Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ
N 01-8/106 від 07.03.96
м.Київ
Арбітражним судам України

Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів

( Із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого
арбітражного суду
N 01-8/520 від 03.11.99
N 01-8/612 від 30.12.99
N 01-8/186 від 28.04.2000
Листами Вищого господарського суду
N 01-8/1042 від 02.10.2001
N 01-8/1207 від 14.11.2001 )

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства.

1. Відповідно до пункту 5 статті 18 Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) державна служба зайнятості звільняється від сплати податків, а також митних та інших державних зборів, що вносяться до бюджету.

Згідно з пунктом 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) державні й громадські органи, підприємства, установи та організації, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, звільняються від сплати державного мита.

Державна служба зайнятості населення листом від 09.06.95 за N ДЦ-11-999 повідомила підпорядкованим структурам, що на підставі пункту 5 статті 18 Закону "Про зайнятість населення" вони звільняються від сплати державного мита за позовами про стягнення сум, передбачених статтями 5 і 20 зазначеного закону.

У зв'язку з цим Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Стаття 2 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) (далі АПК) не надає будь-яким підприємствам, установам, організаціям чи іншим, крім прокуратури, органам звертатися з позовами в інтересах інших підприємств чи організацій до арбітражного суду; отже, пункт 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про державне мито" ( 7-93 ) (з наступними змінами і доповненнями) не поширюється на позови, які подаються до арбітражного суду органами державної служби зайнятості. Вимоги цих органів про стягнення з підприємств чи організацій сум, зазначених у статтях 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення", від оплати яких підприємство (організація) ухиляється, є звичайними господарськими спорами, що підлягають вирішенню на загальних підставах, у тому числі і за умови сплати державного мита. Митні збори, про які йдеться у пункті 5 статті 18 Закону України "Про зайнятість населення", не охоплюють поняття "державне мито", яке підлягає сплаті при зверненні з позовом до арбітражного суду.

2. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків або шкоди, виник ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями Вищого Арбітражного Суду України на них.

2.1. Чи має право кредитор на додаткові вимоги, якщо до виконання рішення арбітражного суду про відшкодування збитків або шкоди збільшились ціни на майно, для придбання якого були стягнуті грошові кошти?

Кредитор не позбавлений права вимагати в установленому порядку відшкодування усіх збитків, завданих йому до припинення зобов'язання, у тому числі пов'язаних з втратою майна (стаття 203 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, та з інших підстав, визначених главою 19 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).

Оскільки рішення арбітражного суду не входить до переліку підстав припинення зобов'язань, у разі коли до виконання рішення про відшкодування збитків збільшились ціни на майно, для придбання якого були стягнуті грошові кошти, кредитор не позбавлений права заявити додаткові вимоги до боржника.

2.2. Чи повинен арбітражний суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, вважати обставину, що кредитор, не скориставшись своїм правом подати заяву про визнання боржника банкрутом, такою, що сприяла збільшенню розміру збитків?

Закон України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) надає право, а не зобов'язує кредитора звертатись до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство. Тому, якщо кредитор не скористався своїм правом, цю обставину не можна вважати такою, що свідчить про невжиття заходів до зменшення збитків.

2.3. Чи має право кредитор у разі необгрунтованого відхилення або залишення претензії без розгляду збільшити при поданні позову суму збитків проти зазначеної у претензії?

Для спору про відшкодування збитків визначальним у дотриманні встановленого порядку його досудового врегулювання є розмір вимог на день звернення з позовом. Оскільки збільшення ціни позову потребує додаткового обгрунтування, тому ціна позову повинна відповідати сумі претензії. ( Підпункт 2.3 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

( Підпункт 2.4 пункту 2 виключено на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/612 від 30.12.99 ) 2.4. Чи вправі арбітражний суд, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої рибним запасам скидом забруднюючих речовин у водойми, обчислювати розмір збитків на підставі "Тимчасової методики визначення економічної ефективності природоохоронних заходів і оцінки економічного збитку, завданого водним біоресурсам забрудненням рибогосподарських водоймищ", затвердженої Мінрибгоспом колишнього СРСР 01.11.88; та у якій валюті, тобто у російських рублях за курсом Національного банку України чи в українських карбованцях?

У відповідності з чинним природоохоронним законодавством України, шкода, завдана його порушенням, повинна відшкодовуватись у розмірах, визначених на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обчислення розміру шкоди.

Оскільки в Україні не затверджено методики обчислення розміру шкоди, завданої рибним запасам забрудненням рибогосподарських водоймищ, для визначення її розміру на підставі Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" ( 1545-12 ) може застосовуватись названа вище Тимчасова методика.

У цій Методиці для обчислення розміру збитків закладено вартісну оцінку біоресурсів у 1 м3, яку одержано як середнє значення з усіх рибогосподарських водойм і яка включає у себе вартість живих ресурсів, у тому числі рослинних, в рублях колишнього СРСР, а не у російських рублях. Тому для визначення розміру збитків у карбованцях за курсом Національного банку України, встановленим для рубля Російської Федерації, немає правових підстав. Для підрахунку розміру збитків арбітражний суд повинен призначити відповідну експертизу.

2.4. Кому повинні надсилатися накази арбітражного суду про стягнення до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища сум збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства, оскільки органи податкової служби відмовляються від реалізації таких наказів?

У відповідності зі статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ), на органи податкової служби покладено, зокрема, стягнення не внесених у встановлені строки обов'язкових платежів до цільових та позабюджетних фондів на спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища.

Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства, до таких платежів не відносяться, тому накази арбітражного суду щодо відшкодування шкоди повинні видаватись або надсилатись для виконання не органам податкової служби, а позивачеві, як це передбачено статтею 116 АПК ( 1798-12 ). ( Підпункт 2.4 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001)

3. При вирішенні спорів, пов'язаних із вилученням земельних ділянок, виникло питання щодо тлумачення терміну "несільськогосподарські потреби", на яке Вищий Арбітражний Суд України відповів, що для визначення цього поняття слід виходити зі змісту статті 48 Земельного кодексу України ( 561-12 ), якою до "сільськогосподарських потреб" віднесено використання земель з метою: ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби; ведення товарного сільськогосподарського виробництва; дослідницької і навчальної роботи, пропаганди передового досвіду у сільськогосподарському виробництві. Отже, всі інші землі відносяться до несільськогосподарських.

4. На запитання, чи вправі страховик, який сплатив страхове відшкодування у зв'язку з втратою, псуванням, недостачею вантажу при перевезенні його залізницею, звернутись з претензією і позовом до перевізника і до кого саме - Управління залізниці, відділення, іншого структурного підрозділу, - Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Згідно зі статтею 372 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) та статтею 27 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) страхова компанія не позбавлена права зворотної вимоги (регресу) до залізниці. При визначенні обсягу відповідальності залізниці слід виходити з вимог статті 13 Закону України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ) та Статуту залізниць. ( Абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1207 від 14.11.2001 )

Відповідні претензії та позови повинні пред'являтись до Управління залізниці призначення. ( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

5. На запитання щодо правомірності продажу з торгів філіями Української фондової біржі кредитних ресурсів та вільних коштів підприємств Вищий Арбітражний Суд України повідомив.

Укладання при посередництві фондової біржі договорів купівлі-продажу кредитних ресурсів не відповідає чинному законодавству, зокрема, статті 382 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), статтям 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ) та статті 32 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ). До таких договорів повинні застосовуватись наслідки, передбачені статтею 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

6. У зв'язку з виданням Президентом України Указу від 26.09.95 N 884/95 "Про оплату за комунальні послуги та електроенергію бюджетними установами і організаціями" виникло запитання: чи відносяться до комунальних послуг ремонт та обслуговування ліфтів спеціалізованими ремонтно-будівельними організаціями.

Вищий Арбітражний Суд України дав на це запитання таку відповідь.

Згідно зі статтею 332 Цивільного кодексу України виконання підрядчиком на свій ризик певних робіт за завданням замовника здійснюється за договором підряду і не є наданням комунальних послуг у розумінні названого вище Указу.

7. При вирішенні спорів, пов'язаних із поверненням боргу в натурі (зерно, насіння, паливно-мастильні матеріали тощо), виникло питання щодо правомірності встановлення сторонами у договорі пені за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором не у грошовому, а у натуральному вигляді, наприклад 10 відсотків зерна за кожний день прострочки.

Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) неустойкою (штрафом, пенею) визнається зазначена у законі або договорі грошова сума, яку повинен сплатити боржник у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Таким чином, встановлене договором (угодою) забезпечення виконання зобов'язань шляхом нарахування неустойки виключно в натурі, без визначення грошової суми, суперечить чинному законодавству.

8. На запитання, чи зобов'язаний кредитор до подання заяви про визнання боржника банкрутом забезпечити проведення аудиторської перевірки боржника, Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Арбітражний суд, після порушення справи про банкрутство за заявою кредитора, зобов'язує боржника провести аудит згідно зі статтею 5 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) та пунктом 5 статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" ( 3125-12 ). Якщо у боржника немає для цього належних коштів, аудиторська перевірка може бути проведена за рахунок кредитора. Як правило, призначення аудиту за рахунок боржника ухвалюється разом з порушенням провадження у справі, а призначення аудиту за рахунок кредитора - у попередньому засіданні.

У випадках порушення справи про банкрутство за заявою боржника, останній зобов'язаний подати разом із заявою аудиторський висновок (пункт 3 статті 5 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ). У разі відсутності аудиторського висновку арбітражний суд повертає заяву боржника відповідно до пункту 3 частини першої статті 63 АПК України ( 1798-12 ).

9. Чи вправі арбітражний суд на підставі пункту 5 статті 63 АПК (1798-12 ) повернути позовну заяву, у якій заявник об'єднав вимоги, що підлягають задоволенню шляхом списання боргу у безспірному порядку з вимогами, які можуть бути задоволені виключно у претензійно-позовному порядку?

У разі надходження позову, в якому об'єднано зазначені вище вимоги, арбітражний суд не вправі з посиланням на пункт 5 статті 63 АПК повернути позовні матеріали, якщо заявником не порушено вимог статті 58 АПК. Арбітражний суд не позбавлений права порушити справу лише стосовно тієї частини вимог заявника, для якої встановлено виключно претензійно-позовний порядок розгляду.

( Підпункт 9.2 пункту 9 виключено на підставі Листа Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

( Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду N 01-8/1042 від 02.10.2001 )

10. На запитання, що виникають у зв'язку з укладенням договору поруки у кредитних операціях, Вищий Арбітражний Суд України дав такі відповіді.

Відповідно до пункту 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.94 N 18/5, нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму. Однак за бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавство не вимагає обов'язкової нотаріальної форми.

Отже, якщо за бажанням комерційного банку та поручителя договір поруки був посвідчений нотаріусом, то за цих обставин на підставі пункту 1 Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 , нотаріус має право вчинити виконавчий напис про стягнення грошових сум.

Порука припиняється, якщо банк протягом трьох місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальником кредиту не пред'явить позову до поручителя (див. також пункт 5.3 роз'яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України від 06.10.94 N 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів"). ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/520 від 03.11.99 )

11. На запитання щодо можливості звернення стягнення на внески боржників у статутний фонд господарського товариства Вищий Арбітражний Суд України дав таку відповідь.

Якщо боржник є засновником або учасником господарського товариства (крім акціонерного) і має відповідні права на частку у статутному фонді товариства, зазначена частка може бути виділена або вартість внеску сплачена цим товариством відповідно до вимог статей 16, 55, 57 і 71 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ).

Що ж до акціонерного товариства, то його статутний фонд поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, власником яких є акціонери. Звернення стягнення на акції за зобов'язаннями акціонерів здійснюється на загальних підставах. ( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/186 від 28.04.2000 )

Заступник Голови Вищого Арбітражного Суду України А.Осетинський