Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

Європейська конвенція
про основні принципи транскордонного співробітництва
між територіальними общинами або органами влади

( Про приєднання до конвенції див. Постанову ВР
N 3384-12 від 14.07.93 )

( Доповнення див. в Додатковому протоколі
від 09.11.95 )

( Протокол N 2 додатково див. від 05.05.98 )

( Протокол N 3 додатково див. від 16.11.2009 )

Дата підписання: 21.05.1980

Дата набуття чинності: 22.12.1993

Преамбула

Держави-члени Ради Європи, що підписали цю Конвенцію,

приймаючи до уваги, що метою Ради Європи є досягнення більш тісної єдності між її членами та сприяння співробітництву між ними,

враховуючи, що, як зазначено в статті 1 Статуту Ради Європи, ця мета досягатиметься зокрема шляхом укладення угод в адміністративній галузі,

приймаючи до уваги, що Рада Європи намагається забезпечити участь територіальних общин або органів влади Європи в досягненні цієї мети,

враховуючи важливість, якої може набути для досягнення цієї мети співробітництво між територіальними прикордонними общинами або органами влади в таких питаннях, як регіональний, міський та сільський розвиток, охорона навколишнього середовища, удосконалення інфраструктур і обслуговування населення, а також взаємодопомога у випадках стихійного лиха,

враховуючи, що співробітництво між місцевими та регіональними органами влади в Європі, як свідчить набутий досвід, дозволяє їм ефективно виконувати свої задачі і може зокрема сприяти розквіту та розвитку прикордонних регіонів,

сповнені рішучості по мірі можливостей розширювати це співробітництво і таким чином сприяти економічному та соціальному прогресу прикордонних регіонів і солідарності, яка об'єднує європейські народи,

погодилися про нижченаведене:

Стаття 1

Кожна Договірна Сторона зобов'язується сприяти поглибленню транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади, які знаходяться під юрисдикцією інших Договірних Сторін. Вона намагатиметься, дотримуючись конституційних положень кожної Сторони, сприяти укладанню угод та домовленостей, які можуть бути необхідними для цього.

Стаття 2

1. За змістом цієї Конвенції транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та розвиток добросусідських відносин між територіальними общинами або органами влади, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та укладення з цією метою необхідних угод або домовленостей. Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних общин або органів влади, визначеної внутрішнім законодавством. Межі та характер такої компетенції цією Конвенцією не змінюється.

2. Для цілей цієї Конвенції вислів "територіальні общини або органи влади" означає общини, органи влади або організації, які здійснюють свої функції в межах місцевості або регіону та визнаються як такі внутрішнім законодавством кожної держави. Однак кожна Договірна Сторона може при підписанні цієї Конвенції або шляхом подальшого повідомлення Генеральному секретареві Ради Європи визначити общини, органи влади або організації діяльність і форми, якими вона має намір обмежити сферу застосування цієї Конвенції або які вона має намір виключити з неї.

Стаття 3

1. Для цілей цієї Конвенції Договірні Сторони заохочують з врахуванням положень пункту 2 статті 2 будь-які ініціативи територіальних общин та органів влади, що базуються на розроблених в рамках Ради Європи основних принципах співробітництва між територіальними общинами та органами влади. Вони можуть, якщо визнають за доцільне, враховувати типові міждержавні двосторонні та багатосторонні угоди, розроблені у Раді Європи і спрямовані на сприяння співробітництву між територіальними общинами та органами влади.

Досягнуті домовленості та укладені угоди можуть базуватися зокрема на типових угодах, статутах та договорах про основні принципи співробітництва, які міститься у Додатку до цієї Конвенції, в пунктах 1.1-1.5 та 2.1-2.6, шляхом їхнього відповідного пристосування до конкретної ситуації кожної Договірної Сторони. Оскільки ці типові угоди, статути та договори, а також угоди, статути та договори про основні принципи співробітництва призначаються для керівництва, вони не мають сили договору.

2. Якщо Договірні Сторони вважають за необхідне укласти міждержавні угоди, в них між іншим можуть бути визначенні рамки, норми та межі, в яких можуть здійснювати свою діяльність територіальні общини та органи влади, зайняті в транскордонному співробітництві. Кожна угода може також визначати общини або органи, яких вона стосується.

3. Попередні положення не перешкоджають Договірним Сторонам удаватися за спільною згодою до інших форм транскордонного співробітництва. Положення цієї Конвенції не можуть також тлумачитися як такі, що анулюють вже існуючі угоди про співробітництво.

4. Угоди та домовленості укладаються з дотриманням повноважень, передбачених внутрішнім законодавством кожної Договірної Сторони, щодо міжнародних відносин та загальної політичної орієнтації, а також з дотриманням правил контролю або нагляду, якими регулюється діяльність територіальних общин або органів влади.

5. З цією метою кожна Договірна Сторона може при підписанні цієї Конвенції або шляхом подальшого повідомлення Генеральному секретареві Ради Європи визначати органи влади, які згідно з її внутрішнім законодавством уповноважені здійснювати контроль або нагляд щодо відповідних територіальних общин та органів влади.

Стаття 4

Кожна Договірна Сторона докладатиме зусиль для усування труднощів юридичного адміністративного або технічного характеру, які можуть затримувати розвиток та нормальне здійснення транскордонного співробітництва, та координуватиме, при необхідності, свої дії з іншою або іншими заінтересованими Договірними Сторонами.

Стаття 5

Якщо транскордонне співробітництво здійснюється у відповідності до положень цієї Конвенції, Договірні Сторони розглядають питання про доцільність надання територіальним общинам або органам влади, які в ньому беруть участь, таких самих можливостей, як і для співробітництва на національному рівні.

Стаття 6

Кожна Договірна Сторона надає на прохання іншої Договірної Сторони якомога повну інформацію з метою сприяння останній у виконанні її зобов'язань за цією Конвенцією.

Стаття 7

Кожна Договірна Сторона дбає про те, щоб відповідні територіальні общини або органи влади були інформовані про засоби діяльності, які їм надаються згідно з цією Конвенцією.

Стаття 8

1. Договірні сторони передають Генеральному секретареві всю відповідну інформацію щодо угод та домовленостей, передбачених у статті 3.

2. Будь-яка пропозиція, яка внесена однією або декількома Договірними Сторонами з метою доповнення або розширення цієї Конвенції або типових угод та домовленостей, передається Генеральному секретареві Ради Європи. Генеральний секретар вносить її на розгляд Комітету міністрів Ради Європи, який приймає рішення щодо подальших дій.

Стаття 9

1. Ця Конвенція відкрита для підписання державами-членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікуванню, прийняттю або затвердженню. Документи про ратифікацію, прийняття або затвердження здаються на збереження Генеральному секретареві Ради Європи.

2. Конвенція набуває чинності через три місяці після дати здачі на зберігання четвертого документа про ратифікацію, прийняття або затвердження, якщо з усіх держав, що виконали ці формальності, принаймні дві держави мають спільний кордон.

3. В подальшому вона набуває чинності для кожної держави, що її ратифікувала, прийняла або затвердила, через три місяці після дати здачі на зберігання її документа про ратифікацію, прийняття або затвердження.

Стаття 10

1. Після набуття чинності цією Конвенцією. Комітет міністрів може одностайним рішенням голосуючих запропонувати будь-якій європейській державі, яка не є членом Ради, приєднатися до цієї Конвенції. На таке запрошення кожна держава, що ратифікувала Конвенцію, повинна дати чітко визначену згоду.

2. Таке приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи документа про приєднання, який набуває чинності через три місяці після дати його подання.

Стаття 11

1. Кожна Договірна Сторона в тому, що її стосується, може денонсувати цю Конвенцію, надіславши письмове офіційне повідомлення про це Генеральному секретареві Ради Європи.

2. Денонсація набуває чинності через шість місяців після дати отримання Генеральним секретарем письмового офіційного повідомлення.

Стаття 12

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради Європи, а також кожну державу, яка приєдналася до цієї Конвенції про:

а. кожне підписання;

b. здачу на зберігання кожного документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання;

с. кожну дату набрання чинності цією Конвенцією, згідно із статтею 9;

d. кожну заяву, отриману згідно з положеннями пункту 2 статті 2 або пункту 5 статті 3;

е. кожне офіційне письмове повідомлення, отримане згідно з положеннями статті 11, а також дату, з якої денонсація набуває чинності.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноваженні, підписали цю Конвенцію.

Вчинено у місті Мадриді 21 травня 1980 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надішле засвідчену копію цієї Конвенції кожній з держав-членів Ради Європи, а також кожній державі якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

За Уряд Австрійської Республіки	За Уряд Королівства Бельгія
За Уряд Республіки Кіпр	За Уряд Королівства Данія
За Уряд Фінляндської Республіки	За Уряд Французької Республіки
За Уряд Федеративної Республіки Німеччина	За Уряд Грецької Республіки
За Уряд Ісландської Республіки	За Уряд Ірландії
За Уряд Італійської Республіки	За Уряд Князівства Ліхтенштейну
За Уряд Великого Герцогства Люксембург	За Уряд Мальти
За Уряд Королівства Нідерландів	За Уряд Королівства Норвегія
За Уряд Португальської Республіки	За Уряд Республіки Сан-Маріно
За Уряд Королівства Іспанія	За Уряд Королівства Швеція
За Уряд Швейцарської Конфедерації	За Уряд Турецької Республіки
За Уряд Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії

Додаток 1*

Типові угоди, статути та договори, а також угоди,
статути та договори про основні принципи
транскордонного співробітництва між територіальними
общинами або органами влади

Цю градуйовану систему типових угод розроблено з врахуванням наявності двох головних категорій, які визначаються в залежності від рівня укладання угоди:

- типові міждержавні угоди про транскордонне співробітництво на регіональному та місцевому рівнях;

- угоди, договори та статути про основні принципи співробітництва, які можуть бути основою для транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади.

Як видно з нижченаведеної таблиці, виключно до компетенції держав входять лише дві типові міждержавні угоди: про розвиток транскордонного співробітництва та про регіональні транскордонні зв'язки. Інші міждержавні угоди лише встановлюють юридичні межі, які дозволяють територіальним общинам або органам влади реалізувати угоди або договори, відповідні основні принципи яких наведені у другій категорії.

*. Як вказано в другому підпункті пункту 1 статті 3 Конвенції, оскільки типові угоди, статути та договори, а також угоди, статути та договори про основні принципи співробітництва призначаються для керування, вони не мають сили договору.

1. Типові міждержавні угоди

Загальні положення міждержавних угод

1.1. Типова міждержавна угода про розвиток транскордонного співробітництва.

1.2. Типова міждержавна угода про транскордонні регіональні зв'язки.

1.3. Типова міждержавна угода про транскордонні місцеві зв'язки.

1.4. Типова міждержавна угода про транскордонне співробітництво на контрактній основі між місцевими органами влади.

1.5. Типова міждержавна угода про органи транскордонного співробітництва між місцевими органами влади.

2. Угоди, Статути та Договори про основні принципи
співробітництва між місцевими органами влади

2.1. Угода про основні принципи створення групи зв'язку між місцевими органами влади.

2.2. Угода про основні принципи координації управління транскордонними місцевими державними справами.

2.3. Угода про основні принципи створення транскордонних асоціацій приватного права.

2.4. Договір про основні принципи поставки товарів або надання послуг між прикордонними місцевими общинами (типу"приватне право").

2.5. Договір про основні принципи поставки товарів або надання послуг між прикордонними місцевими общинами (типу "публічне право").

2.6. Договір про основні принципи створення органів транскордонного міжобщинного співробітництва.