Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ
N 6 від 17.01.95
м.Київ

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
26 липня 1995 р. за N 248/784

Про розвиток та вдосконалення
судово-медичної служби України

З метою подальшого розвитку і вдосконалення судово-медичної служби України, а також для введення в практику бюро судово-медичної експертизи нормативних документів, що регламентуватимуть судово-медичну діяльність, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити:

1.1.Інструкцію про проведення судово-медичної експертизи

1.2. Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів та республіканського бюро (Автономної Республіки Крим).

1.3. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень .

1.4. Правила проведення судово-медичної експертизи (дослідження) трупів в бюро судово-медичної експертизи .

1.5. Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи .

1.6. Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи .

1.7. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної гістології бюро судово-медичної експертизи .

1.8. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи .

1.9. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро судово-медичної експертизи (додаються).

1.10. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної токсикології бюро судово-медичної експертизи .

1.11. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної цитології бюро судово-медичної експертизи.

1.12. Положення про начальника бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів та республіканського бюро (Автономної Республіки Крим).

1.13. Положення про завідуючого відділом бюро судово-медичної експертизи.

1.14. Положення про завідуючого відділенням бюро судово-медичної експертизи.

1.15. Положення про судово-медичного експерта.

1.16. Положення про методичну (консультативну) раду бюро судово-медичної експертизи.

1.17. Положення про Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

1.18. Положення про Головного судово-медичного експерта Міністерства охорони здоров'я України.

1.19. Положення про заступника начальника Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

1.20. Положення про організаційно-методичний відділ Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

1.21. Штатні нормативи медичного персоналу структурних підрозділів бюро судово-медичної експертизи.

2. Начальнику Головного управління організації медичної допомоги та медичного страхування ( А.М.Морозов) не рідше одного разу на рік розглядати стан судово-медичної служби з метою визначення основних проблем у її розвитку та усунення недоліків в роботі і при потребі виносити ці питання на колегію Міністерства.

3. Пропонувати керівникам управлінь охорони здоров'я обласних виконавчих комітетів та Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим:

3.1. Розглянути у другому півріччі 1995 року на колегіях та медичних радах стан судово-медичної служби і розробити заходи щодо її подальшого розвитку та удосконалення;

3.2. Організувати роботу бюро судово-медичної експертизи у суворій відповідності з нормативними документами, затвердженими даним наказом;

3.3. Вжити заходів щодо забезпечення закладів судово-медичної експертизи; насамперед районної і міжрайонної ланки, необхідним для проведення усіх видів судово-медичних експертиз і досліджень приміщення, трупосховищем з холодильними установками, і регулярного їх ремонту;

3.4. Забезпечувати бюро судово-медичної експертизи автотранспортом за нормами, встановленими відповідними наказами МОЗ України.

3.5. З метою удосконалення лікувально-діагностичного процесу систематично проводити клінічні та клініко-анатомічні конференції з залученням до їх роботи судово-медичних експертів, у впровадженні яких знаходились експертизи, де були виявлені дефекти надання медичної допомоги населенню.

4. Вважати такими, що не застосовуються на території України, накази МОС СРСР від 10 квітня 1962 р. N 166 "Про заходи поліпшення судово-медичної експертизи в СРСР" (усі розділи, за винятком додатків 5 і 7); від 21 липня 1978 р. N 694 "Про затвердження Інструкції до проведення судово-медичної експертизи, положення про бюро судово-медичної експертизи та інших нормативних актів по судово-медичній експертизі"; від 9 липня 1991 р. "Про введення в практику Правил судово-медичної експертизи трупів"; від 11 грудня 1978 р. N 1208 "Про введення в практику загальносоюзних Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також Правила судово-медичної акушерсько-гінекологічної експертизи, затверджені МОЗ СРСР 7 січня 1966 р., "Правила судово-медичної експертизи статевих станів чоловіків, затверджені МОЗ СРСР 18 жовтня 1968 р., Інструкція про роботу судово-медичних експертних комісій.

Перший заступник міністра А.М.Сердюк

Затверджено
наказом Міністерства охорони
здоров'я України
від 17 січня 1995 р. N 6

Правила
проведення судово-медичних експертиз (досліджень)
у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро
судово-медичної експертизи

1. Загальна частина

1.1. Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів (надалі-експертиза) у відділенні судово-медичної криміналістики (надалі-відділення), а також судово-медична експертиза на підприємницьких засадах проводиться згідно з Законом України "Про судову експертизу" (4038-12 ), процесуальним законодавством, іншими законодавчими актами, Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, даними Правилами та затвердженими нормативними документами Міністерства охорони здоров'я України.

1.2. Експертизи у відділенні проводяться з метою визначення знарядь травми, їх диференціації та ідентифікації на підставі вивчення ушкоджень на тілі, одязі, взутті потерпілого. Крім цього, експертизи виконуються з метою ототожнення особи, визначення природи та елементного складу мікрооб'єктів, слідів, накладень, реконструкції ситуації, в якій були нанесені ушкодження.

1.3. Для досягнення мети використовуються знання в галузі медичної криміналістики та застосовуються спеціальні лабораторні методи дослідження (антропологічні, біофізичні, технічні, фотографічні, рентгенівські, спектральні, математичні, комп'ютерні тощо).

1.4. Експертиза у відділенні проводиться на підставі постанови особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, чи за ухвалою суду, а також за направленням судово-медичних експертів інших структурних підрозділів бюро, які проводять експертизу у справі.

1.5. Виконувати експертизи у відділенні можуть працівники бюро, які мають вищу медичну освіту, пройшли підготовку з судово-медичної криміналістики.

До експертної роботи у відділенні також допускаються працівники бюро, які не мають вищої медичної освіти, але є фахівцями інших галузей знань (фізики тощо).

1.6. Речові докази та документи до них приймаються у відділенні завідуючим або особою, що його замінює, лише за наявності на цих документах резолюції начальника бюро або його заступника.

1.7. Речові докази та документи до них реєструються у журналі реєстрації експертиз (досліджень), речових доказів (об'єктів досліджень) та документів у відділенні (надалі - журнал реєстрації) завідуючим відділенням або іншим працівником відділення, якому це доручено.

1.8. Журнал реєстрації з пронумерованими та прошнурованими аркушами скріплюється печаткою бюро і підписується начальником бюро. Після закінчення журнал зберігається в архіві бюро протягом 25 років.

1.9. До журналу заносяться такі відомості:

1.9.1. Порядковий за відділенням номер експертизи;

1.9.2. Дата надходження у відділення речових доказів та документів до них;

1.9.3. Найменування установи та прізвище особи, яка призначила експертизу;

1.9.4. Прізвище, ім'я та по батькові потерпілих і обвинувачених, номер акта розтину трупа;

1.9.5. Перелік надісланих речових доказів та об'єктів дослідження;

1.9.6. Мета проведення експертизи;

1.9.7. Стислі обставини справи;

1.9.8. Прізвище експерта (експертів), якому (яким) доручено проведення експертизи, і його (їх) підпис (підписи);

1.9.9. Дата початку та закінчення експертизи;

1.9.10. Стислі результати експертизи;

1.9.11. Розписка особи, яка одержала висновок експерта чи акт судово-медичного дослідження з зазначенням дати отримання і повним переліком матеріалів і речових доказів, що повертаються.

1.9.12. Примітка.

1.10. Дозволяється ведення журналу реєстрації на електронно-обчислювальній машині (ЕОМ) з обов'язковим поквартальним дублюванням занесених даних на зовнішній магнітний носій (магнітні диски, стрічку та ін.).

1.11. Судово-медичний експерт відділення (надалі-експерт) для проведення експертизи приймає речові докази і документи до них від завідуючого відділенням під розписку в журналі реєстрації.

1.12. Хід проведення експертизи фіксується в робочому журналі, який веде кожен експерт. Журнал з пронумерованими та прошнурованими аркушами скріплюється печаткою бюро і підписується начальником бюро. Після закінчення журнал зберігається в архіві бюро протягом 10 років.

1.13. У робочий журнал заносяться умови проведення кожного етапу виконуваного дослідження, дається опис методів та методик, що використовувались, одержані результати. Запис у робочому журналі є підставою для оформлення висновку експерта (акта судово-медичного дослідження).

Допускається комп'ютерний варіант робочого журналу з використанням текстових процесорів. У кінці року занесені в комп'ютер дані треба переписувати на магнітні носії і передавати для зберігання в архів бюро.

1.14. При виконанні експертизи експерт повинен вирішувати питання за профілем роботи відділення та в межах своєї компетенції.

При наявності на речових доказах біологічного походження (кістки, клапті шкіри тощо) ушкоджень (переломи, рани, садна тощо), що не потребують використання криміналістичних чи спеціальних лабораторних досліджень для діагностики їх кількості, механізму утворення, встановлення загальних ознак знаряддя травми (довжини та ширини клинка, наявність обушка ножа, форми обуха сокири, бойка молотка тощо), їх дослідження у відділенні не проводиться.

Якщо в постанові про призначення експертизи містяться питання, що не відповідають профілю відділення, для вирішення цих питань експертиза чи певна її частина проводиться у відповідному підрозділі бюро.

1.15. Експертиза у відділенні може проводитись на підставі постанови про призначення експертизи у іншому підрозділі бюро у випадку, якщо відповіді на деякі з поставлених питань є компетенцією судово-медичного експерта-криміналіста. При цьому він дає відповідь лише на запитання з профілю роботи відділення.

Якщо для вирішення питань постанови крім медичних потрібні знання з інших галузей науки (криміналістики, автосправи, авіації, фізики тощо), експерт повинен сповістити про це особу, яка призначила експертизу, і клопотатися про призначення комплексної експертизи чи розподіл поставлених питань з метою проведення фахівцями різних галузей знань самостійних експертиз.

1.16. При надходженні в процесі виконання експертизи додаткових матеріалів справи, речових доказів тощо і виникненні в зв'язку з цим у особи, яка призначила експертизу, нових питань, вони повинні вирішуватися в ході проведення основної експертизи.

Якщо згадані матеріали надійшли після закінчення експертизи, вони досліджуються окремо і оформлюються як додаткова експертиза.

1.17. Речові докази, крім зброї, що надійшли у відділення, зберігаються в спеціальних металевих шафах, які повинні надійно зачинятися і опечатуватися печаткою відділення. Матеріали справ, вогнепальна та холодна зброя зберігаються в металевих сейфах, що також повинні надійно зачинятися і опечатуватися печаткою відділення.

1.18. При отриманні речових доказів експерт ретельно оглядає упаковку кожного предмета, робить запис про її характер (пакунок, ящик тощо), розміри, наявність підписів, штампів, печаток, їх стан (цілі чи пошкоджені), наявність дефектів упаковки з урахуванням можливості витягання речових доказів без пошкодження печаток та упаковки.

1.19. У разі пошкодження та (чи) незадовільної упаковки речових доказів складється акт у двох примірниках, які підписуються трьома працівниками відділення (лабораторії, бюро). Один (перший) примірник акта надсилається особі, яка призначила експертизу, другий - залишається в бюро.

1.20. Після розпакування речових доказів експерт звіряє характер і їх кількість з переліком в документі про призначення експертизи, а при наявності такого переліку на упаковці - з даним переліком.

При розбіжності характеру і кількості речових доказів з їх переліком у документі про призначення експертизи або на упаковці, складається акт, за умовами та у кількості, що згадані у п. 1.19.

1.21. Експерт у роботі якого перебуває експертиза, несе відповідальність за збереження документів експертизи та речових доказів згідно з чинним законодавством.

1.22. Термін виконання експертизи не повинен перевищувати одного місяця від дня одержання всіх необхідних для її проведення матеріалів.

При відсутності будь-яких матеріалів, що необхідні для проведення експертизи, завідуючий відділенням не пізніше як у триденний термін від дня надходження експертизи у відділення чи експерт не пізніше ніж у триденний термін від дня отримання експертизи для виконання повинні запитати ці матеріали у особи, яка призначила експертизу.

У випадках перевищення місячного терміну виконання експертизи він повинен дати усне роз'яснення причин затримки начальнику бюро і направити про це письмове повідомлення особі, яка призначила експертизу.

1.23. Дослідження, що виконуються у відділенні, оформляються документом, що має назву висновок експерта (акт судово-медичного дослідження), якому надається порядковий номер відповідно до номера у журналі реєстрації і який складається не менш як у двох примірниках. Один (перший) примірник надсилається особі, яка призначила експертизу, другий - залишається у архіві бюро, де зберігається протягом 25 років.

1.24. Кожен висновок (акт) повинен складатися з таких розділів:

1.24.1. Вступної частини;

1.24.2. Дослідної частини;

1.24.3. Синтезуючої частини;

1.24.4. Підсумків;

1.24.5. Додатка (таблиці, малюнки тощо).

1.25. Вступна частина включає в себе титульний лист, запитання, які поставлені для вирішення експертизи, стислий виклад обставин справи.

1.26. Титульний лист документа заповнюється на бланку затвердженого МОЗ України зразка у точній відповідності до його тексту.

В обставинах справи стисло викладаються відомості, які мають значення для виконання експертизи, необхідні дані з протоколу огляду місця події, відтворення обстановки і обставин події, результати експертиз, проведених раніше, відомості з медичних та інших документів.

1.27. Дослідна частина складається з двох розділів: речові докази і дослідження.

1.27.1. Перший розділ складають відповідно до положень пп.1.18 - 1.19 даних Правил. Крім цього подається перелік та стислі відомості про стан речових доказів, надісланих на експертизу.

1.27.2. У дослідженні докладно подається опис кожного речового доказу, ушкоджень, слідів, накладень. Перелічуються методики, які використовувались при їх дослідженні із зазначенням автора методу та року опублікування, режим роботи апаратури, умови проведення дослідження. При виконанні експериментів робиться запис про їх кількість та умови проведення.

Результати дослідження з посиланням на номер ілюстрацій (фотознімки, малюнки, контактограми, рентгенівські зображення тощо) викладають після кожної використаної методики.

1.28. У синтезуючій частині узагальнюються дані, що отримані при проведенні досліджень, для обгрунтування підсумків та проводиться порівняння одержаних даних з результатами експертиз проведених раніше.

1.29. У підсумках формулюються короткі відповіді на поставлені перед експертизою запитання. Вони повинні грунтуватись на результатах проведеного комплексу досліджень.

1.30. Після підсумків зазначають кількість таблиць, фотознімків, малюнків, контактограм, рентгенограм тощо, які додаються до висновку. Рекомендується також додати перелік літератури, на яку є посилання в дослідній чи синтезуючий частинах, із зазначенням прізвища автора, року опублікування та джерела публікації.

1.31. Додаток до висновку виготовляється на спеціальних бланках-таблицях. Кожна ілюстрація подається з відповідним пояснювальним текстом і повинна засвідчуватися штампом або печаткою відділення (крім схем та малюнків). На ілюстраціях можуть бути зроблені різноманітні позначки. Якщо останні значно закривають зображення або спотворюють його, поруч для контролю подаються нерозмічені аналогічні зображення.

1.32. Підсумок та додаток до нього підписуються експертом (експертами) і засвідчуються печаткою бюро чи відділенням.

1.33. Висновок експерта (акт судово-медичного дослідження) разом з супровідним документом надсилається або передається під розписку особі, яка призначила експертизу, про що робиться відповідний запис у журналі реєстрації.

Разом з висновком повертають запаковані опечатані речові докази.

1.34. У супровідному документі зазначаються:

1.34.1. Назва, номер, кількість примірників та сторінок експертного документа, що надсилається;

1.34.2. Справа, щодо якої проводилась експертиза, її номер, кількість томів, прізвище та ініціали або обвинувачених, або потерпілих;

1.34.3. Інші документи, що повертають, з позначкою кількості сторінок;

1.34.4. Перелік речових доказів, які повертають.

1.35. Супровідний документ підписує начальник бюро або його заступник та завідуючий відділенням.

2. Спеціальна частина

2.1. За характером вирішуваних завдань експертизи, що виконуються у відділенні, розподіляються на такі групи:

2.1.1. Діагностичні;

2.1.2. Ідентифікаційні;

2.1.3. Ситуаційні;

2.1.4. Комбіновані (поєднання трьох попередніх груп в будь-якій послідовності).

2.2. Кожна з перелічених в п.2.1. груп включає в себе:

2.2.1. Трасологічні експертизи (дослідження ушкоджень, слідів, зброї, знарядь та предметів травми);

2.2.2. Експертизи вогнепальних ушкоджень (балістичні);

2.2.3. Експертизи з індентифікації особи (остеологічні та антропологічні);

2.2.4. Мікрологічні експертизи (дослідження мікронакладень та елементного складу об'єктів судово-медичної експертизи).

2.3. Проведення трасологічних експертиз:

2.3.1. Проведення трасологічних експертиз включає в себе дослідження ушкоджень від гострих (колючих, колюче-ріжучих, рубаючих), тупих (будь-якої конфігурації) предметів (знарядь) або їх поєднання.

До цієї групи також належать дослідження ушкоджень, слідів і накладень, пов'язаних з транспортною травмою (автомобільною, залізничною, авіаційною та ін.), випадки вивчення слідів крові, виділень, відбитків зубів (людини чи тварини).

2.3.2. Речовими доказами в таких експертизах можуть бути об'єкти біологічного (м'які тканими, органи, кістки, оболонки) і небіологічного (одяг, взуття, побутові речі тощо) походження, на яких є ушкодження, накладення та сліди від конкретної взаємодії з травмуючими предметами, знаряддями чи зброєю.

При необхідності одночасно з ушкодженнями чи слідами на речових доказах досліджуються знаряддя та предмети, які використовувались чи могли бути використані для спричинення травми (в тому числі і транспортні засоби).

У деяких випадках об'єктами вивчення можуть бути відображення слідів чи ушкоджень у вигляді словесно-мовних, графічних, фоторенгенографічних, математичних та інших моделей, зафіксованих в матеріалах кримінальних справ та медичних документах.

2.3.3. Комплексне дослідження ушкоджень, слідів, накладень, їх моделей та гаданих знарядь повинно виконуватись з метою встановлення конкретного екземпляра предмета (або виключення наданого взірця), від дії якого виникли знайдені зміни.

2.3.4. При неможливості ідентифікації знаряддя травми необхідно максимально звузити (діагностувати) групу знарядь (предметів), якими могли бути завдані ушкодження або сліди.

2.3.5. У разі необхідності під час проведення трасологічної експертизи повинні вирішуватись питання ситуаційного характеру, тобто визначення місцезнаходження, пози учасників пригоди, послідовності їх дій і переміщення, місця скоєння тієї чи іншої події тощо.

2.4. Проведення експертиз вогнепальних ушкоджень:

2.4.1. В експертизі вогнепальних ушкоджень об'єктами дослідження можуть бути частини тіла людини, предмети одягу та взуття, снаряди, їх частини, а також вогнепальна зброя, боєприпаси, мішені, їх моделі, які причинно пов'язані з вогнепальною травмою.

2.4.2. При виконанні таких експертиз найчастіше вирішуються діагностичні питання: встановлення факту ураження з вогнепальної зброї, визначення кількості ушкоджень, дистанції пострілу, локалізації вхідних та вихідних ран, напрямку каналу поранення, виду і особливостей зброї, боєприпасів тощо. В деяких випадках можлива ідентифікація снаряду.

2.4.3. При проведенні експертиз вогнепальних ушкоджень можуть вирішуватися ситуаційні питання: встановлення положення зброї, напрямку пострілу, взаєморозміщення і пози учасників події, місце пострілу тощо.

2.5. Проведення експертиз з ідентифікації особи:

2.5.1. Експертизи з ідентифікації особи (остеологічні, антропологічні) проводяться щодо неопізнаних трупів людей в будь-якій стадії трупних змін. Дослідженню підлягають розчленовані трупи, відчленовані частини тіла, скелетовані трупи, окремі кістки і кісткові уламки (включаючи і обвуглені), зольні залишки, попіл.

Об'єктами дослідження можуть бути документально зафіксовані відомості щодо осіб, які перебувають в розшуку, та їх родичів, фотографічні, рентгенологічні, комп'ютерні та інші моделі гаданих людей.

2.5.2. При вирішенні завдань діагностичного плану встановлюється кількість трупів або їх частин, видова, расова, статева принадлежність об'єктів, вік, зріст, час поховання або час сметрі, наявність індивідуалізуючих особу ознак та захворювань.

2.5.3. Вирішення завдань ідентифікаційного плану може мати місце за наявності достатнього комплексу відомостей про конкретну людину: стать, зріст, вік, група крові, патологічні зміни (особливо зубів і шелеп), а також у випадку подання прижиттєвих фотозображень ототожнюваної особи в двох (анфас і профіль) та більше ракурсах. У процесі ідентифікації достатню інформацію вміщують прижиттєві рентгенограми, стоматологічні та інші медичні документи.

Одним з видів таких експертиз є визначення віку живих осіб з використанням рентгенівського методу встановлення ознак старіння кісткової тканини.

2.5.4. До цієї ж групи експертиз належить відновлення папілярних узорів пальців з метою подальшої криміналістичної ідентифікації особи.

2.5.5. При проведенні експертиз з ідентифікації особи необхідно використовувати методи складання словесного портрету, реконструкції зовнішності: з допомогою графічних, фотографічних, математичних, скульптурних та інших моделей.

2.6. Проведення мікрологічних експертиз:

2.6.1. Експертизи з дослідження мікрооб'єктів та слідів мікроскопічного розміру проводяться при різних видах ушкоджень: тупими і гострими предметами, транспортній травмі, при термічних, хімічних ушкодженнях, електротравмі тощо.

2.6.2. Об'єктами дослідження в таких експертизах можуть бути: чужорідні тіла, включення, накладення в ушкодженнях живих осіб, на трупах, окремих органах і тканинах, одяг, зола, попіл, різноманітні контрольні зразки.

При вивченні мікрооб'єктів можлива діагностика кусочків скла, піску, інших неорганічних та органічних (наприклад, порошинки, парафін тощо) частинок.

2.6.3. Одним з діагностичних завдань мікрологічних експертиз є визначення мікроелементів (калій, натрій тощо) для встановлення прижиттєвості ушкоджень, діагностики ішемічної хвороби серця, часу настання смерті.

2.6.4. До цієї ж групи відносять і математичні дослідження як самостійний вид експертиз (визначення сили удару, статистична обробка одержаних результатів експериментального відтворення ушкоджень тощо) або як один з етапів спектрального дослідження, що потребує математико-статистичної обробки матеріалу.

Мікрологічними слід рахувати розв'язання експертних завдань, виконаних з допомогою ПЕОМ, обробки цифрових чи словесних даних, що надійшли з інших відділів (відділень) бюро або правоохоронних органів.

2.7. Орієнтовний порядок використання сучасних методів дослідження при проведенні трасологічних, балістичних і мікрологічних експертиз:

2.7.1. Візуальне дослідження ушкоджень, слідів, накладень, гаданих знарядь, наданих зразків;

2.7.2. Стереоскопічна безпосередня мікроскопія;

2.7.3. Дослідження об'єктів в ультрафіолетовій та інфрачервоній зонах спектра;

2.7.4. Фотографічні методи;

2.7.5. Рентгенографія ушкоджень і слідів;

2.7.6. Вилучення текстильних волокон з наступним їх надсиланням до експертних установ системи Міністерства юстиції або самостійним дослідженням (за умови володіння експертом відповідними методиками), вилучення клітинних елементів з наступною передачею їх у відділення судово-медичної цитології, дослідження сторонніх включень в ділянці ушкоджень;

2.7.7. Експериментальне відтворення ушкоджень та слідів;

2.7.8. Складання графічних моделей порівняльних ушкоджень (метод графічного кодування, векторно-графічний спосіб та ін.);

2.7.9. Порівняльне дослідження ушкоджень та слідів на наданих об'єктах і одержаних в експериментах;

2.7.10. Хімічне, контактно-дифузійне, рентгенспектральне, полум'яно-фотометричне, емісійно-спектрографічне дослідження накладень і включень (металів, слідів фарби, піску тощо);

2.7.11. Математична обробка результатів дослідження;

2.7.12. Ситуаційне моделювання.

2.8. Порядок ідентифікації особи за кістковими залишками:

2.8.1. Остеоскопія (визначення видової приналежності об'єктів, раси, статі, віку, індивідуальних особливостей);

2.8.2. Остеометрія (встановлення раси, статі, віку):

2.8.3. Мікроскопія кісткових шліфів (видова, статева і вікова приналежність);

2.8.4. Рентгенографія кісткових об'єктів;

2.8.5. Порівняльне дослідження ознак загіблої та гаданої особи, складання словесного портрета, графічна реконструкція особи;

2.8.6. Фотосуміщення;

2.8.7. Кореляційний аналіз ознак зовнішності на порівняльних об'єктах;

2.8.7. Використання алгоритмів графічних ідентифікаційних (АГІ);

2.8.9. Комп'ютерне моделювання ідентифікації особи;

2.8.10. Спектральне дослідження (видова принадлежність, час поховання, порівняльне дослідження елементного складу для ідентифікації тощо).

3. Правила зберігання та знищення речових доказів:

3.1. Речові докази, які надійшли на експертизу чи дослідження, повинні знаходитись в умовах, які забезпечують їх збереження;

3.2. Звичайно після закінчення експертизи (дослідження) речові докази повертаються в запечатанному вигляді разом з висновком (актом) експертизи особі, яка її призначила, про що робиться відповідна відмітка в журналі реєстрації експертиз;

3.3. Речові докази, які піддаються гниттю (внутрішні органи, виділення людського організму, кров тощо), зберігають в холодильнику, який повинен бути опечатаним печаткою відділення, в герметичній посуді. Якщо з яких-небудь причин речові докази, що піддаються гниттю, не можуть бути повернені особі, яка їх надіслала, вони зберігаються у відділенні судово-медичної криміналістики на протязі року після закінчення експертизи (дослідження);

3.4. Речові докази, які не піддаються гниттю (предмети одягу, взуття, мацеровані кістки, знаряддя травм) зберігають в металевих шафах. Шафа повинна опечатуватись печаткою відділення. Після закінчення роботи вони також повертаються особі, яка призначила експертизу чи дослідження. В разі неможливості повернення цих об'єктів особі, яка їх надала, вони повинні зберігатися у відділенні на протязі трьох років;

3.5. Фотонегативи та рентгенограми, що виготовлені у відділенні, зберігають також на протязі трьох років в спеціальних фототеках;

3.6. Після закінчення терміну зберігання речові докази, негативи, рентгенограми знищуються комісією у складі завідуючого відділенням судово-медичної криміналістики (голова комісії) та двох членів комісії співробітників бюро, про що складається відповідний акт знищення, який затверджується начальником бюро;

3.7. В окремих випадках речові докази можуть бути знищені раніше встановленого терміну зберігання за письмовою вказівкою слідчо-судових органів.