відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і
стягнення безпідставно нажитого майна

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами
Пленуму Верховного Суду
N 13 від 25.12.92
N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши доповідь першого заступника Голови Верховного Суду України, повідомлення голів Київського і Кіровоградського обласних судів про роботу по відшкодуванню матеріальної шкоди, заподіяної злочином, Пленум Верховного Суду України зазначає, що її відшкодування є однією з важливих проблем підвищення ефективності правосуддя. Суди в основному правильно застосовують законодавство про відшкодування матеріальної шкоди і стягнення безпідставно набутого майна. Разом з тим у цій роботі є недоліки. Ще не повною мірою виконуються постанови Пленуму Верховного Суду України з даного питання. (Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 )

Деякі суди примирливо ставляться до того, що органи розслідування порушують вимоги закону про забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, рідко реагують на це окремими ухвалами (постановами), не завжди заповнюють прогалини слідства щодо накладення арешту на майно обвинувачених. Іноді суди приймають до провадження неповно розслідувані справи, в яких не встановлено характер і розмір заподіяної матеріальної шкоди. Ці обставини не завжди повно досліджуються в судовому засіданні, допускається не основане на законі залишення позовів без розгляду, а також необгрунтоване зменшення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню. У вироках іноді не наводяться мотиви вирішення цивільного позову. ( Абзац другий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

При розгляді в порядку цивільного судочинства позову, що випливає з кримінальної справи, суди не завжди враховують матеріали останньої, допускають помилки при застосуванні норм цивільного і трудового законодавства. Мають місце помилки і при вирішенні питань, пов'язаних із стягненням безпідставно набутого майна. Зазначені недоліки знижують ефективність роботи по відшкодуванню матеріальної шкоди, заподіяної злочином. ( Абзац третій преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на те, що відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно набутого майна мають важливе значення для усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ, організацій, колгоспів, кооперативів та інших громадських організацій. Зобов'язати суди усунути зазначені недоліки і забезпечити точне й неухильне виконання законодавства, що регулює відшкодування матеріальної шкоди. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 )

2. У кожній справі про злочин, яким заподіяно матеріальну шкоду, суд при постановленні вироку зобов'язаний вирішити цивільний позов, а коли його не пред'явлено згідно з вимогами частин 2, 3 ст.29 КПК України ( 1001-05 ), - з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування шкоди, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів, а також в інших передбачених законом випадках.

3. Роз'яснити, що згідно зі статтями 291 і 328 КПК ( 1003-05 ) цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутністю складу злочину або неявки цивільного позивача чи його представника у судове засідання. Якщо позов підтримує прокурор або коли його заявлено підприємством, установою, організацією, колгоспом, кооперативом чи іншою громадською організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника. ( Абзац перший пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 )

Суд першої інстанції не вправі передавати вирішення питання про розмір цивільного позову на вирішення в порядку цивільного судочинства, оскільки кримінально-процесуальним законодавством України це не передбачено.

Якщо у стадії віддання обвинуваченого до суду або в судовому засіданні виявиться, що визначити розмір шкоди неможливо, а він впливає на кваліфікацію злочину, на призначення винному міри покарання і на вирішення інших питань, зазначених у ст.324 КПК України, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

4. При відданні обвинуваченого до суду необхідно з'ясувати, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і чи заявлено цивільний позов. Якщо особа, що провадить дізнання, або слідчий не вжили зазначених заходів, суддя або суд у розпорядчому засіданні приймають рішення про накладення арешту на майно обвинуваченого і виконання його доручають судовому виконавцеві. У разі, коли заходи по відшуканню й арешту майна обвинуваченого не можуть бути вжиті безпосередньо судом, згідно зі ст.247 КПК України ( 1003-05 ) суддя або суд у розпорядчому засіданні вправі зобов'язати відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення.

5. Роз'яснити, що при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), суд може керуватися відповідними нормами ЦПК ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ).

Встановлені законодавством правила підвідомчості органам державного арбітражу майнових спорів застосовуються і до цивільних позовів у кримінальній справі. Не підлягають розгляду в кримінальній справі також позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред'явленого обвинувачення.

Виходячи із змісту ст.28 КПК України ( 1001-05 ), право пред'явлення цивільного позову у кримінальній справі належить особі, що зазнала від злочину збитків. У зв'язку з цим у кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови органів страхування і соціального захисту населення, підприємств, установ чи організацій, які відшкодували потерпілому шкоду до розгляду справи в суді. Такі позови заінтересовані особи можуть пред'явити в порядку цивільного судочинства. ( Абзац третій пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

6. При розгляді кримінальної справи суд зобов'язаний на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи з'ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам.

7. У разі закриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди У цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

8. Звернути увагу судів на те, що у випадках, коли шкоду заподіяно спільними діями підсудного та іншої особи, кримінальну справу щодо якої було закрито з підстав, передбачених пп.2-10 ст.6, статтями 7 - 7-2, 9, 10 КПК України ( 1001-05 ), суд покладає на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду в повному розмірі і роз'яснює цивільному позивачеві право пред'явити в порядку цивільного судочинства до особи, справу щодо якої закрито, позов про відшкодування шкоди солідарно із засудженим. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92, N 12 від 03.12.97 )

Якщо матеріальну шкоду заподіяно підсудним спільно з іншою особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження, суд покладає обов'язок по відшкодуванню шкоди у повному розмірі на підсудного. При винесенні в наступному обвинувального вироку щодо особи, справу про яку було виділено в окреме провадження, суд вправі покласти на неї обов'язок відшкодувати шкоду солідарно з раніше засудженим.

9. Роз'яснити, що, вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі. ( Абзац перший пункту 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

У випадках заподіяння шкоди особою, що не перебуває з підприємством, установою, організацією, колгоспом, кооперативом у трудових відносинах або не є членом колгоспу, а також при заподіянні шкоди громадянам суд керується статтями 440-466 ЦК України ( 1540-06 ), що регулюють зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди. ( Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 )

10. Питання про матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями неповнолітніх, вирішується згідно зі статтями 446 і 447 ЦК України і роз'ясненнями, що містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".

При цьому слід мати на увазі, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досягнув 15-річного віку, матеріальну відповідальність несуть батьки (усиновителі), опікун або навчальний, виховний, лікувальний заклад, під наглядом яких перебував неповнолітній у момент заподіяння шкоди. На осіб, що заподіяли шкоду у віці до 15 років, відповідальність по її відшкодуванню не може бути покладена і після досягнення ними повноліття.

Оскільки з ініціативи суду матеріальна відповідальність може бути покладена тільки на засудженого, суд у процесі підготовки справи до судового розгляду має роз'яснювати потерпілому право пред'явлення позову до батьків або до інших осіб, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діяннями неповнолітнього обвинуваченого. ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92, N 12 від 03.12.97 )

11. Розмір шкоди, заподіяної розкраданням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальних цінностей, визначається відповідно до Закону України від 6 червня 1995 року "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" ( 217/95-ВР ) і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N116 (зі змінами, внесеними постановами від 27 серпня 1996 р. N 1009 та від 20 січня 1997 р.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві і в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

12. У передбачених ст.135 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує номінальний, може бути встановлено особливий порядок визначення шкоди, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, нестачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей. Розмір шкоди, заподіяної робітниками і службовцями знищенням або псуванням державного і громадського майна внаслідок необережних дій (бездіяльності), визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами. ( Абзац перший пункту 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 )

Стосовно до ст.453 ЦК України ( 1540-06 ) при визначенні розміру шкоди необхідно застосовувати ціни (роздрібні, оптові, закупівельні, ціни реалізації та ін.) і відповідні коефіцієнти (поправочні, кратності), чинні на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.

13. Покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має виходити з установленого законом правила про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Суд може зменшити розмір відшкодування заподіяної шкоди лише з підстав, передбачених законодавством (ст.137 КЗпП України ( 322-08 ) або ст.454 ЦК України ( 1540-06 ), з наведенням у вироку відповідних мотивів. Не підлягає зменшенню розмір шкоди, якщо вона заподіяна злочинними діями засудженого, вчиненими з корисливою метою.

Солідарну відповідальність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій.

При вчиненні злочину кількома особами вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду по епізодах злочину, в яких встановлено їх спільну участь. Разом з тим є неприпустимим покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, коли одних з них засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а других - за халатність, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні злочину.

У разі заподіяння шкоди підприємству, установі, організації з вини кількох працівників або працівника та інших осіб, що не перебували у трудових відносинах з цим підприємством, установою, організацією, суд вправі покласти на підсудних солідарну відповідальність, якщо буде встановлено, що шкоду заподіяно їх спільними умисними злочинними діями.

14. В силу ст.334 КПК України ( 1003-05 ) суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову або про покладення на засудженого обов'язку відшкодувати шкоду, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

При визнанні підсудного винним у вчиненні кількох злочинів (розкрадання, зловживання службовим станом, халатність та ін.), якими заподіяно матеріальну шкоду, в резолютивній частині вироку слід вказати розмір стягнень на відшкодування шкоди, заподіяної кожним з цих злочинів.

Приймаючи рішення про відшкодування шкоди, заподіяної кількома особами, суд в резолютивній частині вироку має вказати: на кого з підсудних покладається солідарна відповідальність, а на кого - часткова, в якому розмірі і на чию користь стягується сума на відшкодування шкоди.

15. При розгляді справ судам слід з'ясовувати, чи не придбано наявне у винного майно на кошти, здобуті злочинним шляхом, про що вказувати у вироку, з наведенням доказів, досліджених у судовому засіданні.

Якщо вироком суду встановлено, що майно придбано на кошти, здобуті злочинним шляхом, стягнення на відшкодування заподіяної шкоди згідно зі ст.380 ЦПК України ( 1503-06 ) може бути звернуто на таке майно незалежно від того, чи є воно спільною власністю подружжя або спільною власністю інших осіб. ( Абзац другий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 )

16. При визначенні суми, що підлягає стягненню з засудженого або з цивільного відповідача, мають бути зараховані суми, добровільно передані цивільному позивачеві до постановлення вироку, а також вартість поверненого йому майна.

17. Розглядаючи справу в касаційному чи наглядному порядку, суд вправі внести у вирок зміни щодо відшкодування шкоди, зменшити або збільшити розмір стягнення, якщо у справі не вимагається збирання й додаткової перевірки доказів і якщо обставини справи в частині заподіяної шкоди встановлено судом першої інстанції повно і правильно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права.

У випадках, коли зміна розміру матеріальної шкоди може вплинути на кваліфікацію злочину або на визначення обсягу обвинувачення в бік, що погіршує становище засудженого, вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на нове розслідування або судовий розгляд, якщо з цих підстав принесено протест прокурором або подано скаргу потерпілим.

18. При розгляді в порядку цивільного судочинства позову, що випливає з кримінальної справи, суд згідно з роз'ясненням, даним у п.3 постанови N 11 Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року "Про судове рішення", визначає суми, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, з урахуванням доказів, як наявних у кримінальній справі, так і додатково представлених сторонами і зібраних з ініціативи суду. ( Абзац перший пункту 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 )

Якщо в результаті встановленого в порядку цивільного судочинства розміру шкоди виникне необхідність перегляду вироку суду або постанови органу розслідування про закриття справи, суд, що розглядає цивільну справу, виносить рішення з урахуванням усіх досліджених ним доказів і зобов'язаний порушити питання про перевірку законності й обгрунтованості вироку чи постанови.

19. Звернути увагу судів на те, що у справах про хабарництво, спекуляцію, заняття забороненими видами підприємницької діяльності, порушення правил про валютні операції та про інші корисливі злочини згідно з законом (статті 49, 470 ЦК України ( 1540-06 ) з винних стягується безпідставно набуте майно. При цьому гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом і визнані речовими доказами, відповідно до п.4 ст.81 КПК (1001-05 ) передаються у доход держави.

20. Судам слід мати на увазі, що в силу п.5 ст.81 КПК України гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям. У разі відмови останніх від одержання таких речей внаслідок втрати ними первісних якості і вартості, що сталася з вини підсудного, з нього стягується вартість речей і приймається рішення про їх реалізацію. Виручені при цьому суми підлягають заліку на відшкодування матеріальної шкоди.

21. Суди мають посилити контроль за виконанням вироків у частині стягнення присуджених на відшкодування шкоди сум і безпідставно набутого майна, маючи на увазі, що точне й неухильне додержання законодавства органами, що виконують вироки, є важливою умовою своєчасного й повного відшкодування шкоди.

22. Згідно зі ст.386 ЦПК ( 1503-06 ) при виконанні вироків у частині відшкодування матеріальної шкоди судам необхідно звертати стягнення на грошові суми та майно засудженого, що знаходяться у інших осіб, а також на гроші і майно, належні засудженому від інших осіб. При запереченні володільцем факту належності засудженому грошей чи майна, переданих з метою приховання їх від опису, вони можуть бути витребувані шляхом пред'явлення прокурором або стягувачем позову за підставами, передбаченими ст.440 ЦК

23. Судам слід мати на увазі, що згідно з ч.5 ст.28 КПК України (1001-05) при розгляді цивільного позову в кримінальній справі як цивільний позивач, так і цивільний відповідач звільняються від сплати державного мита.

24. З метою усунення наявних недоліків суди повинні окремими ухвалами (постановами) реагувати на факти порушення органами дізнання і попереднього слідства законодавства про забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і захист майнових прав потерпілих осіб, здійснювати суворий контроль за виконанням цих ухвал (постанов). ( Пункт 24 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

25. Судовим колегіям Верховного Суду України, іншим судам касаційної і наглядної інстанцій посилити нагляд за правильним застосуванням судами законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно набутого майна, систематично узагальнювати судову практику з цих питань, використовуючи матеріали узагальнень для запобігання судовим помилкам і підвищення ефективності даної роботи. ( Пункт 25 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )