Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ
N 01-8/451 від 24.09.99
м.Київ

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики застосування у вирішенні
спорів окремих норм чинного законодавства

( Із змінами, внесеними згідно з
Листами Вищого арбітражного суду
N 01-8/319 від 06.07.2000
N 01-8/296 від 05.03.2001
N 01-8/555 від 07.05.2001 )

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. Спори за участю державних податкових органів.

1.1. Чи підлягають розгляду арбітражними судами заяви платників податків про визнання недійсними повідомлень податкових органів про податкову заставу належного платнику майна і майнових прав?

Актом у розумінні статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - АПК) є офіційний письмовий документ, який породжує правові наслідки, зокрема, певні обов'язки і заборони.

Відповідно до частини другої статті 2 Указу Президента України від 04.03.98 N 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами", який набрав чинності з 22.04.98, орган державної податкової служби у триденний строк від дня виникнення податкової застави повідомляє у письмовій формі відповідного платника податків про податкову заставу належного йому майна і майнових прав. Форму такого повідомлення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.98 N 941 "Про затвердження Порядку звернення стягнення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платників податків (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності) та реалізації такого майна" (додаток N 1 до названого Порядку).

Для платника податків згадані правові наслідки встановлені, зокрема, статтями 4 та 5 цього ж Указу.

Таким чином заяви платників податків про визнання недійсними зазначених повідомлень податкових органів підлягають розгляду арбітражними судами на загальних підставах.

1.2. Який порядок оприлюднення переліку офшорних зон, передбачених пунктом 18.3 статті 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР )?

Відповідно до пункту 18.3 статті 18 названого Закону (334/94-ВР) перелік офшорних зон оприлюднено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.03.2001 N 79-р (Офіційний вісник України 30.03.2001, N 11, ст.452, стр.69). ( Відповідь підпункту 1.2 пункту 1 в редакції Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001; із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/555 від 07.05.2001 )

1.3. Чи застосовуються штрафні санкції у разі невідповідності розмірів сплачених авансових внесків розмірам внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу?

Відповідно до пункту 16.7 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (в редакції від 30.12.97 ( 793/97-ВР ) розрахунки авансових платежів здійснюються платником податку самостійно без подання податкової декларації. Повідомлення про результати таких розрахунків надсилається податковому органу в терміни, передбачені для сплати авансових внесків. Штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених авансових внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

1.4. Чи зобов'язані фізичні особи - платники єдиного податку застосовувати електронні контрольно-касові апарати під час розрахунків із споживачами?

Відповідно до статті 1 Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахунки із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за готівку, зобов'язані, зокрема, здійснювати розрахунки із споживачами через належним чином зареєстровані електронні контрольно-касові апарати (далі ЕККА). За відсутності або неможливості використання ЕККА суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані вести облік руху товарів і готівки з використанням товарно-касової книги. Перелік окремих форм діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, специфіка яких дозволяє здійснювати розрахунки із споживачами без застосування ЕККА з використанням товарно-касових книг, був затверджений наказом Міністерства економіки України від 12 березня 1998 року N 24 за погодженням з Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та Міністерством фінансів України.

За таких обставин надання на підставі Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" права фізичним особам - платникам єдиного податку не застосовувати під час розрахунків із споживачами ЕККА не звільняє їх від обов'язку здійснювати розрахунки із споживачами з використанням товарно-касової книги за умови, що форми їх діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг передбачені зазначеним Переліком.

2. Як визначається момент перетину митного кордону України?

Момент перетину митного кордону визначається згідно з вимогами абзаців десятого-чотирнадцятого пункту 1.7 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.97 N 307.

Необхідно також мати на увазі, що чинним законодавством передбачено оформлення попередніх вантажних митних декларацій щодо окремих видів товарів. Порядок такого оформлення регламентовано постановами Кабінету Міністрів України від 23.01.97 N 52 "Про порядок внесення обов'язкових платежів у разі імпорту окремих видів товарів" (з наступними змінами) та від 02.04.98 N 419 "Про заходи щодо посилення контролю за ввезенням в Україну окремих видів товарів, що імпортуються суб'єктами підприємницької діяльності", а також наказом Державної митної служби України від 04.05.98 N 267 "Про затвердження Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію України окремих видів товарів" (з наступними змінами).

3. Чи підлягає розгляду поданий після закінчення строку, встановленого статтею 102 АПК протест прокурора (чи його заступника, якщо він не подавав позову?

Передбачений статтею 102 АПК ( 1798-12 ) строк є процесуальним і стосується учасників процесу (стаття 18 АПК), у тому числі прокурора, який бере участь в арбітражному процесі. Оскільки стаття 18 АПК не пов'язує статус прокурора як учасника процесу з певною стадією розгляду справи, з принесенням протесту прокурор стає учасником арбітражного процесу, на якого поширюються вимоги АПК, і отже вимоги згаданої статті 102.

4. Чи зобов'язане підприємство, відповідальне за заподіяну шкоду, відшкодувати Пенсійному фонду України суму пенсії по інвалідності, підвищену на підставі пункту "б" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 )?

Відповідно до частини третьої пункту 20 статті 14 Закону України від 22.10.93 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12 ) (в редакції Закону від 23.11.95 ( 458/95-ВР ) та пункту "б" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії, що отримують учасники війни, підвищуються на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зазначені акти законодавства не ставлять таке підвищення розміру пенсії у залежність від виду державної пенсії, яку отримує учасник війни, і це підвищення не можна вважати надбавкою до пенсії по інвалідності у розумінні статті 33 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки сума пенсії по інвалідності встановлена органами соціального забезпечення з урахуванням її підвищеного розміру, то підприємство, відповідальне за заподіяну шкоду, зобов'язане відповідно до статті 460 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) відшкодувати цю суму Пенсійному фонду України, який здійснив її виплату.

5. Чи є підставою для невиконання рішення арбітражного суду окремі неспівпадіння вимог статей 84, 115-117 АПК ( 1798-12 ) і статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 )?

Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) не містить припису про те, що з моменту набрання ним чинності інші законодавчі акти (зокрема, АПК ) діють виключно у частині, що відповідає вимогам цього Закону. Разом з тим порівняльний аналіз, з одного боку, вимог статей 84, 115-117 АПК, а з іншого - статті 19 Закону не дає підстав вважати, що між згаданими нормами існують такі колізії, які перешкоджали б виконанню рішень арбітражного суду.

Окремі неспівпадіння цих норм, як-от наявність у статті 19 названого Закону не передбаченої АПК вимоги щодо зазначення у виконавчому документі номеру рахунку боржника - юридичної особи, не є підставою для невиконання наказу арбітражного суду. До того ж зі змісту цієї норми Закону вбачається, що законами України можуть бути встановлені інші, ніж зазначені у ній, вимоги до виконавчих документів.

Що ж до виконання наказу арбітражного суду про стягнення грошових сум, то видання або надіслання його стягувачеві чи місцевому органу податкової служби (для подальшого виконання установами банків), як це зазначено у статті 116 АПК, не суперечить вимогам статті 9 Закону, якою встановлюється, що у випадках, передбачених законом, рішення судів щодо стягнення коштів виконуються, зокрема, установами банків, кредитно-фінансовими установами.

( Останній абзац пункту 5 виключено на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001 )

6. Чи не суперечить чинному законодавству України укладання підприємствами договору поставки товарів на умовах відстрочення кінцевого розрахунку та під процент?

Право господарюючого суб'єкта кредитувати інших за рахунок власного майна випливає з його повноважень власника, які встановлені Законом України "Про власність" ( 697-12 ), зокрема, статтями 2, 4, 30, 37-39 та пунктом 5 статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), відповідно до якого підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом. З порівняльного аналізу поняття, предмету і значення договорів поставки і кредиту, у тому числі товарного, випливає, що у даному випадку кредитні зобов'язання є похідними договору поставки, і не виділяються у самостійний вид договірних правовідносин. Статтею 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) визначено, зокрема, такі види кредиту: фінансовий та товарний. Отже укладання господарюючими суб'єктами договору поставки товарів на умовах відстрочення кінцевого розрахунку та під процент не суперечить чинному законодавству України.

Процент, який сплачує покупець (замовник) поставщикові, - це плата за наданий товарний кредит. Сторони за договором на підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР ) з метою забезпечення зобов'язання вправі також передбачити неустойку (пеню), яку покупець має сплатити поставщикові у разі невиконання зобов'язання розрахуватися у визначений договором строк.

7. Чи може арбітражний суд відхилити умови санації, якщо згоду та перевід боргу боржника дано лише одним кредитором, вимоги якого становлять не менше двох третин загальної суми визнаних претензій?

Згідно з пунктом 3 статті 3 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) рішення зборів кредиторів вважається прийнятим не за кількістю поданих за нього голосів, а залежно від суми майнових вимог кредиторів до боржника. Тому якщо згоду на перевід боргу останнього дано кредитором, вимоги якого не менші двох третин загальної суми претензій, у арбітражного суду відсутні правові підстави для відхилення умов санації.

8. Чи повинен арбітражний суд в ухвалі про ліквідацію юридичної особи-банкрута зобов'язувати ліквідаційну комісію подавати реєструючому державному органу ліквідаційний баланс?

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) та пунктами 33, 34 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 N 740 орган державної реєстрації скасовує державну реєстрацію, зокрема, на підставі рішення арбітражного суду у разі визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності після здійснення ліквідаційною комісією відповідних заходів. ( Абзац відповіді пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/319 від 06.07.2000 )

Оскільки ліквідаційний баланс у згаданих випадках затверджується арбітражним судом, в ухвалі про ліквідацію юридичної особи-банкрута слід зобов'язувати ліквідаційну комісію подати органу, що здійснює державну реєстрацію, затверджений арбітражним судом ліквідаційний баланс, а відповідний орган - скасувати державну реєстрацію юридичної особи. Примірник такої ухвали має бути надісланий як реєструючому органу, так і місцевому органу статистики для виключення суб'єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. ( Абзац відповіді пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/319 від 06.07.2000 )

Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський