Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
від 23.08.94, N 02-5/611
м.Київ

Арбітражним судам України

(Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови
Пленуму Вищого господарського суду України
N 16 від 26.12.2011)

Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду
N 02-5/445 від 18.11.97 )

Вивчення практики застосування заходів до забезпечення позову свідчить, що у переважній більшості випадків арбітражні суди правильно застосовують ці заходи. Разом з тим виявлені непоодинокі факти помилкової оцінки як дійсної необхідності застосування заходів до забезпечення позову, так і того, який саме захід найбільш доцільний у даному конкретному випадку, на якій стадії процесу він має бути застосований тощо.

З метою однакового і правильного застосування законодавства щодо забезпечення позову Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Відповідно до статті 66 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) (далі - АПК) заходи до забезпечення позову застосовуються арбітражним судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи арбітражного суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Клопотання про забезпечення позову може бути подано також третіми особами із самостійними вимогами на предмет спору, оскільки ці особи користуються правами позивача у процесі (ч.3 ст.26 АПК).

Арбітражним судам слід мати на увазі, що перелік осіб, які вправі порушувати питання про забезпечення позову, наведений у ст.66 АПК, є вичерпним. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

2. Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових інтересів юридичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перевірку рішення, ухвали, постанови (в подальшому - рішення) в порядку нагляду, оскільки ст.106 АПК наділяє арбітражний суд, який перевіряє рішення у порядку нагляду, тими ж процесуальними правами, якими він користується при розгляді справи.

3. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (ст.65 АПК).

4. Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до арбітражного суду.

5. Про забезпечення позову арбітражний суд виносить ухвалу (ст.67 АПК). У разі, коли на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, накладається арешт, на підставі винесеної ухвали повинний бути виданий наказ, який надсилається для виконання судовому виконавцю за місцем знаходження майна або установі банку, який здійснює касово-розрахункове обслуговування відповідача.

У випадках застосування таких заходів, як заборона вчиняти певні дії або зупинення стягнення на підставі виконавчого чи іншого документа (наприклад, розпорядження податкової інспекції), за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, наказ не видається, а відповідна ухвала арбітражного суду надсилається сторонам, особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або установі банку, в якій знаходиться виконавчий документ.

6. Обираючи, який саме засіб забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, арбітражний суд повинен виходити з такого.

6.1. У позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих арбітражних витрат. Накладення арбітражним судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене. ( Пункт 6.1 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

6.2. За позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуально визначене майно.

6.3. У провадженні у справах про банкрутство арешт може бути накладений на все належне боржникові майно або грошові суми. Арбітражним судам слід врахувати, що на відміну від чинного раніше законодавства статті 56 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) та статті 412 Цивільного процесуального кодексу України ( 1503-06 ) в редакції Закону України від 05.05.93 "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" ( 3180-12 ) надали судовим органам право у разі відсутності у юридичних осіб коштів, достатніх для покриття заборгованості, звертати стягнення на належне боржникові (закріплене за ним) майно, не поділяючи його на основні чи оборотні засоби виробництва. Статті 93 і 96 Цивільного кодексу України (1540-06 ) визнані такими, що втратили чинність (див. Закон України від 14.10.92 "Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР" (2693-12) та згаданий вище Закон України від 05.05.93).

Не може бути накладений арешт на майно, яке належить фізичній особі.

7. По позовах про витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника та виданому на її підставі наказі арбітражний суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт на автомобіль, не зазначивши його видових ознак (Волга, Лада, Москвич тощо), державного реєстраційного номеру, номеру двигуна та ін., що відрізняло б саме цей автомобіль від будь-якого автомобіля взагалі.

8. Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, арбітражний суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу забезпечення позову арбітражний суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо.

Таке правило повинно застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі ст.67 АПК ( 1798-12 ) забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

9. Ухвала про застосування засобів забезпечення позову може бути перевірена у порядку нагляду (ст. 67 АПК). У цих випадках арбітражний суд повинен дотримуватись правил, передбачених розділом XII АПК.

10. Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, арбітражний суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову.

11. У випадках, коли відповідач або особи, яким арбітражний суд заборонив вчиняти дії, що стосуються предмета спору, порушили цю заборону, до них може бути застосована відповідальність, передбачена ст. 119 АПК.