Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
N 13-рп/2002 від 2 липня 2002 року
м. Київ

Рішення
у справі за конституційним зверненням відкритого
акціонерного товариства "Концерн Стирол" щодо
офіційного тлумачення положення абзацу першого
пункту 1 частини першої статті 12 Господарського
процесуального кодексу України (справа про
оспорювання актів у господарському суді)

Справа N 1-8/2002

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича - суддя-доповідач,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу щодо офіційного тлумачення положення абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало звернення відкритого акціонерного товариства "Концерн Стирол" (далі - ВАТ "Концерн Стирол").

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність неоднозначного застосування положення абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарськими судами України, що, як вважає ВАТ "Концерн Стирол", призвело до порушення його конституційних прав.

Заслухавши суддю-доповідача Костицького М.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - ВАТ "Концерн Стирол" порушує питання про офіційне тлумачення положення абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України, прийнятого Верховною Радою України 6 листопада 1991 року, ( 1798-12 ) в редакції Закону України від 13 травня 1997 року N 251/97-ВР яким встановлюється, що арбітражним судам підвідомчі "справи... у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві...".

У конституційному зверненні підкреслюється, що застосування арбітражними судами України зазначеного положення не відповідає вимогам статей 8, 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

ВАТ "Концерн Стирол" зазначає, що у зв'язку з фінансуванням реконструкції Миронівської ДРЕС та відповідно до доручення Кабінету Міністрів України Національна комісія з питань регулювання електроенергетики України 28 серпня 1996 року прийняла постанову "Про встановлення екологічної надбавки до тарифів на електроенергію для споживачів Донецької області" N 61 , якою затвердила екологічну надбавку в розмірі трьох відсотків від передбачених тарифів на електричну енергію для споживачів Донецької області, крім населення, сільськогосподарських виробників та бюджетних організацій.

На підставі цієї постанови Міністерство енергетики України 9 вересня 1996 року наказом N 157 затвердило Положення про порядок організації, обліку і використання коштів цільового фонду "Фінансування екологічної реконструкції Миронівської ДРЕС", яким встановлювалося, що екологічна надбавка стягується із споживачів до завершення реконструкції ДРЕС.

ВАТ "Концерн Стирол" як один із споживачів електроенергії звернулося до Вищого арбітражного суду України із позовною заявою про визнання цих нормативних актів недійсними.

Розглянувши справу по суті, суд своїм рішенням від 11 листопада 1999 року задовольнив позовні вимоги ВАТ "Концерн Стирол". Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України після розгляду справи в касаційному порядку постановою від 16 березня 2000 року залишила рішення суду без змін. Президія Вищого арбітражного суду України, переглянувши справу за протестом Голови суду, постановою від 4 серпня 2000 року скасувала відповідні рішення і провадження у справі припинила, пославшись як на правову підставу на власне роз'яснення "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 року. При цьому підкреслювалося, що оспорювані позивачем акти належать до категорії нормативних. Ухвалено їх у 1996 році, тобто до прийняття Закону України ( 251/97-ВР ) від 13 травня 1997 року, яким внесено зміни до статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ). I оскільки до набрання чинності цим Законом арбітражним судам були підвідомчі спори про визнання недійсними актів лише ненормативного характеру, то спір у даній справі непідвідомчий арбітражним судам України.

2. У процесі провадження у цій справі набули чинності закони України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 року N 2539-III (Відомості Верховної Ради України, 2001, N 36, ст. 188) та "Про внесення змін до Закону України "Про арбітражний суд" від 21 червня 2001 року N 2538-III (Відомості Верховної Ради України, 2001, N 40, ст. 194), відповідно до яких назву Кодексу змінено на "Господарський процесуальний кодекс України", назву закону - на "Закон України "Про господарські суди", арбітражні суди перейменовані на господарські. На підставі Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III Закон України "Про господарські суди" ( 1142-12 ) втратив чинність (крім пункту 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення").

У Господарському процесуальному кодексі України ( 1798-12 ) положення статті 12, яке є предметом офіційного тлумачення, залишилося, тому Конституційний Суд України продовжує конституційне провадження у цій справі.

3. На запит Конституційного Суду України Голова Верховної Ради України відповів, що "господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів, які діють в даний час або були прийняті на момент дії відповідних законів України".

Кабінет Міністрів України акцентує на тому, що оспорювані нормативні акти прийняті в межах належних повноважень, погоджені з відповідними державними органами, зареєстровані у Міністерстві юстиції України і є чинними.

Генеральна прокуратура України вважає, що "невідповідність вимогам чинного законодавства акта нормативного характеру зумовлює визнання його недійсним у судовому порядку або приведення у відповідність із законами чи Конституцією України ( 254к/96-ВР ) незалежно від часу прийняття такого акта".

У листі Вищого арбітражного суду України стверджується, що при вирішенні справ про законність нормативних актів необхідно керуватися статтею 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з якою закони не мають зворотної дії в часі (крім випадків, передбачених зазначеною нормою Конституції України ( 254к/96-ВР ), тому "заяви про визнання недійсними актів державних та інших органів, крім актів ненормативного характеру, прийнятих до набрання чинності Законом України від 13 травня 1997 року ( 251/97-ВР ), не підлягають розгляду в арбітражних судах".

4. Розглядаючи питання щодо офіційного тлумачення положення абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Конституційний Суд України виходить з такого.

Суть положення статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, на яке посилався Вищий арбітражний суд України, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп , і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (Рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року N 3-рп.

Нормативні акти, про які йдеться у конституційному зверненні, хоч і були прийняті до ухвалення Закону України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" ( 2539-14 ) від 13 травня 1997 року, є чинними і сьогодні. Тобто ці акти, з одного боку, і далі породжують певні правовідносини, а з другого - існують і ті правовідносини, які виникли до набуття чинності зазначеним Законом. Отже, положення статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не могло бути застосоване до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 Кодексу ( 1798-12 ), який розширив підвідомчість справ арбітражним судам, зокрема в частині розгляду ними спорів про визнання недійсними актів нормативного характеру.

Окрім того, нормативні акти, які оспорювалися суб'єктом права на конституційне звернення у Вищому арбітражному суді України, були прийняті після набрання чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ), стаття 124 якої встановила, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (частина друга), і судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (частина третя). Тобто за Конституцією України ( 254к/96-ВР ) судам загальної юрисдикції стали підвідомчі спори щодо законності як нормативних, так і ненормативних актів. Оскільки "норми Конституції України ( 254к/96-ВР ) є нормами прямої дії" (частина третя статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ), дата внесення змін до статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України після набрання чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ) не може бути підставою для відмови у розгляді цієї справи по суті.

Таким чином, зважаючи на те, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації (частина перша статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а спеціалізованими судами є, зокрема, господарські суди (частина друга статті 19 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), які здійснюють судочинство у справах, віднесених до їх підсудності Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ), у встановленому законом порядку (підпункт шостий пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), то господарські суди зобов'язані розглядати справи про визнання недійсними чинних нормативних і ненормативних актів з підстав, зазначених у законодавстві, незалежно від дати їх прийняття.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 65, 69, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України вирішив:

1. Положення абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) щодо підвідомчості господарським судам справ "у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві" треба розуміти так, що господарським судам підвідомчі справи про визнання недійсними чинних як нормативних, так і ненормативних актів незалежно від дати їх прийняття.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.