Парус Iнтернет-Консультант
Открытое тестирование
Открытое тестирование
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
КОМІТЕТ ПО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ УКРАЇНИ
НАКАЗ
від 20.04.99,N 67
м.Київ
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
11 жовтня 1999 р. за N 695/3988
Про затвердження Правил охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини
Відповідно до Положення про Комітет по нагляду за охороною праці України, затвердженого Указом Президента України від 9 березня 1998 року N 182/98, та на підставі протокольного рішення редакційної комісії, створеної наказом Комітету від 24 листопада 1998 року N 229, НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Правила охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини, що додаються.
2. Правила охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини ввести в дію з 1 січня 2000 року.
3. З уведенням у дію зазначених Правил вважати такими, що не застосовуються на території України, Правила роботи і охорони праці у ветеринарних лабораторіях, затверджені Міністерством сільського господарства СРСР 14 січня 1975 р. (НАОП 2.1.20-1.20.03-75).
4. Управлінню по нагляду в АПК разом з Мінагропромом України:
4.1. До 1 жовтня 1999 р. визначити потребу підприємств, установ і організацій у зазначених Правилах, установити контроль за їх розповсюдженням.
4.2. Вжити заходи щодо вивчення вимог Правил державними інспекторами та іншими посадовими особами Держнаглядохоронпраці, експертами експертно-технічних центрів, працівниками підприємств, установ, організацій, апарату Мінагропрому України.
5. Управлінню по нагляду в АПК, начальникам територіальних управлінь та інспекцій, державним інспекторам Держнаглядохоронпраці забезпечити систематичний контроль за дотриманням вимог цих Правил.
6. Управлінню по нагляду в АПК (Пономаренко В.I.) подати протягом тижня Головному управлінню охорони праці відповідні матеріали для включення Правил до Державного реєстру ДНАОП та до банку даних автоматизованого інформаційного фонду нормативних актів про охорону праці.
7. Головному управлінню охорони праці (Лесенко Г.Г.) передати редакції журналу "Охорона праці" відповідні матеріали щодо тиражування Правил.
8. Редакції журналу "Охорона праці" (Яковенко М.Г.) опублікувати цей наказ у найближчому номері журналу.
9. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Комітету Сорокіна I.Д.
Заступник міністра, голова Комітету С.П.Ткачук
Затверджено
Наказ Держнаглядохоронпраці
20.04.99 N 67
Правила
охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини
I. Галузь застосування
Правила охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини (далі Правила) поширюються на лабораторії ветеринарної медицини незалежно від їх підпорядкування і форми власності, науково-дослідні інститути ветеринарної медицини, науково-дослідні лабораторії ветеринарної медицини та на лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи (далі - лабораторії).
Правила встановлюють вимоги безпеки праці щодо організації та виконання робіт у лабораторіях під час догляду за піддослідними тваринами, проведення досліджень, підготовки та виконання аналізів, розтину трупів тварин, роботи з патологічним матеріалом, патогенними культурами бактерій та вірусів, проведення дезінфекції, роботи з отруйними речовинами, сильнодіючими препаратами, кислотами, лугами, органічними розчинниками та при виконанні інших робіт у лабораторіях.
Вимоги Правил є обов'язковими для керівників, спеціалістів і технічного персоналу лабораторій, стажерів, аспірантів, осіб, відряджених для проходження курсів підвищення кваліфікації, студентів вищих та середніх спеціальних навчальних закладів під час проходження виробничої практики (далі - працівники).
2. Нормативні посилання
--------------------------------------------------------------------- |
Примітка. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 N 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і Законам України
3. Загальні положення
3.1. Правила застосовуються під час виконання робіт у лабораторіях.
3.2. Безпека проведення робіт у лабораторіях повинна забезпечуватися відповідно до вимог ГОСТ 12.3.002-75, цих Правил та інших чинних нормативних актів.
3.3. Організація роботи з охорони праці, права і обов'язки посадових осіб і працівників повинні бути викладені в нормативних актах, розроблених та затверджених власником відповідно до ДНАОП 0.00-8.03-93.
3.4. Електроприводи, обладнання та електричні прилади повинні відповідати вимогам Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ) і ДНАОП 0.00-1.21-98.
3.5. Обладнання, яке працює під тиском, необхідно експлуатувати відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.07-94, а газове господарство лабораторії відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.20-98.
3.6. На робочих місцях для кожного виду обладнання, що використовується у лабораторіях, повинна бути інструкція заводу-виготовлювача з експлуатації цього обладнання.
3.7. У лабораторії повинні бути розроблені та затверджені інструкції з охорони праці. Інструкції повинні бути вивішені на кожному робочому місці.
3.8. Біологічна безпека повинна бути забезпечена відповідно до вимог ГОСТ 12.1.008-76.
3.9. Препарати для проведення лікувальних, профілактичних, діагностичних і санітарних заходів повинні відповідати технічним умовам на їх виготовлення та відповідним стандартам і використовуватися лише в строки, зазначені на упаковці.
3.10. Якість питної води повинна відповідати вимогам ГОСТ 2874-82.
3.11. При відсутності в населеному пункті водопроводу та каналізації влаштовують місцевий водопровід і каналізацію.
3.12. Стічні води з виробничих приміщень (секційних, бактеріологічного відділу тощо) повинні збиратися самостійною каналізаційною мережею в очисні споруди і перед випуском їх у загальну мережу (лабораторії, населеного пункту тощо) піддаватися знезараженню, способи якого встановлюються за погодженням із місцевими органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
3.13. Вибір і погодження умов відведення й очищення стічних вод повинні виконуватися відповідно до вимог Водного Кодексу України (213/95-ВР) та інших чинних нормативних актів.
3.14. При використанні в лабораторії праці жінок потрібно дотримуватися вимог ДНАОП 0.03-3.28-93 та ДНАОП 0.03-8.08-93.
3.15. У процесі виконання робіт у лабораторіях на працівників можуть діяти небезпечні та шкідливі виробничі фактори (ГОСТ 12.0.003-74).
3.15.1. Фізичні небезпечні і шкідливі виробничі фактори:
- машини й механізми, що рухаються; рухомі частини виробничого устаткування;
- підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони;
- підвищена або знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів;
- підвищена або знижена температура повітря робочої зони;
- підвищений рівень шуму на робочому місці;
- підвищений рівень вібрації;
- підвищений рівень інфразвукових коливань;
- підвищений рівень ультразвуку;
- підвищена або знижена вологість повітря;
- підвищена або знижена рухомість повітря;
- підвищена або знижена іонізація повітря;
- підвищений рівень іонізуючих випромінювань у робочій зоні;
- підвищене значення напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може статися через тіло людини;
- підвищений рівень статичної електрики;
- підвищений рівень електромагнітних випромінювань;
- підвищена напруженість електричного поля;
- підвищена напруженість магнітного поля;
- відсутність або нестача природного світла;
- недостатня освітленість робочої зони;
- підвищена яскравість світла;
- підвищена контрастність;
- прямий і відбитий блискіт;
- підвищена пульсація світлового потоку;
- підвищений рівень ультрафіолетової радіації;
- підвищений рівень інфрачервоної радіації;
- підвищений рівень іонізуючого випромінювання в робочій зоні;
- гострі крайки, задирки і шорсткість на поверхнях заготовок, інструменту і устаткування.
3.15.2. Хімічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори:
за характером впливу на організм людини:
- токсичні;
- подразливі;
- сенсибілізувальні;
- канцерогенні;
- такі, що впливають на репродуктивну функцію; за шляхом проникнення в організм людини через:
- органи дихання;
- шлунково-кишковий тракт;
- шкірні покриви і слизові оболонки.
3.15.3. Біологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори:
- патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, найпростіші) і продукти їхньої життєдіяльності;
- макроорганізми (рослини й тварини).
3.15.4. Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори:
- фізичні перевантаження (статичні й динамічні);
- нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).
3.16. Рівні та концентрації небезпечних і шкідливих виробничих факторів повинні відповідати чинним санітарним нормам.
3.17. Робота з матеріалом, зараженим або підозрілим у зараженні збудниками інфекційних захворювань I-IV груп патогенності, можлива при наявності відповідного дозволу, який видається всім лабораторіям і науково-дослідним інститутам на обслуговуваній території, незалежно від відомчої належності та форми власності, обласними, Київською та Севастопольською міськими режимними комісіями установ охорони здоров'я.
3.18. Дозвіл на проведення експериментальних робіт із збудниками II-IV груп небезпеки, а також на випуск бактерійних та вірусних препаратів видає Центральна режимна комісія Міністерства охорони здоров'я України.
3.19. Дозвіл видається на підставі офіційного листа за підписом керівника лабораторії, акта перевірки лабораторії режимною комісією установ охорони здоров'я, з доданням схеми руху інфікованого матеріалу, клопотання лабораторії вищого рівня, висновків місцевих органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
3.20. Під час роботи з культурами мікроорганізмів, та в усіх інших випадках, пов'язаних з їх зберіганням і обігом у межах лабораторії, працівники лабораторії повинні керуватися Інструкцією про порядок зберігання, обігу, відпуску, а також вивозу і ввезення із зарубіжних країн культур мікроорганізмів, токсинів і отрути тваринного та рослинного походження.
3.21. У всіх відділах та інших підрозділах лабораторії, де проводяться роботи з культурами патогенних мікроорганізмів або зараженими лабораторними тваринами чи матеріалом, вживають необхідних заходів, що виключають зараження працівників і поширення збудників інфекції за межі підрозділів (приміщень).
3.22. До початку та після закінчення роботи виробничі приміщення лабораторії потрібно прибирати вологим способом. У приміщеннях, де працюють з інфікованим матеріалом, прибирання проводять з використанням дезінфекційних розчинів.
3.23. У санітарно-побутових приміщеннях (туалетах, душових, умивальнях) потрібно систематично проводити дезінфекцію.
3.24. Перед тим, як увійти до відділу або до іншого виробничого приміщення лабораторії, працівник повинен одягнути спеціальний одяг (халат, медичну шапочку або білу хустинку), а при вході в бактеріологічний чи вірусологічний відділи, крім цього,- спеціальне взуття.
3.25. Працівники лабораторії не повинні:
- виходити за межі лабораторії в спецодязі та в спецвзутті;
- одягати верхній одяг на халат;
- вносити у виробниче приміщення лабораторії сторонні речі;
- курити, пити воду, вживати їжу, жувати гумку, користуватися косметикою у виробничих приміщеннях;
- зберігати у виробничих приміщеннях продукти харчування.
3.26. Не допускається викликати з приміщень лабораторії працівників під час їхньої роботи із заразним або підозрілим на зараженість матеріалом.
3.27. За кожним працівником бактеріологічного, вірусологічного, серологічного та інших відділів, де проводяться дослідження, закріплюється певне робоче місце.
3.28. У кімнатах, де проводиться робота з інфікованим матеріалом, та в боксах заборонено проводити інші види робіт та вирощувати квіти у вазонах.
3.29. У лабораторії необхідно запобігати появі мух, інших комах та гризунів.
3.30. З метою запобігання алергічним захворюванням працівників роботу з убитими мікроорганізмами, які висушені будь-яким методом, слід проводити тільки в настільних боксах.
3.31. Вакцинні штами необхідно зберігати окремо від патогенних у спеціальних шафах, термостатах, холодильниках. Не допускається сумісне зберігання в одному холодильнику живих культур патогенних мікроорганізмів та діагностичних препаратів.
3.32. Пробки матраців, флаконів, пробірок потрібно відкривати тільки над полум'ям пальника. Заразний матеріал вносять у посудини так, щоб не інфікувати горловину посудини. Краї отворів посудин прожарюють над полум'ям пальника і закривають пробками.
3.33. Щоб запобігти утворенню аерозолей під час відкривання ампул з ліофілізованими або рідкими культурами, не є припустимим розбризкування та розпорошування їхнього вмісту.
3.34. Усі культури патогенних та виробничих штамів мікроорганізмів (бактерії, віруси та інші культури зразки, підозрілі на зараженість), виділені у лабораторії, або ті, що надійшли для роботи, підлягають обліку й реєструються в журналі руху інфікованого матеріалу (додаток 1).
3.35. У кожній лабораторії наказом керівника призначається особа, відповідальна за облік, зберігання та знезараження культур мікроорганізмів, виділених у лабораторії і таких, що надходять для виробничих потреб.
3.36. На посуді, в якому знаходяться культури, повинна бути чітко написана назва культури, номер експертизи та дата надходження, посіву або пересіву матеріалу.
3.37. Щоденно, після закінчення робочого дня, інфікований матеріал поміщають у термостат або шафу, які опечатують. Кожну кімнату лабораторії, в якій є об'єкти із заразним матеріалом, замикають та опечатують.
3.38. При виявленні пошкодження печатки відповідальний за її зняття повинен негайно повідомити керівника лабораторії або його заступника, в присутності якого проводять огляд шафи (холодильника, термостата) і складають акт.
3.39. Працювати з патологічним та іншим досліджуваним матеріалом необхідно в гумових рукавичках, користуючись при цьому інструментом (пінцетом, корнцангом, ножицями тощо). Забороняється торкатися досліджуваного матеріалу руками.
3.40. Під час роботи з патологічним матеріалом, патогенними культурами бактерій та вірусів, а також з отруйними речовинами не слід торкатися обличчя руками, підносити руки до рота, носа, очей, волосся та користуватися
3.41. Не дозволяється допускати до роботи з мікроорганізмами працівників із свіжими або старими порізами, ураженнями шкіри та з будь-якими відкритими ранами, включаючи ті, які утворилися після видалення зубів.
3.42. Після зняття гумових рукавичок слід негайно помити руки теплою водою з милом. Руки також треба мити після зняття забрудненого захисного одягу, перед виходом із лабораторії, перед уживанням їжі та курінням і протягом дня через інтервали, визначені характером роботи.
3.43. Насмоктування у піпетки розчинів хімічних реактивів та рідин, які містять збудників інфекційних захворювань, проводять за допомогою гумової груші або автоматичної піпетки. Насмоктування ротом забороняється.
3.44. Після закінчення робочого часу нефіксовані мазки, чашки Петрі, пробірки та інший посуд із заразним або підозрілим на зараженість матеріалом необхідно зберігати в опечатаних сейфах, термостатах, холодильниках.
3.45. Після закінчення досліджень, пов'язаних з виділенням культури мікроорганізмів, і видачі висновків експертизи виділені культури мікроорганізмів знешкоджують автоклавуванням, дотримуючись належного режиму стерилізації.
3.46. Після закінчення роботи з патологічним чи іншим досліджуваним матеріалом (зараженим або підозрілим у зараженні) робоче місце, поверхні столів, прилади, апаратуру, інструмент, пробірки, скло, гумові рукавички та інші предмети необхідно обробити відповідним дезінфекційним розчином. Залишки інфікованого матеріалу (культури) термічно знезаражують (автоклавують або спалюють).
3.47. Миття посуду після попередньої дезінфекції потрібно проводити в гумових рукавичках.
3.48. Знезараження посуду та інших предметів одноразового застосування, виготовлених з полімерних матеріалів, проводять шляхом автоклавування в залежності від виду збудника, відповідно до пунктів 9.5.17, 9.5.18 і 9.6.23 цих Правил, після чого їх утилізують згідно з Інструкцією про збір, знезараження, зберігання й здачу використаних медичних виробів одноразового застосування із пластичних мас.
3.49. Після роботи з інфікованим або підозрілим на зараження матеріалом руки потрібно продезінфікувати 0,5% розчином хлораміну, після чого вимити теплою водою з милом.
3.50. Перед пуском центрифуги потрібно перевірити стакани на відсутність тріщин або сколотих країв та стан гумових прокладок.
3.51. Під час роботи з центрифугою не можна допускати:
- перевищення кількості обертів;
- різкого (раптового) гальмування;
- нерівномірного завантаження;
- відкривання кришки до повної зупинки центрифуги.
3.52. Для центрифугування інфекційних суспензій необхідно:
- настільні центрифуги розташовувати в боксах;
- користуватися безпечними центрифугальними гільзами;
- між стаканом та гільзою заливати відповідний дезрозчин, щоб у випадку, коли розіб'ється стакан, матеріал був продезінфікований. Крім того, це створює добру амортизацію;
- надосадову рідину не виливати із стакана, а відсмоктувати безпечною вакуумною системою, яка містить безпечні ємкості та фільтри. Якщо рідину необхідно зливати, то після її зливу зовнішній край стакана потрібно протерти дезрозчином.
3.53. Особи, що працюють з живими культурами збудника сибірки, з зараженими лабораторними тваринами або досліджують матеріал, інфікований збудником сибірки, проходять профілактичне щеплення проти сибірки.
3.54. Дозволяється використовувати тільки ті дезінфекційні засоби, які зареєстровані та дозволені до застосування в Україні.
Дезінфекційні розчини використовують тільки один раз.
3.55. Господарсько-ремонтні роботи у відділах лабораторії дозволяється виконувати тільки в присутності працівників відповідних відділів.
4. Вимоги до території та приміщень
4.1. Територія
4.1.1. Для кожної лабораторії повинна бути відведена ділянка з урахуванням розташування на ній необхідних виробничих і допоміжних будівель та споруд. Вибір майданчика під лабораторію повинен проводитися відповідно до вимог ДБН-360 та Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів.
4.1.2. Територія лабораторії за розмірами та характером місцевості повинна відповідати нормам технологічного проектування об'єктів ветеринарної медицини.
4.1.3. Територія лабораторії повинна бути огороджена та утримуватися у відповідному санітарному та протипожежному стані.
4.1.4. Проїзди, пішохідні проходи і під'їзди до виробничих будівель та інших об'єктів на території лабораторії повинні мати тверде вологонепроникне покриття і стоки.
4.1.5. Територія лабораторії повинна охоронятися та освітлюватися в нічний час.
4.1.6. Виробничі, складські та допоміжні приміщення на території лабораторії необхідно розміщувати з урахуванням відповідних умов безпеки.
4.1.7. В'їзд стороннього транспорту і вхід сторонніх осіб на територію лабораторії забороняється.
4.2. Виробничі приміщення
4.2.1. Будівництво нових і переобладнання наявних виробничих приміщень лабораторії повинно проводитись за типовими або індивідуальними проектами, погодженими з органами державної ветеринарної медицини та державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
4.2.2. Види приміщень лабораторного корпусу визначаються характером і обсягом досліджень, які проводяться, і залежать від зони діяльності лабораторії (господарство, район, область).
4.2.3. Лабораторні приміщення розміщують, як правило, в окремих будівлях (комплексі будівель). В окремих випадках дозволяється розміщення лабораторії в одному приміщенні з установами державної ветеринарної медицини за умові ізоляції виробничих приміщень лабораторії від адміністративних. Розміщення на території або в приміщеннях лабораторії інших установ та організацій не допускається.
Лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи необхідно розміщувати в торговельній зоні ринків, в приміщеннях, які мають окремий вхід, або в окремих будівлях.
4.2.4. Приміщення лабораторії повинні мати центральне опалення та, крім боксів, загальну примусову припливно-витяжну вентиляцію, які повинні відповідати СНиП 2.04.05-91 та ДНАОП 0.03-3.15-86.
Вентиляція повинна забезпечувати необхідну кратність обміну повітря та мікрокліматичні умови.
4.2.5. Вентиляція повинна бути влаштована так, щоб тиск в коридорах був дещо вищий, ніж в лабораторних приміщеннях та боксах. Повітря із коридорів у бокси повинно надходити через верхній отвір, обладнаний фільтрувальними установками.
4.2.6. У блоці для заразного або підозрілого в зараженні матеріалу на виході припливно-витяжної вентиляції встановлюють біологічний фільтр.
4.2.7. Приміщення хіміко-токсикологічного відділу, де проводять роботу з особливо шкідливими та отруйними речовинами, додатково обладнують місцевою витяжною вентиляцією (витяжною шафою). Вентиляційні пристрої витяжних шаф повинні бути ізольовані від загальної вентиляційної системи.
4.2.8. Бокс обладнують самостійною автоматичною припливно-витяжною вентиляцією з бактеріологічним фільтром. Щоб запобігти надходженню повітря з інших приміщень, вентиляцію влаштовують так, щоб вона автоматично вимикалася при відчиненні дверей боксу. Вікна у боксах повинні бути зачинені наглухо.
4.2.9. Природне і штучне освітлення виробничих і побутових приміщень лабораторії повинно відповідати вимогам СНиП II-4-79.
Світильники й арматура у виробничих приміщеннях повинні бути закритого типу і доступними для вологого очищення.
4.2.10. Магістральні короби припливно-витяжної вентиляції, електроживлення, водопровідно-каналізаційних труб повинні розміщуватись у спеціальних нішах коридорів, щоб забезпечити вільний доступ до них під час профілактичного огляду та ремонту.
4.2.11. Приміщення лабораторії повинні розташовуватись відповідно до основного потоку технологічного процесу (приймання матеріалу для дослідження, первинна обробка, власне дослідження, знезараження відпрацьованого матеріалу, посуду тощо).
4.2.12. У кожному лабораторному корпусі має бути вхід для працівників лабораторії та окремий вхід (двері) для внесення патологічного та інших матеріалів, що надходять для дослідження. Вхід для внесення патматеріалу повинен вести в кімнату для їхнього приймання та в секційну. Кімнату відділяють від передньої (тамбуру) дверима, в яких є віконце зі стулками.
4.2.13. Секційну, приміщення для посівів та обробки матеріалів розміщують біля кімнати для приймання проб з урахуванням поточності роботи із зараженим матеріалом.
4.2.14. Автоклавні, мийні, лаборантські та кімнати для приготування середовищ необхідно згруповувати в один вузол.
4.2.15. У лабораторії необхідно передбачити ізоляцію:
- приміщень для приймання патологічного матеріалу, секційної, віварію, а також вірусологічного, бактеріологічного, серологічного й радіологічного відділів від інших підрозділів;
- приміщень для ізолятора та карантину у віварії від інших приміщень віварію;
- між кормокухнею, секціями для тварин та дезінфекційно-мийним відділенням віварію.
4.2.16. Віварії для утримання здорових (не заражених) і піддослідних (заражених) тварин необхідно розміщувати у відокремлених приміщеннях або в окремо розташованих будівлях.
4.2.17. У виняткових випадках, при розташуванні віварію для заражених тварин в основному лабораторному корпусі, приміщення цього віварію повинні бути повністю ізольовані від інших підрозділів.
4.2.18. При вході до віварію і до кожного з його приміщень, для знезараження взуття повинні бути обладнані дезінфекційні бар'єри на ширину входу і довжиною не менше ніж 1 метр. Верх дезбар'єра повинен бути на одному рівні з підлогою або мати плавний перехід до неї.
4.2.19. Нижня частина дверного отвору приміщень віварію, в яких утримуються тварини, повинна перекриватися знімним металевим або дерев'яним, обшитим бляхою, бар'єром висотою не менш як 30 см.
4.2.20. У лабораторії необхідно додержуватися принципу поділу приміщень, у яких безпосередньо проводиться робота з інфікованим матеріалом, з отруйними хімічними речовинами, а також радіологічні дослідження, та приміщень, у яких проводяться інші роботи, не пов'язані зі шкідливими умовами.
4.2.21. Відділи вірусологічний, хіміко-токсикологічний (хімічний), біохімічний, радіологічний, бактеріологічний, серологічний повинні складатися не менше ніж з двох кімнат, одна з яких служить допоміжним приміщенням (лаборантською для підготовки матеріалу).
4.2.22. Для проведення досліджень харчових продуктів за показниками безпеки необхідно виділити окремий блок з дотриманням вимог під час проведення санітарно-бактеріологічних досліджень (окреме приймання матеріалу, бокс з передбоксником, кімната для роботи з посівами).
4.2.23. Приміщення відділів лабораторії, у яких проводяться роботи із збудниками заразних хвороб, повинні бути ізольовані (окрема будівля або блок з окремим входом). Внутрішнє розміщення приміщень лабораторії повинно максимально забезпечувати безпеку працівників (розподіл на "заразну", "умовно заразну" і "чисту" частини, душ за типом санітарного пропускника тощо та не менше двох окремих входів).
4.2.24. На "чистій" частині повинні бути окремі приміщення (кімнати) для:
- радіологічних досліджень;
- приготування живильних середовищ, розчинів тощо;
- стерилізації та автоклавування середовищ, посуду тощо;
- ведення записів та роботи з книгами;
- для підготовчих робіт (лаборантська, препараторська, мийно-дезінфекційна);
- виробництва біологічних препаратів, мікроелементів, лікувальних засобів (окремий блок);
- приймання їжі;
- особистої гігієни;
- туалету та куріння.
4.2.25. На "умовно заразній" частині повинні бути окремі приміщення для:
- хіміко-токсикологічних досліджень;
- біохімічних досліджень;
- мікологічних досліджень;
- гематологічних досліджень;
- паразитологічних досліджень;
- гістологічних досліджень;
- досліджень з ветеринарно-санітарної експертизи (дослідження харчових продуктів, сировини та кормів).
4.2.26. На "заразній" частині повинні бути такі приміщення:
- санпропускник для переодягання та прийняття гігієнічного душу;
- бактеріологічних досліджень;
- вірусологічних досліджень;
- серологічних досліджень;
- досліджень шкірсировини на сибірку;
- приймання патологічного матеріалу для дослідження;
- секційна для розтину трупів і обробки матеріалів, які надходять для дослідження;
- блок для роботи із зараженими піддослідними тваринами;
- автоклавна для знешкодження патматеріалу та культур;
- крематорій для спалювання трупів тварин, залишків проб та відпрацьованого матеріалу.
4.2.27. Розміщення відповідних приміщень лабораторного корпусу визначається послідовністю роботи з приймання матеріалу, його попередньої обробки, дослідження, знезараження інфікованого матеріалу та інвентарю, а також знешкодження посуду та інвентарю.
4.2.28. Обов'язково повинні бути обладнані ізольовані бокси з передбоксниками в таких приміщеннях:
- бактеріологічних досліджень;
- вірусологічних досліджень;
- серологічних досліджень;
- паразитологічних досліджень;
- мікологічних досліджень;
- досліджень з ветеринарно-санітарної експертизи;
- секційній для розтину трупів тварин і обробки матеріалів, що надходять для дослідження;
- блоці для роботи із зараженими піддослідними тваринами;
- приготування живильних середовищ, розчинів тощо.
4.2.29. У вірусологічному відділі обладнують бокси площею не менше ніж 9 кв.м і передбоксники - не менше ніж 4 кв.м, а в бактеріологічному, серологічному, мікологічному, паразитологічному відділах, у блоці для досліджень з ветеринарно-санітарної експертизи, у секційній, віварії для роботи із зараженими піддослідними тваринами, у кімнаті для приготування поживних середовищ, у відділі з виробництва біологічних препаратів - бокс площею 3 - 5 кв.м і передбоксник площею не менше ніж 2 кв.м.
Бокс і передбоксник повинні бути розділені між собою скляною перегородкою. Двері боксу повинні бути розсувними.
4.2.30. Приміщення лабораторії повинні бути обладнані водопроводом гарячої і холодної води та каналізацією відповідно до СНиП 2.04.01-85.
Каналізацію необхідно обладнувати очисними спорудами із знезаражувальними пристроями.
Установлене в приміщенні санітарно-технічне обладнання повинно забезпечувати вільний підхід персоналу і зручність під час роботи та прибирання приміщень.
4.2.31. Умивальники у виробничих приміщеннях необхідно обладнувати змішувачами холодної та гарячої води. Безпосередньо біля кожної раковини встановлюють бутель з тубусом, в якому повинен постійно знаходитися 0,5%-й розчин хлораміну для дезінфекції рук, а також кладуть господарське й туалетне мило, вішають рушник.
4.2.32. Підлога в приміщеннях, де проводиться робота з матеріалом, зараженим або підозрілим у зараженні збудниками I-IV груп патогенності, в хіміко-токсикологічному, радіологічному, мікологічному відділах, а також у коридорах, повинна бути встелена вологонепроникним матеріалом (лінолеумом, пластиком тощо).
Підлога в секційній, автоклавній, мийній, боксах, приміщеннях віварію повинна мати нахил до отвору або жолоба каналізації, покриття з гладенької плитки та буртики вздовж стін.
4.2.33. Приміщення лабораторії повинні бути непроникні для гризунів.
4.2.34. Стіни в приміщеннях вірусологічного, бактеріологічного і виробничого відділів, у боксах, секційній, мийній, автоклавній і віварії від підлоги до стелі, або на висоту не менше 2 метрів, повинні бути облицьовані глазурованою плиткою або плиткою із гладеньких синтетичних матеріалів. Стеля у цих приміщеннях, а також стіни й стеля в решті приміщень і в коридорах, а також двері повинні бути пофарбовані олійною або іншою вологостійкою фарбою світлих тонів. Двері у всіх виробничих приміщеннях повинні бути гладкими, без виступів.
Стики опорядження стін, підлоги, стелі повинні мати закруглення (галтелі) для зручності санітарної обробки та прибирання.
4.2.35. Приміщення, у яких проводяться роботи з використанням приладів, які мають відкриті поверхні ртуті, або з використанням приладів, з яких ртуть може виливатися, повинні бути спеціально обладнані та ізольовані від інших виробничих приміщень. У цих приміщеннях не повинні проводитися інші роботи. У загальних лабораторних приміщеннях можна проводити роботи тільки з тими переносними приладами, в яких ртуть надійно ізольована.
4.2.36. Приміщення для роботи зі ртуттю повинні бути обладнані загальною припливною вентиляцією та місцевою витяжною вентиляцією (витяжною шафою).
4.2.37. Лінолеум, який покриває підлогу в приміщеннях для роботи зі ртуттю, не повинен заходити під плінтус. Краї лінолеуму біля стін повинні бути підняті на 5-10 сантиметрів від підлоги, щоб ртуть не потрапляла під покриття.
4.2.38. Рівні шуму у виробничих приміщеннях повинні відповідати вимогам ДНАОП 0.03-3.14-85, а рівні вібрації - ДНАОП 0.03-3.12-84.
4.2.39. Лабораторні столи і витяжні шафи для проведення робіт, пов'язаних з відкритим вогнем, лугами, кислотами, повинні мати відповідне захисне покриття.
4.3. Побутові приміщення
4.3.1. Побутові приміщення дозволяється використовувати тільки за призначенням.
4.3.2. Побутові приміщення обладнуються згідно зі СНиП 2.09.04-87.
4.3.3. Підлога в туалетах, умивальних і душових приміщеннях повинна бути з твердим покриттям із водонепроникного матеріалу, не слизька, без плінтусів.
4.3.4. Стіни та перегородки гардеробних для спецодягу, душових, переддушових, умивальних, вбиралень повинні бути облицьовані на висоту 2 м матеріалами світлих тонів, які дозволяють їх миття гарячою водою із застосуванням мийних та дезінфекційних засобів. Стіни й перегородки вказаних приміщень вище відмітки 2 м, а також стеля повинні мати водостійке покриття.
4.3.5. Шафи в гардеробних для зберігання верхнього одягу, чистого спецодягу та взуття повинні бути з вологостійкого матеріалу або з матеріалу з вологостійким покриттям (пластиком). Кількість шаф повинна відповідати кількості працівників.
Для зручності роздягання вв гардеробних повинні бути встановлені лавки шириною не менш як 0,25 м, які розміщують біля шаф по всій довжині рядів.
Ширина проходу між закритими шафами повинна бути не менше 1 м.
4.3.6. Душові необхідно розміщувати поруч із гардеробними. Біля душових повинні бути переддушові приміщення й приміщення для переодягання, обладнані лавками з розрахунку 3 місця на кожну душову сітку. Душові й переддушові приміщення не повинні розміщуватися біля зовнішніх стін будинків.
4.3.7. У переддушових і умивальних повинні бути гачки для рушників та одягу, полички для мила та мочалок.
4.3.8. У душових кабінах необхідно встановити індивідуальні змішувачі холодної та гарячої води з кранами біля входу в кабіну.
4.3.9. Душові сітки встановлюють із розрахунку:
- одна сітка на 3 особи при роботі з матеріалами, які викликають забруднення 1-го і 2-го класів небезпеки,
- одна сітка на 15 осіб при роботі з матеріалами, які викликають забруднення 3-го і 4-го класу небезпеки.
4.3.10. Кімната для вживання їжі повинна бути обладнана умивальником, стаціонарним кип'ятильником, електричною плитою і холодильником. Площа кімнати визначається із розрахунку 1 кв.м на кожного працівника (відвідувача), але повинна бути не меншою 12 кв.м.
4.3.11. Усі санітарно-побутові приміщення обладнують вентиляцією відповідно до вимог СНиП 2.04.05-91.
5. Зберігання та транспортування вихідних матеріалів
5.1. Кислоти, луги та інші хімічні речовини, що надходять до лабораторії, необхідно обліковувати і зберігати у спеціальних приміщеннях з дотриманням відповідних умов і запобіжних заходів, передбачених Правилами зберігання, обліку і відпуску отруйних і сильнодіючих лікарських засобів, призначених для ветеринарних цілей.
5.2. Вогненебезпечні та вибухонебезпечні речовини слід зберігати за межами основних приміщень, у спеціальних приміщеннях з вентиляцією та природним освітленням. У відділах їх можна мати тільки в кількостях, потрібних для роботи на один день.
5.3. У приміщенні, де зберігаються хімічні речовини, повинні бути ящик з сухим піском, вода й аварійні розчини для нейтралізації кислот і лугів.
5.4. Отруйні та сильнодіючі препарати необхідно зберігати в спеціально виділених для цієї мети приміщеннях, вікна яких обладнують металевими гратами, а двері обшивають бляхою.
5.5. Отруйні й сильнодіючі засоби списків А і Б, що застосовуються як реактиви, необхідно обліковувати і зберігати під замком у спеціально виділених для цього сейфах, металевих чи обшитих металом дерев'яних шафах або ящиках.
5.6. Реактиви, що містять отруйні речовини (крім титрованих розчинів), після закінчення роботи зберігають в окремих шафах, що замикаються на замок. Стандартні розчини пестицидів зберігають у холодильниках.
5.7. Тверді реактиви у вигляді порошків або кристалів повинні зберігатися у банках з притертими пробками.
5.8. Дезінфекційні засоби необхідно зберігати в закритих складських приміщеннях у міцній непошкодженій тарі з маркуванням, із зазначенням заводу-виготовлювача, дати виготовлення, номера партії, маси тощо.
5.9. Діетиловий (сірчаний) ефір необхідно зберігати ізольовано від інших речовин у холодному й темному приміщенні, тому що під час зберігання на світлі утворюється вибухова речовина - переоксид етилу.
5.10. Легкозаймисті та горючі рідини необхідно доставляти зі складу в закритому посуді, з матеріалу, що не б'ється, поміщеному в футляр.
5.11. Дезінфекційні речовини, які надійшли до складу, підлягають контролю на їх бактерицидні властивості. Речовини, не використані впродовж року після контролю, підлягають повторному контролю. Результати контролю заносять у журнал.
5.12. У лабораторії забороняється зберігати:
- вибухо- і вогненебезпечні речовини разом із сильно отруйними;
- спільно, в безпосередній близькості одна від однієї, речовини, які можуть впливати одна на одну і викликати, внаслідок хімічної взаємодії, пожежу або вибух (наприклад, азотна кислота і будь-яка органічна речовина);
- хімічні речовини в тарі, що не має напису з назвою речовини. Якщо такі речовини будуть виявлені, то вони підлягають вилученню з лабораторії.
5.13. Облік і видачу особливо отруйних речовин повинен проводити працівник, призначений наказом по лабораторії.
5.14. Реактиви та інші шкідливі хімічні речовини відпускають підрозділам лабораторії з дозволу керівника лабораторії на підставі письмової вимоги.
5.15. Відповідальність за зберігання реактивів та інших хімічних речовин у відділах лабораторії покладається на одного із спеціалістів підрозділу.
5.16. Реактиви, що розкладаються під дією світла, потрібно зберігати в посуді з темного скла в шафі з непроникними для світла стінками або в картонних коробках.
5.17. Реактиви, які роз'їдають скло (фтористоводнева кислота та її солі), зберігають у тарі з ебоніту, поліетилену, пластмаси або у скляному посуді, покритому всередині шаром парафіну.
5.18. Леткі кислоти необхідно зберігати в приміщенні з постійною вентиляцією, оскільки перегрівання посуду з цими кислотами може викликати його розрив. Забороняється зберігати вказані кислоти близько від нагрівальних приладів або під дією сонячних променів і наповнювати ними бутлі більш як на 0,9 їх місткості.
5.19. Бутлі з кислотами повинні бути без пошкоджень, щільно закриватися, щоб рідина з них не вихлюпувалася, а кошики, в яких вони вміщені, повинні мати міцні та надійні ручки. Простір між бутлем і кошиком заповнюється дерев'яною стружкою або іншим м'яким матеріалом.
5.20. Бутлі з кислотами необхідно переносити тільки удвох, тримаючи за ручки кошика, або перевозити на спеціальних візках. Перед транспортуванням необхідно перевірити справність тари. Не можна переносити бутлі, тримаючи їх перед собою або на спині.
5.21. Великі ємкості з кислотами потрібно зберігати у спеціальному ізольованому приміщенні.
5.22. Для розливання кислот та їдких лугів необхідно обов'язково застосовувати скляні сифони з грушами або спеціальні штативи, що нахиляються.
5.23. Під час роботи з хімічними речовинами і при їх зберіганні необхідно враховувати їх взаємодію між собою та з іншими матеріалами, щоб запобігти виникненню пожеж або інших небезпечних явищ.
Хімічні речовини, що займаються при взаємодії з іншими речовинами, та засоби їх гасіння наведені в таблиці 1.
Таблиця 1
Хімічні речовини, що займаються при взаємодії з іншими
речовинами, та засоби їх гасіння
------------------------------------------------------------------ |
5.24. Посудини Дьюара з рідким азотом необхідно зберігати в закритих приміщеннях із природною вентиляцією. Допускається зберігання посудин за межами приміщень під навісом у заводській неушкодженій тарі.
Посудини необхідно зберігати тільки у вертикальному положенні, забороняється зберігати в нахиленому чи горизонтальному положенні. Не допускається зберігання посудин в атмосфері, насиченій парами кислот та лугів.
5.25. Для уникнення підвищеного випаровування рідкого азоту з посудин не рекомендується розміщувати їх поблизу опалювальних приладів та на прямому сонячному світлі.
5.26. Зберігання та транспортування імунобіологічних препаратів необхідно проводити згідно з інструкціями з їхнього використання. Знищення цих препаратів із простроченим терміном використання необхідно проводити шляхом автоклавування під тиском в 0,2 МПа (2 атм.) протягом 1 години.
6. Вимоги до застосування засобів захисту працівників
6.1. Засоби індивідуального захисту працівників повинні відповідати ГОСТ 12.4.011-89.
6.2. Застосування засобів захисту працівників повинно забезпечувати:
- видалення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, притаманних прийнятій технології та умовам роботи, з робочої зони;
- зниження вмісту (рівня) шкідливих і небезпечних виробничих факторів у робочій зоні до припустимих діючими санітарними нормами рівнів як у штатному режимі, так і у випадках виникнення аварій;
- послаблення впливу шкідливих факторів виробничого середовища (шуму, теплового випромінювання, вібрації тощо) на організм працівників.
6.3. Вибір конкретного типу засобів захисту працівників необхідно здійснювати з урахуванням вимог безпеки для даного процесу або виду робіт і наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
6.4. Засоби колективного захисту працівників конструктивно повинні бути з'єднані з виробничим обладнанням або його елементами керування таким чином, щоб у разі потреби виникла примусова дія засобу захисту.
Допускається використовувати засоби колективного захисту як елементи керування для включення й виключення виробничого обладнання.
6.5. Засоби колективного захисту працівників повинні бути розміщені на виробничому обладнанні або робочому місці таким чином, щоб постійно забезпечувалась можливість контролю його роботи, а також безпечне обслуговування та ремонт.
6.6. Засоби індивідуального захисту необхідно застосовувати в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колективного захисту.
6.7. Порядок забезпечення засобами індивідуального захисту працівників визначається ДНАОП 0.00-4.26-96.
6.8. Без засобів індивідуального захисту працівники не повинні допускатися до роботи.
6.9. Засоби індивідуального захисту повинні мати інструкцію із зазначенням призначення й строку служби виробу, правил його експлуатації та зберігання.
6.10. Працівники повинні забезпечуватися спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до ДНАОП 0.00-3.01-98, а санітарним одягом, взуттям та запобіжними засобами відповідно до Норм санітарно-гігієнічного одягу, взуття та запобіжних засобів, які підлягають безплатній видачі працівникам ветеринарних науково-дослідних інститутів і станцій системи Міністерства сільського господарства СРСР.
6.11. Засоби індивідуального захисту (спецодяг, спецвзуття, рукавиці, рукавички гумові, захисні окуляри, респіратори, протигази тощо) повинні відповідати характеру та умовам роботи, забезпечувати безпеку праці і закріплюватися за кожним працівником. Підбір засобів індивідуального захисту проводять індивідуально для кожного працівника.
6.12. До респіраторів і протигазів видають інструкції з їхнього використання та паспорти на протиаерозольні і газові фільтри, в яких відмічається тривалість їх роботи й найменування пестициду тощо.
6.13. Працівники лабораторії повинні знати правила користування засобами індивідуального захисту та найпростіші методи перевірки їх справності.
6.14. Спецодяг необхідно зберігати окремо від особистого одягу працівників.
6.15. Після закінчення роботи засоби індивідуального захисту підлягають очищенню, знезараженню чи знешкодженню.
6.16. Прання, хімічне чищення, знезараження, знешкодження та ремонт спецодягу необхідно проводити централізовано. Не допускається виносити його з лабораторії та брати додому для прання й ремонту.
6.17. Не допускається вихід працівників із приміщень лабораторії у захисному одязі.
6.18. Відповідно до Інструкції про протиепідемічний режим роботи з матеріалом, зараженим або підозрілим на зараження збудниками інфекційних захворювань I-II груп, для забезпечення протиепідемічного режиму в лабораторіях кожний працівник повинен бути забезпечений піжамами (три комплекти), халатами протичумними (шість), халатами медичними (два), косинками (шість), тапочками шкіряними (дві пари) та іншими видами спеціального та санітарного одягу, передбаченого нормами.
6.19. Згідно з цією ж Інструкцією для попередження зараження персоналу, який працює з мікроорганізмами I-II груп, або матеріалом, підозрілим на інфікованість цими мікроорганізмами, застосовують захисні (протичумні) костюми I, II, III та IV типів, складові яких передбачені ДНАОП 0.00-3.01-98 та Нормами санітарно-гігієнічного одягу, взуття та запобіжних пристосувань, які підлягають безплатній видачі працівникам ветеринарних науково-дослідних інститутів і станцій системи Міністерства сільського господарства СРСР.
6.20. Тип захисного костюма та частота його зміни визначається залежно від характеру виконуваної роботи.
6.20.1. Костюм I типу (піжама або комбінезон бавовняний, велика косинка або капюшон, халат протичумний, ватно-марлева маска або протипиловий і протиаерозольний респіратор, окуляри захисні, рукавички гумові, шкарпетки, тапочки шкіряні, чоботи (гумові або кирзові), фартух прогумований з нагрудником, нарукавники прогумовані, рушник) застосовують під час роботи з патматеріалом, підозрілим на інфікованість сапом, сказом, меліоїдозом, із лабораторними тваринами, зараженими вказаними збудниками, і при всіх маніпуляціях із ними, а також під час роботи з матеріалом, який може містити пріони.
6.20.2. Костюм II типу (піжама або комбінезон бавовняний, велика косинка або капюшон, протичумний халат, ватно-марлева маска або протипиловий і протиаерозольний респіратор, гумові рукавички, шкарпетки, тапочки шкіряні, чоботи (гумові або кирзові), рушник) застосовується при зараженні лабораторних тварин, під час роботи з культурами бруцельозу та з матеріалом, підозрілим на зараженість сибіркою.
6.20.3. Костюм III типу (піжама, велика косинка, протичумний халат, гумові рукавички, шкарпетки, тапочки шкіряні або калоші, рушник) застосовується під час роботи із збудниками хламідіозів, Ку-гарячки.
6.20.4. Костюм IV типу (піжама, ковпак медичний або мала косинка, халат протичумний або хірургічний, шкарпетки, тапочки шкіряні, рушник) застосовується під час роботи з матеріалом підозрілим на зараженність мікроорганізмами III-IV груп.
6.21. Комбінезон повинний бути з цупкої тканини (полотна, бязі), із глухою застібкою спереду на гудзики із зав'язками на кінцях холош і рукавів.
6.22. Протичумний халат повинен бути за типом хірургічного, але значно довший (до нижньої третини гомілки), при цьому поли його повинні глибоко заходити одна на одну, а пояс, який складається з двох частин, пришитих кожна до окремої поли, повинен бути ширшим і довшим звичайного, щоби його можна було зав'язати петлею. Зав'язки високого коміра роблять такого самого типу, як і пояс. Для зав'язування рукавів пришивають одну довгу тасьму.
6.23. Протичумну косинку виготовляють з полотна розміром 90х90х125 сантиметрів.
6.24. Ватно-марлеву маску виготовляють із шматка марлі розміром 125х50 см. У середній частині шматка у поздовжньому напрямку вкладають суцільний рівний шар вати розміром 25х17 см (вага вати 20 г, товщина шару 1,5-2 см). Краї марлі загортають і під зовнішній її край закладають три шматочки вати. Довгі марлеві кінці розрізують уздовж, не доходячи до ватного прошарку (довжина розрізу 50 см). Після цього маску складають, загортають у папір і стерилізують.
6.25. Захисний костюм одягають до входу в приміщення, де працюють з заразним матеріалом, або на території осередку зарази. Костюм одягають у встановленій послідовності, ретельно, щоб у ньому було зручно і безпечно працювати.
6.26. Послідовність одягання костюма: піжама (комбінезон), шкарпетки (бахили), чоботи або калоші чи тапочки, капюшон (велика косинка), протичумний халат, фартух, ватно-марлева маска або протипиловий і протиаерозольний респіратор, окуляри, нарукавники, гумові рукавички.
Тасьму на комірі халата та пояс халата зав'язують спереду на лівому боці, після чого зав'язують тасьму на рукавах.
Маску одягають на обличчя так, щоб закрити рот і ніс, для чого верхній край маски повинен бути на рівні нижньої частини орбіт очей, а нижній - під підборіддям. Верхню тасьму маски зав'язують на потилиці, а нижній - на тім'ї (за типом пращеподібної пов'язки). Після одягання маски по обидва боки крил носа закладають ватні тампони і вживають заходів для запобігання проходженню нефільтрованого повітря.
Усі зав'язки роблять тільки петлею.
6.27. Захисний костюм знімають після роботи у спеціально відведеному для цього приміщенні (передбокснику тощо), в якому повинні бути:
- бачок з дезрозчином для обробки зовнішньої поверхні чобіт або калош;
- місткість з дезрозчином для обробки рук в гумових рукавичках;
- банка з притертою пробкою з 70% етиловим спиртом для знезараження окулярів;
- металевий бак з дезрозчином для знезараження халата, маски, косинки, рушника;
- ємкість з дезрозчином для знезараження знятих гумових рукавичок.
6.28. Захисний одяг знезаражують після кожного використання шляхом кип'ятіння або автоклавування.
6.29. Під час знімання захисного костюма руки в гумових рукавичках занурюють у дезрозчин після зняття кожної частини костюма. Знімання костюма проводять в такій послідовності:
- чоботи або калоші протирають зверху донизу тампонами, добре змоченими дезрозчином;
- тампоном з дезрозчином протирають фартух і знімають його, складаючи зовнішньою стороною всередину;
- знімають нарукавники і верхню пару рукавичок, якщо вони були необхідні під час роботи;
- знімають окуляри, відтягуючи їх обома руками вперед, догори і назад за голову;
- ватно-марлеву маску розв'язують і знімають, не торкаючись обличчя зовнішнім її боком;
- розв'язують зав'язки коміра халата, пояс і, опустивши верхній край рукавичок, розв'язують зав'язки рукавів, знімають халат, загортаючи зовнішній бік його всередину;
- знімають косинку, обережно збираючи всі кінці в одну руку на потилиці;
- знімають чоботи;
- знімають рукавички.
При зніманні костюм складають у бікси або баки. Після зняття захисного костюма руки обробляють 70% етиловим спиртом, після чого ретельно миють з милом і приймають душ.
6.30. Під час проведення хімічних досліджень необхідно використовувати відповідний спецодяг - халат, ковпак, прогумований або поліетиленовий фартух, нарукавники, окуляри, гумові рукавички, а при роботі з концентрованими кислотами та лугами - окуляри захисні, гумові рукавички, нарукавники, гумовий фартух.
6.31. Для роботи в боксі крім спецодягу працівники повинні мати санітарний одяг (халат бавовняний, ватно-марлеву маску, окуляри захисні, рукавички хірургічні), а для роботи в боксі вірусологічного відділу, крім того, необхідно мати бахили водонепроникні, клейонковий фартух та клейонкові нарукавники. Санітарний одяг необхідно зберігати в передбокснику.
6.32. У лабораторіях під час роботи з відкритою ртуттю слід користуватися спецодягом та взуттям, призначеним тільки для роботи зі ртуттю.
6.33. Працювати зі ртуттю необхідно в наглухо зав'язаному халаті, який не має кишень, білій косинці або шапочці. Шкіряне або гумове взуття рекомендується захищати полівінілхлоридними бахилами. Не можна працювати у м'якому суконному взутті.
На робочих місцях необхідно мати кисневі ізолювальні прилади або фільтрувальні протигази з коробкою марки "Г" чорно-жовтого кольору.
6.34. Під час ліквідації аварій з леткими хімічними речовинами або сполуками необхідно користуватися респіраторами універсальними типу РУ-60М або протигазовими - РПГ-67 з протигазовими патронами або фільтрувальними протигазами з коробками відповідних марок. Для захисту від ртутєорганічних препаратів використовують патрони марки "Г", від хлор- і фосфороорганічних пестицидів - марки А і В, кислих парів і газів - марки В, від аміаку, сірководню, бензойної кислоти, двовуглекислого карбаміду, сульфату амонію та піросульфіту натрію - марки "КД".
Якщо концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) в 5-10 разів необхідно застосовувати фільтрувальні протигази із відповідними коробками.
6.35. При використанні засобів захисту органів дихання необхідно враховувати час захисної дії фільтрувальних пристроїв і забезпечувати своєчасну їх заміну. Поява під маскою справного респіратора або протигаза запаху речовини, що застосовується, свідчить про непридатність фільтрувальних пристроїв і вимагає негайної їх заміни.
6.36. Розміри шолом-маски протигаза підбирають з урахуванням розміру обличчя працюючого. Правильність вибору шолом-маски перевіряють герметичністю. Для цього її одягають на голову, закривають отвір у дні коробки рукою і роблять 3-4 вдихи. Якщо при цьому не спостерігається надходження повітря, протигаз підібраний правильно.
6.37. Для захисту очей працівників необхідно забезпечувати окулярами закритого типу марки "Г" або типу 3п1, 3п2.
Окуляри повинні бути добре підігнані й перевірені на відсутність фільтрації повітря та міцність. Скло натирають від запотівання шматочком сухого мила. У місцях можливої фільтрації повітря закладають ватні тампони.
6.38. Під час роботи з посудинами Дьюара, наповненими рідким азотом, працівники повинні бути в халаті. Одяг повинен бути підібраний по зросту, без кишень, повністю заправлений і застібнутий. Штани повинні бути без манжет і закривати верх взуття. Рукавиці повинні бути сухими і вільно одягатися на руки. На обличчя необхідно одягати щиток з органічного скла або захисні окуляри.
7. Режими праці та відпочинку
7.1. Тривалість робочого часу працівників лабораторії встановлюється згідно з Кодексом законів про працю України (322-08) та Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку й скорочений робочий день.
7.2. Відповідно до Інструкції про протиепідемічний режим роботи з матеріалом, зараженим або підозрілим на зараження збудниками інфекційних захворювань I-II груп, час безперервної роботи з інфікованим або підозрілим у зараженні матеріалом обмежується 3 - 4 годинами, після чого встановлюється годинна перерва у роботі з цим матеріалом. За потреби проведення екстрених досліджень (у разі виникнення особливо небезпечних хвороб), ця перерва скорочується до 30 хвилин. Дослідження у нічний час здійснюється тільки в екстрених випадках. Дослідження зараженого або підозрілого в зараженні матеріалу після закінчення робочого дня може бути продовжено тільки з дозволу керівника лабораторії за умови присутності не менше двох осіб (лікаря та лаборанта).
7.3. Забороняється застосування праці вагітних жінок для роботи з отруйними речовинами, живими вірусами, радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань на весь період вагітності, а з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді - і на весь період годування дитини груддю, відповідно до ДНАОП 0.03-1.72-87 та НАОП 9.1.50-1.09-81.
7.4. Для запобігання перевтомі та пошкодженню зору під час роботи з мікроскопом та іншими оптичними приладами необхідно:
- забезпечити правильне освітлення поля зору, передбачене для даного мікроскопа або приладу;
- робити перерви на п'ять хвилин через кожні півгодини роботи.
8. Вимоги до професійного підбору, навчання та
перевірки знань правил безпеки
8.1. Вимоги до професійного підбору
8.1.1. До роботи у відділах лабораторії допускаються особи, які досягли 18-річного віку, пройшли попередній медичний огляд, відповідну спеціальну підготовку і детально ознайомлені з правилами роботи з культурами бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів, з інфікованим або підозрілим на інфікованість матеріалом, з хімічними речовинами, а також навчені методам роботи з лабораторними тваринами та експлуатації лабораторного обладнання.
8.1.2. Попередні та періодичні медичні огляди працівників проводять відповідно до ДНАОП 0.03-4.02-94.
8.1.3. До роботи, пов'язаної із зберіганням, відпуском і застосуванням лікарських засобів, допускаються особи, які мають вищу або середню спеціальну ветеринарну або фармацевтичну освіту.
8.1.4. До експлуатації автоклавів та балонів із стиснутими або зрідженими газами можуть бути допущені працівники, які пройшли попередній медичний огляд, навчання за відповідною програмою, атестовані і мають посвідчення на право обслуговування автоклавів чи балонів.
8.1.5. Навчання та атестація персоналу, який обслуговує посудини, що працюють під тиском, повинні проводитися у професійно-технічних училищах, в учбово-курсових комбінатах (курсах), а також на курсах, спеціально створених підприємствами за узгодженням з місцевими органами Держнаглядохоронпраці. Індивідуальна підготовка персоналу не допускається.
8.2. Навчання, інструктаж і перевірка знань з питань охорони праці
8.2.1. Відповідно до ДНАОП 0.00-4.12-99 всі працівники лабораторії, включаючи керівника, повинні проходити навчання, інструктаж, перевірку знань правил, норм та інструкцій з питань охорони праці у порядку і в строки, які встановлені для певних робіт.
8.2.2. Відповідно до ДНАОП 0.00-8.01-93 керівник лабораторії та його заступники, які безпосередньо пов'язані з проведенням робіт в лабораторії, а також здійснюють контроль за технічним станом машин, механізмів, будинків і споруд, проведенням технологічних процесів, повинні проходити попередню, до виконання ними своїх обов'язків, а також періодично, один раз на три роки, перевірку знань з питань охорони праці.
8.2.3. Працівники, які зайняті на роботах, перелічених в пунктах 4, 11, 33, 34, 39, 40, 67, 97 ДНАОП 0.00-8.02-93, та з бактеріями, вірусами, збудниками мікозів та з патологічним матеріалом, а також там, де є потреба у професійному підборі, відповідно до ДНАОП 0.00-4.12-99 проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці при прийнятті на роботу та періодично не рідше одного разу на рік.
8.2.4. Не допускаються до роботи особи, які у встановленому порядку не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці.
9. Вимоги безпеки під час виконання робіт у лабораторіях
9.1. Приймання патологічного та інших матеріалів для дослідження
9.1.1. Патологічний та інший матеріал, що надходять для дослідження у відділи (підрозділи) лабораторії, необхідно вносити через окремий, передбачений для цього, вхід. Їх повинен приймати відповідальний працівник, який проходить інструктаж із безпеки праці в кожному з підрозділів лабораторії.
У районних лабораторіях допускається проводити приймання патологічного матеріалу й крові лаборантам відповідних підрозділів.
9.1.2. У приймальній кімнаті обладнують раковину з кранами, які відкриваються педаллю або натискуванням ліктя, встановлюють 2-3 столи або стелажі, покриті оцинкованим залізом чи пластиком, стійким до лугів і кислот, шафу для спецодягу. Приймальна кімната повинна бути забезпечена необхідними дезрозчинами.
9.1.3. Матеріал передають у відповідні відділи лабораторії через вікно зі стулками. Внутрішня поверхня підвіконня цього вікна повинна бути покрита луго-кислотностійким і термостійким матеріалом (пластиком).
9.1.4. Лаборант повинен зареєструвати одержаний матеріал, з'ясувати, з якою метою він надісланий, прийняти і покласти матеріал у закріплені за підрозділами лотки чи контейнери (залізні ящики) або штативи на відповідних столах (стелажах).
9.1.5. Якщо під час приймання та розкладання матеріалу його випадково пролили чи виявили підтікання рідини, то необхідно негайно перекласти матеріал у стерильний посуд, а забруднені поверхні та ті, що торкалися до нього, обробити дезрозчином або профламбувати. Про те, що сталося, лаборант повинен повідомити відповідного спеціаліста.
9.1.6. Приймальне приміщення з'єднують телефоном чи сигналізацією з підрозділами лабораторії.
9.1.7. Патологічний та інший матеріал з приймальної дозволяється доставляти у відділи тільки працівникам відповідних відділів.
9.1.8. Лотки, штативи, контейнери повертають у приймальну лише після знешкодження безпосередньо у підрозділах. При потребі їх піддають автоклавуванню у автоклавній.
9.1.9. У кінці робочого дня лаборант, відповідальний за приймання патологічного матеріалу, повинен продезінфікувати внутрішню поверхню вікон, що служать для приймання й передавання матеріалу, та поверхню столів (стелажів), а при кожному виході з приміщення - повинен знімати спецодяг і обробляти дезрозчином руки, потім помити їх теплою водою з милом.
9.2. Робота в боксах
9.2.1. Одягати санітарний одяг та проводити допоміжні роботи перед початком роботи в боксі необхідно тільки в передбокснику.
9.2.2. У боксі і передбокснику повинні бути змонтовані опромінювачі бактерицидні стельові ОБС-300 або (і) настінні - ОБН-150, вимикачі яких повинні знаходитися, відповідно, поза боксом і передбоксником.
9.2.3. У передбокснику розміщують медичну шафу для зберігання стерильного матеріалу та шафу для халатів і одягу.
9.2.4. Перед початком роботи бокс опромінюють бактерицидною лампою протягом 1-2 годин із розрахунку 1,5-2,5 Вт на 1 куб.м приміщення. Після опромінювання заходити до боксу можна тільки через 30-60 хвилин.
9.2.5. У боксах необхідно щотижня робити бактеріологічний аналіз повітря.
9.2.6. Роботу з культурами та патологічним матеріалом проводять, дотримуючись заходів особистої безпеки, забезпечуючи чистоту посіву та запобігаючи розсіюванню збудників інфекції у навколишньому середовищі. Маніпулювати заразним матеріалом необхідно над кюветою.
9.2.7. Використані піпетки необхідно класти в банку з 5% розчином хлораміну, карболової кислоти або лізолу, потім разом із використаним посудом та інструментом знешкоджувати автоклавуванням або кип'ятінням, як указано в п.п.9.5.17, 9.5.18 і 9.6.23 цих Правил.
9.2.8. Під час роботи двері боксу та передбоксника повинні бути щільно зачинені. У цей час заборонено виходити з боксу, а також заходити до передбокснику іншим працівникам лабораторії.
9.2.9. Після закінчення роботи в боксі необхідно прибрати робоче місце, стіл, кювету та спиртівку продезінфікувати, винести відпрацьований матеріал і предмети, які не належать до боксового інвентарю, провести вологе прибирання боксу, після чого підлогу, стіни й меблі протерти дезрозчином.
9.2.10. Приміщення боксів не менш як один раз на тиждень миють гарячою водою з милом, дезінфекційними засобами і витирають насухо.
9.2.11. Після закінчення роботи й прибирання, приміщення боксів опромінюють бактерицидними лампами протягом 30-60 хвилин. Потужність опромінення повинна бути 2,5 Вт на 1 куб.м приміщення.
9.2.12. Якщо необхідно залишити в боксі матеріал до наступного дня, то в кінці робочого часу бокс опечатують.
9.3. Робота в секційній
9.3.1. У секційній повинно бути таке обладнання: секційний стіл для розтину трупів тварин і птиці, столик з інструментарієм, столик для записів, шафа для зберігання інструментарію, лабораторного посуду та предметного скла, шафа для спецодягу, умивальник, свіжоприготовлений дезрозчин у достатній кількості для миття рук.
Секційний стіл (висота 80-90 см, довжина 175 см, ширина 80 см) повинен бути покритий оцинкованим залізом, алюмінієм, пластиком або штучним каменем і мати бортик, а в центрі покриття - отвір для стоку рідини, з'єднаний із деззбірником.
У секційній обладнують бокс для проведення первинних посівів.
Перед входом у секційну розміщують дезкилимок.
9.3.2. Секційний стіл повинен бути укомплектований двома газовими пальниками або спиртівками, шпателями та підставкою для їхнього прожарювання, стерильними пастерівськими піпетками, банкою з ватою, олівцями або чорнилом по склу, банкою з предметним склом, ножицями, пінцетами, скальпелями у фарфоровому стакані, ватними тампонами в банці з притертою пробкою, банками з дезрозчинами (5% розчином карболової кислоти, хлораміну чи лізолу) для відпрацьованих піпеток та для інструменту.
9.3.3. Працівників, які працюють у секційній, крім спецодягу забезпечують комплектом санітарного одягу і захисних засобів (комбінезон, халат бавовняний, ковпак або косинка, фартух прогумований, рукавички гумові анатомічні або хірургічні, нарукавники клейонкові, чоботи гумові або галоші, окуляри захисні, ватно-марлева маска, рушник).
9.3.4. Для розтину та дослідження трупи тварин поміщають у кювети.
Трупи дрібних тварин під час розтину фіксують голками на дошці або парафіновому блоці, який знаходиться у кюветі.
9.3.5. Перед розтином труп тварини занурюють у 3% мильний розчин, а потім протирають ватним тампоном, змоченим у воді і віджатим.
Після закінчення розтину трупи спалюють у печі або автоклавують. Стіл, на якому проводили розтин, і предмети, які торкалися інфікованого матеріалу, дезінфікують.
9.3.6. При випадковому пораненні розтин припиняють, миють руки, рану дезінфікують розчином йоду, покривають лейкопластиром, перев'язують, змінюють рукавички і продовжують роботу. Після закінчення розтину трупа рану дезінфікують повторно.
9.3.7. При підозрі на особливо небезпечні хвороби роботу з патматеріалом необхідно проводити в гумових рукавичках, захисних окулярах і в масці.
9.3.8. Посіви з патологічного матеріалу, приготування мазків, відбір матеріалу для зараження лабораторних тварин треба проводити над кюветою.
9.3.9. На мазках, пробірках, чашках з посівами та пересівами, пробірках з матеріалом, узятим для зараження, роблять надписи, вказуючи дату й назву матеріалу (тканини, органу), відібраного чи посіяного.
9.3.10. Після закінчення роботи стіл необхідно ретельно продезінфікувати 5% розчином хлораміну, відпрацьовані піпетки, інструмент, інші предмети, якими торкалися до інфікованого матеріалу, зібрати в стерилізатор або бікси і знезаразити.
9.3.11. Інструмент загортають у марлю і дезінфікують кип'ятінням у 2% розчині питної соди протягом 30 хвилин.
9.3.12. Гумові фартухи, нарукавники, чоботи обробляють хлораміном і миють водою з милом. Рукавички знезаражують не скидаючи з рук, насухо витирають, потім, посипавши тальком, знімають вивертаючи.
9.3.13. Після роботи секційну необхідно прибрати, підлогу змити гарячою водою і продезінфікувати.
Стіни секційної необхідно дезінфікувати не рідше одного разу на тиждень.
9.3.14. Для знезараження стін та підлоги застосовують один із вказаних дезрозчинів: розчин хлорного вапна із вмістом 2-4% активного хлору, хлорантоїн, зоостерил, дезокс, 2% розчин формальдегіду, 4% гарячий розчин гідроксиду натрію.
9.3.15. Трупи тварин та інший матеріал після дослідження автоклавують або спалюють у печі. Режим автоклавування встановлюють у кожному окремому випадку залежно від виду інфекції.
9.3.16. Боротьбу з мухами в секційній ведуть за допомогою аерозолів, зрошувань та приманок, насичених отруйними речовинами.
9.4. Робота у віваріях
Загальні вимоги
9.4.1. Для забезпечення протиепідемічного та протиепізоотичного режимів мінімальний набір приміщень для віварію повинен включати два надійно ізольовані приміщення для окремого утримання здорових та заражених тварин, приміщення ізолятора, карантину, для зберігання і приготування кормів, для очищення і дезінфекції кліток (дезінфекційно-мийне приміщення).
9.4.2. Забороняється вхід до віварію особам, робота яких не пов'язана з доглядом та спостереженням за лабораторними тваринами.
9.4.3. Чищення і миття кліток та інвентарю необхідно проводити щоденно, після попереднього знезараження. При цьому забруднену підстилку та інші відходи з кліток збирають у спеціальні металеві бачки з кришками. Бачки щільно закривають і переносять у мийно-дезінфекційне приміщення. Відходи підлягають знезараженню або спалюванню. Методи дезінфекції, дезінсекції та режим автоклавування встановлюються у кожному окремому випадку в залежності від стану тварин (здорові чи заражені), а також від виду інфекції.
9.4.4. Інвентар для чищення кліток та прибирання приміщень віварію повинен бути закріплений за кожним приміщенням.
9.4.5. Забороняється мити та дезінфікувати клітки, годівниці та поїлки безпосередньо у секціях.
9.4.6. Для уникнення поранення рук під час роботи з тваринами необхідно:
- кроликів брати правою рукою, притискуючи їх вуха до шиї і захоплюючи разом зі шкірою холки;
- морську свинку брати, накриваючи спинну частину долонею, стискуючи пальці навколо тулуба;
- щурів та мишей брати за хвіст довгим пінцетом;
- при перенесенні тварин захищати руки гумовими рукавицями.
Робота із здоровими (незараженими) тваринами
9.4.7. Поповнення віварію лабораторними тваринами дозволяється тільки із спеціалізованих розплідників (віваріїв), благополучних щодо інфекційних захворювань, з дотриманням відповідних ветеринарно-санітарних правил.
Придбання тварин в інших організаціях, а також у приватних осіб допускається, як виняток, з дозволу вищестоящої організації ветеринарної медицини.
9.4.8. На тварин, одержаних з розплідника або з іншого господарства, має бути паспорт, де вказана дата відправки та отримання тварин, номер клітки, кількість, вік та вага тварин, дата та результати клінічного огляду.
9.4.9. Тварин, одержаних із спеціалізованого розплідника (розміщеного в тому ж місті, районі), утримують в умовах ізоляції 3 дні для адаптації. Наступні строки ізоляції або карантину для цих тварин, а також карантину для тварин, одержаних із розплідників, розміщених в інших містах (районах), або із неспеціалізованих розплідників, установлюють відповідно до інкубаційного періоду найбільш поширених хвороб для цих тварин. Вони повинні становити:
для мишей та щурів - 14 діб;
для морських свинок та кролів - 21 добу;
для інших тварин (птахів) - 21 добу.
9.4.10. Під час карантину за тваринами необхідно вести щоденний клінічний нагляд.
9.4.11. При підозрі на інфекційні хвороби тварин піддають лабораторному дослідженню. При підтвердженні інфекційної хвороби всю партію тварин, яка надійшла, знищують і повідомляють про це господарство чи розплідник, звідки були одержані ці тварини.
9.4.12. Заборонено виносити із карантинних приміщень корми, спецодяг, інвентар.
9.4.13. Приміщення карантину, після кожної партії переданих для роботи тварин і після кожного випадку виявлення інфекційної хвороби, прибирають і дезінфікують.
9.4.14. Щоб запобігти травмуванню працівників, дрібних лабораторних тварин з віварію або ізолятора необхідно переносити в спеціальних ящиках з висувною кришкою.
Робота у віварії для заражених тварин
9.4.15. Заражених лабораторних тварин утримують у закритому ізольованому приміщенні з окремим входом.
При проведенні вірусологічних досліджень, для утримання тварин, заражених вірусом або вірусним матеріалом, виділяють окреме ізольоване приміщення (кімнату).
9.4.16. Персонал, який обслуговує заражених тварин, повинен поверх спецодягу одягати халат, прогумований фартух, нарукавники, гумові рукавиці, взувати гумові чоботи або калоші, а при потребі користуватися захисними окулярами і ватно-марлевою маскою.
9.4.17. В ізоляторі віварію повинен бути металевий бак для збору заразного матеріалу з кліток, стіл з металевим покриттям, який встановлюють у кімнаті для зараження лабораторних тварин, 5% розчин карболової кислоти для дезінфекції інструменту, дезрозчин для дезінфекції рукавиць та ємкість із дезрозчином для знезараження кліток.
9.4.18. Зараження тварин повинен робити тільки лікар ветеринарної медицини з помічником, який фіксує їх загальноприйнятими методами, що виключають можливість нанесення травм тваринами (укусів, подряпин тощо).
Інфікований матеріал вводять стерильним шприцом, попередньо підібраним і перевіреним на придатність (притертість поршня циліндра, прохідність голки).
9.4.19. При підозрі на інфікованість патологічного матеріалу збудником особливо небезпечної хвороби, зараження тварин проводять у гумових рукавичках, захисних окулярах та ватно-марлевій масці.
9.4.20. Заражених тварин поміщають у клітки або банки з кришками, які добре закриваються. На клітки та банки прикріпляють етикетки, де вказують номер експертизи, дату зараження, найменування матеріалу або культури та кількість заражених тварин.
9.4.21. Щоденний нагляд за тваринами веде лікар ветеринарної медицини або лаборант.
9.4.22. Кількість заражених тварин, метод зараження, матеріал, дозу та результат спостережень за тваринами заносять у журнал бактеріологічних досліджень (ф.12-вет.) або в журнал вірусологічних досліджень (ф.13-вет.).
9.4.23. Персонал, який доглядає тварин, при виявленні їхніх трупів повинен повідомити про це лікаря ветеринарної медицини або лаборанта, який веде нагляд за зараженими тваринами.
9.4.24. Рештки кормів та гній спалюють у спеціальній печі. Стічні води спускають у спеціальний закритий приймач для подальшого знезараження.
9.4.25. Трупи тварин із віварію до секційної переносять у вологонепроникній тарі.
9.4.26. Клітки, банки, годівнички із залишками корму, напувалки, підстилку та інші предмети з-під загиблих тварин, які були заражені споровими збудниками, автоклавують протягом 1 години під тиском в 0,2 МПа (2,0 атм), або протягом 2 годин під тиском в 0,15 МПа (1,5 атм) або двічі по 1 годині під тиском в 0,15 МПа (1,5 атм) з інтервалом в 24 години.
9.4.27. При зараженні тварин неспоровою мікрофлорою та при негативних результатах досліджень клітки разом із підстилкою та рештками корму занурюють у 5% розчин карболової кислоти, лізолу або в 4% гарячий розчин гідроксиду натрію та залишають на 24 години. Банки з рештками кормів та підстилкою автоклавують протягом 1 години під тиском в 0,15 МПа (1,5 атм.), або вщерть заливають 5% розчином карболової кислоти або лізолу на 24 години, після чого рідину зливають, а банки миють гарячою водою.
9.4.28. Про кожну заражену тварину на основі експертизи повинні бути зроблені записи в журналі про те, забита вона чи загинула і на який день, записи про знищення тощо.
9.4.29. Заражених мишей необхідно тримати у скляних банках, розміщених в металевих клітках у кімнаті віварію для заражених тварин, яка недоступна для гризунів. Цю кімнату зачиняють на ключ і опечатують.
Забороняється виставляти клітки нижче ніж на 0.5 м над підлогою і захаращувати ними кімнату.
9.4.30. У кімнатах, де розміщені тварини, заражені вірусним матеріалом, необхідно щоденно проводити вологе прибирання з 5% розчином хлораміну.
9.4.31. Очищення кліток і банок, в яких утримуються піддослідні тварини, заражені вірусним матеріалом, проводять обов'язково в гумових рукавицях, які після очищення кожних 3-5 кліток (банок), знезаражують зануренням, не знімаючи з рук, в 5% розчин хлораміну або 4% розчин гідроксиду натрію. По закінченні роботи рукавиці і руки дезінфікують, потім рукавиці поміщають у розчин хлораміну. Банки, в яких утримувались піддослідні тварини, після очищення наповнюють 5% розчином хлораміну або 4% розчином гідроксиду натрію і залишають на 24 години. Зовнішні поверхні банок дезінфікують перший раз після видалення з них піддослідних тварин і другий раз - після виливання дезрозчину.
9.4.32. До закінчення дослідження не проводять прибирання у клітках, де утримуються тварини, яким ін'єктували матеріал, підозрілий в зараженні збудником сибірки або сказу.
9.4.33. Заражених кролів, морських свинок і щурів утримують у металевих клітках, установлених на металевих фарбованих або оцинкованих піддонах. Під час прибирання піддони дезінфікують 5% розчином карболової кислоти або 10% розчином гідроксиду натрію.
Дотримання правил обслуговування заражених тварин контролює лікар ветеринарної медицини.
9.4.34. Знезараження інфікованого посуду, трупів тварин і сміття, заражених вірусним матеріалом, проводять з дотриманням особливих заходів безпеки.
Використаний посуд разом із зараженим матеріалом поміщають на місці роботи у бачки з кришками і заливають 1-2% мильним розчином. Бачки закривають на замок, опечатують, реєструють у спеціальному журналі і автоклавують. Якщо з будь-яких причин знезаражуваний посуд не можна піддати автоклавуванню, його обробляють кип'ятінням.
Трупи лабораторних тварин спочатку занурюють у бачки з дезрозчином, а в кінці робочого дня спеціально призначений працівник збирає їх у загальний бак і спалює. Якщо немає можливості спалити трупи на місці, їх разом з бачками автоклавують.
У спеціальному журналі реєструють загальну кількість знищених тварин.
Сміття з кліток зволожують 5% розчином лізолу чи 10% розчином гідроксиду натрію, збирають у бачки з кришками і разом з бачками знезаражують в автоклаві, після чого сміття спалюють.
9.5. Робота в бактеріологічному відділі
9.5.1. У відділі бактеріологічної діагностики повинні бути кімнати для проведення бактеріологічних досліджень та бокс для роботи з чистими культурами, а також місце для приготування розчинів, фарб, підготовки інших матеріалів.
9.5.2. При бактеріологічному дослідженні харчових продуктів посіви на живильні середовища проводять в окремому приміщенні. Не дозволяється цю роботу виконувати в секційній чи боксі, де працюють з патологічним матеріалом.
9.5.3. Кожне робоче місце повинно бути забезпечене склом (предметне - у банці, покривне - у бюксику), бактеріологічною петлею, стерильними пастерівськими піпетками, пінцетом, ножицями, скальпелем, банками з дезрозчином для відпрацьованого скла (окремо для предметного та покривного) та для піпеток, спиртівкою або газовим пальником, пробірками з фізіологічним розчином, гумовими грушами, банкою з ватою. Робоче місце лікаря ветмедицини необхідно додатково забезпечити мікроскопом з освітлювачем та маслянкою з імерсійним маслом.
9.5.4. У відділі крім робочих місць працівників повинно бути обладнане місце для приготування розчинів, фарб, підготовки інших матеріалів та окреме місце для фарбування мазків.
9.5.5. Місце для фарбування мазків необхідно забезпечувати набором фарб і фіксувальних рідин, пісочними годинниками на 1, 2 та 5 хвилин, бутлем з тубусом або промивалкою з дистильованою водою, конічною чашкою (кюветою або аналогічною посудиною) з місточком, газовим пальником або спиртівкою, пінцетом та фільтрувальним папером.
9.5.6. Матеріал, що надійшов для бактеріологічного дослідження, повинен розглядатись, як інфікований.
9.5.7. Посіви та пересіви проводять петлею або пастерівською піпеткою над вогнем спиртівки або пальника. Після посіву петлю і нижню частину петлетримача прожарюють спочатку в нижній, а потім у верхній третині полум'я, а пастерівські піпетки поміщують у банку з дезрозчином.
9.5.8. При проведенні висівів з матеріалу і пересіві культур пастерівською піпеткою насмоктувати рідини необхідно за допомогою гумової груші. Не допускається насмоктувати рідини ротом.
9.5.9. Переливати інфіковані рідини з посудини в посудину через вінця недопустимо. Для цієї мети використовують піпетки.
9.5.10. Усі маніпуляції з культурами збудників особливо небезпечних хвороб або з матеріалом, підозрілим в зараженні цими збудниками, проводять над кюветою.
9.5.11. Мазки з патологічного матеріалу або культур до фіксації та фарбування необхідно зберігати під скляним ковпаком.
9.5.12. Суспензії досліджуваних органів, взятих для зараження, первинні їхні висіви, а також мазки зберігають до закінчення досліджень і виписки експертизи.
9.5.13. Термостати, холодильники та шафи, в яких зберігаються посіви (чашки, пробірки тощо), в кінці робочого дня опечатують (або опечатують кімнату, в якій вони розміщуються).
9.5.14. Піпетки, предметне й покривне скло, посуд після використання спочатку знезаражують 5% розчином хлораміну, потім, як зазначено в п.п.9.5.17 і 9.5.18 цих Правил.
9.5.15. Заразний матеріал з одного приміщення до іншого або до спільної автоклавної для знезараження необхідно переносити у спеціальному контейнері, який закривають і пломбують.
9.5.16. Після закінчення досліджень посіви (у пробірках, чашках тощо), шматочки органів або суспензії органів, взяті для зараження лабораторних тварин, пастерівські піпетки, трупи лабораторних тварин підлягають знезараженню.
9.5.17. При виділенні з патологічного матеріалу збудників сибірки або спорових анаеробних хвороб їх знезаражують автоклавуванням протягом 1 години під тиском в 0.2 МПа (2.0 атм.) або протягом 2 годин під тиском в 0,15 МПа з наступним контрольним висівом на відповідні живильні середовища.
Такій самій обробці підлягає інструментарій, скло та інші предмети, які були в контакті з інфікованим матеріалом.
9.5.18. При виділенні неспорових збудників або при негативних результатах бактеріологічних досліджень знезараження проводять автоклавуванням протягом 1 години під тиском в 0,15 МПа (1,5 атм.). При цьому інструментарій, скло та інші предмети, які були в контакті з інфікованим матеріалом, знезаражують кип'ятінням протягом 30 хвилин у 2% розчині гідрокарбонату натрію.
9.6. Робота у вірусологічному відділі
9.6.1. Робота із збудниками вірусних захворювань допускається тільки в типових або спеціально пристосованих лабораторних приміщеннях, які відповідають вимогам повної ізоляції і забезпечені всіма засобами безпеки праці персоналу що працює в них.
9.6.2. Усі працівники вірусологічного відділу до і після роботи проходять санітарну обробку в пропускнику, який обладнують індивідуальними шафами для особистих речей, одягу і взуття.
9.6.3. Дослідження патматеріалу з метою діагностики вірусних захворювань повинно проводитись тільки в лабораторіях, забезпечених системою ізольованих кімнат.
9.6.4. Лабораторні кімнати, де проводять роботу з вірусним матеріалом, повинні складатися з двох відділень, розділених скляною перегородкою. Одне відділення (внутрішнє) є боксом.
9.6.5. Роботу з матеріалом, інфікованим вірусом, проводять у боксі на столі з вологонепроникною поверхнею (із металу, мармуру).
Частину робочого стола (50-80 см) покривають трьома шарами марлі, зволоженої 5% розчином хлораміну. На цій частині стола не повинно бути жодних предметів, крім матеріалів, які підлягають дослідженню (миші для розтину, суспензія мозку тощо).
9.6.6. Після закінчення роботи марлю, якою покривали робоче місце, опускають у банку з дезрозчином, стіл дезінфікують 5% розчином хлораміну, або 4% розчином гідроксиду натрію.
9.6.7. Розтирання й емульгування органів та тканин, які містять вірус, проводять у ступці з глухим чохлом із 4 шарів марлі або в банці з бусами і притертою пробкою, обгорнутій чохлом із 4 шарів марлі, просоченої 5% розчином хлораміну.
9.6.8. Кожен працівник відділу під час роботи повинен користуватися ковпаком і двома халатами, які мають застібку ззаду і дві кишені спереду. Один халат служить для постійної роботи, другий одягають поверх першого тільки для роботи в боксі. Халати змінюють у міру потреби, але не рідше 1 разу на три дні. Використані халати складають у металеві коробки і до прання знезаражують в автоклаві. Халат і ковпаки повинні мати мітки про закріплення їх за даним підрозділом.
9.6.9. Усі роботи необхідно проводити в марлевій масці (4 шари марлі на ніс і рот) і в захисних окулярах, які охороняють працюючого від крапельної інфекції.
Протягом дня працівники змінюють стерильні марлеві маски в міру потреби (перехід з одного боксу в інший, зміна досліджуваного матеріалу, механічне забруднення маски тощо). Зняті маски стерилізують в автоклаві.
9.6.10. Під час роботи гумові рукавички, в міру їхнього забруднення, знезаражують, опускаючи руки в рукавичках у банку з 5% розчином хлораміну.
9.6.11. По закінченні роботи руки в рукавичках промивають у банці з 5% розчином хлораміну, після чого рукавички знімають і знезаражують повторно, опускаючи їх на 30 хвилин у другу банку з таким самим розчином і потім кип'ятять.
9.6.12. Окуляри дезінфікують 70% етиловим спиртом і зберігають на столі в чистій банці. Окуляри, як і маски, знімають тільки після знезараження рук дезрозчином.
9.6.13. Під час використання піпеток (градуйованих або пастерівських) у них необхідно вкладати подвійні ватні пробки на відстані 1 см одна від одної. Піпетування проводять за допомогою гумового балона.
9.6.14. Під час зараження лабораторних і розтину трупів загиблих лабораторних тварин, які заражені збудниками вірусних захворювань, необхідно дотримуватися вимог безпеки, викладених в пунктах 9.6.15 - 9.6.20 цих Правил.
9.6.15. Розтин або зараження дрібних тварин проводити в захисних скляних настільних боксах, дотримуючись правил асептики і попередження можливого розбризкування інфекційного матеріалу;
- інтраназальне зараження тварин проводять тільки наркотизованим тваринам;
- роботу з курячими ембріонами і культурами клітин проводять тільки в боксах.
9.6.16. Загиблих мишей беруть корнцангами, розтинають їх на корковій дошці площею не менш як 18 кв.см, покритій декількома шарами марлі, зволоженої 5% розчином хлораміну, або в чашках Петрі.
9.6.17. Для виймання мозку мишей закріплюють на корковій дошці шпильками спиною вверх. Шкіру в області голови протирають 5% розчином хлораміну, знімають шкіру з голови, роблять розріз черепа гострими очними ножицями.
9.6.18. Мишей після розтину кладуть в бачок з дезрозчином. Коркову дошку і марлю після закінчення роботи занурюють в 5% розчин хлораміну на 2 години або ж кип'ятять протягом 1 години.
9.6.19. Інструмент для розтину стерилізують кип'ятінням, перед застосуванням його обпалюють над полум'ям спиртівки. Під час роботи з однією і тією ж твариною його періодично протирають тампонами, змоченими водою, після чого занурюють у спирт і обпалюють.
9.6.20. Після використання інструмент (пінцет, ножиці, шпильки тощо) потрібно негайно знезаразити кип'ятінням.
9.6.21. Предмети, які виносять з боксу, в тому числі і клітки з мишами, протирають зовні марлею, змоченою 5% розчином хлораміну. Марлю після використання занурюють у посудину з таким самим розчином. Забороняється виносити брудний посуд без знезараження за межі приміщення.
9.6.22. Під час проведення робіт з вірусом сказу лікар ветмедицини повинен мати помічника (лаборанта), якого допускають до роботи за умови набуття ним практичного досвіду і складання спеціального заліку (теоретичні знання з техніки безпеки і освоєння методик зараження і розтину мишей, приготування суспензії, розведення її тощо).
9.6.23. Центрифугу для роботи з рикетсіозним або вірусним матеріалом встановлюють у передбокснику. Рідину розливають у склянки або центрифужні пробірки з тугоплавкого скла, плексигласу або металу і обов'язково закривають пробками або загвинчують кришками.
9.6.24. Під час роботи з матеріалом, який може містити пріони, необхідно:
- одягати захисний костюм типу I;
- знезараження патматеріалу проводити автоклавуванням протягом 1 години при тиску в 0,2 МПа (2 атм);
- з хімічних дезінфекційних засобів використовувати гіпохлорид натрію (20% розчин, експозиція 1 година) або 1Н-2Н (4-8%) розчин гідроксиду натрію (експозиція не менше однієї години);
- знезараження інструментарію та інших предметів необхідно проводити заливанням їх 20% розчином гіпохлориду натрію або 1Н-2Н розчином гідроксиду натрію, залишаючи при температурі 20 град.С на ніч.
9.7. Робота в серологічному відділі
9.7.1. Матеріал, що надійшов до відділу на дослідження, необхідно зберігати в холодильнику. Не допускається залишати його в коридорі або інших місцях, доступних для сторонніх осіб.
9.7.2. У лабораторії кров і біологічні рідини повинні вважатися потенційно інфікованими матеріалами.
9.7.3. Миття посуду після попередньої дезінфекції необхідно проводити в гумових рукавичках.
9.7.4. У разі попадання крові, сироватки чи культури лептоспір на шкіру необхідно обробити її тампоном, змоченим 70% етанолом, протягом 2 хвилин.
Якщо кров чи культура потрапили на слизові оболонки, їх обробляють струменем води, а потім одним із наведених розчинів: 1% розчином борної кислоти, 1% розчином протарголу; ротову порожнину й горло - 70% етиловим спиртом, 1% розчином борної кислоти або 0,05% розчином перманганату калію.
9.7.5. Не допускається насмоктувати матеріал у піпетки ротом. Для цього необхідно користуватися автоматичними піпетками, а у випадку їхньої відсутності - гумовими грушами, індивідуальними піпетками Флоринського. Компоненти слід розливати апаратом Флоринського, шприц-автоматом або іншими приладами.
9.7.6. Після закінчення роботи зі столів приймають все зайве і протирають їх 5% розчином хлораміну або фламбують.
9.7.7. Відпрацьовані проби крові засипають хлорним вапном або заливають 10% розчином гідроксиду натрію, нейтральним гіпохлоридом кальцію у співвідношенні 200 гр. на 1 літр, перемішують і витримують 60 хвилин.
9.7.8. Промиті пробірки, після попередньої їх дезінфекції, кип'ятять 30 хвилин у закритих посудинах у 0,5% розчині миючих засобів або 2% розчині гідрокарбонату натрію протягом 15 хвилин.
Після обліку реакції пробірки заливають розчином миючого засобу, кип'ятять протягом 10-15 хвилин, після чого їх миють.
9.7.9. Відпрацьоване предметне скло витримують декілька днів у хромовій суміші, промивають у проточній воді, витирають чистою ганчіркою.
Чисте скло зберігають у суміші спирту і ефіру у співвідношенні 1:1 у банці з притертою пробкою.
9.7.10. Із дезрозчинів застосовують: 10% розчин гідроксиду натрію, 3% розчин хлораміну, 6% переоксид водню з 0,6% мийних засобів (Лотос, Астра, Прогрес), 4% розчин формальдегіду, 0,5% нейтральний гіпохлорид кальцію. Термін знешкодження 60 хвилин.
Дезінфекційні розчини використовують тільки один раз.
9.7.11. Посудини для проведення дезінфекції повинні бути чітко позначені і мати кришки.
9.7.12. Обробку посуду, аглютинаційних пластин, скла під час роботи з культурами лептоспір слід проводити згідно з Настановою до лабораторної діагностики лептоспірозу.
Пересів штамів лептоспір необхідно проводити в боксі.
9.7.13. Ватні пробки від пробірок з кров'ю спалюють або збирають у бачки і стерилізують автоклавуванням.
9.7.14. Для доставки до лабораторії проб шкірсировини використовують тару, що відповідає за своїми габаритами внутрішньому об'єму автоклава. Проби негайно стерилізують і тільки тоді пускають у роботу.
9.7.15. Перекладати проби до автоклава або до іншої тари та автоклавувати їх дозволяється з дотриманням таких заходів безпеки:
- під час роботи з неавтоклавованою сировиною необхідно взувати гумові чоботи, одягати додатковий халат, гумовий фартух та рукавиці;
- перекладати неавтоклавовані проби слід тільки на розстеленій клейонці, яку після закінчення роботи необхідно простерилізувати в автоклаві;
- тару, в якій доставляли проби, автоклавують, а металевий посуд обпалюють факелом або паяльною лампою;
- після закінчення роботи гумовий спецодяг слід протерти дезрозчином, халат проавтоклавувати, рукавиці прокип'ятити.
9.8. Діагностика мікозів та мікотоксикозів
9.8.1. Під час проведення мікологічних досліджень необхідно виконувати вимоги охорони праці, передбачені для бактеріологічної діагностики.
9.8.2. Для попередження зараження приміщень лабораторії спорами грибів висіви з патматеріалу та кормів необхідно проводити в боксі з дотриманням правил безпеки, викладених у підрозділі 9.2 цих Правил.
9.8.3. Екстракцію кормів, випарювання екстрактів і хроматографію слід проводити у витяжній шафі при ввімкненій вентиляції. При цьому не допускається використовувати відкрите полум'я та електроплитки з відкритою спіраллю.
9.8.4. Трупи лабораторних тварин, які використовували для біологічних досліджень, знищують шляхом спалювання.
9.8.5. Культури грибів і заражений ними матеріал необхідно автоклавувати, по можливості, в день закінчення досліджень.
9.8.6. Предметне та покривне скло, піпетки, які були у використанні, спочатку знезаражують 5% розчином хлораміну, а потім разом з використаними чашками Петрі автоклавують під тиском в 0,15 МПа (1,5 атм) протягом 2 годин.
9.8.7. Мікотоксини зберігають у сейфі або в окремій, зачиненій на замок шафі.
9.8.8. Залишки невикористаних кормів, з яких при дослідженні були виділені токсичні або патогенні гриби, через 1 місяць після видання експертизи знищують спалюванням.
9.8.9. Під час роботи з досліджуваним матеріалом руки обробляють 70% етиловим спиртом.
9.8.10. Наприкінці робочого дня в робочих приміщеннях проводять вологе прибирання з використанням 5% розчину хлораміну.
9.9. Робота в паразитологічному відділі
9.9.1. Роботу із заразним матеріалом проводять тільки в боксі. Препарати, які підготовлені для дослідження, повинні бути розміщені на спеціальних підносах (емальованих або виготовлених із матеріалу, що легко знезаражується). Після дослідження матеріал автоклавують або спалюють. Предметне та покривне скло, пастерівські піпетки та інший скляний посуд, кювети, підноси знезаражують дезінфекційними препаратами.
9.9.2. Штами патогенних культур (токсоплазми, трихомонади), личинки гельмінтів (фіни, трихінели тощо) і членистоногі повинні бути на обліку і реєструватися в журналі обліку виділених культур та їх знищення (додаток 2).
9.9.3. У випадках розсіювання заразного матеріалу негайно вживають заходи по знезараженню місця, де відбулась аварія.
9.9.4. Під час роботи з матеріалом, який може обумовлювати появу алергічних процесів (алергенні кліщі тощо), необхідно вживати заходів для захисту дихальних шляхів (працювати у марлевій масці, роботу виконувати в настільному боксі).
9.9.5. Під час роботи в паразитологічному відділі необхідно дотримуватися таких самих вимог протиепідемічного режиму, як і під час роботи в бактеріологічному відділі (викладені в підрозділі 9.5 цих Правил).
9.10. Робота в хіміко-токсикологічному відділі
9.10.1. Роботу з горючими й отруйними речовинами необхідно проводити тільки у витяжній шафі.
9.10.2. Для проведення робіт із вибухо- та вогненебезпечними речовинами їх беруть у мінімальній кількості. Загальний запас таких речовин у виробничих приміщеннях не повинен перевищувати денної потреби, а на робочих місцях - у кількості, яка потрібна для виконання певної операції.
9.10.3. Нагрівання легкозаймистих речовин (ефір, бензин, бензол, ацетон, спирт тощо) проводять у витяжній шафі на піщаній (або водяній) бані із закритим електронагрівом. Не дозволяється користуватися відкритим полум'ям та опускати колбу з легкозаймистою рідиною в гарячу воду без попереднього поступового підігріву.
При перегонці легкозаймистих рідин у холодильник спочатку пускають холодну воду, а потім умикають нагрів бані.
9.10.4. Відпрацьовані горючі рідини збирають у спеціальну герметичну тару і передають для регенерації або знищення. Зливання їх у каналізацію не допускається.
9.10.5. Під час виготовлення робочих розчинів, наважок хімічних речовин, що викликають ураження шкіри або всмоктуються через неї, а також під час роботи з речовинами, відомості про дію яких на шкіру відсутні, необхідно користуватися гумовими рукавичками.
9.10.6. На склянки з реактивами наклеюють етикетки з назвами речовин.
9.10.7. Під час роботи з концентрованими кислотами, лугами та органічними розчинниками необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:
- усі роботи проводити у витяжній шафі;
- одягати окуляри, гумові рукавички, нарукавники й гумовий фартух;
- концентровану кислоту відбирати з посудини тільки за допомогою спеціальної піпетки з грушею, сифоном або мірним циліндром;
- під час приготування розчинів кислот у посудину спочатку наливати потрібну кількість води, після чого, помішуючи, повільно вливати кислоту;
- під час виготовлення розчину лугів потрібно наважку лугу опускати в посудину з широким горлом, залити необхідною кількістю води і ретельно перемішати;
- розбивання великих шматків їдкого лугу на дрібні проводять у спеціально відведеному місці. Під час виконання цієї роботи слід користуватися захисними окулярами, фартухом, рукавицями та респіратором;
- концентровані кислоти та луги можна виливати в раковину після їх попередньої нейтралізації або розбавлення водою.
9.10.8. Під час роботи з фосфороорганічними отрутохімікатами необхідно дотримуватися таких правил безпеки:
- проби патологічного матеріалу, води, кормів та інших об'єктів для досліджень брати, одягнувши захисний фартух і гумові рукавички. Проби дозволяється брати у скляні банки з притертими пробками або в інші посудини, які герметично закриваються;
- проби, які надійшли для досліджень, зберігати у витяжних шафах;
- після закінчення роботи обробити 1% розчином гідроксиду натрію або гідрокарбонату натрію предмети та спецодяг, із наступним промиванням їх чистою водою;
- для обробки рук користуватися нашатирним спиртом, розведеним наполовину водою (12,5% розчин);
- забруднену тару знешкоджують промиванням гарячим розчином миючих засобів і потім водою;
- при появі ознак отруєння (головний біль, нудота, блювання, часте дихання, посилене виділення слини, пітливість, болі в животі, посмикування м'язів тощо) негайно звернутися до лікаря.
9.10.9. Під час роботи із ртуттю необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:
- витяжні шафи, лабораторні та робочі столи у спеціальних приміщеннях (ртутних кімнатах) не повинні мати під робочою поверхнею ящиків;
- ртуть необхідно зберігати в литому товстостінному скляному посуді під шаром води. У кожну посудину поміщати не більше 1 кг ртуті. Посуд зі ртуттю необхідно зберігати в гумовому мішку або в металевій банці. Не дозволяється зберігати ртуть у відкритих посудинах;
- не користуватися посудом із тонкого скла (колбами, бюксами, хімічними стаканами тощо);
- перед тим, як переливати ртуть, посудину необхідно поставити на піддон, що дозволить швидко зібрати ртуть при випадковому її проливанні;
- не допускати зберігання у відділах несправних або розбитих приладів та апаратури зі ртутним наповненням;
- не виливати ртуть у каналізаційні раковини. Для забрудненої ртуті повинна бути банка з водою, закрита гумовою пробкою;
- працювати в гумових рукавичках і стежити за чистотою спецодягу, який повинен бути зшитий із цупкої бавовняної або льняної тканини. Для дегазації спецодягу (від діетилртуті) необхідно пропарювати його перегрітою парою при температурі 120-130 град.С протягом 2 годин;
- перед уживанням їжі, після роботи зі ртуттю, ротову порожнину потрібно прополоскати слабким розчином бертолетової солі або перманганату калію, а руки та обличчя помити теплою водою з милом. Після закінчення роботи прийняти душ.
9.10.10. Ртутні прилади та апаратура повинні бути розміщені віддалік від дверей, проходів, опалювальних та нагрівальних приладів.
9.10.11. Апаратуру та прилади з відкритими поверхнями ртуті розміщують, як правило, у витяжних шафах з відсмоктуванням повітря не тільки зверху, але й знизу. Швидкість руху повітря при всіх відкритих стулках під час проведення робіт із шкідливими речовинами і не пов'язаних з нагріванням ртуті повинна бути не менше 0,5 м/сек, а при нагріванні ртуті - не менше 1 м/сек.
9.10.12. У приміщеннях для роботи зі ртуттю необхідно включати вентиляцію за 30 хвилин до початку роботи і виключати через 30 хвилин після закінчення роботи.
9.10.13. Під час експлуатації балонів із стиснутими або зрідженими газами (далі - балони) необхідно дотримуватися вимог ДНАОП 0.00-1.07-94 та вживати таких заходів безпеки:
- ковпаки з балонів слід відгвинчувати та знімати тільки руками;
- не допускати витікання газів із балонів та газопроводів. При зниженні тиску за манометром необхідно "обмилити" місця можливого витікання газу і негайно ліквідувати негерметичність. При інтенсивному витіканні потрібно повністю перекрити вентиль;
- не курити та не запалювати вогонь у приміщеннях, де проводяться роботи з горючими газами. Не запалювати сірниками водень під час роботи з термоіонними та полум'яно-іонізаційними детекторами;
- не залишати незакріпленими балони, що розміщені у вертикальному положенні;
- не закріпляти балони за горловину, штуцер або редуктор;
- не кріпити балони до газопроводу, водопроводу тощо;
- вести облік одержуваних зі складу балонів, для чого у спеціальний журнал вносять порядковий номер балона, дату одержання, найменування газу в балоні, номер балона та дату його перевірки, прізвище особи, відповідальної за безпечну експлуатацію балона, підпис відповідальної особи, дату здавання на склад порожнього балона, підпис особи, яка здала балон;
- ураховувати, що:
бокові штуцери вентилів балонів, наповнених горючим газом, мають ліву різьбу, а негорючим - праву;
відповідно до ДНАОП 0.00-1.07-94 зовнішня поверхня балонів фарбується у відповідний колір, залежно від того, який газ в ньому знаходиться (табл.2).
Таблиця 2
Фарбування і нанесення написів на балони
------------------------------------------------------------------ |
9.11. Робота в радіологічному відділі
9.11.1. Перед початком роботи працівники радіологічного відділу повинні пройти навчання і перевірку знань з правил безпечної роботи з радіоактивними речовинами відповідно до ДНАОП 0.03-3.24-97 та ДНАОП 0.03-1.72-87.
9.11.2. Захист працівників радіологічного відділу від впливу іонізуючого випромінювання, а також розташування та обладнання приміщень радіологічного відділу необхідно здійснювати відповідно до ДНАОП 0.03-1.72-87 та ДНАОП 0.03-3.24-97, згідно з якими:
- приміщення та установки, призначені для робіт з джерелами іонізуючого випромінювання, перед початком роботи повинні бути прийняті комісією, до складу якої входять представники лабораторії, органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду та інших організацій, передбачених чинними нормативними актами;
- зберігання джерел іонізуючих випромінювань та робота з ними дозволяється тільки після оформлення санітарного паспорта. Санітарний паспорт на право роботи з джерелами іонізуючого випромінювання оформляють місцеві органи Держсанепіднагляду на підставі акта приймання нових (реконструйованих) приміщень або акта санітарного обстеження діючих установ;
- робота з джерелами іонізуючого випромінювання дозволяється тільки в приміщеннях, вказаних в санітарному паспорті. На дверях кожного приміщення вказується його призначення, клас робіт, які в ньому проводяться, та наноситься знак радіаційної безпеки згідно з ГОСТ 17925-72. Проведення в цих приміщеннях робіт, не пов'язаних із застосуванням джерел випромінювання, допускається тільки у випадку, якщо вони викликані виробничою необхідністю і передбачені у санітарному паспорті;
- до моменту одержання джерел випромінень адміністрація лабораторії повинна визначити перелік осіб, які будуть працювати з цими джерелами, і забезпечити відповідне їх навчання та інструктаж, а також призначити наказом по лабораторії осіб, відповідальних за радіаційну безпеку, облік та зберігання джерел випромінювання, організацію збору, зберігання і здачу радіоактивних відходів, за радіаційний контроль. Одночасно повинні бути розроблені правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки працівників;
- адміністрація лабораторії повинна розробити, погодити з органами Держсанепіднагляду та затвердити інструкції з радіаційної безпеки в лабораторії, в яких викладається порядок проведення робіт, обліку, зберігання та видачі джерел випромінювання, збору та видалення радіоактивних відходів, утримання приміщень, заходи індивідуального захисту, організація проведення радіаційного контролю, заходи радіаційної безпеки під час проведення пусконалагоджувальних робіт з джерелами іонізуючих випромінювань, заходи попередження, виявлення і ліквідації радіаційної аварії. При зміні умов роботи в інструкції повинні вноситися необхідні уточнення;
- при виявленні у працівників відхилень у стані здоров'я, що перешкоджають продовженню роботи з радіоактивними речовинами, питання про їх тимчасове або постійне переведення на роботу поза контактом з іонізуючим випромінюванням вирішується в кожному окремому випадку індивідуально;
- для жінок репродуктивного віку (до 40 років) вводиться додаткове обмеження опромінення: доза на дільницю таза не повинна перевищувати 1 бер за будь-які 2 місяці. Для решти працівників опромінення не повинно перевищувати 5 бер за рік;
- у лабораторії повинен проводитися індивідуальний дозиметричний контроль із реєстрацією одержаних даних у журналі;
- джерела випромінювання повинні прийматися відповідальною особою, призначеною наказом керівника лабораторії, яка веде облік їхньої наявності й руху в лабораторії, у підзвітних осіб, у сховищах й у відходах;
- радіоактивні речовини, прилади та апарати, що надходять до лабораторії, беруть на облік у прибутково-видатковому журналі, а супровідні документи передаються в бухгалтерію для оприбуткування;
- щорічно комісія, призначена керівником лабораторії, проводить інвентаризацію радіоактивних речовин, приладів та апаратів;
- працівники лабораторії повинні доповідати відповідальним особам про всі порушення та відхилення від нормального режиму роботи, невідповідність засобів індивідуального захисту вимогам до них;
- скляні ємкості, що містять радіоактивні речовини, необхідно розміщувати в металевих або пластмасових посудинах, достатніх для вміщення всієї рідини у випадку, якщо цілість скла порушиться;
- радіоактивні речовини, при зберіганні яких можливе виділення радіоактивних газів, парів або аерозолів, повинні зберігатися у витяжних шафах, боксах, камерах у замкнених посудинах, виготовлених з вогнетривких матеріалів;
- забороняється доторкуватися до радіоактивних препаратів руками. При роботі з ними слід користуватися різного роду маніпуляторами;
- під час роботи в умовах можливого аерозольного забруднення повітря у приміщеннях (роботи з порошками, кіп'ятіння радіоактивних розчинів тощо) необхідно використовувати засоби індивідуального захисту органів дихання.
9.11.3. Під час роботи з радіоактивними речовинами необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:
- допускати до роботи з радіоактивними речовинами осіб, які ознайомлені з основними властивостями цих речовин, знають безпечні методи роботи і додержуються правил особистої гігієни;
- проводити роботи з радіоактивними речовинами в спецодязі установленого зразка (халат, шапочка, гумові рукавички);
- не вживати їжу, не пити воду і не курити;
- переливати, випаровувати, пересипати радіоактивні речовини, а також виконувати інші операції, при яких можливе надходження радіоактивних речовин у повітря, слід проводити тільки у витяжних шафах. При цьому вентиляцію вмикають до початку роботи (швидкість відсмоктування повинна бути не менше 1 м/с);
- проводити маніпуляції з радіоактивними речовинами на поверхнях, які легко дезактивуються;
- проводити щоденне прибирання приміщень вологим способом;
- систематично проводити вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих місць у робочих приміщеннях. У випадку виявлення забруднення вжити термінових заходів для їх повного очищення;
- рідкі розчини солей радію в запаяних скляних ампулах та альфа- і бета-еталони зберігати у сейфах;
- тверді й рідкі радіоактивні відходи видаляти з приміщення у спеціальний збірник із дотриманням усіх запобіжних заходів і реєстрацією у журналі видалених відходів;
- після закінчення роботи з радіоактивними речовинами ретельно вимити руки теплою водою з милом, після чого провести дозиметричну перевірку чистоти рук.
9.11.4. У лабораторії повинен постійно знаходитися аварійний запас дезактиваційних засобів.
9.12. Робота у автоклавній
9.12.1. Ці Правила поширюються на електричні, парові та вогневі автоклави (вітчизняні чи імпортні) незалежно від їх типу та призначення.
9.12.2. На кожний автоклав, що надходить до лабораторії, має бути паспорт установленої форми, до якого повинна бути прикладена інструкція з монтажу та експлуатації (додаються до кожного автоклава заводом-виготовлювачем).
9.12.3. Установлення, введення в експлуатацію та експлуатація автоклавів повинна здійснюватися відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.07-94 та цих Правил.
9.12.4. Автоклави, до пуску їх у роботу, повинні бути зареєстровані в експертно-технічних центрах (ЕТЦ). Автоклави 1-ї групи, що працюють при температурі не вище 200 град.С, в яких добуток тиску в МПа (кгс/кв.см) на місткість у куб.м (літрах) не перевищує 0,05 (500), а також посудини 2,3 і 4-ї груп, що працюють при зазначеній вище температурі, в яких добуток тиску в МПа (кгс/кв.см) на місткість у куб.м (літрах) не перевищує 1 (10000), реєстрації в ЕТЦ не підлягають (група посудини визначається за табл. 5 ДНАОП 0.00-1.07-94).
9.12.5. Автоклави, на які поширюється дія ДНАОП 0.00-1.07-94, підлягають технічному огляду до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і, в разі потреби - позачерговому.
9.12.6. Дозвіл на введення в експлуатацію автоклава, що не підлягає реєстрації в ЕТЦ, видається особою, призначеною наказом по лабораторії для здійснення нагляду за технічним станом і експлуатацією автоклавів, на підставі документації підприємства-виготовлювача після технічного огляду і перевірки організації обслуговування.
Дозвіл на введення автоклава в експлуатацію записується в паспорті автоклава.
9.12.7. Відповідальність за справний стан і безпечну експлуатацію автоклавів, їх ремонт та нагляд за технічним станом покладається на призначеного наказом по лабораторії працівника, який має інженерно-технічну освіту та в межах його компетенції пройшов перевірку знань вимог ДНАОП 0.00-1.07-94.
9.12.8. При виявленні несправностей, а також порушень правил та інструкцій під час експлуатації автоклавів, відповідальний за нагляд повинен ужити заходів щодо усунення цих несправностей або порушень, і в разі необхідності припинити експлуатацію автоклавів.
9.12.9. Автоклави необхідно встановлювати в окремих приміщеннях (автоклавних), площею не менше 10 кв.м.
9.12.10. В автоклавній, на видному місці, повинна бути вивішена інструкція з експлуатації автоклавів.
9.12.11. Приміщення автоклавної повинно мати природне освітлення та примусову витяжну вентиляцію, фрамугу, кватирку.
9.12.12. Підлога у приміщенні для електричного автоклава повинна бути з ізолювального матеріалу - дерева або лінолеуму (допускається із плитки або асфальту за умови покриття її на робочих місцях спеціальними ізолювальними гумовими килимками, як передбачено вимогами ДНАОП 0.00-1.21-98 та ПТЕ).
9.12.13. Двері автоклавної повинні відчинятися назовні. Під час роботи автоклава не можна замикати двері. Не допускається встановлювати в автоклавній засклені двері.
9.12.14. Приміщення автоклавних використовують тільки за прямим призначенням. Не допускається проведення в них будь-яких інших робіт, не пов'язаних із використанням автоклава.
9.12.15. Не допускається зберігати вв автоклавній сторонні предмети, захаращувати та забруднювати приміщення.
9.12.16. Вхід до автоклавної під час роботи дозволяється тільки обслуговуючому персоналу та особам, спеціально допущеним для нагляду за автоклавом.
9.12.17. Автоклав установлюється так, щоб його зручно було обслуговувати з усіх боків. Відстань від стін до автоклава повинна бути не менше 0,8 м. Шафові автоклави встановлюють на відстані не менше 1,5 м від стіни (в бік відкривання кришки).
9.12.18. Автоклави підключають до електричної мережі згідно з електротехнічними правилами та нормами. Їх підключають через електрощит з рубильником, запобіжниками, контрольними приладами - амперметром та вольтметром. Електрощит установлюється на висоті 1,5 м від підлоги та не далі як за 1 м від автоклава. Забороняється підключати до цього щита інші споживачі електроенергії.
Не допускається вмикання електричного автоклава у штепсельну розетку.
9.12.19. Автоклав повинен мати справний манометр, який установлюють так, щоб його показання були чітко видно обслуговуючому персоналу.
9.12.20. На шкалі манометра власником автоклава наноситься червона риска на поділках, які відповідають робочому тиску в автоклаві. Замість червоної риски дозволяється прикріплювати до корпуса манометра металеву пластинку, що пофарбована в червоний колір і щільно прилягає до скла манометра.
9.12.21. Перевірка манометрів із їх пломбуванням або клеймуванням повинна проводитися не рідше ніж один раз у 12 місяців. Крім цього, не рідше одного разу в 6 місяців власник автоклава має проводити додаткову перевірку робочих манометрів контрольним манометром із занесенням результатів до журналу контрольних перевірок. Якщо немає контрольного манометра, допускається додаткову перевірку проводити перевіреним робочим манометром, який має однакову шкалу й клас точності з манометром, що перевіряється.
9.12.22. Манометр не дозволяється застосовувати, якщо:
- відсутня пломба або клеймо з відміткою про проведення перевірки;
- прострочений термін перевірки;
- стрілка манометра під час його виключення не повертається на нульову відмітку шкали на величину, яка перевищує половину погрішності, що допускається для цього приладу;
- розбите скло або є інші пошкодження, що можуть позначитися на правильності його показань.
9.12.23. Автоклави під час експлуатації повинні через кожний рік підлягати технічному огляду та гідравлічному випробуванню відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.07-94.
9.12.24. Технічний огляд та гідравлічне випробування автоклавів, які не підлягають реєстрації в ЕТЦ, проводяться комісією, яку очолює особа, відповідальна за нагляд за технічним станом та експлуатацію автоклавів. Комісія призначається наказом керівника лабораторії.
9.12.25. Ремонт автоклава дозволяється проводити тільки спеціалісту, який має посвідчення на право ремонту приладів, які працюють під тиском (автоклавів).
9.12.26. Працівник, який відповідає за безпечну роботу автоклава або завідувач бактеріологічною кухнею перед тим, як допустити призначену особу до роботи з автоклавом, повинен ознайомити її з правилами безпеки та інструкцією з експлуатації автоклава.
9.12.27. Про проведену стерилізацію інфікованого матеріалу (культур, токсинів, заражених тварин тощо) в автоклаві роблять запис у журналі обліку стерилізації інфікованого матеріалу (додаток 3).
9.12.28. Роботу автоклавів перевіряють хімічними тестами або максимальними термометрами при кожному завантаженні автоклава і щомісячно бактеріологічним методом.
Речовини, які застосовуються для хімічних тестів під час стерилізації у паровому автоклаві (стерилізаторі) або сухим жаром, наведені в додатку 4.
Перевірку роботи автоклавів (стерилізаторів) бактеріологічним методом виконують згідно з методикою, наведеною у додатку 5.
9.12.29. Персонал, який обслуговує автоклав, не повинен:
- залишати працюючий автоклав без нагляду;
- відкривати автоклав або заливати в нього воду, коли він перебуває під тиском;
- працювати з автоклавом, який має дефекти;
- допускати в автоклавну осіб, робота яких не пов'язана з роботою автоклава.
10. Вимоги безпеки під час виконання робіт у лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи
10.1. Під час проведення робіт у лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи необхідно дотримуватися вимог, викладених у розділах 3, 4, 6, 7, 8 та пунктах 9.5, 9.10, 9.11 цих Правил.
10.2. Згідно з Правилами ветеринарно-санітарної експертизи м'яса і м'ясних продуктів, при підозрі на інфекційні захворювання потрібно відбирати проби харчових продуктів і направляти їх для дослідження в міські, обласні чи районні лабораторії ветеринарної медицини.
11. Заходи у випадку аварії під час роботи з культурами мікроорганізмів, інфікованим матеріалом, кислотами, лугами та іншими хімічними речовинами
11.1. У підрозділах лабораторії, де проводиться робота з культурами бактерій та вірусів або з іншим заразним матеріалом, необхідно мати і зберігати в окремому місці резервний набір предметів (бак, емальовану миску, пінцет, гігроскопічну вату, 5% розчин хлораміну, гумові рукавички, калоші) для ліквідації наслідків аварії (дезінфекції місця аварії, обробки рук, взуття, прибирання заразного матеріалу).
У підрозділах повинні бути туалетне й господарське мило та аптечка першої медичної допомоги. В аптечці повинні бути: етанол, розчин йоду, бактерицидний пластир, перев'язувальні матеріали, сухий перманганат калію, необхідний набір антибіотиків специфічної дії, а також сухі наважки протарголу та азотнокислого срібла, які можна розчинити в мірному об'ємі дистильованої води для одержання 1% розчину.
11.2. Для нейтралізації кислот і лугів у випадку аварії слід мати в резерві 2% розчин гідрокарбонату натрію, 1% розчин аміаку і 1% розчин лимонної або оцтової кислоти, насичений розчин борної кислоти, а також ватно-марлеві тампони і марлевий бинт.
11.3. Якщо під час роботи розбилася посудина із заразним матеріалом (культура, суспензія, кров) або вилився рідкий заразний матеріал (розбризкалась культура, суспензія, кров), працівник, в якого це сталося, негайно повинен обробити 5% розчином хлораміну руки, забруднені ділянки тіла і місце, залите культурою (рідким матеріалом). При цьому працівник залишається на місці, викликає лаборанта й санітара з усіма необхідними матеріалами для дезінфекції місця аварії й прибирання заразного матеріалу.
11.4. Підлогу на місці аварії (якщо матеріал вилився на підлогу) ретельно зволожують 5% розчином хлораміну. Після обробки рук у рукавичках, працівник одягає чисті рукавички і знімає із себе спецодяг.
11.5. Знезараження місця аварії проводить лікар ветмедицини або лаборант під контролем лікаря (обов'язково в гумових рукавичках, калошах, а при роботі з вірусами - у додатковому халаті). Санітар (техробітниця) виконує допоміжну роботу і прибирає приміщення після закінчення знезараження.
11.6. Рідку частину заразного матеріалу збирають за допомогою пінцета гігроскопічною ватою, яку складають в емальовану миску. Уламки посуду збирають у ту саму миску пінцетом і совочком, разом із зібраним заразним матеріалом вміщують у водонепроникний посуд (бак) і віддають автоклавувати.
11.7. Місце аварії спочатку покривають на 1-2 години шаром гігроскопічної вати, змоченої 5% розчином хлораміну, а потім обережно обпалюють.
11.8. При проливанні лугів поверхню засипають піском або тирсою, які потім збирають, місце заливають розчиненою соляною або оцтовою кислотою та змивають водою.
11.9. При проливанні кислоти, поверхню засипають піском, пісок збирають лопаткою і місце заливають 2% розчином гідрокарбонату натрію або 2% розчином аміаку, потім промивають великою кількістю води.
11.10. При випадковому проливанні металічної ртуті необхідно негайно її зібрати. Для запобігання втиранню ртуті в підлогу й розповсюдженню її по всьому приміщенню краплини ртуті починають збирати з периферії забрудненої ділянки до центру.
11.11. Розлиту ртуть спочатку потрібно зібрати емальованими совками, а потім перенести у приймальник із небиткого скла або в товстостінну скляну посудину, попередньо заповнену підкисленим розчином перманганату калію.
11.12. Окремі краплини ртуті збирають за допомогою:
- вологого слабопроклеєного або непроклеєного паперу. Папір розмочують у воді, віджимають і протирають ним поверхню, забруднену ртуттю. Краплинки ртуті від пилоподібних до розмірів 0,5-1,0 мм, добре прилипають до вологого паперу і можуть бути перенесені разом із ним у банку з водою. При збовтуванні води в банці, закритій гумовою пробкою, ртуть відділяється від паперу і падає на дно. Папір віджимають і знову використовують для протирання забрудненої поверхні. Зібрану ртуть відфільтровують від механічних домішок і переносять в ампули, які запаюють, і в такому вигляді ртуть зберігають до її очищення. Цей спосіб найбільш зручний для прибирання невеликих площ, забруднених ртуттю (поверхні столів, підлоги, деталі приладів, скляний посуд тощо);
- пасти, яка являє собою суміш піролюзиту і 5% розчину соляної кислоти у співвідношенні 1:2. Паста накладається товстим шаром на оброблювану поверхню на 1,5 години, після цього шар пасти з краплинами ртуті, що прилипли, видаляється емальованою металевою пластинкою. Краплини ртуті струшують у приймальник для ртуті, заповнений розчином перманганату калію;
- емульсії-пасти із глини (аналогічним чином);
- амальгованих пластинок або щіточок із білої жерсті;
- водоструминного насоса або гумової груші. При збиранні ртуті цим способом для запобігання забрудненню нею шлангів, апарату й каналізації між вільним кінцем шланга і всмоктувальним апаратом необхідно вводити "пастку" (двогорлу склянку Вульфа, склянку Дрекселя тощо), заповнену розчином перманганату калію чи хлориду заліза (III).
11.13. Для визначення наявності парів ртуті в повітрі приміщень застосовують папірці М.I.Полежаєва, які при наявності парів набувають яскраво-червоного забарвлення.
11.14. Забруднені ртуттю приміщення необхідно прибирати та проводити їхню демеркуризацію згідно з чинними санітарними нормами і правилами та додатком 6 до цих Правил.
11.15. У випадках аварій під час роботи з радіоактивними речовинами слід керуватись ДНАОП 0.03-3.24-97 та ДНАОП 0.03-1.72-87.
11.16. Під час роботи в умовах можливого забруднення повітря радіоактивними газами або парами (ремонтні роботи, ліквідація аварій, непередбачені виділення радіоактивних речовин у повітря тощо), якщо застосування фільтрувальних засобів захисту не забезпечує безпечного виконання робіт, то слід використовувати ізолювальні захисні засоби (пневмошоломи, пневмокостюми і, в окремих випадках, кисневі ізолювальні прилади).
11.17. Весь персонал лабораторії повинен бути навчений наданню першої долікарської допомоги працівникам, які постраждали внаслідок аварії або нещасного випадку, відповідно до вимог, викладених у додатку 7.
12. Електробезпека
12.1. Усе електрообладнання, електроінструмент і електроприлади напругою більше 42 В, а також обладнання й механізми, що можуть виявитися під напругою, повинні бути заземлені (занулені) відповідно до розділу 1.7 ПУЕ.
12.2. У приміщенні, де встановлені електроприлади, повинні бути інструкції з їхньої експлуатації з коротким описом кожного приладу.
12.3. До електроприладів, які перебувають під напругою, повинен бути вільний доступ.
12.4. Перед використанням електроприладів потрібно перевірити їх справність.
12.5. На підлозі перед кожним електроприладом повинен лежати діелектричний килимок.
12.6. У випадку порушення або несправності заземлення, оголення електричних проводів або появи іскор електроустановку необхідно негайно відключити від електромережі.
12.7. При виникненні вогню в електроустановці біля проводів або на проводах установка повинна бути негайно відключена від електромережі рубильником.
Гасити вогонь у таких випадках необхідно вуглекислотним вогнегасником або сухим піском, не доторкаючись руками до проводів, які горять. Забороняється гасити вогонь водою або (та) хімічними пінними вогнегасниками.
12.8. З метою попередження електротравматизму не допускається:
- працювати з несправними електричними приладами. Про всі виявлені дефекти ізоляції електричних проводів, несправність комутаційних апаратів, штепсельних вилок, розеток тощо, а також заземлення й засобів захисту потрібно негайно повідомити чергового електротехнічного персоналу та керівника робіт;
- переносити включені прилади;
- працювати поблизу відкритих струмопровідних частин електроприладів та доторкуватися до них;
- захаращувати підходи до електричних приладів;
- доторкатися до неогороджених щитів, трансформаторів тощо;
- працювати у вологих приміщеннях з електроприладами напругою вище 42 В;
- працювати з електроприладами і наближатися до них у темряві.
12.9. У випадках припинення подачі електричної енергії всі електроприлади необхідно відключити від електромережі.
12.10. Електроприлади повинні знаходитися під постійним наглядом електротехнічних працівників.
12.11. Залишаючи приміщення лабораторії, необхідно відключити всі електроприлади від електромережі.
12.12. Заходи з попередження виникнення й проявлення зарядів статичної електрики необхідно здійснювати згідно з ДНАОП 0.00-1.29-97.
13. Пожежна безпека
13.1. Пожежна безпека в лабораторії повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні.
13.2. Для попередження виникнення пожежі не допускається:
- курити у виробничих приміщеннях;
- залишати папір та інші легкозаймисті матеріали на шафах і за шафами, на радіаторах центрального опалення, близько до електропроводів і електроприладів;
- нагрівати легкозаймисті речовини на відкритому вогні, електроплитах тощо (нагрівати слід на піщаній (або водяній) бані);
- залишати без нагляду ввімкнені електроприлади, плити, електричне освітлення;
- зберігати в лабораторії легкозаймисті, вибухові та вогненебезпечні речовини (бензин, скипидар, ефір, фото- і кіноплівку тощо) без дотримання чинних правил безпеки;
- порушувати електропроводку, заставляти шафами й завішувати плакатами, картинами, газетами тощо електропроводи, електровимикачі, розетки;
- захаращувати коридори, переходи, виходи, сходи і доступи до протипожежних засобів шафами, столами та іншими предметами;
- користуватися саморобними, несправними або з відкритою спіраллю електронагрівальними приладами (плитками, електропічками, рефлекторами тощо).
13.3. У коридорах або в добре доступних місцях повинні бути розташовані щити з набором протипожежного інвентарю, вогнегасники, ящики з піском та пожежний гідрант. Вогнегасники слід також розташовувати в приміщеннях, де проводяться роботи з вогненебезпечними або вибуховими реактивами і небезпечними в пожежному відношенні нагрівальними приладами.
13.4. Бокс необхідно забезпечувати вогнегасником та азбестовою тканиною або вовняною ковдрою.
13.5. У газовій мережі лабораторії повинен бути встановлений загальний аварійний кран.
13.6. При загорянні легкозаймистих речовин для їхнього гасіння слід використовувати вогнегасник, пісок, листовий азбест, азбестову тканину або вовняну ковдру.
13.7. Лужні метали й фосфор потрібно гасити сухим піском.
13.8. При виникненні пожежі необхідно викликати пожежну охорону, зачинити вікна та кватирки, вимкнути вентиляцію та електроприлади, винести з приміщення горючі рідини, лужні метали й фосфор.
14. Відповідальність за порушення Правил
Особи, винні в порушенні цих Правил, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
За безпеку конструкції, правильність вибору матеріалу, якість виготовлення, монтажу, налагодження, ремонту і технічного діагностування, а також за відповідність об'єкта цим Правилам відповідає підприємство, установа, організація (незалежно від форми власності та відомчої належності), що виконує відповідні роботи.
Керівники підприємств, установ, організацій та інші посадові особи несуть персональну відповідальність за виконання вимог Правил у межах покладених на них завдань та функціональних обов'язків згідно з чинним законодавством.
Начальник управління по нагляду в АПК В.I.Пономаренко
Додаток 1
до п.3.34 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал руху інфікованого матеріалу
---------------------------------------------------- |
Продовження таблиці
---------------------------------------------------------------------------- |
Продовження таблиці
---------------------------------- |
Додаток 2
до п.9.9.2 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал обліку
виділених культур та їх знищення
---------------------------------------------------------------------------- |
_______________
* При атипічності культури вказати ці ознаки.
** Знищений, дата, N акта; переданий у музей, колекцію, центр тощо, дата. Для культур I - II груп указати кількість об'єктів, знищених або переданих на зберігання.
Додаток 3
до п.9.12.27 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал обліку стерилізації інфікованого матеріалу
----------------------------------------------------------------------------- |
Додаток 4
до п.9.12.28 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Речовини, які застосовуються для хімічних тестів
під час обробки в паровому автоклаві (стерилізаторі)
або сухим жаром
------------------------------------------------------------------ |
Додаток 5
до п.9.12.28 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Методика проведення бактеріологічного контролю
роботи автоклава
1. Бактеріологічний контроль автоклавів здійснюється згідно з Методичними вказівками щодо контролю парових стерилізаторів (автоклавів) у лікувальних установах (типу "АВ", "АГ", "АЩ", "АОВ").
2. При бактеріологічному контролі роботи автоклава пронумеровані проби грунту, загорнуті в пергаментний і фільтрувальний папір, закладають у стерилізаційні коробки в матеріал, який стерилізується, разом з максимальними термометрами. У кожну коробку поміщають не менше трьох проб грунту. По дві проби закладають зовні коробок у верхній і нижній частинах стерилізаційної камери автоклава.
3. Режим стерилізації при контролі реєструють у протоколі, де записують місце розміщення проб грунту, максимальних термометрів та їх показання, а також результати бактеріологічних досліджень.
4. Після закінчення роботи проби грунту в той же день відправляють до бактеріологічної лабораторії. Бікси зі стерилізованим матеріалом, де були термометри й проби грунту, підлягають повторній стерилізації.
5. У бактеріологічній лабораторії, із дотриманням асептичних умов, кожну пробу засівають у дві широкогорлі пробірки: в першу - 20 мл м'ясопептонного цукрового бульйону, в другу - 20 мл напіврідкого м'ясопептонного агару.
При посіві розгортають зовнішню обгортку із фільтрувального паперу, стерильними ножицями обрізають куточок пакета і над полум'ям пальника висипають грунт у пробірки. Посіви витримують у термостаті при температурі 37 град.С протягом 7 діб.
Одну пробу грунту (контрольну) залишають у лабораторії і засівають її після посіву дослідних проб.
6. З пробірок, в яких є ріст, проводять посів на м'ясопептонний агар для підтвердження росту спорової культури. Ріст вегетативних форм (коків, сарцин) не враховують, вважаючи, що їхня мікрофлора внесена в процесі посіву.
7. При наявності росту спорової культури, хоча б в одній пробірці, бактеріологічний контроль повторюють. Коли ж і при повторній роботі виявляються нестерильні проби, припиняють використовувати автоклав для стерилізації і проводять ретельну перевірку технічного стану автоклава, контрольно-вимірювальних приладів, термостійкості мікрофлори, яка міститься у пробах грунту, і знову проводять бактеріологічний контроль ефективності стерилізації в цьому автоклаві.
8. Після з'ясування й усунення причин незадовільної роботи автоклава й позитивних результатів бактеріологічного контролю дають дозвіл проводити стерилізацію в цьому автоклаві.
Приготування біопроб
1. Грунт, який беруть з городу, клумби, в садку, висушують при кімнатній температурі, роздрібнюють у ступі і просівають через дрібне сито або один шар марлі (поза приміщенням бактеріологічної лабораторії).
2. Проби грунту, вагою по 3 г, кожну загортають послідовно в пергамент, а потім у фільтрувальний папір (типу порошку).
3. Проби грунту, не менше трьох від наявного зразка, ставлять в автоклав, розташовуючи їх на кришці порожньої стерилізаційної коробки (для попередження змочування їхнім конденсатом).
4. Після продувки доводять тиск пари в автоклаві до 0,11 МПа (1,1 кгс/кв.см) (температура 120+- 1 град.С) і через 5 або 3 хвилини випускають пару.
Підіймання тиску проводять максимум протягом 8 хв., випускання - 3 хв. Обмеження часу піднімання тиску й випускання пари потрібно для зменшення часу дії пари на мікрофлору проб грунту до і після експозиції.
5. Після обробки проб грунту їх піддають бактеріологічному дослідженню так, як вказано в п.4 і 5 Методики проведення бактеріологічного контролю.
6. Якщо при експозиції в 5 хв. у всіх пробірках з засіяними пробами грунту немає росту, то при наступній перевірці експозицію скорочують до 3 хвилин. Коли й при цій експозиції всі проби грунту виявляються стерильними, цей зразок грунту вважають непридатним для контролю автоклавів.
7. Грунт, який вміщує термостійкі сапрофіти, підсушений і просіяний, зберігається в банках з притертими пробками при кімнатній температурі в темному місці. Термін використання його для бактеріологічного контролю роботи автоклавів 6-7 місяців.
Через 3-4 місяці належить перевірити збереження термостійкості мікрофлори в цьому грунті.
Додаток 6
до п.11.14 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Демеркуризація забруднених поверхонь, приміщень та одягу
1. Демеркуризацію поверхонь можна проводити такими методами:
- обробка розчином сульфіду натрію. З метою прискорення реакції до розчину сульфіду натрію додають до 10% сірки. Якщо поверхні крім ртуті містили ртутєорганічні сполуки, то їх спочатку обробляють рідкою пастою, що складається з 1 вагової частини хлорного вапна і 4 вагових частин води, і приміщення зачиняють. Через 2-3 години хлорне вапно змивають, підлогу й стіни, пофарбовані олійними фарбами, меблі та інше обладнання обробляють 5-10% водним розчином сульфіду натрію, і приміщення зачиняють на добу. Після цього поверхні промивають мильним розчином;
- обробка 4-5% розчином моно- або діхлораміну в чотирихлористому вуглеці й витримка 8-10 годин у зачиненому приміщенні. Після цього слід рясно змочити поверхню 4-5% розчином полісульфіду натрію і знову зачинити приміщення на 8-10 годин. Потім приміщення слід добре провітрити, а демеркуризовану поверхню промити водою й насухо витерти. У результаті такої обробки спочатку утворюється сульфамід ртуті й каломель, яка при взаємодії з розчином полісульфіду натрію перетворюється в сульфід ртуті.
Для приготування полісульфіду натрію беруть 4 кг кристалічного сульфіду натрію, нагрівають його в сталевій посудині до температури 105 град.С і, при помішуванні, поступово додають 0,5-0,7 кг меленої сірки до повного її розчинення. Одержаний полісульфід натрію розводять водою до потрібної концентрації;
- забруднену поверхню вкривають 20% розчином хлориду заліза (III) із розрахунку одне відро на 25 кв.м площі приміщення. Поверхню, покриту розчином, кілька разів протирають щіткою, змоченою цим самим розчином, і залишають до повного висихання на 1-2 доби. Після цього демеркуризовану поверхню очищають, кілька разів ретельно промивають спочатку мильною, а потім чистою водою. Це потрібно тому, що невелика кількість хлорних і кисневих сполук ртуті, що залишилась, під дією світла й кисню поступово розкладаються і металічна ртуть, що звільнилася при цьому (як правило, у вигляді дуже дрібнодисперсних краплинок), знову стає джерелом інтенсивного надходження парів ртуті у приміщення й отруєння працюючих.
2. Для демеркуризації повітря використовують:
- однопроцентний розчин перманганату калію. Під час пропускання крізь нього повітря, що містить пари ртуті, з інтенсивністю 10-13 л/хв. затримує до 90% ртуті, при цьому для зв'язування самої ртуті витрачається 5% перманганату калію, а решта - на окиснення домішок, які знаходяться в повітрі;
- розчин, у 1 л якого міститься 1 г перманганату калію і 5 мл соляної кислоти густиною 1,19 г/куб.см. При взаємодії перманганату калію із соляною кислотою виділяється хлор, який розчиняється у воді й потім реагує зі ртуттю, утворюючи каломель, практично нерозчинну у воді. При цьому всі пилоподібні й дуже дрібні краплинки ртуті перетворюються в каломель, а більші краплини покриваються плівкою хлориду ртуті (I);
- сірководень (при цьому на поверхні рідкої ртуті утворюється плівка сульфіду ртуті, яка запобігає її випаровуванню). Приміщення при демеркуризації заповнюють сірководнем концентрації 0,5 мг/л, ретельно закривають і залишають на 40 годин. Цей метод зручний для знешкодження ртуті на стінах і стелі.
3. При виявленні в приміщенні парів ртуті в концентрації, що перевищує гранично допустиму, необхідно негайно приступити до очистки приміщення від ртуті таким чином:
- очистити лабораторні столи й шафи від краплин ртуті, потім установити їх на непроникну підстилку (клейонку, лінолеум тощо) і злегка ударяти по них. Якщо за пришивні борти лабораторних столів попали краплини ртуті, то борти необхідно відірвати. Краплинки ртуті, що впали при цьому, слід зібрати;
- очистити сифони водопровідних раковин, запобігаючи можливому проливанню ртуті із сифонів на підлогу;
- очистити поверхню підлоги, переставляючи при цьому меблі;
- плінтуси відірвати від стін і обстежити поверхню під ними. При виявленні ртуті, вкрапленої в штукатурку за плінтусами, відповідну ділянку штукатурки видалити. Зняти лінолеум, гуму, а також плитки і дошки паркету, які нещільно прилягають до підлоги і під якими можливе накопичення ртуті.
Після очищення меблів, обладнання й підлоги від ртуті вікна, двері, рами, меблі, радіатори, підлогу й поверхню стін, покритих олійною фарбою, необхідно промити гарячою водою за допомогою щіток.
Після виконання цих робіт приміщення необхідно провітрити і через 5 днів зробити контрольний аналіз повітряного середовища. При виявленні концентрації ртуті більше гранично допустимої очищення потрібно повторити.
4. Якщо заходи, передбачені п.3, не дають помітного зниження концентрації парів ртуті, необхідно дослідити повітряний простір під підлогою шляхом узяття проб через отвір у підлозі. При виявленні значної концентрації парів ртуті повітряний простір під підлогою ізолюється від повітря робочих приміщень. З цією метою підлогу застеляють лінолеумом або засипають щілини в підлозі порошком двоокису марганцю і потім зашпакльовують.
5. Якщо перелічені вище заходи не дають бажаних результатів, то зривають підлогу і ретельно очищають від ртуті простір під підлогою: видаляють засипку, поверхню цементного покриття (після очищення від сміття), покривають шаром оліфи або олійної фарби. Для ізоляції дерев'яного покриття можна накладати шар глини, штукатурки або бітуму.
6. Забруднені ртуттю приміщення необхідно прибирати з використанням інвентарю, яким забороняється прибирати інші приміщення. Після закінчення прибирання і обробки інвентарю розчинами демеркуризантів його поміщають у металевий, пофарбований у яскравий застережний колір ящик, який щільно закривається та обладнаний місцевим відсмоктуванням повітря. Ящик може знаходитися в окремій кімнаті блоку побутових приміщень або в гардеробній робочого одягу.
7. Спецодяг, забруднений ртуттю, знепилюють, завантажують у барабан пральної машини і протягом 30 хвилин промивають холодною водою. Промитий спецодяг заливають мильно-содовим розчином із розрахунку 4 л на 1 кг одягу і перуть протягом 30 хвилин при температурі 70-80 град.С. Випраний спецодяг промивають у барабані спочатку гарячою, а потім холодною водою до видалення лугу і протягом 30 хвилин обробляють 1-2% розчином соляної кислоти. Проводять повторне прання спецодягу мильно-содовим розчином у барабані протягом 20 хвилин при температурі 70-80 град.С. Потім спецодяг промивають холодною водою, віджимають, сушать та прасують.
8. Під час демеркуризації розчинами перманганату калію і особливо розчинами хлориду заліза (III) предмети та обладнання в приміщенні (паркет, меблі, покриття з деяких пластмасових матеріалів тощо) втрачають свій початковий вигляд і частково руйнуються. Особливо сильній корозії при взаємодії з розчинами хлориду заліза (III) піддаються металеві частини приладів. Руйнування металевого обладнання проходить навіть, якщо воно безпосередньо не обробляється розчином хлориду заліза (III), але перебуває в приміщенні, в якому проводять демеркуризацію. Тому на час демеркуризації все металеве обладнання слід винести з цього приміщення.
Додаток 7
до п.11.17 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Надання першої долікарської допомоги
1. При пораненнях, отруєннях, опіках та інших нещасних випадках потерпілому на місці надають першу долікарську допомогу й направляють його до медичної установи. При потребі викликають лікаря на місце пригоди.
2. У разі забруднення заразним матеріалом необхідно:
- відкриті ділянки шкіри обличчя, рук, інших частин тіла обробити 70% етиловим спиртом;
- слизові оболонки рота прополоскати 0,5% розчином гідрокарбонату натрію, 0,5% розчином соляної кислоти або розчином перманганату калію 1:10000, очі промити розчином перманганату калію 1:1000 або закапати в очі 1-2 краплі 1% розчину азотнокислого срібла, в ніс закапати 1-2 краплі 1% розчину протарголу.
3. Для попередження отруєнь при попаданні на шкіру ароматичних аміно- і нітросполук потрібно забруднену ділянку тіла ретельно обмити теплою водою, а потім обробити 2% розчином оцтової кислоти.
4. При термічних опіках уражене місце слід змочити етиловим спиртом або 3-5% розчином перманганату калію, потім змастити маззю від опіків або 3-5% розчином свіжоприготовленого таніну.
5. Якщо загорівся одяг, спочатку слід погасити полум'я, накинувши вовняну ковдру або іншим засобом, потім зняти з потерпілого одяг і викликати лікаря. При важких опіках допомога надається тільки медичним персоналом.
6. При хімічних опіках необхідно видалити з шкіри речовину, яка викликала опік, відповідним розчином.
При попаданні кислоти або лугу на поверхню шкіри потрібно негайно ретельно промити це місце струменем води з водопровідного крана, а потім, якщо попала кислота, обробити уражене місце 2% розчином гідрокарбонату натрію або 1% розчином аміаку, а якщо попав луг - 1% розчином лимонної або оцтової кислоти і накласти суху пов'язку.
При великих площах опіку шкіри необхідно обмити уражені місця водою і терміново викликати медичну допомогу.
7. При попаданні кислоти або лугу в око потрібно негайно і ретельно промити його водою, а потім 2% розчином гідрокарбонату натрію, якщо попала кислота, або 2% розчином борної кислоти, якщо попав луг.
8. При порізах не торкатися до рани руками або сторонніми предметами, не промивати рану підозрілою на забруднення водою і незнайомими ліками. Шкіру навколо рани змастити йодом, накласти стерильну пов'язку і забинтувати.
9. При отруєннях газами (крім газів подразливої дії) потерпілого необхідно вивести (винести) із загазованої зони на свіже повітря, потім відправити до медпункту, а при потребі - викликати лікаря. Якщо потерпілий знепритомнів із зупинкою дихання, то йому негайно, не чекаючи приходу медичного персоналу, потрібно робити штучне дихання.
10. При ураженні органів дихання газами подразливої дії (хлором, фосгеном, оксидами азоту тощо) штучне дихання протипоказане. У такому випадку потерпілого необхідно негайно вивести (винести) на свіже повітря, покласти на спину, розстібнути одяг що стискає, укутати ковдрою, одягом тощо (але не стискувати), особливо тепло укутати шию, створити йому абсолютний спокій і давати вдихати кисень. Негайно викликати лікаря.
11. Після видалення потерпілого із зони загазованості, незалежно від його самопочуття, не дозволяти йому вставати до приходу лікаря. Транспортувати потерпілого необхідно в лежачому положенні.
12. При отруєнні ртуттю або її сполуками потерпілого виводять із зони ураження, дають прополоскати ротову порожнину слабким розчином бертолетової солі або 5% розчином хлориду цинку й направляють до медичної установи, а при потребі - викликають лікаря.
13. При ураженні електричним струмом, якщо потерпілий продовжує торкатися струмопровідних частин, необхідно негайно відключити електричний струм.
Якщо відключити струм неможливо, то для відокремлення потерпілого від струмопровідних частин або електропроводу необхідно скористатися сухим одягом, канатом, палицею або будь-яким іншим предметом, який не проводить електричний струм (використання для цієї мети металевих або мокрих предметів не допускається). Відокремити потерпілого від струмопровідних частин можна також за його одяг (якщо він сухий і відокремлюється від тіла), наприклад, за поли піджака або пальто, уникаючи при цьому доторкання до частин тіла, не покритих одягом, та до оточуючих металевих предметів. Відтягуючи потерпілого за ноги, не варто торкатися до його взуття або одягу без достатньої ізоляції своїх рук.
Для ізоляції рук при наданні допомоги, особливо, якщо потрібно торкатися ділянок тіла потерпілого, не прикритих одягом, необхідно одягнути діелектричні рукавички або опустити на руки рукави піджака або пальто, використати прогумовану матерію (плащ) або суху матерію. Можна також ізолювати себе, ставши на суху дошку або будь-яку іншу не електропровідну підстилку, згорток одягу тощо.
Під час відокремлення потерпілого від струмопровідних частин рекомендується користуватися, по можливості, однією рукою.
При утрудненні відокремлення потерпілого від струмопровідних частин необхідно перерубати або перерізати електропроводи сокирою із сухою дерев'яною ручкою або іншим відповідним ізольованим інструментом (лопата, сапа тощо). Проводити це необхідно з належною обережністю, не торкаючись проводів, перерізаючи кожний провід окремо.
Після звільнення потерпілого від дії електричного струму йому необхідно надати першу допомогу.
У всіх випадках ураження електричним струмом виклик лікаря є обов'язковим, незалежно від стану потерпілого. Якщо немає можливості негайно викликати лікаря, потерпілого необхідно терміново доставити до лікувального закладу.
Якщо потерпілий є при свідомості, але до цього був у непритомному стані, його необхідно покласти в зручну позу (підстелити під нього і накрити зверху чимось з одягу) і до прибуття лікаря забезпечити цілковитий спокій, постійно спостерігаючи за диханням і пульсом. Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися.
Якщо потерпілий знепритомнів, але зберігає стійке дихання і пульс, його необхідно рівно і зручно укласти, розв'язати й розстібнути одяг, створити приплив свіжого повітря, давати нюхати нашатирний спирт, збризнути водою і забезпечити цілковитий спокій. Коли він дихає рідко й судорожно, йому потрібно робити штучне дихання й масаж серця. При відсутності у потерпілого ознак життя (дихання і пульсу) йому роблять штучне дихання і закритий (непрямий) масаж серця.