Парус Iнтернет-Консультант
Открытое тестирование
Открытое тестирование
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ
від 12.09.96, N 02-5/334
м.Київ
Арбітражним судам України
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств
( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду
N 02-5/445 від 18.11.97 )
З метою правильного і однакового застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. За змістом пункту 1 статті 5 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) та пункту 3 статті 6 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу. Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається Законами України "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво" ( 698-12 ), а щодо окремих категорій підприємств також іншими законодавчими актами України. Зокрема, господарські товариства відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) створюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності.
При застосуванні цих норм необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 N 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" останнім заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів, за винятками, передбаченими у пунктах 1 і 7 цього Декрету.
Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства, тому при вирішенні спорів арбітражним судам слід виходити з того, що таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством.
Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір. При цьому слід мати на увазі, що створення нового суб'єкта підприємницької діяльності та визначення його організаційно-правової форми регулюється не положеннями Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) про сумісну діяльність, а іншими актами законодавства, зокрема Законами України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".
Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.
Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, арбітражним судам слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання (стаття 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Деякі з умов випливають з чинного законодавства, зокрема, частини другої статті 26, статей 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".
Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання, а також вимоги стосовно доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів і спорів, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів (статті 10 і 11 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ).
2. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства можуть створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.
Такий поділ може застосовуватися лише на підставах і в порядку, встановленому Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ).
Цією нормою Закону України "Про підприємства в Україні" передбачена також можливість створення підприємств у результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів або на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів і за наявності згоди власника чи уповноваженого ним органу.
Створення підприємств та господарських товариств, 75 і більше відсотків майна яких належить державі, шляхом поділу іншого підприємства або виділення структурних підрозділів (одиниць) повинне здійснюватися з дотриманням вимог Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Мінекономіки України, Мінстату України та Антимонопольного комітету України від 20.04.94 N 43/79/5.
При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням згаданої норми Закону України "Про підприємства в Україні", арбітражним судам слід враховувати, що згода власника (уповноваженого ним органу) на створення підприємства на базі структурної одиниці діючого об'єднання також є актом управління і повинна мати ясний і недвозначний характер; нею не може вважатися, зокрема, згода власника (уповноваженого ним органу) на перереєстрацію підприємства з ініціативи трудового колективу.
У разі відмови власника (уповноваженого ним органу) у виділенні зі складу об'єднання структурної одиниці, яка є юридичною особою, вона вправі звернутися до арбітражного суду з позовом про визнання відповідного рішення власника (уповноваженого ним органу) недійсним. Однак чинне законодавство не надає такого права тим структурним підрозділам об'єднань, які хоча і є суб'єктами господарювання, але не мають статусу юридичної особи, а так само і структурним підрозділам підприємств, оскільки ці підрозділи відповідно до абзацу третього пункту 1 статті 1 Закону України "Про підприємства в Україні" також не є юридичними особами.
3. Чинне законодавство України, зокрема, частина друга статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), пункт 1 статті 3 і пункт 1 статті 5 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) та частина перша статті 4 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 1994 року N 765 "Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків", а щодо господарських товариств Положенням про холдінгові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 1994 року N 224.
Рішення про створення об'єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України в усіх випадках.
Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.
У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є юридичною особою, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.
4. Відповідно до статті 6 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 6 Закону України "Про господарські товариства" підприємство (товариство) вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про підприємництво" передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження даного суб'єкту, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
Рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності з місцезнаходженням за межами підвідомчої цьому органові території може бути за позовом іншого суб'єкта підприємницької діяльності або прокурора визнане недійсним як таке, що прийнято з перевищенням компетенції.
Порядок державної реєстрації підприємств незалежно від їх організаційних форм і форм власності визначається Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.94 N 276 зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.96 N 125 (далі - Положення).
Перелік документів, що подаються для державної реєстрації, наведений у частині другій статті 8 Закону України "Про підприємництво" та статті 4 Положення, є вичерпним.
Якщо у державній реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності відмовлено або її не проведено за наявності усіх необхідних для цього документів у встановлений строк (не більше п'яти робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є юридичною особою, вправі відповідно до частини тринадцятої статті 8 Закону України "Про підприємництво" звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання його провести таку реєстрацію.
При цьому спір про визнання згаданого акта недійсним підпадає під дію частини четвертої статті 5 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ), а на спори про спонукання до проведення державної реєстрації поширюються вимоги щодо доарбітражного врегулювання спорів (розділ II Арбітражного процесуального Кодексу України).
Відповідно до чинного законодавства, зокрема, частини восьмої статті 8 Закону України "Про підприємництво", перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. При вирішенні спорів, пов'язаних із створенням (реєстрацією) підприємств арбітражним судам необхідно враховувати, що згідно з пунктом 15 Положення перереєстрації потребує лише зміна назви, організаційної форми або форми власності суб'єктів підприємництва. Оскільки вчинення зазначених дій не охоплюється поняттям реорганізації підприємства, то здійснення заходів щодо перереєстрації останнього не тягне за собою правових наслідків у вигляді виключення його з державного реєстру України.
5. Чинне законодавство не передбачає реєстрації відособлених підрозділів підприємств (філіалів, представництв тощо). Тому вимоги органів, які здійснюють державну реєстрацію, щодо подання для такої реєстрації положень про відособлені підрозділи та інших документів, що стосуються діяльності останніх, повинні оцінюватися арбітражними судами при вирішенні спорів як такі, що не відповідають законодавству і не породжують правових наслідків.
Як виняток обов'язкову реєстрацію встановлено для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (стаття 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ).
Реєстрація здійснюється Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом МЗЕЗторгу України від 18.01.96 N 30.
У разі відмови у реєстрації або неприйняття рішення про реєстрацію у встановлений строк іноземний суб'єкт господарської діяльності вправі звернутися до арбітражного суду із заявою відповідно про визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації або про спонукання МЗЕЗторгу України здійснити реєстрацію представництва. Справа зі спору про визнання недійсним згаданого рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) підсудна Вищому Арбітражному Суду України. ( Абзац четвертий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
Оскільки представництво не є юридичною особою, стороною у спорах, пов'язаних з його реорганізацією та ліквідацією, може бути лише іноземний суб'єкт господарської діяльності, зазначений у свідоцтві про реєстрацію представництва. У разі якщо керівникові або заступникові керівника останнього на підставі довіреності надано право здійснювати в арбітражному суді повноваження сторони у справі представництво вправі від імені іноземного суб'єкта господарської діяльності вчиняти передбачені законом процесуальні дії.
6. Якщо засновником суб'єкта підприємницької діяльності є декілька підприємств чи організацій, позовну заяву до арбітражного суду може подати одне з них. Інші засновники можуть взяти участь у процесі як треті особи. У випадку, коли одним із засновників є не підприємство чи організація, а з позовною заявою звертається засновник - підприємство чи організація, така позовна заява підлягає розгляду арбітражним судом. ( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
7. Відповідно до пункту 4 Положення установчі документи, які подаються для проведення державної реєстрації, не повинні містити положень, що суперечать чинному законодавству. Тому якщо при вирішенні спору, пов'язаного з відмовою у державній реєстрації, виявиться, що подані для реєстрації установчі документи суперечать чинному законодавству, позов про визнання недійсним рішення відповідного органу про відмову в реєстрації задоволенню не підлягає.
8. У разі прийняття арбітражним судом рішення про зобов'язання відповідного органу здійснити державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності в резолютивній частині такого рішення слід зазначити термін, протягом якого цей орган зобов'язаний видати посвідчення про реєстрацію. При цьому арбітражний суд не зв'язаний вимогами частини четвертої статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) щодо п'ятиденного терміну здійснення державної реєстрації відповідним державним органом.
За ухилення від виконання рішення арбітражного суду про проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності до органу, що здійснює державну реєстрацію, можуть бути застосовані санкції, передбачені статтею 119 Арбітражного процесуального Кодексу України.
9. Здійснення ліквідації і реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), а у випадках, передбачених Законом України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), - власника за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати відповідні підприємства, або суду чи арбітражного суду, а щодо господарських товариств - до компетенції їх вищих органів, суду чи арбітражного суду.
У разі прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію підприємства державними чи іншими органами, які не є власниками майна або не мають від них відповідних повноважень, такі рішення за позовами самих підприємств або одного чи кількох їх засновників повинні визнаватись недійсними.
Прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннями постанови про примусовий поділ монопольних утворень (стаття 16 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) є не рішеннями про реорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.
У разі незгоди з цією постановою підприємство, об'єднання, господарське товариство вправі відповідно до пункту 1 статті 12 рбітражного процесуального Кодексу України звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання її недійсною.
10. Відповідно до пункту 4 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" та статті 22 Закону України "Про господарські товариства" підприємство вважається реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України (господарське товариство - з моменту внесення запису про припинення його діяльності до державного реєстру).
При вирішенні майнових спорів, пов'язаних з реорганізацією підприємств, арбітражним судам необхідно враховувати таке.
У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.
Нові підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника.
11. Порядок і умови реорганізації та ліквідації об'єднань, створених підприємствами на добровільних засадах згідно зі статтею 3 Закону України "Про підприємства в Україні", визначаються установчими документами про створення об'єднань. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію чи ліквідацію таких об'єднань повинні визначатися недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству.
12. Здійснення реорганізації підприємства, заснованого на колективній формі власності, становить компетенцію його вищого органу управління (загальних зборів, конференції тощо). Тому прийняття одним чи кількома з його структурних підрозділів рішення щодо поділу підприємства, виділення з його складу тощо без згоди цих вищих органів управління повинне визнаватися таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки порушує права колективного власника.
13. Відповідно до пункту 2 статті 37 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням цієї норми, арбітражним судам слід враховувати таке.
У передачі майна державного підприємства в оренду може бути відмовлено лише з підстав, передбачених законами і постановами Верховної Ради, зокрема, пунктом 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного майна" ( 2269-12 ).
Трудові колективи, не маючи статусу юридичної особи, не можуть бути учасниками арбітражного процесу. Тому позивачем у відповідному спорі може виступати господарське товариство, утворене членами трудового колективу й зареєстроване у встановленому чинним законодавством порядку.
14. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду державного майна" припинення діяльності державного підприємства, майно якого передане в оренду, здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря з дати видання про це відповідного наказу органу, уповноваженого управляти державним майном.
У разі, якщо за наявності договору оренди майна державного підприємства орган, уповноважений управляти державним майном, відмовляється або ухиляється від видання такого наказу, орендар не позбавлений права звернутися до арбітражного суду з позовом про спонукання цього органу вчинити дії, пов'язані з реорганізацією підприємства.
15. Оскільки прийняття рішення про ліквідацію чи скасування державної реєстрації підприємства або визнання недійсними його установчих документів у визначених законом випадках є виключно прерогативою суду, додержання вимог щодо доарбітражного врегулювання пов'язаних з цим спорів не є обов'язковим. ( Абзац перший пункту 15 в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
Що ж до спорів, які виникають при зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав (наприклад, спори майнового характеру) у зв'язку із здійсненням ліквідації чи реорганізації підприємства, то вони повинні вирішуватися із врахуванням вимог розділу II Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ).
16. Позовні заяви про ліквідацію підприємств можуть подаватися до арбітражного суду у випадках, прямо передбачених законодавчими актами, з посиланням на підстави, з яких відповідна організація-позивач вправі звертатися з відповідним позовом.
Зокрема, відповідно до підпункту "в" частини четвертої статті 19 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) товариство ліквідується на підставі рішення арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.
При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням зазначеної норми, арбітражним судам необхідно з'ясовувати, чи віднесене чинним законодавством до компетенції органу, що подає позов, здійснення контролю за діяльністю відповідача.
Такими, що систематично порушують законодавство, слід вважати господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства.
Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без спеціального дозволу (ліцензії) підприємницької діяльності, щодо якої чинним законодавством встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.
17. Відповідно до пункту 2 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) підприємство ліквідується у випадку, якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства.
У цих випадках арбітражним судом вирішується спір не про ліквідацію підприємства, а про визнання недійсними установчих документів підприємства чи рішення про його створення.
Відповідний позов може бути поданий державним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яким підприємством чи організацією, яка вважає порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси в зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного підприємства, тоді як позов про ліквідацію підприємства може бути поданий лише у випадках, прямо передбачених законом. ( Абзац третій пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )
У разі, якщо до складу засновників підприємства входять як юридичні, так і фізичні особи, арбітражним судам підвідомчі лише ті спори, пов'язані з реорганізацією чи ліквідацією підприємства, відповідачам у яких є юридичні особи.
Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано.
18. Скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, передбачене частиною одинадцятою статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), тягне ті ж правові наслідки, що й ліквідація підприємства. При вирішенні відповідних спорів арбітражним судом слід враховувати таке.
18.1. Судовий порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності встановлений для випадків:
визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;
здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України;
несвоєчасного сповіщення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження.
У таких випадках орган, який здійснив державну реєстрацію підприємства, не має права скасувати власне рішення про реєстрацію. У разі скасування такого рішення відповідні дії органу державної реєстрації слід визнавати такими, що не відповідають чинному законодавству і не породжують для підприємства будь-яких правових наслідків.
У разі виникнення спору про визнання установчих документів підприємства недійсними позов може бути поданий на підставі як пункту 2 статті 34 Закону України "Про підприємство", так і частини одинадцятої статті 8 Закону України "Про підприємництво", тобто про скасування державної реєстрації.
Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності, що суперечить установчим документам, покладається на позивача, яким може бути орган, що відповідно до чинного законодавства здійснює контроль за діяльністю підприємства, або інша юридична особа.
Що ж до спорів, пов'язаних із несвоєчасним сповіщенням суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження, то позивачами у таких справах відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України "Про підприємництво" можуть бути органи, що здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому заявник повинен подати докази того, що суб'єкт підприємницької діяльності фактично змінив своє місцезнаходження. Такими доказами можуть бути відповідні акти, складені працівниками органів, що здійснюють контроль за діяльністю цих суб'єктів, довідки органів управління житлово-комунальним господарством або орендодавців за договором оренди державного майна про фактичну відсутність суб'єкта підприємницької діяльності за його місцезнаходженням тощо, у сукупності з іншими доказами, які підтверджують його фактичне місцезнаходження - довідками та квитанціями відділень зв'язку, рекламними оголошеннями, транспортними накладними, платіжними документами та ін.
При цьому необхідно врахувати, що саме лише припинення підприємницької діяльності за відсутності доказів зміни суб'єктом підприємницької діяльності свого місцезнаходження без своєчасного сповіщення про це реєструючого органу не є підставою для прийняття рішення про скасування державної реєстрації.
Якщо суб'єкт підприємницької діяльності приховує своє фактичне місцезнаходження, заява про скасування державної реєстрації підлягає розгляду арбітражним судом по суті, з дотриманням вимог розділів VI, VIII-XI Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ). Усю відповідальність за можливі в зв'язку з цим наслідки повинен нести суб'єкт підприємницької діяльності, що не дотримав вимог чинного законодавства.
18.2. В інших випадках, тобто коли для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не встановлено судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним в порядку, передбаченому законодавством.
19. Відповідно до чинного законодавства (статті 5 і 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), статті 4 і 19 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) створення, реорганізація і ліквідація (припинення діяльності) підприємств та господарських товариств здійснюється з додержанням вимог антимонопольного законодавства.
За відсутності згоди Антимонопольного комітету України чи його органу на створення, реорганізацію чи ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до Положення про порядок розгляду заяв на одержання згоди органів Антимонопольного комітету України на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), придбання активів (цілісних майнових комплексів) або часток (акцій, паїв), ліквідацію господарюючих суб'єктів (про контроль за економічною концетрацією), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 09.12.94 N 15-р , акта державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або рішення про його реорганізацію чи ліквідацію повинне визнаватися недійсним.
20. Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та/або рішення про створення підприємства, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, арбітражному суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язувати власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку.
Копії відповідного рішення необхідно направляти власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу (у разі ліквідації господарського товариства - його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною в арбітражному процесі. У разі, якщо за заявою про визнання недійсним установчого договору останній визнаний недійсним у певній його частині і це не тягне за собою не дійсності згаданого договору в цілому, то у арбітражного суду немає правових підстав для зобов'язання власника (органу, уповноваженого створювати підприємство) здійснювати ліквідацію останнього.
21. За ухилення від виконання рішення арбітражного суду про реорганізацію або ліквідацію підприємства до підприємства, установи чи організації, яка повинна її здійснити, можуть бути застосовані санкції, передбачені статтею 119 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ).
22. Відповідно до пункту 2 статті 35 Закону України "Про підприємства в Україні" ліквідаційна комісія зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.
В період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необгрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього підприємства.
Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до виключення підприємства з державного реєстру, хоча б по них не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають.
Те саме стосується позовів, поданих до арбітражного суду з пропуском передбаченого пунктом 3 статті 36 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії кредитора до ліквідовуваного підприємства.
Арбітражний суд на підставі пункту 3 статті 62 Арбітражного процесуального Кодексу України повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованого підприємства, а у разі якщо після порушення провадження у справі буде встановлено, що підприємство-відповідач ліквідоване, - припинити провадження у справі відповідно до пункту 6 статті 80 Арбітражного процесуального Кодексу України.
У разі незгоди підприємства з рішенням про його реорганізацію чи ліквідацію воно має право звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання такого рішення недійсним також до моменту виключення його з державного реєстру.
При цьому арбітражний суд вправі в порядку, встановленому розділом X Арбітражного процесуального Кодексу України вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєстру підприємства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору.
23. Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України від 31.01.95 N 02-5/55 "Про деякі питання практики застосування статті 8 Закону України "Про підприємництво" вважати такими, що втратили силу.
Голова Вищого Арбітражного Суду України Д.Притика