Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) згідно з текстом Протоколу змін від 3 червня 1999 року

Конвенція
про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)
згідно з текстом Протоколу змін
від 3 червня 1999 року

9 травня 1980 року

( Про приєднання до Конвенції з застереженнями
додатково див. Закон
N 943-IV від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 39, ст.342 )

Офіційний переклад

Розділ I
Загальні положення

Стаття 1
Міжурядова організація

Параграф 1. Сторони, що приєдналися до цієї Конвенції як держави-члени, утворюють Міжурядову організацію з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), що називається далі "Організація".

Параграф 2. Штаб-квартира Організації знаходиться в місті Берн. Генеральна асамблея може прийняти рішення про вибір іншого міста, розташованого в одній з держав-членів.

Параграф 3. Організація є юридичною особою. Вона може укладати договори, набувати і продавати рухоме і нерухоме майно, а також подавати позов і нести відповідальність у судовому порядку.

Параграф 4. Організація, члени її персоналу, запрошені нею експерти і представники держав-членів користуються при виконанні своїх обов'язків необхідними привілеями і імунітетами на умовах, визначених в Протоколі про привілеї та імунітети Організації, що додається до Конвенції.

Параграф 5. Стосунки між Організацією і державою її перебування регулюються угодою про штаб-квартиру.

Параграф 6. Робочими мовами Організації є французька, німецька і англійська мови. Генеральна асамблея може призначати інші мови.

Стаття 2
Мета Організації

Параграф 1. Метою Організації є сприяння, поліпшення і полегшення з будь-якого погляду міжнародного залізничного сполучення, зокрема:

a) шляхом встановлення єдиного правопорядку в таких правових галузях:

1. договір про перевезення пасажирів і вантажів в транзитному міжнародному сполученні, зокрема додаткові перевезення, що використовують інші транспортні засоби і що є предметом одного договору;

2. договір про використання вагонів як транспортного засобу в міжнародному залізничному сполученні;

3. договір про використання інфраструктури в міжнародному залізничному сполученні;

4. перевезення небезпечних вантажів в міжнародному залізничному сполученні;

b) сприяти, з врахуванням особливих державних інтересів, подоланню в найкоротший строк ускладнень щодо перетину кордонів під час міжнародного залізничного перевезення, якщо лише причини цих ускладнень належать до компетенції держав;

c) сприяти інтероперабельності і технічній гармонізації в залізничному секторі шляхом затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних приписів;

d) шляхом встановлення єдиної процедури з технічного допуску залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні;

e) слідкувати за дотриманням всіх правил і рекомендацій, прийнятих в рамках Організації;

f) сприяти розвитку режиму єдиного правопорядку, правил і процедур, зазначених в пунктах "а" - "d", враховуючи при цьому юридичні, економічні і технічні зміни.

Параграф 2. Організація може

a) на виконання завдань, зазначених в Параграф 1, розробляти інші режими єдиного правопорядку;

b) формувати рамки, в яких держави-члени можуть розробляти інші міжнародні конвенції, що мають за мету сприяти, поліпшувати і полегшувати міжнародне залізничне сполучення.

Стаття 3
Міжнародне співробітництво

Параграф 1. Держави-члени зобов'язуються зосереджувати своє міжнародне співробітництво в галузі залізничного транспорту виключно в рамках Організації, якщо існує зв'язок з покладеними на неї завданнями згідно зі статтею 2 і 4. Для досягнення цієї мети держави-члени вживають всіх необхідних і доцільних заходів для адаптації підписаних ними міжнародних конвенцій і багатосторонніх угод, якщо лише ці конвенції і угоди стосуються міжнародного співробітництва в галузі залізничного транспорту і надають іншим міжурядовим і неурядовим організаціям завдання, що співпадають з завданнями Організації.

Параграф 2. Зобов'язання, що випливають з параграфа 1 для держав-членів, які також є членами Європейських співтовариств або державами, що підписали Угоду про європейський економічний простір, не превалюють над їхніми зобов'язаннями як членів Європейського Співтовариства або держав, що підписали Угоду про європейський економічний простір.

Стаття 4
Прийняття на себе і передача функцій

Параграф 1. За рішенням Генеральної асамблеї та згідно з метою, наведеною в статті 2, Організація має право приймати функції, ресурси й зобов'язання, які можуть бути передані їй іншими міжурядовими організаціями відповідно до угод, які укладені з цими організаціями.

Параграф 2. За рішенням Генеральної асамблеї Організація може передавати іншим міжурядовим організаціям функції, ресурси і зобов'язання відповідно до угод, які укладені з цими організаціями.

Параграф 3. Після затвердження Адміністративного комітету Організація може взяти на себе адміністративні функції, пов'язані з її метою і доручені їй будь-якою державою-членом. Витрати, пов'язані з виконанням цих функцій, несе заінтересована держава-член.

Стаття 5
Особливі зобов'язання держав-членів

Параграф 1. Держави-члени домовляються про вживання всіх необхідних заходів для полегшення і прискорення міжнародного залізничного сполучення. Для цього кожна держава-член зобов'язується по можливості:

a) виключати будь-яку непотрібну процедуру,

b) спрощувати і уніфікувати формальності, які ще вимагаються,

c) спрощувати прикордонні контрольні перевірки.

Параграф 2. З метою полегшення і поліпшення міжнародного обміну держави-члени домовляються про надання допомоги з питань найбільшої уніфікації приписів, стандартів, процедур і організаційних методів, що стосуються залізничних вагонів, залізничного персоналу, залізничної інфраструктури і допоміжних служб.

Параграф 3. Держави-члени домовляються про сприяння укладанню договорів між органами управління інфраструктурою з метою оптимізації міжнародного залізничного сполучення.

Стаття 6
Єдині правила

Параграф 1. Якщо лише не були надані заяви або застереження згідно зі статтею 42, параграф 1, перший абзац, то міжнародне залізничне сполучення і допуск залізничного обладнання для використання в міжнародному сполученні визначаються:

a) "Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (ЦІВ)" (Додаток A до Конвенції)

b) "Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ)" (Додаток B до Конвенції)

c) "Регламентом про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (РІД)" (Додаток C до Конвенції)

d) "Єдиними правилами до договорів про використання вагонів в міжнародному залізничному сполученні (ЦУВ)" (Додаток D до Конвенції)

e) "Єдиними правилами до договору про використання інфраструктури в міжнародному залізничному сполученні (ЦУІ)" (Додаток E до Конвенції)

f) "Єдиними правилами про затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних приписів, що застосовуються до залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні (АПТУ)" (Додаток F до Конвенції)

g) "Єдиними правилами про допуск залізничного обладнання, що використовується в міжнародному сполученні (АТМФ)" (Додаток G до Конвенції)

h) Іншими режимами єдиного правопорядку, розробленими Організацією згідно зі статтею 2, параграф 2, пункт "a", що також входять до Додатків до Конвенції.

Параграф 2. Єдині правила і правові режими, перераховані в параграфі 1, разом з їхніми Додатками є невід'ємною частиною Конвенції.

Стаття 7
Визначення поняття "Конвенція"

У наведених нижче положеннях вислів "Конвенція" охоплює власне Конвенцію, Протокол, зазначений в параграфі 4 статті 1, і Додатки, перераховані в статті 6 разом з Додатками до них.

Розділ II
Загальні положення

Стаття 8
Національне законодавство

Параграф 1. Під час тлумачення й застосування Конвенції повинен враховуватись її статус міжнародного договору і необхідність сприяння уніфікації.

Параграф 2. За відсутності в Конвенції відповідних положень діє національне законодавство.

Параграф 3. Під національним законодавством розуміється право держави, в якому правочинна особа пред'являє свої права, зокрема колізійні норми.

Стаття 9
Розрахункова одиниця

Параграф 1. Розрахунковою одиницею, передбаченою Додатками, є спеціальне право запозичення так, як це визначено Міжнародним валютним фондом.

Параграф 2. Виражена в спеціальному праві запозичення вартість національної валюти держави-учасниці, що є одночасно членом Міжнародного валютного фонду, розраховується за методом оцінки, що застосовується Міжнародним валютним фондом для своїх власних операцій і транзакцій.

Параграф 3. Виражена в спеціальному праві запозичена вартість національної валюти держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду, розраховується способом, встановленим цією державою. В національній валюті цей розрахунок повинен виражати реальну вартість, по можливості найближчу до вартості, яка була б отримана при застосуванні параграфа 2.

Параграф 4. Для держави, що не є членом Міжнародного валютного фонду й законодавство якої не допускає застосування параграфа 2 або 3, розрахункова одиниця, передбачена Положенням, прирівнюється до вартості трьох золотих франків. Золотий франк містить 10/31 грама золота з його чистим вмістом 0,900. Перерахунок золотого франка повинен виражати в національній валюті реальну вартість, найближчу по можливості до вартості, яка була б отримана при застосуванні параграфа 2.

Параграф 5. Протягом трьох місяців після набуття чинності Конвенцією та у всіх випадках, коли в державах змінюється метод розрахунку вартості їхньої національної валюти стосовно розрахункової одиниці, держави повідомляють Генеральному секретарю їхній метод розрахунку згідно з параграфом 3 або результати перерахунку згідно з параграфом 4. Генеральний секретар доводить ці повідомлення до відома держав-членів.

Параграф 6. Сума, виражена в розрахункових одиницях, конвертується в національну валюту держави, в суд якого було передано справу. Конвертування здійснюється згідно з вартістю відповідної валюти на день винесення судового рішення або на день, погоджений сторонами.

Стаття 10
Додаткові положення

Параграф 1. Дві або більше держав або два чи більше перевізників можуть встановлювати додаткові положення для Єдиних правил ЦІВ і Єдиних правил ЦІМ, ці додаткові положення не повинні суперечити цим Єдиним правилам.

Параграф 2. Додаткові положення, вказані в параграфі 1, вводяться в дію і опубліковуються по формі, передбаченій законами й приписами кожної держави. Про додаткові положення держав і введення їх у дію інформують Генеральний секретар Організації. Він доводить ці повідомлення до відома інших держав-членів.

Стаття 11
Надання судової застави

При позовах, які грунтуються на Єдиних правилах ЦІВ, Єдиних правилах ЦІМ, Єдиних правилах ЦУВ або Єдиних правилах ЦУІ, не може вимагатись застава під витрати судового процесу.

Стаття 12
Виконання судових рішень. Накладення арешту на майно

Параграф 1. Якщо згідно з положеннями Конвенції судові рішення, винесені суперечливо або заочно компетентним судом, набуття чинності згідно із законами, що є визначальними для суду, який виносить рішення, вони підлягають виконанню в будь-якій іншій державі-члені, щойно будуть виконані формальності, встановлені в державі, в якій має відбуватися виконання їх. Перегляд справи по суті не допускається. Це положення також розповсюджується на компромісні рішення.

Параграф 2. Параграф 1 не застосовується до рішень, що попередньо виконані, та до судових рішень, які покладають на позивача, який програв процес, крім судових витрат ще й відшкодування.

Параграф 3. Якщо під час перевезення, яке здійснюється згідно з Єдиними правилами ЦІВ або Єдиними правилами ЦІМ, одне транспортне підприємство має право на пред'явлення вимог іншому транспортному підприємству, яке не належить тій самій державі-члену, то ці вимоги можуть бути задоволені шляхом накладення арешту або конфіскації майна лише на підставі рішення судових органів держави-члена, якому належить підприємство, що є кредитором за вимогою, на яку накладається арешт.

Параграф 4. Вимоги на основі договорів, до яких застосовуються Єдині правила ЦУВ або Єдині правила ЦУІ, можуть бути задоволені шляхом накладення арешту на майно лише на підставі рішення судових органів держави-члена, якій належить підприємство, яке є кредитором за вимогою, на яку накладається арешт.

Параграф 5. На залізничний рухомий склад може накладатися арешт в іншій державі-члені, аніж та, де знаходиться власник (зареєстрована юридична особа), лише на підставі рішення судових органів цієї держави. Вислів "власник" означає особу, що є власником залізничного рухомого складу тобто має право ним розпоряджатися та протягом тривалого часу використовує його.

Розділ III
Структура і діяльність

Стаття 13
Органи

Параграф 1. Діяльність Організації забезпечується такими органами:

a) Генеральна асамблея;

b) Адміністративний комітет;

c) Ревізійна комісія;

d) Комісія експертів з перевезення небезпечних вантажів (Комісія експертів РІД);

e) Комісія із залізничного сприяння;

f) Комісія технічних експертів;

g) Генеральний секретар.

Параграф 2. Генеральна асамблея може прийняти рішення про створення інших тимчасових комісій для виконання особливих завдань.

Параграф 3. При визначенні кворуму на Генеральній асамблеї і на комісіях, зазначених в пунктах "c" - "g" держави-члени, що не мають права голосу (стаття 14 параграф 5, стаття 26 параграф 7 або стаття 40 параграф 4), до уваги не беруться.

Параграф 4. Головування Генеральною асамблеєю, головування Адміністративним комітетом, а також функції Генерального секретаря повинні доручатися виключно представникам різних держав-членів.

Стаття 14
Генеральна асамблея

Параграф 1. Генеральна асамблея складається з усіх держав-членів.

Параграф 2. Генеральна асамблея:

a) встановлює свій внутрішній регламент;

b) призначає членів Адміністративного комітету, а також одного заступника для кожного з них і вибирає державу-члена, котра буде головувати (стаття 15, параграфи 1 - 3);

c) обирає Генерального секретаря;

d) видає директиви з діяльності Адміністративного комітету і Генерального секретаря;

e) встановлює на шестирічний період максимальну суму, якої можуть досягти витрати Організації протягом кожного бюджетного періоду (стаття 25); за відсутності такого, вона видає директиви щодо обмеження цих витрат на період, що не може перевищувати шість років;

f) приймає рішення про доцільність зміни місцезнаходження штаб-квартири Організації (стаття 1, параграф 2);

g) приймає рішення про використання інших робочих мов (стаття 1, параграф 6);

h) приймає рішення про виконання Організацією інших функцій (стаття 4, параграф 1), а також про передачу функцій Організації іншій міжурядовій організації (стаття 4, параграф 2);

i) за необхідності приймає рішення про створення інших тимчасових комісій для виконання особливих завдань (стаття 13, параграф 2);

j) перевіряє, чи повинна поведінка держави розглядатися як мовчазна денонсація (стаття 26, параграф 2);

k) приймає рішення стосовно доручення перевірки рахунків іншій державі, аніж державі, в якій розміщується штаб-квартира (стаття 27, параграф 1);

l) приймає рішення щодо заяв про зміни Конвенції (стаття 33, параграфи 2 і 3);

n) приймає рішення по заявам про приєднання, які їй надаються (стаття 37, параграф 4);

o) приймає рішення про умови приєднання регіональної організації для економічної співпраці (стаття 38, параграф 1);

p) приймає рішення по заявам про асоціювання, які їй надаються (стаття 39, параграф 1);

p) приймає рішення про розпуск Організації і про можливу передачу її функцій іншій міжурядовій організації (стаття 43);

g) приймає рішення з інших питань, що включені до порядку денного.

Параграф 3. Генеральний секретар скликає Генеральну асамблею кожні три роки або на прохання однієї третини держав-членів або Адміністративного комітету, а також у випадках, передбачених статтею 33, параграфами 2 і 3, і статтею 37, параграф 4. Не пізніше ніж за три місяці до відкриття сесії він розсилає державам-членам проект порядку денного на умовах визначених внутрішнім регламентом, зазначених в параграфі 2, пункт "a".

Параграф 4. Генеральна асамблея є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо на ній представлена більшість держав-членів. Одна держава-член може бути представлена іншою державою-членом; проте одна держава не може представляти більше однієї іншої держави.

Параграф 5. Під час голосування на Генеральній асамблеї стосовно змін Додатків до Конвенції, держави-члени, які зробили заяву щодо відповідного Додатка згідно зі статтею 42, параграф 1, перше речення, не мають права голосу.

Параграф 6. Генеральна асамблея приймає свої рішення більшістю голосів держав-членів, що беруть участь у голосуванні, за винятком випадків, зазначених в параграфі 2, пункти "e", "g", "h", "i", "g", "u", а також у випадку застосування статті 34, параграф 6, коли вимагається більшість у дві третини. Однак у випадку, зазначеному в параграфі 2, пункт "g", більшість у дві третини необхідна лише тоді, коли йдеться про пропозиції щодо змін самої Конвенції, за винятком статей 9 і 27, параграфів 2 - 10, і Протоколу, про який йдеться у статті першій, параграф 4.

Параграф 7. За запрошенням Генерального секретаря і за погодженням з більшістю держав-членів у сесіях Генеральної асамблеї з правом дорадчого голосу можуть брати участь

a) держави, що не є членами Організації,

b) міжурядові організації і асоціації, компетентні у питаннях діяльності Організації або такі, що займаються включеними до порядку денного питаннями.

Стаття 15
Адміністративний комітет

Параграф 1. Адміністративний комітет складається з однієї третини держав-членів.

Параграф 2. Делегати Комітету й один заступник для кожного з них, а також головуюча держава-член призначаються на трирічний період. Склад Комітету на кожний термін визначається з врахуванням, зокрема, справедливого географічного розподілу. Заступник делегата Комітету, що став делегатом Комітету протягом терміну перебування на посаді, повинен призначатися делегатом Комітету на такий період.

Параграф 3. У разі вільної вакансії, тимчасового позбавлення права голосу будь-якого делегата або у разі відсутності делегата на двох послідовних сесіях Комітету, якщо він не представлений іншим делегатом згідно з параграфом 6, його заступник, призначений Генеральною асамблеєю, виконує його функції протягом решти терміну.

Параграф 4. За винятком наведеного в параграфі 3 випадку, жодна держава-член не може бути у складі Комітету протягом двох послідовних повних періодів.

Параграф 5. Комітет

a) встановлює свій внутрішній регламент;

b) укладає угоду про штаб-квартиру;

c) встановлює статус персоналу Організації;

d) з врахуванням компетентності кандидатів і справедливого географічного розподілу призначає керівний склад Організації;

e) встановлює регламент про фінанси і розрахунки організації;

f) затверджує робочу програму, бюджет, звіт про управління та рахунки Організації;

g) встановлює на основі затвердженого фінансового звіту остаточні внески держав-членів згідно зі статтею 26, належні за два минулі календарні роки, а також встановлює суму авансового внеску, який держави-члени мають сплатити згідно зі статтею 26, параграф 5 за поточний і наступний календарні роки;

h) визначає завдання Організації, що стосуються всіх держав-членів або лише деяких з них, а також витрати, що витікають для цих держав і пов'язані із цими завданнями (стаття 26, параграф 4);

i) встановлює суму особливих відшкодувань (стаття 26, параграф 11);

j) видає спеціальні директиви з перевірки рахунків (стаття 27, параграф 1);

k) затверджує адміністративні функції Організації (стаття 4, параграф 3) і встановлює особливі внески, належні з відповідної держави-члена;

l) надає державам-членам звіт про управління, фінансовий звіт, а також свої рішення і рекомендації;

m) складає звіт про управління, вносить пропозиції стосовно свого нового складу і повідомляє це державам-членам у зв'язку з Генеральною асамблеєю, яка повинна визначити його, не пізніше аніж за два місяці до відкриття засідання;

n) контролює управління Генерального секретаря;

o) слідкує за правильним застосуванням Генеральним секретарем Конвенції, а також виконанням Генеральним секретарем рішень, прийнятих іншими органами; для цього Комітет може вживати будь-яких заходів, необхідних для поліпшення застосування Конвенції і зазначених вище рішень;

p) висловлює обгрунтовані думки з питань, що можуть стосуватися діяльності Організації і які надані йому державою-членом або Генеральним секретарем;

g) вирішує спірні питання, що виникають між державою-членом і Генеральним секретарем стосовно його функції депозитарію (стаття 36 параграф 2);

r) приймає рішення про прохання щодо призупинення членства (стаття 40).

Параграф 6. Комітет є правомочним, якщо на ньому представлено дві третини його делегатів. Один делегат може бути представлений іншим делегатом; проте жоден делегат не може представляти більше одного іншого делегата.

Параграф 7. Комітет приймає свої рішення більшістю голосів, що беруть участь в голосуванні.

Параграф 8. Комітет проводить свої засідання в штаб-квартирі Організації, крім випадків, коли він приймає інше рішення.

Параграф 9. Голова Комітету

a) скликає Комітет не менше одного разу на рік, або на прохання чотирьох своїх членів, або Генерального секретаря,

b) направляє членам Комітету проект порядку денного,

c) розглядає, у визначених внутрішнім регламентом Комітету рамках і на умовах термінові питання, що виникли в період між сесіями,

d) підписує угоду про штаб-квартиру, передбачену в параграфі 5, пункт "b".

Параграф 10. У рамках своєї компетенції Комітет може доручити головуючому виконання деяких додаткових доручень.

Стаття 16
Комісії

Параграф 1. Комісії, зазначені в статті 13 параграф 1 пункти "c" - "g" і параграфі 2 складаються як правило з усіх держав-членів. Якщо Ревізійна комісія, Комісія експертів РІД або Комісія технічних експертів після проведення дискусії приймають рішення в рамках їхньої компетенції про зміну Додатків до Конвенції, то держави-члени, що зробили згідно зі статтею 42, параграф 1, перше речення, застереження стосовно відповідних Додатків, не можуть бути членами відповідної Комісії.

Параграф 2. Генеральний секретар скликає Комісії або за власною ініціативою, або за пропозицією п'яти держав-членів, або на прохання Адміністративного комітету. Генеральний секретар не пізніше, ніж за два місяці до відкриття сесії, направляє державам-членам проект порядку денного.

Параграф 3. Одна держава-член може бути представлена іншою державою-членом; однак жодна держава не може представляти більше двох інших держав.

Параграф 4. Кожна представлена держава-член має один голос. Пропозиція є прийнятою, якщо число голосів, поданих "за":

a) дорівнює принаймні одній третині держав-членів, представлених при голосуванні,

b) більше числа голосів, поданих "проти".

Параграф 5. За запрошенням Генерального секретаря й за погодженням з більшістю держав-членів в сесіях Комісій з правом дорадчого голосу можуть брати участь

a) держави, які не є членами Організації,

b) держави-члени, які не є учасниками відповідних Комісій,

c) міжнародні організації й асоціації, компетентні з питань діяльності Організації або такі, що займаються винесеними на порядок денний питаннями.

Параграф 6. Комісії вибирають для кожної сесії або на визначений строк головуючого і одного або двох заступників голови.

Параграф 7. Обговорення проводиться робочими мовами. Виступи під час зборів однією з робочих мов перекладаються по суті їхнього змісту іншими робочими мовами; пропозиції і рішення перекладаються дослівно.

Параграф 8. Протоколи містять короткий виклад дискусії. Тексти пропозицій та рішень протоколюються повністю. Стосовно рішень оригінальним є текст французькою мовою. Протоколи розповсюджуються серед усіх держав-членів.

Параграф 9. Для розгляду окремих питань Комісії можуть створювати робочі групи.

Параграф 10. Комісії встановлюють свій внутрішній регламент роботи.

Стаття 17
Ревізійна комісія

Параграф 1. Ревізійна комісія:

a) згідно зі статтею 33, параграф 4 приймає рішення за пропозиціями про зміну Конвенції;

b) згідно зі статтею 33, параграф 2 перевіряє заяви, що подаються на рішення Генеральної асамблеї.

Параграф 2. Ревізійна комісія є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо представлена більшість держав-членів.

Стаття 18
Комісія експертів РІД

Параграф 1. Комісія експертів РІД згідно зі статтею 33, параграф 5 приймає рішення за заявами про зміну Конвенції.

Параграф 2. Комісія експертів РІД є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо представлена одна третина держав-членів.

Стаття 19
Комісія з залізничного сприяння

Параграф 1. Комісія з залізничного сприяння:

a) висловлюється з усіх питань про полегшення перетину кордонів в міжнародному залізничному сполученні;

b) рекомендує стандарти, методи, процедури і практику для полегшення залізничного сполучення.

Параграф 2. Комісія з залізничного сприяння є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо представлена одна третина держав-членів.

Стаття 20
Комісія технічних експертів

Параграф 1. Комісія технічних експертів:

a) згідно зі статтею 5 Єдиних правил АПТУ приймає рішення по затвердженню технічного стандарту залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні;

b) згідно зі статтею 6 Єдиних правил АПТУ приймає рішення про прийняття єдиної технічної настанови, що стосується конструкції, експлуатації, технічного обслуговування або процедури стосовно залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні;

c) слідкує за застосуванням технічних стандартів і єдиних технічних настанов, що стосуються залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні, і розглядає питання їхнього розвитку з метою затвердження або прийняття їх згідно з процедурами, передбаченими статтями 5 і 6 Єдиних правил АПТУ;

d) згідно зі статтею 33, параграф 6 приймає рішення стосовно заяв про зміну Конвенції;

e) розглядає всі інші питання, які доручені їй згідно з Єдиними правилами АПТУ або Єдиними правилами АТМФ.

Параграф 2. Комісія технічних експертів є правомочною (стаття 13, параграф 3), якщо згідно зі статтею 16 параграфом 1 представлена половина держав-членів. Під час прийняття рішень стосовно Додатків до Єдиних правил АПТУ держави-члени, що подали заперечення проти відповідних положень згідно зі статтею 35, параграфом 4 Єдиних правил АПТУ або зробили заяви згідно зі статтею 9, параграфом 1, не мають права голосу.

Параграф 3. Комісія технічних експертів може або затверджувати технічні стандарти або приймати технічні настанови, або відмовитися їх затверджувати або приймати; але вона в жодному випадку не може їх змінювати.

Стаття 21
Генеральний секретар

Параграф 1. Генеральний секретар виконує функції секретаріату Організації.

Параграф 2. Генеральний секретар обирається Генеральною асамблеєю на трирічний строк, який може поновлюватись максимум двічі.

Параграф 3. Генеральний секретар, зокрема, повинен:

a) виконувати функції депозитарію (стаття 36);

b) представляти Організацію за її рамками;

c) повідомляти державам-членам рішення, прийняті Генеральною асамблеєю і Комісіями (стаття 34, параграф 1, стаття 35, параграф 1);

d) виконувати завдання, що доручають йому інші органи Організації;

e) готувати до обговорення заяви про зміну Конвенції, у випадку необхідності залучаючи експертів;

f) скликати Генеральну асамблею та інші Комісії (стаття 14, параграф 3, стаття 16, параграф 2);

g) своєчасно направляти державам-членам документи, необхідні для засідань різноманітних органів;

h) розробляти робочу програму, проект бюджету і звіт про управління Організації і представляти їх Адміністративному комітету для затвердження (стаття 25);

i) вести фінансові справи Організації в рамках затвердженого бюджету;

j) на прохання однієї із заінтересованих сторін пропонувати свої послуги для врегулювання суперечностей між ними з приводу тлумачення або застосування Конвенції;

k) на прохання всіх заінтересованих сторін робити висновки при суперечках з приводу тлумачення або застосування Конвенції;

l) виконувати доручені йому функції згідно з розділом V;

m) приймати повідомлення держав-членів, міжнародних організацій і асоціацій, вказаних в статті 16, параграф 5, а також задіяних у міжнародному залізничному сполученні підприємств (транспортних підприємств, керуючих інфраструктури і т. д.), і при необхідності доводити їх до відома інших держав-членів, міжнародних організацій, асоціацій і підприємств;

n) здійснювати керівництво персоналом Організації;

o) своєчасно інформувати держави-члени про вакансії в Організації;

p) вносити необхідні зміни в списки ліній, передбачені в статті 24, та публікувати їх.

Параграф 4. Із власної ініціативи Генеральний секретар може надавати пропозиції щодо внесення змін в Конвенцію.

Стаття 22
Персонал Організації

Права й обов'язки персоналу Організації визначені в статуті персоналу, який складається Адміністративним комітетом згідно зі статтею 15, параграф 5, пункт "c".

Стаття 23
Бюлетень

Параграф 1. Організація видає бюлетень, в якому містяться офіційна інформація, а також інформація необхідна для застосування Конвенції.

Параграф 2. Повідомлення, підготовлені Генеральним секретарем відповідно до Конвенції, можуть при необхідності бути опубліковані у бюлетені.

Стаття 24
Списки ліній

Параграф 1. Морські і внутрішні судноплавні лінії, зазначені в статті 1 Єдиних правил ЦІВ і Єдиних правил ЦІМ, на яких здійснюються перевезення за єдиним договором на залізничні перевезення додатково вказуються в двох переліках:

a) список морських і внутрішніх судноплавних ліній ЦІВ,

b) список морських і внутрішніх судноплавних ліній ЦІМ.

Параграф 2. Залізничні лінії держави-члена, що висловила застереження згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІВ або згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІМ, вказуються згідно з цим застереженням у двох списках:

a) перелік залізничних ліній ЦІВ,

b) перелік залізничних ліній ЦІМ.

Параграф 3. Держави-члени направляють Генеральному секретарю свої заяви стосовно включення або виключення ліній, передбачених в параграфах 1 і 2. Якщо морські і внутрішні судноплавні лінії, зазначені в параграфі 1, пов'язують держави-члени, вони вносяться лише за згодою цих держав; для виключення такої лінії зі списку досить заяви однієї з держав.

Параграф 4. Генеральний секретар повідомляє всім державам-членам про внесення або вилучення якої-небудь лінії.

Параграф 5. Перевезення вказаними в параграфі 1 морськими й внутрішніми судноплавними лініями і перевезення вказаними в параграфі 2 залізничними лініями підпадають під дію Конвенції після закінчення одного місяця з дня повідомлення Генеральним секретарем про внесення її до переліку. Така лінія припиняє підпадати під дією Конвенції після закінчення трьох місяців з дня повідомлення Генеральним секретарем про її вилучення зі списку, за винятком для вже розпочатих перевезень, які мають бути завершені.

Розділ IV
Фінанси

Стаття 25
Робоча програма. Бюджет. Фінансовий звіт.
Звіт про управління

Параграф 1. Робоча програма, бюджет і фінансовий звіт Організації складаються на два календарних роки.

Параграф 2. Організація готує звіт про управління не менше ніж один раз на два роки.

Параграф 3. Суму витрат Організації на кожний бюджетний період встановлює Адміністративний комітет за пропозицією Генерального секретаря.

Стаття 26
Фінансування витрат

Параграф 1. За умови дотримання параграфів 2 - 4 оплата витрат Організації, не покритих іншими доходами, покладається на держави-члени з розрахунку двох п'ятих згідно з класифікатором розподілу внесків системи ООН і трьох п'ятих пропорційно загальній довжині залізничної інфраструктури, а також морських і внутрішніх судноплавних ліній, внесених у перелік згідно зі статтею 24, параграфом 1. Проте для морських і внутрішніх судноплавних ліній при розрахунках враховується лише половина їхньої довжини.

Параграф 2. Якщо держава-член висловила застереження згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІВ або згідно зі статтею 1, параграфом 6 Єдиних правил ЦІМ, то формула внеску, зазначена в параграфі 1, застосовується таким чином:

a) замість загальної довжини залізничної інфраструктури на території держави-члена при розрахунках враховується лише довжина залізничних ліній, внесених в перелік згідно зі статтею 24, параграфом 2.

b) частина внеску згідно із системою ООН розраховується відповідно до довжини ліній, внесених в перелік згідно зі статтею 24, параграфами 1 і 2, стосовно загальної довжини залізничної інфраструктури на території цієї держави-члена і довжини ліній, внесених в перелік згідно зі статтею 24 параграфом 1; вона в жодному випадку не може бути нижчою за 0,01%.

Параграф 3. Кожна держава-член сплачує не менше 0,25% і не більше 15% внесків.

Параграф 4. Адміністративний комітет визначає, які завдання Організації:

a) стосуються в однаковій мірі всіх держав-членів і які витрати мають нести всі держави-члени згідно з розрахунком, наведеним у параграфі 1;

b) стосуються лише деяких держав-членів і які витрати повинні нести ці держави-члени згідно із цим самим розрахунком.

За аналогією застосовується параграф 3. Стаття 4, параграф 3 залишається незмінною.

Параграф 5. Внески держав-членів на покриття витрат Організації перераховуються у формі авансового платежу, що сплачується двома частинами до 31 жовтня кожного дворічного періоду, охопленого бюджетом. Авансовий платіж встановлюється на підставі внесків за два попередні роки.

Параграф 6. Надсилаючи державам-членам звіт про управління і фінансовий звіт, Генеральний секретар повідомляє кожному остаточну суму внеску за два минулих календарних роки, а також суму авансового платежу на два майбутніх календарних роки.

Параграф 7. Після 31 грудня року, якщо було направлено повідомлення Генерального секретаря згідно з параграфом 6, на заборговані за два минулих календарних роки суми нараховуються відсотки в розмірі п'яти відсотків річних. Якщо держава-член після цієї дати протягом двох років не сплатила свого внеску, то вона позбавляється права голосу до того часу, поки не буде врегульовано платежі. Після закінчення повторного дворічного строку Генеральна асамблея перевіряє, чи слід розглядати поведінку такої держави як мовчазну денонсацію Конвенції, при цьому вона за потреби встановлює дату набуття цією денонсацією чинності.

Параграф 8. У випадку денонсації Конвенції згідно з параграфом 7 або статтею 41, а також у випадку позбавлення права голосу згідно зі статтею 40, параграфом 4, пункт "b", внески, що мали бути сплачені, залишаються як заборгованість.

Параграф 9. Несплачені внески повинні бути покриті за рахунок ресурсів Організації.

Параграф 10. Держава, що денонсувала Конвенцію, може шляхом приєднання знову стати державою-членом за умови, що вона сплатить заборговані нею суми.

Параграф 11. Організація стягує відшкодування для покриття особливих витрат, що виникають в результаті діяльності, передбаченої в статті 21, параграф 3, пункти "o" - "g". У випадках, передбачених в статті 21, параграф 3, пункти "o" - "p", ця сума встановлюється Адміністративним комітетом за пропозицією Генерального секретаря; у випадку, передбаченому в статті 21, параграф 3, пункт "g", застосовується стаття 31 параграф 3.

Стаття 27
Ревізія рахунків

Параграф 1. Якщо Генеральна асамблея згідно зі статтею 14, параграф 2 пункт "k" не прийме інше рішення, ревізія рахунків проводиться державою, в якій розміщується штаб-квартира, згідно з положеннями цієї статті та за умови дотримання всіх спеціальних директив Адміністративного комітету, згідно з положеннями Фінансово-бухгалтерського регламенту Організації (стаття 15, параграф 5, пункт "e").

Параграф 2. Ревізор перевіряє рахунки Організації, зокрема всі кредитні фонди і спеціальні рахунки, якщо він вважає це необхідним для того, щоб пересвідчитись, що:

a) фінансові відомості відповідають бухгалтерському обліку Організації;

b) фінансові операції, відображені у відомостях, проводяться згідно з правилами й регламентами, статтями бюджету і рештою директив Організації;

c) цінні папери і грошові кошти, що зберігаються в банку або в касі, або перевіряються завдяки підтверджуючим документам, отриманим безпосередньо вкладниками, або фактично підраховуються;

d) відповідним чином проводяться внутрішні ревізії, зокрема внутрішню ревізію рахунків;

e) всі елементи активу і пасиву, а також всі надлишки і дефіцити враховуються згідно з процедурами, що він уважає задовільними.

Параграф 3. Лише ревізор є особою, правомочною повністю або частково визнати атестації та документи, що подаються Генеральним секретарем. Якщо ревізор вважає це доцільним, то він може розглянути і провести докладну ревізію будь-якого бухгалтерського документа, що стосується або фінансових операцій, або поставок матеріалу й обладнання.

Параграф 4. Ревізор має вільний доступ в будь-який час до всіх бухгалтерських книг, записів, документів та іншої інформації, що може йому знадобитися.

Параграф 5. Ревізор не правомочний відхиляти ту чи іншу статтю витрат, але він повинен відразу звернути увагу Генерального секретаря на будь-яку операцію, правильність або доцільність якої йому здається сумнівною, для того, щоб той вжив необхідних заходів.

Параграф 6. Ревізор подає та підписує атестацію про фінансові відомості, використовуючи такий текст: "Я розглянув фінансові відомості організації за бюджетний період, що закінчився 31 грудня... Розгляд включав загальний аналіз бухгалтерських методів і ревізію бухгалтерських та інших виправдувальних документів, які я знайшов необхідними в цьому випадку". В залежності від випадку, у цій атестації зазначається, що:

a) фінансові відомості задовільним чином відображують фінансову ситуацію до дати закінчення періоду, що розглядається, а також результати операцій, проведених протягом періоду, що закінчується до цієї дати;

b) фінансові відомості були складені згідно з вказаними бухгалтерськими принципами;

c) принципи фінансової діяльності відповідали процедурам, що застосовувались протягом попереднього бюджетного періоду;

d) фінансові операції проводились згідно з правилами й регламентами, бюджетними положеннями та іншими директивами Організації.

Параграф 7. У своєму звіті про фінансові операції ревізор зазначає:

a) характер і обсяг проведеної ревізії;

b) елементи, що стосуються повного характеру або точності рахунків, зокрема, у випадку необхідності:

1. інформацію, необхідну для тлумачення і правильної оцінки рахунків;

2. будь-яку суму, що повинна була бути стягнутою, але не була вказана в рахунку;

3. будь-яку суму, що є предметом зобов'язань по поточним або майбутнім витратам, що не була включена до рахунку або не врахована у фінансових відомостях;

4. витрати, по яких не були надані достатні підтверджуючі документи;

5. ведення в правильній і належній формі бухгалтерських книг; слід відмітити випадки, коли оформлення фінансових відомостей відхиляється від принципів всюди визнаного і постійно застосовуваного бухгалтерського обліку;

c) інші питання, на які необхідно звернути увагу Адміністративного комітету, наприклад:

1. випадки шахрайства або підозри шахрайства;

2. перевитрата або неправильне використання фондів або інших авуарів Організації (хоча рахунки по проведеній операції складені правильно);

3. витрати, що можуть пізніше привести до значних витрат Організації;

4. будь-який недолік загального або особливого характеру системи контролю доходів і витрат або майна і обладнання;

5. витрати, що не відповідають намірам Адміністративного комітету, враховуючи перерахунки, дозволені в рамках бюджету;

6. перевищення кредитів, враховуючи зміни, пов'язані з перерахунками, дозволеними в рамках бюджету;

7. витрати, що не відповідають встановленим правилам;

d) точність або неточність рахунків, що стосуються майна і обладнання, встановлена згідно з інвентаризацією та бухгалтерськими книгами.

Крім того, у звіті можуть вказуватись операції, що були проведені протягом попереднього бюджетного періоду і стосовно яких була отримана нова інформація, або операції, що повинні бути здійснені протягом майбутнього бюджетного періоду і стосовно яких є бажано попередньо інформувати Адміністративний комітет.

Параграф 8. Ревізор не повинен в жодному разі давати критичні зауваження в своєму звіті, не надавши попередньо можливості висловитись Генеральному секретарю.

Параграф 9. Ревізор повідомляє Адміністративному комітету і Генеральному секретарю висновки своєї ревізії. Крім того він може надати будь-який коментар, який він вважає за потрібний стосовно фінансового звіту Генерального секретаря.

Параграф 10. Якщо ревізор провів лише скорочену ревізію або не отримав достатніх підтверджень, він повинен зазначити це у своїй атестації та у своєму звіті, детально вказавши при цьому причини своїх зауважень, а також наслідки, що з цього витікають, які можуть вплинути на фінансову ситуацію і фінансово-бухгалтерські операції.

Розділ V
Арбітраж

Стаття 28
Судові процедури

Параграф 1. Суперечки між державами-членами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, а також спори між державами-членами і Організацією щодо тлумачення або застосування Протоколу про привілеї і імунітети можуть бути на прохання однієї зі сторін передані в арбітражний суд. Заінтересовані сторони визначають склад арбітражного суду і арбітражну процедуру самостійно.

Параграф 2. Решта суперечок щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції та інших конвенцій, розроблених Організацією згідно зі статтею 2, параграфом 2, можуть бути передані до арбітражного суду за згодою заінтересованих сторін, якщо такі спори не вирішені мировою угодою або не передані на вирішення звичайних судів. Стосовно складу арбітражного суду і арбітражної процедури діють статті 29 - 32.

Параграф 3. Кожна держава при поданні заяви про приєднання до Конвенції може залишати за собою право повністю або частково не застосовувати положення параграфів 1 і 2.

Параграф 4. Держава, що внесла застереження згідно з параграфом 3, може у будь-який час відмовитися від нього, повідомивши про це депозитарій. Відмова від застереження набуває чинності через місяць після дня повідомлення про це держав-учасників депозитарієм.

Стаття 29
Арбітражний суд. Судова канцелярія

Параграф 1. Сторони укладають арбітражний договір, який, зокрема, визначає:

a) предмет суперечки;

b) склад суду й строки, погоджені для призначення одного або кількох членів арбітражного суду;

c) погоджене місце засідання суду.

Арбітражний договір повинен бути доведений до відома Генерального секретаря, який виконує завдання судової канцелярії.

Стаття 30
Члени арбітражного суду

Параграф 1. Генеральний секретар складає список членів арбітражного суду і вносить в нього можливі зміни. Кожна держава-член може внести в список арбітражного суду двох своїх громадян.

Параграф 2. Згідно з арбітражним договором арбітражний суд складається з одного, трьох або п'яти членів. Члени арбітражного суду обираються з числа осіб, внесених у список, згаданий в параграфі 1. Якщо арбітражним договором передбачається п'ять членів, то кожна сторона може вибрати одного члена арбітражного суду окрім внесеного нею у цей список. Якщо арбітражним договором передбачено один член арбітражного суду, то він вибирається за взаємною згодою сторін. Якщо арбітражним договором передбачається три або п'ять членів арбітражного суду, то кожна сторона вибирає із списку відповідно одного або двох; за взаємною згодою вони визначають третього або п'ятого члена арбітражного суду, який є головою цього суду. Якщо сторони не можуть прийти до єдиної думки стосовно вибору єдиного члена арбітражного суду, або якщо вибрані сторонами члени арбітражного суду не можуть прийти до єдиної думки стосовно вибору третього або п'ятого члена, то його назначає Генеральний секретар.

Параграф 3. У випадку, коли сторони, що беруть участь в процесі, не мають одного й того самого громадянства, то перший, третій або п'ятий член арбітражного суду повинен мати інше громадянство, аніж сторони-учасники.

Параграф 4. Участь у суперечці третьої сторони не впливає на склад арбітражного суду.

Стаття 31
Судова процедура. Витрати

Параграф 1. Арбітражний суд визначає судову процедуру з врахуванням, зокрема, таких положень:

a) він проводить слідство і дає оцінку суперечному питанню на підставі тверджень сторін, не зв'язуючи себе при винесенні рішення з правових питань тлумаченням, наданим сторонами;

b) він не може присуджувати нічого більшого або іншого, аніж те, чого вимагає позивач, і не менше того, що відповідач визнав як провину;

c) арбітражне рішення, належним чином мотивоване, виноситься арбітражним судом і повідомляється сторонам Генеральним секретарем;

d) за винятком випадку, коли обов'язкові положення чи права тієї місцевості, де засідає арбітражний суд, не передбачають іншого і якщо сторони не домовилися про протилежне, арбітражне рішення є остаточним.

Параграф 2. Гонорари членів арбітражного суду встановлюються Генеральним секретарем.

Параграф 3. Рішення арбітражу встановлює витрати і видатки і визначає, в якій пропорції ці витрати і видатки, а також гонорари членів арбітражного суду повинні бути розподілені поміж сторонами.

Стаття 32
Давність. Виконання

Параграф 1. Строк давності має такий самий вплив на порушення арбітражної справи, який передбачений матеріальним правом, що застосовується для пред'явлення позову до звичайного суду.

Параграф 2. Рішення арбітражного суду підлягає виконанню в кожній державі-члені, як тільки в державі, в якій повинно бути здійснено виконання, виконані передбачені формальності. Перегляд справи по суті не допускається.

Розділ VI
Зміна Конвенції

Стаття 33
Компетентність

Параграф 1. Генеральний секретар негайно доводить до відома держав-членів пропозиції по зміні Конвенції, направлені йому державами-членами або розроблені ним самим.

Параграф 2. Генеральна асамблея приймає рішення по пропозиціях, які спрямовані на зміну Конвенції, за винятком випадків параграфів 4 - 6, де передбачена інша компетентність.

Параграф 3. Якщо Генеральній асамблеї надається пропозиція щодо змін, то більшістю, передбаченою в статті 14, параграф 6, вона може вирішити, що така пропозиція знаходиться в безпосередньому взаємозв'язку з одним або кількома положеннями Додатків до Конвенції. У такому випадку, а також у випадках, вказаних в параграфах 4 - 6, друге речення, Генеральна асамблея також є компетентною щодо прийняття рішення про зміни цього положення або цих положень Додатків.

Параграф 4. За умови дотримання рішень Генеральної асамблеї, прийнятих згідно з першою фразою параграфа 3, Ревізійна комісія приймає рішення за пропозиціями, направленими на зміну:

a) статей 9 і 27, параграфів 2 - 10;

b) Єдиних правил ЦІВ, за винятком статей: першої, 2, 5, 6, 16, 26 - 39, 41 - 53 і 56 - 60;

c) Єдиних правил ЦІМ за винятком статей: першої, 5, 6, параграфів 1 і 2, статей 8, 12, 13, параграфа 2, статей 14, 15, параграфа 2, статті 19, параграфа 6, а також статей 23 - 27, 30 - 33, 36 - 41 і 44 - 48.

d) Єдиних правил ЦУВ, за винятком статей: першої, 4, 5, і 7 - 12;

e) Єдиних правил ЦУІ, за винятком статей: першої, 2, 4, 8 - 15, 17 - 19, 21, 23 - 25;

f) Єдиних правил АПТУ, за винятком статей: першої, 3, 9 - 11, а також Додатків до цих Єдиних правил;

g) Єдиних правил АТМФ, за винятком статей: першої, 3 і 9. Якщо пропозиції щодо змін подано до Ревізійної комісії згідно з пунктами "a" - "g", то одна третина представлених на Комісії держав може вимагати, щоб ці пропозиції були передані на розгляд Генеральної асамблеї.

Параграф 5. Комісія експертів РІД приймає рішення за пропозиціями, направленими на зміну Регламенту про міжнародні залізничні перевезення небезпечних вантажів (РІД). Якщо такі пропозиції надані Комісії експертів РІД, то одна третина представлених на Комісії держав може вимагати, щоб ці пропозиції були передані на розгляд Генеральної асамблеї.

Параграф 6. Комісія технічних експертів приймає рішення за пропозиціями, направленими на зміну положень АПТУ. Якщо такі пропозиції представлені Комісії технічних експертів, то одна третина представлених на Комісії держав може вимагати, щоб ці пропозиції були передані на розгляд Генеральної асамблеї.

Стаття 34
Рішення Генеральної асамблеї

Параграф 1. Зміни Конвенції, прийняті Генеральною асамблеєю, доводяться Генеральним секретарем до відома держав-членів.

Параграф 2. Зміни Конвенції, прийняті Генеральною асамблеєю, набувають чинності через дванадцять місяців після ухвалення їх двома третинами держав-членів для всіх держав-членів, за винятком тих, що до набуття ними чинності зробили заяву, згідно з якою вони не схвалюють ці зміни.

Параграф 3. Зміни Додатків до Конвенції, прийняті Генеральною асамблеєю, набувають чинності через дванадцять місяців після ухвалення їх половиною держав-членів, що не зробили заяви згідно зі статтею 42 параграф 1, перша фраза, для всіх держав-членів, за винятком тих, що до набуття ними чинності зробили заяву, згідно з якою вони не схвалюють ці зміни, і такими, що зробили заяву згідно зі статтею 42, параграф 1, перша фраза.

Параграф 4. Держави-члени направляють Генеральному секретарю свої нотифікації стосовно схвалення змін Конвенції, прийнятих Генеральною асамблеєю, а також свої заяви, згідно з якими вони не схвалюють ці зміни. Генеральний секретар інформує про це решту держав-членів.

Параграф 5. Строк, зазначений в параграфах 2 і 3, починається з дня повідомлення Генеральним секретарем про те, що умови набуття чинності були дотримані.

Параграф 6. В момент затвердження змін Генеральна асамблея може визначити, що ця зміна має таке значення, що будь-яка держава-член, що не зробила застереження, зазначені в параграфі 2 або в параграфі 3, або не схвалила зміну у 18-місячний строк з моменту набуття ним чинності, позбавляються після закінчення цього строку права бути державою-членом Організації.

Параграф 7. Якщо рішення Генеральної асамблеї стосуються Додатків до Конвенції, то повне застосування відповідного Додатка призупиняється з моменту набрання чинності рішень щодо держав-членів або поміж ними, які згідно з параграфом 3 надали у встановлені строки застереження проти рішень. Генеральний секретар повідомляє державам-членам про це призупинення; воно припиняється після закінчення одного місяця з моменту повідомлення Генеральним секретарем державам-членам про зняття застереження проти рішення.

Стаття 35
Рішення Комісій

Параграф 1. Про зміни, внесені до Конвенції, що прийняті Комісіями, Генеральний секретар повідомляє держави-члени.

Параграф 2. Для всіх держав-членів зміни власне Конвенції, прийняті Ревізійною комісією, набувають сили в перший день дванадцятого місяця, починаючи з місяця повідомлення Генеральним секретарем держав-членів про ці зміни. Держави-члени можуть надавати заперечення протягом чотирьох місяців з дня повідомлення. У випадку заперечення однієї чверті держав-членів зміна не набуває чинності. Якщо держава-член протягом чотирьох місяців висловилась проти рішення Ревізійної комісії і повідомляє про денонсацію Конвенції, то денонсація починає діяти з моменту, передбаченого для набрання чинності цим рішенням.

Параграф 3. Для всіх держав-членів зміни Додатків до Конвенції, прийняті Ревізійною комісією, набувають чинності в перший день дванадцятого місяця, з моменту повідомлення Генеральним секретарем держав-членів про ці зміни. Для всіх держав-членів зміни, прийняті Комісією експертів РІД або Комісією технічних експертів, набувають сили в перший день шостого місяця, з моменту повідомлення Генеральним секретарем держав-членів про ці зміни.

Параграф 4. Держави-члени можуть надавати заперечення в чотиримісячний строк з моменту повідомлення, вказаного в параграфі 3. У випадку заперечення однієї чверті держав-членів зміна не набуває чинності. В державах-членах, що подали заперечення проти рішення в установлений строк, застосування повністю відповідного Додатка призупиняється в сполученні з державами-членами або поміж ними з моменту набрання чинності цими рішеннями. Однак, у випадку заперечення проти затвердження будь-якої технічної настанови дія призупиняється лише щодо цього технічного стандарту або цієї єдиної технічної настанови в сполученні з державами-членами або поміж ними з моменту набрання ними чинності; це стосується й часткового заперечення.

Параграф 5. Генеральний секретар повідомляє державам-членам про призупинення, зазначені в параграфі 4; вони припиняються через місяць з моменту повідомлення Генеральним секретарем державам-членам про зняття такого заперечення.

Параграф 6. Для визначення кількості заперечень, передбачених в параграфах 2 і 4, до уваги не приймаються держави-члени, які:

a) не мають права голосу (стаття 14, параграф 5, стаття 26, параграф 7 або стаття 40, параграф 4);

b) не є членами відповідної комісії (стаття 16, параграф 1, друге речення);

c) зробили заяву згідно зі статтею 9, параграф 1, Єдиних правил АПТУ.

Розділ VII
Заключні положення

Стаття 36
Депозитарій

Параграф 1. Генеральний секретар є депозитарієм цієї Конвенції. Його функції як депозитарію зазначені в частині VII Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.

Параграф 2. При виникненні розбіжностей між державою-членом і депозитарієм стосовно виконання його функцій, депозитарій або заінтересована держава повинна звернути увагу на це питання інших держав-членів або у випадку необхідності передати його до Адміністративного комітету для вирішення.

Стаття 37
Приєднання до Конвенції

Параграф 1. Приєднання до Конвенції відкрито для кожної держави, на території якої експлуатується залізнична інфраструктура.

Параграф 2. Держава, що бажає приєднатися до Конвенції, направляє заяву депозитарію. Депозитарій повідомляє про заяву державам-членам.

Параграф 3. Заява вважається прийнятою у випадку, коли не менше п'яти держав-членів не заявили заперечень депозитарію протягом трьох місяців з моменту повідомлення, вказаного в параграфі 2. Депозитарій повідомляє про це державі-заявнику, а також державам-членам. Приєднання набуває чинності в перший день третього місяця, наступного за цим повідомленням.

Параграф 4. У випадку, коли не менше п'яти держав-членів подали заперечення у строк, зазначений в параграфі 3, заява про приєднання направляється Генеральній асамблеї для прийняття рішення.

Параграф 5. За умови дотримання статті 42, будь-яке приєднання до Конвенції може стосуватися лише Конвенції в тій редакції, що є чинною на момент приєднання.

Стаття 38
Приєднання регіональних організацій
з економічної інтеграції

Параграф 1. Приєднання до Конвенції відкрито для регіональних організацій з економічної інтеграції, що мають законодавчу компетенцію, обов'язкову для їхніх учасників в галузях, що охоплюються цією Конвенцією, і учасниками яких є одна або кілька держав-членів.

Умови такого приєднання регулюються угодою, що укладається між Організацією і регіональною організацією.

Параграф 2. Регіональна організація може користуватися правами, що належать її членам згідно з Конвенцією, якщо вони охоплюють галузі, що належать до компетенції регіональних організацій. Це також стосується зобов'язань, що покладаються на держави-члени згідно з Конвенцією, за винятком фінансових зобов'язань, зазначених в статті 26.

Параграф 3. Для здійснення права голосу і права подання заперечень, передбачених статтею 35, параграфами 2 і 4, регіональна організація володіє такою кількістю голосів, що дорівнює кількості її членів, які є також державами-членами Організації. Ці останні можуть передавати свої права, зокрема, право голосу, лише тією мірою, якою це допускається в параграфі 2. Регіональна організація не володіє правом голосу стосовно Розділу IV.

Параграф 4. Для процедури припинення членства застосовується стаття 41.

Стаття 39
Асоційовані члени

Параграф 1. Будь-яка держава, на території якої експлуатується залізнична інфраструктура, може стати асоційованим членом Організації. За аналогією застосовується стаття 37, параграфи 2 - 5.

Параграф 2. Асоційований член може брати участь в роботі органів, зазначених в статті 13, параграфі 1, пункти "a" і "a" - "f", лише з дорадчим голосом. Асоційований член не може бути призначений членом Адміністративного комітету. Він бере участь у витратах Організації в розмірі 0,25% внеску (стаття 26, параграф 3).

Параграф 3. Для процедури припинення членства застосовується стаття 41.

Стаття 40
Призупинення членства

Параграф 1. Держава-член може звернутися з проханням, не денонсуючи Конвенції, про призупинення свого членства в Організації, якщо з причин, що не стосуються цієї держави-члена, на її території більше не здійснюється жодного міжнародного залізничного перевезення.

Параграф 2. Рішення стосовно прохання про призупинення дії членства приймає Адміністративний комітет. Прохання має бути представлене не пізніше трьох місяців до початку сесії Комітету.

Параграф 3. Призупинення дії членства набирає чинності в перший день місяця, наступного за повідомленням Генерального секретаря державам-членам про рішення Адміністративного комітету. Призупинення членства закінчується з моменту повідомлення державою-членом про поновлення на її території міжнародних залізничних перевезень. Генеральний секретар негайно повідомляє про це решту держав-членів.

Параграф 4. Призупинення дії членства викликає:

a) звільнення держави-члена від зобов'язань сплачувати внески для фінансування витрат Організації;

b) тимчасове позбавлення права голосу в органах Організації;

c) тимчасове позбавлення права надання заперечень згідно зі статтею 4, параграфами 2 і 3 і статтею 35, параграфами 2 і 4.

Стаття 41
Денонсація Конвенції

Параграф 1. Денонсація Конвенції може бути здійснена в будь-який момент.

Параграф 2. Якщо держава-член бажає денонсувати Конвенцію, то вона повідомляє про це депозитарій. Денонсація Конвенції набуває чинності 31 грудня наступного року.

Стаття 42
Заяви і застереження до Конвенції

Параграф 1. Кожна з держав-членів може заявити в будь-який момент, що вона не буде застосовувати повністю деякі Додатки до Конвенції. Застереження і заяви про незастосування окремих положень самої Конвенції або її Додатків допускаються лише у тому випадку, коли такі застереження і заяви явним чином передбачені самими положеннями.

Параграф 2. Застереження і заяви направляються депозитарію. Вони починають діяти з моменту набрання чинності Конвенцією для відповідної держави. Будь-яка надана заява набуває чинності з 31 грудня року, наступного за роком подання такої заяви. Депозитарій інформує про це держави-члени.

Стаття 43
Розпуск Організації

Параграф 1. Генеральна асамблея може прийняти рішення про розпуск Організації і про можливу передачу її функцій іншій міжурядовій організації, встановлюючи у випадку необхідності з цією організацією умови такої передачі.

Параграф 2. У випадку розпуску Організації її майно і грошові кошти розподіляються між державами-членами, що є безперервними членами Організації протягом повних п'яти календарних років, що передують року прийняття рішення згідно з параграфом 1. Цей розподіл здійснюється пропорційно середньому відсотковому коефіцієнту їхніх унесків у витрати Організації протягом п'яти попередніх років.

Стаття 44
Тимчасове положення

У випадках, передбачених в статті 34, параграф 7, в статті 35, Параграф 4, в статті 41, параграф 1 і в статті 42, право, яке є дійсним на момент укладення договорів, що підпадають під дію Єдиних правил ЦІВ, Єдиних правил ЦІМ, Єдиних правил ЦУВ або Єдиних правил ЦУІ, і далі застосовується до існуючих договорів.

Стаття 45
Тексти Конвенції

Параграф 1. Конвенція складена французькою, німецькою і англійською мовами. У випадку розбіжностей автентичним є текст французькою мовою.

Параграф 2. На запит заінтересованої держави-члена Організація публікує офіційні переклади Конвенції іншими мовами у випадку, коли одна із цих мов є офіційною мовою принаймні у двох державах-членах. Ці переклади здійснюються при співробітництві з компетентними службами заінтересованих держав-членів.

Протокол
про привілеї та імунітети
Міжурядової організації міжнародних
залізничних перевезень (ОТІФ)

Стаття 1
Імунітет від будь-якої судового втручання,
судових рішень і накладення арешту

Параграф 1. В рамках своєї офіційної діяльності Організація користується імунітетом від будь-якої форми судового втручання і судових рішень, за винятком тих рішень, коли:

a) Організація явно відмовляється від такого імунітету в будь-якому окремому випадку;

b) у разі пред'явлення третіми особами громадянського позову;

c) в разі зустрічного позову, що прямо пов'язаний з судочинством, ініційованим Організацією;

d) у разі накладення арешту згідно з вироком суду на утримання заробітної плати і винагород, які Організація сплачує членові свого персоналу.

Параграф 2. Власність та інші майнові цінності Організації, незалежно від місця їхнього знаходження, підлягають імунітету стосовно будь-якої форми реквізиції, конфіскації, секвестру, або будь-яких інших форм захоплення або накладення арешту, крім випадків, коли це необхідно як тимчасовий захід для запобігання нещасним випадкам, які зачіпають транспортні засоби, що належать Організації або експлуатуються нею, або для розслідувань у зв'язку з такими нещасними випадками.

Стаття 2
Захист від експропріації

Якщо в суспільно корисних цілях є необхідною експропріація, повинні бути вжиті всі заходи для того, щоб ця експропріація не стала перешкодою виконанню діяльності Організацією. При цьому необхідно завчасно, швидко і відповідним чином виплатити відшкодування.

Стаття 3
Звільнення від податків

Параграф 1. Кожна держава-член звільнює від прямих податків Організацію, її майно і доходи при виконанні нею офіційної діяльності. Якщо Організація на значну суму проводить закупівлю або використовує послуги, конче необхідні для виконання своєї офіційної діяльності, і вартість цих закупівель або послуг включає тарифи та збори, то держава-член вживає кожного разу, коли це можливо, необхідних заходів для звільнення від сплати податків і зборів подібного роду або для відшкодування їхньої суми.

Параграф 2. Жодного звільнення не надається стосовно податків і тарифів, які являють собою лише просте відшкодування наданих послуг.

Параграф 3. Майно, набуте згідно з параграфом 1, може бути продане або віддане в користування лише за умов, що встановлені державою-членом, яка надає звільнення від податків.

Стаття 4
Звільнення від зборів і мита

Параграф 1. Продукція, що імпортується або експортується Організацією і конче необхідна для виконання її офіційної діяльності, звільняється від всіх зборів і мита, що стягуються при імпорті і експорті.

Параграф 2. В рамках цієї статті не надається жодного звільнення, якщо закупівлі і ввезення майна або надання послуг відбуваються для особистих потреб персоналу Організації.

Параграф 3. До майна, що ввозиться згідно з параграфом 1, за аналогією застосовується стаття 3, параграф 3.

Стаття 5
Офіційна діяльність

Офіційною діяльністю Організації, зазначеною в цьому Протоколі, є діяльність, що відповідає цілям, визначеним в статті 2 Конвенції.

Стаття 6
Грошові операції

Організація може отримувати і мати у своєму розпорядженні будь-які фонди, валюту, готівкові гроші або цінні папери та нерухоме майно. Вона може ними розпоряджатися для будь-якого використання, передбаченого Конвенцією, і мати рахунки в будь-якій валюті тією мірою, якою це необхідно для виконання покладених на неї зобов'язань.

Стаття 7
Засоби зв'язку

Для зв'язку і пересилання всіх своїх документів Організації надаються умови, що є не менш сприятливими, аніж ті, що надаються кожною державою-членом іншим подібним міжнародним організаціям.

Стаття 8
Привілеї і імунітети представників держав

Представники держав-членів при виконанні своїх функцій і на час службових відряджень користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-члена:

a) імунітетом від підсудності, навіть після закінчення виконання обов'язків, за дії, зокрема усні та письмові заяви, здійснені при виконанні обов'язків; проте, цей імунітет не застосовується в разі заподіяння шкоди внаслідок нещасного випадку, який спричинений автомобілем чи іншим транспортним засобом, що належить представникові держави або ним керованим, або в разі порушення правил руху, яке стосується таких транспортних засобів;

b) імунітетом від арешту і слідчого ув'язнення за винятком затримання при скоєнні злочину;

c) імунітетом від арешту особистого багажу за винятком затримання при скоєнні злочину;

d) недоторканністю всіх їхніх службових паперів та документів;

e) звільнення їх самих та їхнього подружжя від усіх обмежень на в'їзд та звільнення від усіх формальностей реєстрації іноземців;

f) такими самими пільгами стосовно валютних правил, які встановлені для представників іноземних урядів при виконанні ними тимчасових офіційних місій.

Стаття 9
Привілеї і імунітети членів персоналу Організації

Члени персоналу Організації при виконанні своїх функцій і на час службових відряджень користуються такими привілеями та імунітетами на території кожної держави-члена:

b) недоторканність всіх їхніх офіційних посвідчень і документів;

c) ті самі винятки з положень, що обмежують імміграцію і регулюють реєстрацію іноземців, що й винятки, які надаються членам персоналу міжнародних організацій; члени їхніх сімей, що проживають з ними, користуються тими самими умовами;

d) звільнення від національного прибуткового податку, за умови введення на користь Організації внутрішнього оподаткування на зарплату, надбавки і інші допомоги, що виплачуються Організацією; проте держави-члени мають можливість враховувати ці зарплати, надбавки і допомоги для розрахунку суми податку, що утримується з доходів, отриманих з інших джерел; держави-члени не зобов'язані застосовувати це фіскальне звільнення до допомоги, пенсій і регулярних довічних виплат, що перераховуються Організацією колишнім членам свого персоналу або особам, що мають на це право;

e) стосовно умов грошових обмінних операцій, то це ті самі привілеї, які звичайно надаються членам персоналу міжнародних організацій;

f) під час міжнародної кризи користуються, разом з членами їхніх сімей, що знаходяться на їхньому утриманні, такими самими пільгами по репатріації, якими користуються члени персоналу міжнародних організацій.

Стаття 10
Привілеї і імунітети експертів

Експерти, що залучаються Організацією, для виконання функцій в Організації або під час відряджень, здійснюваних для неї, зокрема переїзди при виконанні цих функцій або під час цих відряджень, користуються такими привілеями і імунітетами у тій мірі, в котрій це їм необхідно для виконання їхніх функцій:

b) недоторканність всіх їхніх офіційних посвідчень і документів;

c) пільги при обміні, необхідні для переводу їхньої зарплати;

d) ті самі пільги стосовно їхнього особистого багажу, що й пільги, котрі надаються представникам іноземних держав, що знаходяться у тимчасовому офіційному відрядженні.

Стаття 11
Мета наданих привілеїв і імунітетів

Параграф 1. Привілеї і імунітети, передбачені цим Протоколом, встановлюються з єдиною метою забезпечити в будь-яких умовах вільне функціонування Організації і повну незалежність осіб, яким вони надаються. Компетентні органи припиняють дію будь-якого імунітету у всіх випадках, коли його збереження може перешкоджати правосуддю і коли він може бути припинений без завдання збитків досягненню мети, для якої він був наданий.

Параграф 2. Згідно з тлумаченням параграфа 1 компетентними органами є:

a) держави-члени стосовно своїх представників;

b) Адміністративний комітет стосовно Генерального секретаря;

c) Генеральний секретар стосовно решти службовців Організації і експертів, залучених Організацією.

Стаття 12
Недопущення зловживань

Параграф 1. Жодне з положень цього Протоколу не може поставити під сумнів право, яким володіє держава-член щодо вжиття будь-яких заходів в інтересах збереження своєї суспільної безпеки.

Параграф 2. Організація постійно співпрацює з усіма компетентними органами держав-членів для забезпечення нормального управління питаннями правосуддя, дотримання законів і настанов відповідних держав-членів, а також для запобігання будь-якому зловживанню, до якого можуть привести привілеї і імунітети, передбачені цим Протоколом.

Стаття 13
Поводження з власними громадянами

Жодна держава-член не зобов'язана надавати привілеї і імунітети, зазначені в:

a) статті 8, за винятком пункту "d";

b) статті 9, за винятком пунктів "a", "b" та "d";

c) статті 10, за винятком пунктів "a" та "b", своїм власним громадянам або особам, що постійно проживають у цій державі.

Стаття 14
Додаткові угоди

Організація може укладати з однією або кількома державами-членами додаткові угоди для застосування цього Протоколу стосовно цієї держави-члена або цих держав-членів, а також інші угоди з метою забезпечення нормального функціонування Організації.

Єдині правила
до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів
(ЦІВ - Додаток A до Конвенції)

Розділ I
Загальні положення

Стаття 1
Сфера застосування

Параграф 1. Ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору залізничного перевезення пасажирів за плату або безоплатно, якщо місце відправки і призначення розміщені в двох різних державах-членах. Застосування не залежить від місця проживання або місця роботи і національності сторін, що укладають договір.

Параграф 2. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, окрім міжнародного залізничного перевезення, ще й автомобільні перевезення або перевезення внутрішніми судноплавними лініями всередині держави-члена, то застосовуються ці Єдині правила.

Параграф 3. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, окрім залізничного перевезення, міжнародне морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією, то ці Єдині правила застосовуються, якщо морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією здійснюється лініями, внесеними в перелік ліній, передбачений в статті 24, параграф 1 Конвенції.

Параграф 4. В частині відповідальності перевізника у випадках загибелі і поранення пасажирів ці Єдині правила застосовуються також стосовно осіб, які супроводжують партію вантажу, що перевозиться згідно з Єдиними правилами ЦІМ.

Параграф 5. Ці правила не розповсюджуються на перевезення між станціями сусідніх держав, якщо інфраструктура цих станцій керується одним або кількома підприємствами, що управляють інфраструктурою, що належать до однієї й тієї самої держави.

Параграф 6. Кожна держава, що підписала іншу подібну до цих Єдиних правил конвенцію про прямі міжнародні залізничні перевезення пасажирів, може при направленні заяви про приєднання до Конвенції заявити про те, що вона буде застосовувати ці Єдині правила до перевезень, що здійснюються лише на певній частині залізничної інфраструктури на її території. Ця частина залізничної інфраструктури має бути точно визначеною і пов'язаною з залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава робить зазначену вище заяву, тоді Єдині правила застосовуються лише за умови:

a) що місце відправлення і призначення, а також маршрут, передбачені в договорі перевезення, включені до встановленої інфраструктури або

b) що встановлена інфраструктура пов'язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного сполучення.

Параграф 7. Держава, яка зробила застереження відповідно до параграфа 6, може в будь-який час відмовитись від нього, повідомивши про це депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм. Заява припиняє діяти, якщо конвенція, зазначена в параграфі 6, перше речення, припиняє свою дію для цієї держави.

Стаття 2
Заява стосовно відповідальності у випадку
загибелі і поранення пасажирів

Параграф 1. Будь-яка держава може у будь-який момент заявити про незастосування до пасажирів, що стали жертвами нещасного випадку на її території, всієї сукупності положень про відповідальність перевізника у випадку загибелі і поранення пасажирів, якщо вони є громадянами цієї держави або місцем їхнього постійного проживання є ця держава.

Параграф 2. Держава, що зробила заяву згідно з параграфом 1, може у будь-який час відмовитись від неї, повідомивши про це депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм.

Стаття 3
Визначення

Параграф 1. Згідно з текстом цих Єдиних правил вислів:

a) "перевізник" означає перевізника, з яким пасажир укладає договір перевезення згідно із цими Єдиними правилами, або наступного перевізника, що несе відповідальність на підставі цього договору;

b) "фактичний перевізник" означає перевізника, який не уклав договору перевезення з пасажиром, але якому перевізник, зазначений в пункті "а", довірив повністю або частково здійснити залізничне перевезення;

c) "загальні умови перевезення" означають умови перевізника у формі загальних умов або законно чинних тарифів у кожній з держав-членів, які у зв'язку з укладенням договору перевезення стали його невід'ємною частиною;

d) "транспортний засіб" означає транспортний засіб або причеп, що використовується для перевезення пасажирів.

Стаття 4
Відступи

Параграф 1. Держави-члени можуть укладати угоди, що передбачають відступи від цих Єдиних правил для перевезень, що здійснюються виключно поміж двома станціями, розміщеними по один і інший бік кордону, якщо між ними і кордоном немає іншої станції.

Параграф 2. Стосовно перевезень, що здійснюються двома державами-членами і проходять транзитом через державу, що не є учасником, заінтересовані держави-члени можуть укладати угоди, що відхиляються від цих Єдиних правил.

Параграф 3. За умови дотримання інших положень міжнародного цивільного права дві або кілька держав-членів можуть встановлювати поміж собою умови перевезення пасажирів, багажу, тварин і транспортних засобів в сполученні між цими державами.

Параграф 4. Про угоди, зазначені в параграфах 1 - 3, а також про набрання ними чинності повідомляється Міжурядовій організації міжнародних залізничних перевезень. Генеральний секретар Організації інформує про це держави-члени й заінтересовані підприємства.

Стаття 5
Право імперативного характеру

Крім випадків, коли Єдині правила це ясно дозволяють, будь-яка умова договору, що безпосередньо або непрямо відхиляється від цих Єдиних правил, є недійсною і позбавленою будь-якої законної чинності. Недійсність таких умов не тягне за собою недійсності інших положень договору перевезення. Незважаючи на це перевізник може розширити свою відповідальність і обов'язки згідно з цими Єдиними правилами.

Розділ II
Закінчення і виконання договору перевезення

Стаття 6
Договір перевезення

Параграф 1. Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевозити пасажира, а також за потреби багаж і транспортні засоби до місця призначення та видати багаж і транспортні засоби у місці призначення.

Параграф 2. Договір перевезення повинен бути підтверджений одним або кількома проїзними документами, що надаються пасажиру. Проте, не порушуючи статті 9, відсутність, неправильність або втрата проїзного документа не впливає ні на існування, ні на дійсність договору, що залишається під дією цих Єдиних правил.

Параграф 3. Проїзний документ має силу і свідчить про укладення і зміст договору перевезення доки не буде доведено протилежне.

Стаття 7
Проїзний документ

Параграф 1. Загальні умови перевезення визначають форму і зміст проїзних документів, а також мову і шрифт, що повинні використовуватися при друку та заповненні їх.

Параграф 2. В проїзному документі повинні бути вказані як мінімум:

a) перевізник або перевізники;

b) помітка про те, що перевезення навіть за протилежної домовленості здійснюється згідно із цими Єдиними правилами; на це вказує скорочення CIV (ЦІВ);

c) будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення, та які дозволять пасажирові використовувати права, що витікають з цього договору.

Параграф 3. При отриманні проїзного документа пасажир повинен перевірити, чи складено його відповідно до його відомостей.

Параграф 4. Проїзний документ може бути передано іншій особі лише у випадку, коли він не є іменним, та якщо поїздка ще не розпочалася.

Параграф 5. Проїзний документ може складатися у формі електронної реєстрації даних, які можна перетворити в читабельні письмові знаки. Способи, що застосовуються для реєстрації і обробки даних, повинні бути еквівалентні з функціонального погляду, зокрема стосовно доказової сили представленого цими даними проїзного документа.

Стаття 8
Оплата і відшкодування вартості перевезення

Параграф 1. За винятком протилежної угоди між пасажиром і перевізником, вартість перевезення сплачується завчасно.

Параграф 2. Загальні умови перевезення визначають, на яких умовах здійснюється відшкодування вартості перевезення.

Стаття 9
Право на проїзд. Відмова в перевезенні

Параграф 1. Пасажир повинен з моменту початку поїздки мати дійсний проїзний документ і пред'являти його при перевірці проїзних документів. Загальні умови перевезення можуть передбачати таке:

a) пасажир, котрий не може пред'явити дійсного проїзного документу, повинен сплатити крім вартості проїзду, доплату (штраф);

b) пасажирові, який відмовляється від негайної сплати вартості проїзду та доплати, може бути відмовлено у продовженні поїздки;

c) чи відшкодовується доплата і на яких умовах.

Параграф 2. Загальні умови перевезення можуть передбачати, що в перевезенні відмовлено або може бути відмовлено під час слідування пасажирам, які:

a) становлять небезпеку для порядку і нормального функціонування або для безпеки пасажирів;

b) неприпустимо турбують інших пасажирів, такі особи не мають права на відшкодування плати за проїзд та плати за перевезення багажу.

Стаття 10
Виконання адміністративних формальностей

Пасажир повинен виконувати формальності, яких вимагає митниця або інші адміністративні власті.

Стаття 11
Відміна і запізнення потяга. Невдала пересадка

Перевізник за потреби зобов'язаний вказати на квитку, що потяг було відмінено або пересадка не відбулася.

Розділ III
Перевезення ручної поклажі, тварин, багажу
і транспортних засобів

Глава I
Загальні положення

Стаття 12
Предмети і тварини, що допускаються до перевезення

Параграф 1. Згідно із загальними умовами перевезень пасажир має право провозити при собі предмети, що легко переносяться (ручна поклажа), а також живих тварин. Окрім того, пасажир може провозити з собою громіздкі предмети згідно з особливими положеннями, які містяться в Загальних умовах перевезень. До перевезення не допускаються предмети або тварини, що можуть заважати або турбувати пасажирів або заподіяти їм шкоду.

Параграф 2. Згідно із загальними умовами перевезень пасажир має право здати в багаж предмети і тварин.

Параграф 3. Перевізник може допустити перевезення автомобілів при перевезенні пасажира згідно з особливими умовами, які містяться в Загальних умовах перевезення.

Параграф 4. Перевезення небезпечних вантажів як ручної поклажі, багажу, а також в/або на автомобілях, які згідно із цим розділом перевозяться залізницею, повинне відповідати регламенту про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (РІД).

Стаття 13
Перевірка

Параграф 1. У випадку серйозного припущення про невиконання умов перевезення, перевізник має право перевірити, чи відповідають предмети (ручна поклажа, багаж, автомашини, зокрема завантаження їх) і тварини умовам перевезення, якщо це не забороняється законами і настановами держави, в якій повинна відбутися перевірка. Пасажир повинен бути запрошений бути присутнім при перевірці. Якщо він не з'являється, або немає можливості зв'язатися з ним, то перевізник повинен запросити двох незалежних свідків.

Параграф 2. Якщо встановлюється, що умови перевезення не були дотримані, тоді перевізник може вимагати від пасажира сплатити пов'язані з перевіркою витрати.

Стаття 14
Виконання адміністративних формальностей

Пасажир зобов'язаний виконувати формальності, яких вимагає митниця або інші адміністративні власті під час проїзду при перевезенні з собою предметів (ручна поклажа, багаж, автомашини, зокрема їхнє завантаження) і тварин. Він повинен бути присутнім при огляді цих предметів, якщо закони і настанови кожної держави не передбачають винятків.

Глава II
Ручна поклажа і тварини

Стаття 15
Догляд

Пасажирові належить доглядати за ручною поклажею і тваринами, що знаходяться з ним.

Глава III
Багаж

Стаття 16
Перевезення багажу

Параграф 1. Договірні зобов'язання, що стосуються перевезення багажу, повинні бути відмічені в багажній квитанції, що вручається пасажирові.

Параграф 2. Не відступаючи від положень статті 22, відсутність, неправильність або втрата багажної квитанції не впливають на наявність та дійсність угод про перевезення багажу, що регулюються цими Єдиними правилами.

Параграф 3. Багажна квитанція підтверджує реєстрацію багажу і умови його перевезення.

Параграф 4. Вважається, що під час прийому багажу перевізником багаж був у хорошому стані, і що кількість і маса ручної поклажі відповідала даним, занесеним в багажну квитанцію, доки не буде доведено протилежне.

Стаття 17
Багажна квитанція

Параграф 1. Загальні умови перевезення визначають форму і зміст багажної квитанції, а також мову і шрифт, які слід використовувати при її друку і заповненні. За аналогією застосовується стаття 7, параграф 5.

Параграф 2. В багажній квитанції повинні бути вказані як мінімум:

a) перевізник або перевізники;

c) будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення стосовно перевезення багажу, та які дозволять пасажирові використовувати права, що випливають із цього договору.

Параграф 3. При отриманні багажної квитанції пасажир повинен перевірити, чи складено її згідно з його відомостями.

Стаття 18
Оформлення і перевезення

Параграф 1. Якщо Загальні умови перевезення не передбачають винятків, то багаж оформляється лише по пред'явленню проїзного документа, чинного принаймні до станції призначення багажу. Окрім того, оформлення багажу проводиться згідно з настановами, що діють в місці відправлення.

Параграф 2. Якщо Загальні умови перевезення передбачають приймання багажу до перевезення без пред'явлення проїзного документа, тоді положення цих Єдиних правил про права і обов'язки пасажира стосовно його багажу діють за аналогією стосовно відправника багажу.

Параграф 3. Перевізник може перевозити багаж іншим потягом або іншим транспортним засобом і іншим шляхом, аніж той, що його використовує пасажир.

Стаття 19
Оплата вартості перевезення багажу

Якщо між пасажиром і перевізником немає іншої угоди, то вартість перевезення багажу повинна оплачуватись при оформленні.

Стаття 20
Маркування багажу

Параграф 1. На добре видимій частині кожного багажного місця пасажир повинен чітким написом, що не стирається, і який неможливо сплутати, зазначити:

a) своє прізвище і адресу,

b) місце призначення.

Стаття 21
Право розпоряджатися багажем

Параграф 1. Якщо обставини це дозволяють, і митні настанови або інші адміністративні власті цьому не перешкоджають, то пасажир може вимагати повернення багажу в місце відправлення, повернувши багажну квитанцію або, коли це передбачено Загальними умовами перевезення - пред'явивши проїзний документ.

Параграф 2. Загальні умови перевезення можуть передбачати інші положення, що стосуються права розпоряджатися багажем, зокрема, стосовно зміни місця призначення та пов'язаних з цим можливих фінансових наслідків для пасажира.

Стаття 22
Видача

Параграф 1. Багаж видається при пред'явленні багажної квитанції та при оплаті (при необхідності) витрат, пов'язаних з перевезенням багажу. Перевізник має право, але не зобов'язаний перевіряти, чи правомочний власник багажної квитанції отримати багаж.

Параграф 2. До видачі багажу власнику багажної квитанції прирівнюється:

a) передача багажу митним властям або податковій установі в їхніх експедиційних приміщеннях або складах, якщо вони не знаходяться під охороною перевізника,

b) передача тварин третій особі на зберігання, якщо ця передача здійснюється згідно з настановами, чинними в місці призначення.

Параграф 3. Власник багажної квитанції може вимагати видати йому багаж в місці призначення відразу ж, як тільки закінчився встановлений час, а також, у разі необхідності, зокрема час для виконання формальностей, що вимагаються митними або іншими адміністративними властями.

Параграф 4. Якщо багажна квитанція не пред'являється, то перевізник повинен видати багаж тільки тій особі, яка докаже свою правомочність; при недостатності такого доказу перевізник може вимагати надання гарантій.

Параграф 5. Багаж видається в місці призначення, на яке він зареєстрований.

Параграф 6. Власник багажної квитанції, якому не видано багаж, може вимагати, щоб йому відмітили на багажній квитанції день і час, коли він вимагав видачі згідно з параграфом 3.

Параграф 7. Правомочна особа може відмовитися від отримання багажу, якщо перевізник не виконав вимоги перевірити багаж в його присутності з метою підтвердження виявленого ним пошкодження.

Параграф 8. В інших випадках видача багажу здійснюється згідно з настановами, чинними в місці призначення.

Глава IV
Транспортні засоби

Стаття 23
Умови перевезення

Особливі умови для перевезення транспортних засобів в Загальних умовах перевезення, визначають, зокрема, умови допуску до перевезення, оформлення, завантаження і перевезення, розвантаження і видачі, а також обов'язки пасажира.

Стаття 24
Транспортна накладна

Параграф 1. Договірні зобов'язання з перевезення транспортних засобів повинні бути вказані в транспортній накладній, яка видається пасажирові. Транспортна накладна може бути частиною проїзного документа пасажира.

Параграф 2. Особливі умови перевезення автомашин в Загальних умовах перевезення, визначають форму і зміст транспортної накладної, а також мову і шрифт, які слід використовувати при її друку і заповненні.

Параграф 3. В транспортній накладній повинні бути вказані як мінімум:

a) перевізник або перевізники;

c) будь-які відомості, необхідні для доказу укладення і змісту договору перевезення стосовно перевезення транспортних засобів, та які дозволять пасажирові використовувати права, що витікають з цього договору.

Параграф 3. При отриманні транспортної накладної пасажир повинен перевірити, чи складена вона згідно з його відомостями.

Стаття 25
Застосовуване право

За умови дотримання положень цієї глави до транспортних засобів застосовуються положення Глави III, що стосуються перевезення багажу.

Розділ IV
Відповідальність перевізника

Глава I
Відповідальність у випадку загибелі,
чи поранення пасажирів

Стаття 26
Обгрунтування відповідальності

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність у разі смерті пасажира травмується або його фізичному або психічному стану заподіюється шкода через пов'язаний з залізницею нещасний випадок під час перебування в рухомому складі або при посадці чи висадці, незважаючи на те, яка залізнична інфраструктура використовується.

Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо:

a) нещасний випадок зумовлений причинами, що виходить за рамки залізничної експлуатації, і перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути його або відвернути його наслідки;

b) нещасний випадок трапився з вини пасажира;

c) причиною нещасного випадку є поведінка третьої особи, і перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути його або відвернути його наслідки; інше підприємство, що використовує ту саму залізничну інфраструктуру, не розглядається як третя особа; право на регресійну вимогу зберігається.

Параграф 3. Якщо нещасний випадок трапився через поведінку третьої особи, і якщо незважаючи на це перевізник не повністю звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2, пункт "c", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил, незважаючи на його можливий позов до третьої особи.

Параграф 4. Ці Єдині правила не зачіпають відповідальності, яка може покладатися на перевізника стосовно випадків, не передбачених в параграфі 1.

Параграф 5. Якщо перевезення здійснювалось згідно з єдиним договором про перевезення наступними перевізниками, то у випадку загибелі і поранення пасажирів відповідальність несе перевізник, на котрого згідно з договором перевезення покладалась відповідальність за надання послуг перевезення, під час якої трапився нещасний випадок. Якщо така послуга не була надана перевізником, а була надана фактичним перевізником, то обидва перевізники солідарно відповідальні згідно із цими Єдиними правилами.

Стаття 27
Відшкодування збитків у випадку загибелі

Параграф 1. У випадку загибелі пасажира відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, пов'язані зі смертю пасажира, зокрема перевезення тіла і похорон;

b) якщо смерть настала не миттєво - відшкодування збитків, передбачених в статті 28.

Параграф 2. Якщо у випадку загибелі пасажира особи, яких він за законом був зобов'язаний або в майбутньому був би зобов'язаний забезпечити матеріально, втратили годувальника, то за цю втрату також повинно бути виплачене відшкодування. Вимоги по відшкодуванню збитків осіб, яких пасажир забезпечував матеріально без зобов'язання, мають силу закону, регулюються національним законодавством.

Стаття 28
Відшкодування збитків у випадку поранення

У випадку поранення або іншого завдання шкоди фізичному або психічному стану пасажирів, відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, зокрема витрати на лікування і перевезення;

b) майнові збитки, яких зазнає пасажир з причини повної або часткової непрацездатності або з причини збільшення його потреб.

Стаття 29
Відшкодування витрат, пов'язаних
з іншими тілесними ушкодженнями

Національне законодавство визначає, чи повинен перевізник і в яких розмірах відшкодовувати збитки за інші тілесні ушкодження, аніж ті, що передбачені статтями 27 і 28.

Стаття 30
Форма і сума відшкодування збитків
у випадку загибелі і поранення

Параграф 1. Відшкодування збитків, які передбачені статтями 27, параграфами 2 і 28, пункт "b", повинні надаватися у формі одноразової виплати. Проте якщо національне законодавство допускає (дозволяє) щорічні виплати, то збитки відшкодовуються в цій формі, якщо цього вимагають поранений пасажир або правомочні особи згідно зі статтею 27, параграфом 2.

Параграф 2. Сума збитків, що відшкодовуються згідно з параграфом 1, визначається національним законодавством. Проте, при застосуванні Єдиних правил верхня межа для пасажира становить 175000 розрахункових одиниць у формі одноразової виплати або щорічної виплати, що відповідає цій сумі, якщо національне законодавство визначає верхню межу меншою, ніж ця сума.

Стаття 31
Інші засоби перевезення

Параграф 1. Враховуючи параграф 2, положення про відповідальність у випадку загибелі і поранення пасажирів не застосовуються щодо збитків, спричинених під час перевезення, яке згідно з договором перевезення не було залізничним перевезенням.

Параграф 2. Проте, якщо залізничні транспортні засоби перевозяться поромом, то положення про відповідальність залізниці у випадку смерті або поранення пасажирів застосовуються до збитків чи шкоди, згаданих у Статті 26, параграф 1 і в статті 33, параграф 1, що були заподіяні внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з експлуатацією залізниці, що стався під час перебування пасажира в залізничному транспортному засобі або при посадці чи висадці.

Параграф 3. Якщо внаслідок надзвичайних обставин тимчасово переривається залізничне перевезення, а пасажири перевозяться іншим транспортним засобом, то перевізник несе відповідальність згідно із цими Єдиними правилами.

Глава II
Відповідальність у випадку недотримання розкладу руху

Стаття 32
Відповідальність у випадку відміни і запізнення поїзда
або пропущеної пересадки

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність перед пасажиром за збитки, пов'язані з тим, що через відміну або запізнення потягу, чи через невдалу пересадку подорож не може бути продовжено у той самий день, або що її продовження в той самий день не можливе через певні обставини, що склалися. Відшкодування збитків включає витрати в обгрунтованих рамках по наданню житла, а також повідомленню осіб, що очікують пасажира.

Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо відміна і запізнення поїзда або пропущена пересадка трапилися з таких причин:

a) обставини, що виходять за рамки експлуатації залізниці, яких перевізник не зміг уникнути або запобігти їхнім наслідкам, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження, що вимагаються в подібному випадку;

b) вина пасажира або

c) поведінка третьої особи, якої перевізник не зміг уникнути або запобігти її наслідкам, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку; інше підприємство, що користується тією самою залізничною інфраструктурою, не розглядається як третя особа; право на регресійну вимогу зберігається.

Параграф 3. Національне законодавство визначає, чи повинен перевізник і якою мірою відшкодовувати інші збитки, аніж ті, що передбачені в параграфі 1. Це положення не стосується статті 44.

Глава III
Відповідальність за тварин, ручну поклажу,
багаж і транспортні засоби

Частина 1
Ручна поклажа і тварини

Стаття 33
Відповідальність

Параграф 1. У випадку загибелі або поранення пасажирів перевізник, крім того, несе відповідальність за шкоду, заподіяну у зв'язку з повною або частковою втратою або пошкодженням речей, які пасажир мав на собі, або з собою у вигляді ручної поклажі; це також стосується тварин, яких пасажир взяв з собою. За аналогією застосовується стаття 26.

Параграф 2. У решті випадків перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну у зв'язку з повною або частковою втратою або пошкодженням речей, ручної поклажі або тварин, догляд за якими покладається на пасажира згідно зі статтею 15, лише у випадку, коли ця шкода була заподіяна з вини перевізника. У цьому випадку решта статей розділу IV, за винятком статті 51, і Розділ VI не застосовуються.

Стаття 34
Обмеження відшкодування збитків
при втраті або пошкодженні речей

Якщо перевізник несе відповідальність згідно з положеннями статті 33, параграфа 1, то він зобов'язаний, відшкодувати збитки кожному пасажирові з розрахунку до 1400 розрахункових одиниць.

Стаття 35
Звільнення від відповідальності

Перевізник не несе відповідальності перед пасажиром за збитки, пов'язані з недотриманням пасажиром настанов митниці або інших адміністративних приписів.

Частина 2
Багаж

Стаття 36
Обгрунтування відповідальності

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність за збитки, спричинені у зв'язку з повною або частковою втратою або пошкодженням багажу, з моменту отримання його перевізником і до моменту видачі, а також за затримку в доставці.

Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата, пошкодження або затримка відбулася з вини пасажира, у зв'язку з його розпорядженням, що було надане не через помилку перевізника, а також у зв'язку з проблемами, пов'язаними з багажем або певними обставинами, яких залізниця не змогла уникнути і наслідкам яких не могла запобігти.

Параграф 3. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата або пошкодження виникають з особливого ризику, пов'язаного з однією або кількома з таких обставин:

a) відсутність або недостатність упаковки;

b) особливий характер багажу;

c) перевезення як багажу предметів, що не допускаються до перевезення.

Стаття 37
Доведення

Параграф 1. Доведення того, що втрата, пошкодження або затримка видачі спричинені одним з зазначених в статті 36, параграф 2 фактів, покладається на перевізника.

Параграф 2. Якщо залізниця встановлює, що з огляду на обставини конкретного випадку, втрата або пошкодження могли виникнути через один або кілька визначених у Статті 36, параграф 3, особливих ризиків, то вважається, що саме так і було. Проте, правомочна особа зберігає право довести, що втрата або пошкодження не виникли цілком або частково в результаті однієї з цих обставин.

Стаття 38
Наступні перевізники

Якщо перевезення здійснювалось за єдиним договором про перевезення кількома подальшими перевізниками, то кожний перевізник, що прийняв багаж разом з багажною квитанцією або такий, що прийняв транспортний засіб за транспортною накладною, бере участь щодо перевезення багажу або транспортного засобу в договорі перевезення згідно з відомостями багажної квитанції або транспортної накладної і виконує зобов'язання, що випливають з цього. У цьому випадку кожний перевізник відповідає за перевезення на всьому шляху до видачі.

Стаття 39
Фактичний перевізник

Параграф 1. Якщо перевізник доручив повністю або частково провести перевезення фактичному перевізнику, незалежно, чи мав він на це право згідно з договором перевезення, чи ні, то перевізник продовжує нести відповідальність за здійснення повністю всього перевезення.

Параграф 2. Всі положення цих Єдиних правил, що стосуються відповідальності перевізника, діють також і стосовно відповідальності фактичного перевізника, стосовно виконуваного ним перевезення. Якщо до співробітників або будь-яких інших осіб, послугами котрих користувався фактичний перевізник для виконання перевезення, подається позов, то застосовуються статті 48 і 52.

Параграф 3. Особлива угода, згідно з якою перевізник приймає на себе зобов'язання, які не покладаються на нього згідно з Єдиними правилами, або згідно з якою він відмовляється від прав, що надаються йому цими Єдиними правилами, стосується фактичного перевізника лише у випадку, якщо він ясно у письмовій формі прийняв цю угоду. Незалежно від того, прийняв чи ні фактичний перевізник цю угоду, перевізник залишається зв'язаним зобов'язаннями або відступами, що витікають з наведеної вище особливої угоди.

Параграф 4. Якщо лише перевізник і фактичний перевізник відповідальні, то їхня відповідальність солідарна.

Параграф 5. Загальна сума відшкодування, що вимагається з перевізника, фактичного перевізника, а також їхніх працівників чи будь-яких інших осіб, послугами яких вони користувались для виконання перевезення, не повинна перевищувати меж, передбачених цими Єдиними правилами.

Параграф 6. Ця стаття не стосується права на позов, який перевізник може висунути щодо фактичного перевізника та навпаки.

Стаття 40
Припущення про втрату

Параграф 1. Правомочна особа може без подальших доказів вважати багаж втраченим, якщо його не видано або не надано в її розпорядження протягом 14 днів після вимоги про видачу відповідно до Статті 23, параграф 3.

Параграф 2. Якщо багаж, що вважався загубленим, було виявлено протягом одного року після вимоги про видачу, то залізниця повідомляє про це правомочній особі, якщо її адреса відома або може бути встановлена.

Параграф 3. Протягом 30 днів з дня отримання повідомлення, вказаного в параграфі 2, правомочна особа може зажадати, щоб багаж був їй виданий. В такому разі ця особа повинна сплатити витрати на перевезення багажу від станції відправлення до станції, де повинна відбутися видача, і повернути отримане відшкодування за відрахуванням будь-яких включених зборів. Проте, ця особа зберігає свої права на відшкодування за прострочення доставки відповідно до Статті 43.

Параграф 4. Якщо знайдений багаж не вимагався протягом передбаченого в параграфі 3 строку або був знайдений після закінчення року після зажадання видачі, то перевізник розпоряджається ним згідно із законами й настановами, що діють у місці знаходження багажу.

Стаття 41
Відшкодування у випадку втрати

Параграф 1. У випадку повної або часткової втрати багажу перевізник повинен, щоб виключити подальші відшкодування, сплатити:

a) якщо розмір збитків доведено - відшкодування в цьому розмірі, яке, проте, не повинно перевищувати 80 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм ваги брутто або 1200 розрахункових одиниць за кожне багажне місце,

b) якщо розмір збитків не доведено - наперед визначене відшкодування в розмірі 20 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм ваги брутто або 300 розрахункових одиниць за кожне багажне місце.

Спосіб відшкодування за кожний відсутній кілограм або багажне місце визначається Загальними умовами перевезення.

Параграф 2. Окрім того, перевізник повинен відшкодувати вартість перевезення багажу і інші суми, витрачені у зв'язку з перевезенням втраченого багажного місця, а також вже сплачені митні і акцизні збори.

Стаття 42
Відшкодування у випадку пошкодження

Параграф 1. У випадку пошкодження перевізник повинен виплатити відшкодування, за винятком всіх інших збитків, що відповідає вартості багажу.

Параграф 2. Відшкодування не повинне перевищувати:

a) якщо весь багаж знецінився в результаті пошкодження - суми, якої мала б бути виплачена у випадку повної втрати;

b) якщо лише частина багажу знецінилась в результаті пошкодження - суми, якої мала б бути виплачена у випадку втрати частини, що втратила цінність.

Стаття 43
Відшкодування у випадку прострочення доставки

Параграф 1. В разі прострочення доставки багажу залізниця за кожну завершену добу після вимоги видачі, але максимально за 14 днів повинна виплатити:

a) якщо правомочна особа доведе, що через прострочення доставки були заподіяні збитки або шкода, зокрема пошкодження, - відшкодування в розмірі суми збитків або шкоди, але не більше 0,80 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 14 розрахункових одиниць за кожне місце виданого з простроченням багажу;

b) якщо правомочна особа не доведе, що через прострочення доставки були заподіяні збитки або шкода - наперед визначене відшкодування в розмірі 0,14 розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 2,80 розрахункової одиниці за кожне місце виданого з простроченням багажу.

Спосіб відшкодування за кожний кілограм ваги або кожне багажне місце визначається Загальними умовами перевезення.

Параграф 2. У випадку повної втрати багажу відшкодування згідно з параграфом 1 не може долучатися до відшкодування, передбаченого в статті 41.

Параграф 3. У випадку часткової втрати багажу відшкодування виплачується згідно з параграфом 1 за невтрачену частину.

Параграф 4. У випадку пошкодження багажу, що не є наслідком прострочення в доставці, відшкодування, передбачене в параграфі 1, при потребі долучається до відшкодування, передбаченого в статті 42.

Параграф 5. У жодному випадку компенсація, що сплачується згідно з параграфом 1 разом з компенсаціями, передбаченими в Статтях 41 і 42, не повинні в сумі перевищувати компенсацію, яку належало би заплатити у випадку повної втрати багажу.

Частина 3
Транспортні засоби

Стаття 44
Відшкодування за затримку

Параграф 1. У випадку затримки завантаження автотранспортного засобу з вини залізниці або прострочення його доставки, якщо правомочна особа доведе, що цим були заподіяні збитки або шкода, то залізниця повинна сплатити компенсацію, розмір якої не може перевищувати вартості перевезення цього транспортного засобу.

Параграф 2. Якщо у випадку затримки завантаження автотранспортного засобу з вини залізниці, правомочна особа відмовляється від подальшого виконання договору перевезення, то їй повертається вартість перевезення транспортного засобу і пасажирів. Крім цього правомочна особа, якщо вона доведе, що через цю затримку були заподіяні збитки або шкода, може вимагати відшкодування, розмір якого не може перевищувати вартості перевезення транспортного засобу.

Стаття 45
Відшкодування у випадку втрати

При повній або частковій втраті транспортного засобу відшкодування, що виплачується правомочній особі за доведену шкоду, розраховується на підставі споживчої вартості транспортного засобу. Воно не може перевищувати 8000 розрахункових одиниць. Причеп з вантажем або без вантажу вважається транспортним засобом.

Стаття 46
Відповідальність стосовно інших предметів

Параграф 1. Стосовно предметів, залишених в транспортному засобі або таких, що знаходяться в багажниках (наприклад, автомобільний багажник або багажник для лиж), міцно прикріплені до транспортного засобу, перевізник несе відповідальність лише за збитки, заподіяні з його вини. Загальна сума компенсації не може перевищувати 1400 розрахункових одиниць.

Параграф 2. Стосовно предметів, прикріплених до зовнішньої сторони транспортного засобу, зокрема багажники, вказані в параграфі 1, перевізник несе відповідальність лише у випадку, коли доведено, що спричинені збитки пояснюються дією або недоглядом з боку перевізника або з наміром заподіяти такі збитки, або з ризиком і з розумінням того, що такі збитки, можливо, будуть спричинені.

Стаття 47
Застосовуване право

За умови дотримання положень цієї частини, до транспортного засобу застосовуються положення Частини 2, що стосуються відповідальності за багаж.

Глава IV
Спільні положення

Стаття 48
Втрата права на обмеження відповідальності

Межі відповідальності, передбачені в цих Єдиних правилах, а також положення національного законодавства, що обмежують компенсацію збитків визначеною сумою, не застосовуються, якщо буде доведено, що спричинені збитки пояснюються діями або недоглядом з боку перевізника або з наміром спричинити таку шкоду, або з ризиком і розумінням того, що така шкода, ймовірно, буде заподіяна.

Стаття 49
Перерахунок і нарахування відсотків

Параграф 1. Якщо розрахунок відшкодування вимагає переведення сум, виражених в іноземній валюті, то це переведення здійснюється по курсу, що діє в момент і в місці виплати відшкодування.

Параграф 2. Правомочна особа може вимагати нарахування відсотків на відшкодування в розмірі п'яти відсотків річних, починаючи з дня пред'явлення претензії згідно зі статті 55 або, якщо претензія не була подана, з дня подання позову.

Параграф 3. Проте стосовно відшкодувань, належних згідно зі статтями 27 і 28, відсотки нараховуються лише з дня виникнення зобов'язань, що послужили для визначення їхньої суми, якщо цей день настає за днем подання рекламації або позову.

Параграф 4. Стосовно багажу відсотки нараховуються лише у випадку, коли відшкодування за кожну багажну квитанцію перевищує 16 розрахункових одиниць.

Параграф 5. Якщо правомочна особа протягом вказаного йому необхідного строку не пред'явить перевізнику підтверджувальні документи, необхідні для остаточного вирішення питання про претензії стосовно багажу, то нарахування відсотків призупиняється з моменту закінчення цього строку і до фактичної передачі цих документів.

Стаття 50
Відповідальність у випадку ядерної аварії

Перевізник звільняється від відповідальності, покладеної на нього згідно з Єдиними правилами, якщо збитки зумовлені ядерною аварією, і якщо згідно із законами й настановами держави про відповідальність в галузі ядерної енергії відповідальність за ці збитки несе власник ядерної установки або особа, що має з ним рівні права.

Стаття 51
Особи, за яких перевізник несе відповідальність

Перевізник несе відповідальність за своїх робітників і інших осіб, послугами яких він користується для виконання перевезення, коли ці робітники або ці інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків. Керуючі залізничної інфраструктури, по якій здійснюється перевезення, розглядаються як особи, послугами яких перевізник користується для виконання перевезення.

Стаття 52
Інші претензії

Параграф 1. У всіх випадках, на які розповсюджується застосування Єдиних правил, будь-яка претензія щодо відповідальності і на будь-якій підставі може бути пред'явлена перевізнику лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно працівників і інших осіб, за яких перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 51.

Розділ V
Відповідальність пасажира

Стаття 53
Особливі принципи відповідальності

Пасажир несе відповідальність стосовно перевізника за будь-які збитки:

a) спричинені з причини недотримання своїх обов'язків відповідно до:

1. статей 10, 14 і 20,

2. особливих положень з перевезення транспортних засобів в Загальних умовах перевезення або

3. Регламентом міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД), або

b) спричинені через предмети або через тварини, яких він перевозить з собою, якщо лише він не доведе, що збитки були заподіяні через певні обставини, яких він не міг уникнути і наслідків яких він не міг відвернути, незважаючи на всі вжиті ним застережні заходи, що вимагаються від пасажира, який усвідомлює свою відповідальність. Це положення не знімає відповідальності, яка може покладатися на перевізника згідно зі статтями 26 і 33, параграф 1.

Розділ VI
Здійснення права на претензії

Стаття 54
Констатація часткової втрати або пошкодження

Параграф 1. Якщо перевізник знаходить чи припускає або правомочна особа стверджує, що трапилась часткова втрата або пошкодження предмета, що перевозиться під наглядом перевізника (багаж, транспортний засіб), то перевізник в залежності від виду збитків повинен, якщо можливо, в присутності правомочної особи зафіксувати в акті стан предмета і, по можливості, розміри і причину збитків, а також момент виникнення їх.

Параграф 2. Правомочній особі має бути безплатно надана копія цього акта.

Параграф 3. Якщо правомочна особа не визнає констатації в акті, то вона може вимагати, щоб стан предмета або транспортного засобу, а також причина і розмір збитків були зафіксовані експертом, призначеним заінтересованими сторонами або судом. Ця процедура керується законами і настановами держави, в якій мала місце констатація.

Стаття 55
Рекламації

Параграф 1. Рекламації стосовно відповідальності перевізника у випадку загибелі і поранення пасажирів повинні направлятися в письмовому вигляді перевізнику, якому може бути пред'явлений позов в судовому порядку. Якщо перевезення здійснювалось згідно з єдиним договором (про) перевезення кількома подальшими перевізниками, то рекламації можуть також бути направлені першому або останньому перевізнику, а також перевізнику, що має свою резиденцію або філіал або установу, через які був укладений договір перевезення, в державі постійного місця проживання пасажира або його звичайного місцезнаходження.

Параграф 2. Решта рекламацій по договору перевезення повинні подаватися в письмовому вигляді перевізнику, зазначеному в статті 56, параграфи 2 і 3.

Параграф 3. Документи, які правомочна особа вважає доцільним додати до рекламації, надаються в оригіналі або в копії, якщо того вимагає перевізник - належним чином засвідчені. При остаточному врегулюванні рекламації перевізник може зажадати повернення проїзного документа, багажної квитанції і транспортної накладної.

Стаття 56
Перевізники, яким може пред'являтися
позов у судовому порядку

Параграф 1. Позов у судовому порядку стосовно відповідальності перевізника у випадку загибелі або поранення пасажирів може пред'являтися лише перевізнику, що несе відповідальність згідно зі статтею 26, параграф 5.

Параграф 2. За умови дотримання параграфа 4 решта позовів в судовому порядку, що грунтуються на договорі перевезення, можуть пред'являтися лише першому або останньому перевізнику або перевізнику, що здійснював частину перевезення, під час якого сталися факти, що стали причиною претензії.

Параграф 3. Якщо у випадку здійснення перевезення кількома подальшими перевізниками в багажну квитанцію або транспортну накладну вписаний з його згоди перевізник, що повинен видати багаж або транспортний засіб, то йому може бути пред'явлений позов в судовому порядку згідно з параграфом 2, навіть якщо він не отримав багаж або транспортний засіб.

Параграф 4. Позов про повернення суми, виплаченої на підставі договору перевезення може пред'являтися в судовому порядку перевізнику, що стягнув суму, або перевізнику, на користь якого сума була стягнута.

Параграф 5. Як зустрічний позов або заперечення позову може бути пред'явлений в судовому порядку також іншому перевізнику, про якого не йдеться в параграфах 2 і 4, якщо первісний позов грунтується на тому самому договорі перевезення.

Параграф 6. Тією мірою, якою ці Єдині правила застосовуються до фактичного перевізника, йому також може бути пред'явлено позов.

Параграф 7. Якщо у позивача є вибір поміж кількома перевізниками, то він втрачає своє право вибору, якщо позов пред'явлено одному з них; це також стосується випадку, коли у позивача є вибір поміж одним або кількома перевізниками і фактичним перевізником.

Стаття 57
Судова компетенція

Параграф 1. Позови у судовому порядку, які грунтуються на цих Єдиних правилах, можуть пред'являтися судам держав-членів, призначеним за згодою сторін, або суду держави-члена, на території якого відповідач має своє постійне місце проживання або своє основне місце знаходження чи філіал, або установу, що уклала договір перевезення. Іншим судам позови пред'являтися не можуть.

Параграф 2. Якщо позов, заснований на цих Єдиних правилах, знаходиться в судочинстві компетентного суду згідно з параграфом 1, або якщо за цим позовом цим судом було винесено рішення, то жодний новий позов із цього самого питання між тими самими сторонами не може пред'являтися, якщо лише рішення суду, якому був пред'явлений первісний позов, не може бути приведено у виконання в державі, в якій пред'явлено новий позов.

Стаття 58
Припинення права на позов про відповідальність
у випадку смерті або поранення пасажирів

Параграф 1. Будь-який позов правомочної особи стосовно відповідальності перевізника у випадку загибелі або поранення пасажирів втрачає силу, якщо ця особа не повідомить про відповідний нещасний випадок, що трапився з пасажиром, протягом 12 місяців після отримання інформації про це одному з перевізників, якому згідно зі статтею 55, параграф 1 можна пред'явити рекламацію. Якщо правомочна особа повідомляє в усній формі про нещасний випадок перевізнику, то він повинен видати йому свідоцтво про таке усне повідомлення.

Параграф 2. Проте позов не втрачає сили, якщо:

a) правомочна особа протягом передбаченого параграфом 1 строку пред'явила рекламацію одному з перевізників, зазначених в статті 55, параграф 1;

b) у строк, передбачений в параграфі 1, перевізник, що несе відповідальність, отримав повідомлення про випадок з пасажиром;

c) внаслідок обставин, які не можна поставити у вину правомочній особі, про випадок не було повідомлено або повідомлено з запізненням;

г) правомочна особа доведе, що випадок трапився з вини перевізника.

Стаття 59
Втрата сили позову про відповідальність
при перевезенні багажу

Параграф 1. З моменту прийняття багажу правомочною особою всі позови до перевізника за договором перевезення у випадку часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки втрачають силу.

Параграф 2. Проте позов не втрачає сили:

a) у випадку часткової втрати або пошкодження, якщо:

1. втрата або пошкодження були констатовані правомочною особою відповідно до статті 54 до прийому нею багажу,

2. констатація, що повинна бути зроблена відповідно до статті 54, не була зроблена лише з вини перевізника;

b) у випадку неявного збитку, що був виявлений правомочною особою лише після прийняття багажу, якщо правомочна особа:

1. вимагає констатації згідно зі статтею 54 відразу після виявлення збитку і не пізніше 3 днів з моменту прийняття багажу і,

2. крім того, доведе, що збиток завданий в період між прийняттям до перевезення і видачею;

c) у випадку прострочення доставки, якщо правомочна особа протягом 21 дня пред'явила свої права одному з перевізників, вказаних в статті 56, параграф 3;

d) правомочна особа доведе, що причиною збитку була вина перевізника.

Стаття 60
Строк давності

Параграф 1. Строк давності на відшкодування збитків стосовно відповідальності перевізника у випадку загибелі і травмувань пасажирів закінчується:

a) для позову пасажира - після закінчення трьох років, починаючи з першого дня після випадку;

b) для позову інших правомочних осіб - після закінчення трьох років, починаючи з першого дня після смерті пасажира, але не більше п'яти років з першого дня після випадку.

Параграф 2. Строк давності інших позовів за договором перевезення закінчується після одного року. Проте строк давності складає два роки у випадку позову з приводу збитків, завданих внаслідок дій або недогляду, здійсненого або з наміром спричинити такі збитки, або з легковажності, або з розумінням того, що такі збитки ймовірно будуть завдані.

Параграф 3. Строк давності згідно з параграфом 2 починається:

a) стосовно відшкодування повної втрати - з чотирнадцятого дня після закінчення строку згідно зі статтею 22, параграф 3;

b) стосовно часткової втрати, пошкодження, або прострочення доставки - з дня видачі;

c) у решті випадків, що стосуються перевезень пасажирів - з дня закінчення строку чинності проїзного документа.

День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.

Параграф 4. У випадку пред'явлення у письмовому вигляді претензії з необхідними підтверджуючими документами згідно зі статтею 55 відлік строку давності призупиняється до дня, коли перевізник відхиляє претензію з письмовим засвідченням і повертає документи, що до неї додаються. Якщо претензія приймається частково, то закінчення строку давності стосовно суперечної частини претензії починається знову. Особа, що посилається на факт подання претензії або на факт письмової відповіді і повернення документів, несе відповідальність стосовно доведення цього факту, на який вона посилалась.

Подальші позови, що стосуються однієї й тієї самої претензії, не призупиняють відліку строку давності.

Параграф 5. Позови, що втратили силу за давністю, не можуть також пред'являтися як повторний позов або заперечення.

Параграф 6. Крім того, для призупинення і переривання відліку строку давності діє національне законодавство.

Розділ VII
Взаємовідносини перевізників

Стаття 61
Розрахунки між перевізниками

Параграф 1. Кожний перевізник повинен виплатити перевізникам, що беруть участь, належну їм долю вартості перевезення, яку він стягнув чи повинен отримати. Способи оплати встановлюються в угоді між перевізниками.

Параграф 2. Стаття 6, параграф 3, стаття 16, параграф 3 і стаття 25 застосовуються також щодо відносин між кількома перевізниками.

Стаття 62
Право на регресійну вимогу

Параграф 1. Перевізник, що згідно із цими Єдиними правилами виплатив відшкодування, має право на пред'явлення регресійної вимоги перевізникам, що брали участь в перевезенні, згідно з такими положеннями:

a) перевізник, з вини якого був спричинений збиток, є єдиним відповідальним за це;

b) якщо збиток було спричинено з вини кількох перевізників, то кожний з них несе відповідальність за спричинені ним збитки; якщо неможливо виділити степінь вини, то відшкодування між перевізниками розподіляється згідно з пунктом "c";

c) якщо неможливо довести, який з перевізників спричинив збиток, то відшкодування розподіляється між всіма перевізниками, що брали участь у перевезенні, за винятком тих, що доведуть, що збиток не був спричинений ними; розподіл здійснюється пропорційно частині вартості перевезення, яка належить кожному з перевізників.

Параграф 2. У випадку неможливості оплати одним з цих перевізників доля, що належить йому, але не виплачена ним, розподіляється між всіма перевізниками, що брали участь в перевезенні, пропорційно частині вартості перевезення, що належить кожному з них.

Стаття 63
Процедура пред'явлення регресійної вимоги

Параграф 1. Обгрунтованість оплати, здійсненої перевізником, що пред'являє регресійну вимогу, передбачена статтею 62, не може заперечуватись перевізником, проти якого була пред'явлена регресійна вимога, якщо відшкодування було встановлене в судовому порядку, і якщо цей останній перевізник був належним чином викликаний до суду для участі в судовому розгляді. Суддя, котрому був представлений основний позов, встановлює строки, необхідні для повідомлення про виклик до суду і для участі в судовому розгляді.

Параграф 2. Перевізник, що пред'являє свою регресійну вимогу, повинен надавати її в одному й тому самому позові до всіх перевізників, з якими він не дійшов мирової угоди; інакше право регресійної вимоги щодо не притягнутих до суду перевізників припиняється.

Параграф 3. Суддя в одній і тій самій судовій постанові повинен прийняти рішення про всі регресійні вимоги, що йому подані.

Параграф 4. Перевізник, що бажає скористатися своїм правом регресійної вимоги, може надавати її в суд держави, на території якої один з перевізників, що приймали участь в перевезенні, має своє основне місце знаходження чи філіал, або установу, що уклала договір перевезення.

Параграф 5. Якщо регресійна вимога висувається стосовно кількох перевізників, то перевізник-позивач має право вибору серед компетентних судів, згідно з параграфом 4, суду, в який він і подає свою регресійну вимогу.

Параграф 6. Процедура подання регресійної вимоги на відшкодування не може включатися до процедури відшкодування, якого вимагає правомочна за договором перевезення особа.

Стаття 64
Угоди стосовно регресійних вимог

Перевізники можуть самостійно домовляються між собою стосовно положень, що відступають від статей 61 і 62.

Єдині правила
до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів
(ЦІМ - Додаток B до Конвенції)

Розділ I
Загальні положення

Стаття 1
Сфера застосування

Параграф 1. Ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору залізничного перевезення вантажів за плату, якщо місце приймання вантажу і місце, передбачене для видачі, розташовані в двох різних державах-членах. Застосування не залежить від місцезнаходження або національної належності сторін, що укладають договір.

Параграф 2. Ці Єдині правила застосовуються також до договорів платного залізничного перевезення вантажів, якщо місце приймання вантажу до перевезення і місце, передбачене для видачі вантажу, розміщені в двох різних країнах, і принаймні одна з них є державою-членом, і якщо сторони, що домовляються про перевезення, погодилися з тим, що договір підпадає під дію цих Єдиних правил.

Параграф 3. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом єдиного договору, включає, крім залізничного перевезення через кордон, ще й автомобільні перевезення або перевезення внутрішніми судноплавними лініями всередині держави-учасниці, то застосовуються ці Єдині правила.

Параграф 4. Якщо міжнародне перевезення, що є предметом договору, включає крім залізничного перевезення, морське або міждержавне перевезення внутрішніми судноплавними лініями, то ці Єдині правила застосовуються, якщо морське перевезення або перевезення внутрішньою судноплавною лінією здійснюється лініями, які внесені в список ліній, згаданий в статті 24, параграф 1 Конвенції.

Параграф 5. Ці правила не розповсюджуються на перевезення між станціями сусідніх держав, якщо інфраструктура цих станцій знаходиться в управлінні одного або кількох підприємств, які управляють інфраструктурою і належать до однієї держави.

Параграф 6. Кожна держава, що підписала Конвенцію про транзитні міжнародні перевезення вантажів, згідно із цими Єдиними правилами, може при поданні заяви про приєднання до Конвенції заявити, що вона буде застосовувати ці Єдині правила лише до перевезень, що здійснюються на частині залізничної інфраструктури розміщеної на її території. Ця частина залізничної інфраструктури повинна бути точно визначена і бути пов'язана з залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава-член робить вказану вище заяву, то ці Єдині правила застосовуються лише за умови:

a) якщо в договорі перевезення передбачені місце прийому вантажу або місце його видачі, а також маршрут перевезення, включені до визначеної інфраструктури або,

b) якщо визначена інфраструктура пов'язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного перевезення.

Параграф 7. Держава, яка згідно з параграфом 6 зробила заяву, може в будь-який час відмовитися від неї, повідомивши про це депозитарій. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм. Заява припиняє діяти, якщо названа в параграфі 6, перше речення, Конвенція припиняє дію стосовно держави.

Стаття 2
Настанови цивільного права

Перевезення, до яких застосовуються Єдині правила, підпорядковуються вимогам цивільного права, зокрема вимогам, що стосуються перевезень небезпечних вантажів, а також вимогам митного права і вимогам про захист тварин.

Стаття 3
Визначення

Згідно з текстом цих Єдиних правил термін:

a) "перевізник" означає перевізника, з яким клієнт укладає договір перевезення згідно із цими Єдиними правилами, або іншого перевізника, що несе відповідальність на підставі цього договору;

b) "фактичний перевізник" означає перевізника, котрий не уклав договору перевезення з клієнтом, але якому перевізник, зазначений в пункті "а", довірив повністю або частково здійснити залізничне перевезення;

c) "Загальні умови перевезення" означають умови перевізника у формі загальних умов або законно чинних тарифів у кожній державі-члені, які після укладення договору перевезення стають його невід'ємною частиною;

d) "Інтермодальна транспортна одиниця" означає контейнери, знімні кузови, напівпричепи або інші подібні вантажні одиниці, що використовуються у змішаних перевезеннях.

Стаття 4
Відхилення

Параграф 1. Держави-члени можуть укладати угоди, що передбачають відхилення від цих Єдиних правил для перевезень, які здійснюються виключно між двома станціями, розташованими по різні сторони кордону, якщо між ними та кордоном немає іншої станції.

Параграф 2. Стосовно перевезень між двома державами-членами які проходять транзитом через державу, що не є членом, держави-члени можуть укладати угоди, що передбачають відхилення від цих Єдиних правил.

Параграф 3. Про угоди, що зазначені в параграфах 1 і 2, а також про набуття ними чинності повідомляється Міжурядовій організації міжнародних залізничних перевезень. Генеральний секретар Організації інформує про це держави-члени й заінтересовані підприємства.

Стаття 5
Право імперативного характеру

Якщо ці Єдині правила не допускають очевидно протилежного, будь-які положення договору перевезень, що безпосередньо або опосередковано відступають від цих Єдиних правил, є недійсними і позбавлені будь-якої законної сили. Недійсність таких положень не тягне за собою недійсності інших положень договору перевезення. Незважаючи на це, перевізник може розширювати свої відповідальність і обов'язки згідно із цими Єдиними правилами.

Розділ II
Укладання і виконання договору перевезення

Стаття 6
Договір перевезення

Параграф 1. Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевезти вантаж за плату до місця призначення і видати його одержувачу.

Параграф 2. Договір перевезення повинен бути підтверджений накладною, складеною згідно з єдиним зразком. Проте відсутність, неправильність або втрата накладної не впливає на існування та дійсність договору, який залишається під дією Єдиних правил.

Параграф 3. Накладна повинна бути підписана відправником і перевізником, підпис може бути замінено відбитком календарного штемпелю, відміткою облікової машини або відміткою нанесеною будь-яким іншим відповідним способом.

Параграф 4. Перевізник повинен відповідним чином засвідчити на дублікаті накладної приймання вантажу і вручити дублікат відправнику.

Параграф 5. Накладна не має сили коносаменту.

Параграф 6. Накладна складається для кожної відправки. Якщо між відправником і перевізником немає інших домовленостей, предметом однієї накладної може бути лише вантаж, розміщений в одному вагоні.

Параграф 7. У випадку перевезення митною територією Європейського співтовариства або територією, на якій застосовується процедура спільного транзиту, на кожну відправку повинна складатися накладна згідно зі статтею 7.

Параграф 8. Міжнародні асоціації перевізників встановлюють єдині зразки накладної за згодою міжнародних асоціацій клієнтури і компетентних митних органів держав-членів, а також за згодою будь-якої міжурядової організації з регіональної економічної інтеграції, що має законодавчу компетенцію в митній сфері.

Параграф 9. Накладна, зокрема дублікат, може складатися в формі електронної реєстрації даних, які можна перетворити в читабельні письмові знаки. Способи, що використовуються для реєстрації і обробки даних, повинні бути еквівалентні з функціонального погляду, зокрема стосовно доказової сили представленої цими даними накладної.

Стаття 7
Зміст накладної

Параграф 1. В накладній повинні міститись такі відомості:

a) місце і дата її складання;

b) прізвище і адреса відправника;

c) прізвище і адреса перевізника, що уклав договір перевезення;

d) прізвище і адреса особи, якій фактично було вручено вантаж, якщо цією особою не є перевізник, зазначений в пункті "c";

e) дата і місце приймання вантажу до перевезення;

f) місце видачі;

g) прізвище і адреса одержувача;

h) найменування роду вантажу і способу упаковки, а для небезпечних вантажів - найменування, передбачене в Регламенті міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД);

i) кількість вантажних місць і особливі позначки і номери, які необхідні для ідентифікації дрібних відправок;

j) номер вагона у випадку вагонних відправок;

k) номер залізничного рухомого складу, якщо він рухається на власних колесах та був переданий для перевезення як вантаж;

l) крім того, у випадку з транспортними одиницями комбінованого перевезення - категорія, номер або інші характеристики, які необхідні для ідентифікації їх;

m) маса брутто вантажу або кількість вантажу, виражена в іншій формі;

n) детальний перелік документів, що вимагаються митними або іншими адміністративними властями, які додаються до накладної або знаходяться в розпорядженні перевізника у відповідній державній установі або іншій зазначеній в договорі установі;

o) витрати, пов'язані з перевезенням (вартість перевезення, додаткові видатки, митні збори і інші витрати, що мають місце з моменту укладання договору і до моменту видачі вантажу), якщо вони повинні бути сплачені одержувачем, або будь-яка інша вказівка про те, що одержувач повинен оплатити витрати;

p) відмітка про те, що, незважаючи на будь-яку протилежну домовленість, перевезення підпадає під дію цих Єдиних правил.

Параграф 2. За потреби в накладній, крім того, повинні зазначатися такі відомості:

a) у випадку перевезення кількома перевізниками - перевізник, який повинен видати вантаж, якщо він дав свою згоду на запис в накладній;

b) витрати, що їх бере на себе відправник;

c) сума накладного платежу, що стягується при видачі вантажу;

d) оголошена вартість вантажу і сума, в яку оцінюється несвоєчасна доставка;

e) встановлений строк, коли має бути здійснене перевезення;

f) встановлений маршрут;

g) перелік переданих перевізнику документів, не вказаних в параграфі 1, пункт "n";

h) відомості відправника стосовно кількості і найменування пломб, якими він опечатав вагон.

Параграф 3. Сторони, що домовляються про перевезення, можуть вносити в накладну будь-яку іншу інформацію, яку вважатимуть за необхідну.

Стаття 8
Відповідальність за відомості в накладній

Параграф 1. Відправник відповідає за всі витрати і збитки, заподіяні через:

a) його невірні, неточні, неповні або зазначені в непризначеному для них місці дані в накладній;

b) невнесення ним відомостей, що вимагаються РІД.

Параграф 2. Якщо на прохання відправника перевізник записує в накладній відомості, то він вважається таким, що діє від імені відправника доки не буде доведене протилежне.

Параграф 3. Якщо накладна не містить відомостей, передбачених статтею 7, параграфом 1, пункт "p", то перевізник несе відповідальність за всі витрати і збитки, понесені правомочною особою з причини цього недогляду.

Стаття 9
Небезпечні вантажі

Якщо відправник не вніс відомості, яких вимагає РІД, то перевізник може в будь-який момент залежно від обставин вивантажити чи знищити вантаж або знешкодити його без сплати відшкодування, за винятком того випадку, коли він знав про небезпечний характер вантажу при його прийомі до перевезення.

Стаття 10
Оплата витрат

Параграф 1. Якщо між відправником і перевізником не існувало іншої домовленості, витрати (вартість перевезення, додаткові видатки, мита та інші витрати, що виникають за період від прийому вантажу до перевезення до його видачі) сплачуються відправником.

Параграф 2. Якщо згідно з угодою між відправником і перевізником оплата витрат покладається на одержувача, і одержувач не забрав накладну та не скористався своїми правами згідно зі статтею 17, параграфом 3, і не змінив договір перевезення згідно зі статтею 18, то відправник зобов'язується сплатити витрати.

Стаття 11
Перевірка

Параграф 1. Перевізник в будь-який момент має право перевірити, чи дотримуються умови перевезення і чи відповідає відправлення відомостям, зазначеним відправником в накладній. Якщо здійснюється перевірка вмісту відправлення, то вона повинна проводитися по можливості в присутності повноважної особи; у випадку, коли це неможливо, перевізник запрошує двох незалежних свідків, якщо за законами і настановами держави, в якій проводиться перевірка, не передбачено іншого.

Параграф 2. Якщо відправка не відповідає відомостям накладної, або не були дотримані положення про перевезення допущеного за певних умов вантажу, то результати перевірки вносяться в листок накладної, що супроводжує вантаж, а якщо у перевізника ще є дублікат накладної, то і в нього. У такому випадку вантаж обкладається платежами, викликаними перевіркою, якщо вони не були сплачені негайно.

Параграф 3. Якщо завантаження проводить відправник, він має право вимагати, щоб перевізник перевірив стан вантажу і його упаковки, а також точність відомостей накладної, що стосуються кількості місць, їхніх позначень та номерів, а також маси брутто або кількості, визначеної іншим способом. Перевізник зобов'язаний здійснити перевірку лише у випадку, коли в його розпорядженні є відповідні засоби для цього. Перевізник може вимагати оплати витрат, пов'язаних з перевіркою. Результати перевірки зазначаються в накладній.

Стаття 12
Доказова сила накладної

Параграф 1. Накладна є доказом укладення і умов договору перевезення, а також приймання вантажу перевізником, доки не доведено протилежне.

Параграф 2. Якщо завантаження здійснив перевізник, то накладна має силу і свідчить, доки не доведено протилежне, про стан вантажу та його упаковки згідно з відомостями в накладній або за відсутності таких даних, про його зовні добрий стан в момент приймання вантажу перевізником і про точність зазначення в накладній кількості місць, їхнього маркування та номерів, а також маси брутто або кількості, визначених іншим способом.

Параграф 3. Якщо завантаження здійснив відправник, то накладна має силу і свідчить, доки не доведено протилежне, про стан вантажу та його упаковки згідно з відомостями в накладній, або за відсутності таких даних, про його зовні добрий стан в момент приймання вантажу перевізником і про точність відомостей згідно з параграфом 2 лише у випадку, коли перевізник перевірив ці відомості та записав результати своєї перевірки в накладну.

Параграф 4. Проте накладна не є доказом у випадку, коли вона містить мотивоване застереження. Застереження може бути мотивоване, зокрема, тим, що перевізник не має відповідних засобів для перевірки того, чи відповідає відправка відомостям, внесеним в накладну.

Стаття 13
Завантаження і розвантаження вантажу

Параграф 1. Відправник і перевізник домовляються про те, на кого покладається завантаження і розвантаження вантажу. За відсутності такої домовленості завантаження і розвантаження дрібних відправок покладається на перевізника, в той час як завантаження вагонних відправок покладається на відправника, а розвантаження після доставки - на одержувача.

Параграф 2. Відправник несе відповідальність за всі наслідки неправильного завантаження, виконаного ним, і повинен, зокрема, відшкодувати перевізнику пов'язані з цим збитки. Доведення неправильного завантаження покладається на перевізника.

Стаття 14
Упаковка

Відправник несе відповідальність стосовно перевізника за всі види збитків і витрат, пов'язаних з відсутністю або незадовільним станом упаковки, за винятком випадку, коли при прийнятті вантажу перевізником незадовільний стан упаковки був очевидним і про це було відомо перевізнику, але він не зробив жодних застережень з цього приводу.

Стаття 15
Виконання адміністративних формальностей

Параграф 1. Для виконання адміністративних формальностей, що їх виконання вимагають митні та інші власті перед видачею вантажу, відправник повинен додати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи й надавати йому всю необхідну інформацію.

Параграф 2. Перевізник не зобов'язаний перевіряти правильність або достатність цих документів і інформації. Відправник несе перед перевізником відповідальність за будь-які збитки, що виникли внаслідок відсутності, недостатності або неправильності цих документів і інформації, за винятком випадку, коли помилку було допущено з вини перевізника.

Параграф 3. Перевізник несе відповідальність за втрату або неправильне використання документів, зазначених в накладній і прикладених до неї або переданих йому на зберігання, якщо лише втрата або збитки, пов'язані з неправильним використанням цих документів, не сталися внаслідок обставин, яких перевізник не міг уникнути або запобігти їхнім наслідкам. Проте можливе відшкодування не повинно перевищувати відшкодування, передбаченого у випадку втрати вантажу.

Параграф 4. Відправник поміткою в накладній або одержувач розпорядженням згідно зі статтею 18, параграф 3 може вимагати:

a) щоб він сам або уповноважена ним особа були присутніми при виконанні формальностей, що їх вимагають митні або інші адміністративні власті, для надання всіх відомостей і необхідних пояснень;

b) щоб він сам або уповноважена ним особа виконали формальності, що їх вимагають митні або інші адміністративні власті, якщо це дозволяють закони і правила держави, в якій вони виконуються;

c) щоб у випадку, коли він сам або уповноважена ним особа присутня при виконанні формальностей, що їх вимагають митні та інші адміністративні власті, або виконує їх, сплатили митні збори та інші витрати, якщо закони і правила держави, в якій вони виконуються, допускають таку оплату.

В цьому випадку ні відправник, ні одержувач, що має право віддавати розпорядження, ні уповноважена ним особа не можуть заволодіти вантажем.

Параграф 5. Якщо відправник для виконання формальностей, що їх вимагають митні або інші адміністративні власті, вказав місце, в якому виконання їх не можливе за чинними настановами, або якщо він передбачив для цього інший порядок, що є нездійсненим, то перевізник поступає так, як він вважає найбільш вигідним для правомочної особи, і повідомляє відправнику про вжиті заходи.

Параграф 6. Якщо відправник зобов'язався сплатити митні збори, то перевізник може виконати митні формальності на свій розсуд або в дорозі, або на місці призначення.

Параграф 7. Якщо одержувач протягом строку, передбаченого чинними в місці призначення настановами, не забрав накладну, перевізник може поступати згідно з параграфом 5.

Параграф 8. Відправник повинен дотримуватися приписів митниць або інших адміністративних органів щодо упакування і укриття вантажу брезентами. Якщо відправник не упакував або не укрив вантаж брезентами відповідно до цих приписів, то це може зробити перевізник; в цьому разі відправка обкладається відповідними платежами.

Стаття 16
Строки доставки

Параграф 1. Строк доставки встановлюється шляхом домовленості між відправником і перевізником. За відсутності домовленості цей строк не може перевищувати строку, зазначеного нижче в параграфах 2 - 4.

Параграф 2. За умови дотримання параграфів 3 і 4 максимальними строками доставки є:

а) для вагонних відправок:

строк відправки ................................... 12 годин;

строк перевезення вантажу на кожні 400 км маршруту .......... 24 години;

б) для дрібних відправок:

строк відправки .................................. 24 години;

строк перевезення вантажу на кожні 200 км маршруту .......... 24 години.

Відстані стосуються встановленого шляхом домовленості маршруту, за відсутності такого - найкоротшого по можливості маршруту.

Параграф 3. Перевізник може встановлювати додаткові строки доставки з визначеною тривалістю в таких випадках:

a) для відправок, що перевозяться:

- залізничними лініями з різною шириною колії;

- морським шляхом або внутрішніми судноплавними лініями;

- автомобільними шляхами, якщо немає залізничного сполучення.

b) в надзвичайних умовах, що є наслідком незвичного збільшення перевезень або незвичних експлуатаційних ускладнень.

Тривалість додаткових строків повинна бути зазначена в Загальних умовах перевезення.

Параграф 4. Відлік строку доставки починається після прийому вантажу до перевезення; він подовжується на весь час затримки, що відбулася не з вини перевізника. До строку доставки не враховуються неділя та встановлені законом святкові дні.

Стаття 17
Видача

Параграф 1. Перевізник повинен в передбаченому місці видачі вручити одержувачу накладну і видати вантаж після одержання від нього розписки і платежів, належних згідно з договором перевезення.

Параграф 2. Прирівнюються до видачі вантажу одержувачу, якщо виконуються відповідно до чинних на станції призначення приписів:

a) передача вантажу митниці або податковій установі до їхніх приміщень або складів, якщо останні не знаходяться під наглядом перевізника;

b) передача вантажу на склад залізниці, експедитора або на склад загального користування.

Параграф 3. Після прибуття вантажу на станцію призначення одержувач може вимагати від перевізника видачі йому накладної і видачі вантажу. У випадку встановлення втрати вантажу або неприбуття вантажу протягом строку, передбаченого в параграфі 1 статті 29, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику свої права на підставі договору перевезення.

Параграф 4. Правомочна особа може відмовлятися від прийому вантажу навіть після отримання накладної і сплати витрат доти, доки не буде задоволена вимога цієї особи про встановлення збитків або шкоди, наявність яких ця особа стверджує.

Параграф 5. В іншому випадку видача вантажу здійснюється згідно із чинними в місці видачі приписами.

Параграф 6. Якщо вантаж був виданий одержувачу без попереднього стягнення накладних платежів, то одержувач повинен відшкодувати перевізнику збиток в розмірі накладного платежу, не виключаючи пред'явлення ним позову відправнику.

Стаття 18
Право розпоряджатися вантажем

Параграф 1. Відправник має право розпоряджатися вантажем і змінювати договір перевезення шляхом додаткових розпоряджень. Зокрема, він може вимагати від перевізника:

a) зупинити перевезення вантажу;

b) відстрочити видачу вантажу;

c) видати вантаж іншій особі, аніж одержувачу, зазначеному в накладній;

d) видати вантаж в іншому місці, аніж в тому, що зазначено в накладній.

Параграф 2. Право відправника на зміну договору перевезення втрачає силу, навіть якщо у нього знаходиться дублікат накладної, у тих випадках, коли одержувач:

a) отримав накладну;

b) прийняв вантаж;

c) скористався своїми правами згідно зі статтею 17, параграфом 3;

d) має право віддавати розпорядження згідно з параграфом 3; із цього моменту перевізник повинен виконувати розпорядження і вказівки одержувача.

Параграф 3. Одержувач має право змінювати договір перевезення з моменту складання накладної, крім випадку протилежної вказівки, зробленої відправником в накладній перед її складанням.

Параграф 4. Право одержувача на зміну договору перевезення втрачає силу в тих випадках, коли він:

a) забрав накладну;

b) прийняв вантаж;

c) скористався своїми правами згідно зі статтею 17, параграфом 3;

d) згідно з параграфом 5 вказав третю особу для видачі їй вантажу, і вона скористалося своїми правами згідно зі статтею 17, параграфом 3.

Параграф 5. Якщо одержувач розпорядився про те, що вантаж повинен бути виданий третій особі, то вона не має права на зміну договору перевезення.

Стаття 19
Здійснення права розпорядження

Параграф 1. Якщо відправник або, у випадку застосування статті 18, параграфа 3, одержувач бажає змінити договір перевезення за допомогою додаткових розпоряджень, то він повинен надати перевізнику дублікат накладної з внесеними змінами.

Параграф 2. Відправник або, у випадку застосування статті 18, параграфа 3 одержувач має відшкодувати перевізнику витрати і збитки, пов'язані з виконанням вказаних змін.

Параграф 3. Виконання додаткових змін на момент надходження розпоряджень до того, хто їх зобов'язаний виконувати, повинно бути можливим, здійснюватись на законних підставах і вимагатися в обгрунтованих рамках, і, зокрема, це виконання не повинне порушувати нормальну експлуатацію перевізника чи завдавати збитків відправникам або одержувачам інших відправок.

Параграф 4. Зміни не повинні в жодному разі спричинити поділу відправки.

Параграф 5. Якщо з причин, передбачених в параграфі 3, перевізник не може виконати отримані ним розпорядження, то він повинен негайно повідомити про це тому, хто надав ці розпорядження.

Параграф 6. Перевізник несе відповідальність за наслідки, що виникають через невиконання або незадовільне виконання розпорядження. Проте можливе відшкодування не повинне перевищувати відшкодування, передбаченого у випадку втрати вантажу.

Параграф 7. Якщо перевізник виконує розпорядження відправника не вимагаючи подання дубліката накладної, в той час, як його передано одержувачу, то він відповідає перед одержувачем за збитки або шкоду, спричинені через це. Проте можливе відшкодування в жодному разі не повинне перевищувати відшкодування, передбаченого у випадку втрати вантажу.

Стаття 20
Перешкоди для перевезення

Параграф 1. При перешкоді для перевезення перевізник вирішує, чи вигідніше в звичайному порядку продовжити перевезення вантажу зі зміною маршруту, чи в інтересах відправника належить запросити його вказівок, повідомивши відправнику всю потрібну інформацію, яка є у розпорядженні перевізника.

Параграф 2. При неможливості подальшого перевезення вантажу перевізник запитує інструкції у вповноваженої на розпорядження вантажем особи. Якщо перевізник не може своєчасно отримати інструкції, він повинен вжити найдоцільніших заходів, в інтересах того, хто має право розпоряджатися вантажем.

Стаття 21
Перешкоди у видачі вантажу

Параграф 1. При перешкодах у видачі вантажу перевізник повинен негайно сповістити про це відправника і вимагати від нього інструкцій, за винятком випадку, коли відправник вказівкою в накладній вимагає, щоб у випадку виникнення перешкод у видачі вантаж був йому негайно відправлений назад, не очікуючи інструкцій.

Параграф 2. Якщо перешкода у видачі вантажу усунена до отримання перевізником інструкцій відправника, то вантаж повинен бути виданий одержувачу. Відправника слід негайно повідомити про це.

Параграф 3. Якщо одержувач відмовляється від прийняття вантажу, то відправник має право надати інструкції навіть у випадку, коли він не може пред'явити дублікат накладної.

Параграф 4. Якщо перешкода до видачі вантажу виникає після того, як одержувач змінив договір перевезення згідно зі статтею 18, параграфами 3 - 5, то перевізник повинен повідомити нового одержувача.

Стаття 22
Наслідки перешкод для перевезення і видачі вантажу

Параграф 1. Перевізник має право на відшкодування йому витрат, пов'язаних з:

a) отриманням інструкцій;

b) виконанням отриманих інструкцій;

c) тим, що інструкції, яких він вимагав, до нього не надійшли або поступили невчасно;

d) тим, що він прийняв рішення згідно зі статтею 20, параграфом 1, не вимагаючи інструкцій.

І якщо лише ці витрати не є наслідком його вини. Зокрема, він може стягнути провізну плату за фактичний маршрут перевезення і встановити відповідні цьому маршруту строки доставки.

Параграф 2. У випадках, зазначених в статті 20, параграф 2 і статті 21, параграф 1, перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок вповноваженої особи. Після цього розвантаження перевезення вважається закінченим. У цьому випадку перевізник має забезпечити зберігання вантажу за рахунок вповноваженої особи. Проте він може передати вантаж третій особі і тоді несе відповідальність лише за обгрунтований вибір цієї третьої особи.

Вантаж залишається обтяженим борговими зобов'язаннями, що випливають з договору перевезення, і всіма іншими витратами.

Параграф 3. Перевізник може продати вантаж, не чекаючи інструкцій вповноваженої особи, якщо це необхідно у зв'язку зі станом або швидкопсувним характером вантажу, або якщо витрати на зберігання не відповідають вартості вантажу. Він може також здійснити продаж і у решті випадків, коли в обгрунтовані строки він не отримав від правомочної особи відповідних інструкцій, яких можна було справедливо очікувати.

Параграф 4. Якщо вантаж було продано, то виручка, за винятком платежів, що обтяжують вантаж, повинна бути передана в розпорядження вповноваженої особи. Якщо сума менша за суму цих витрат, то відправник повинен сплатити різницю.

Параграф 5. Спосіб продажу вантажу визначається законами і чинними в місці знаходження вантажу приписами, або практикою, що застосовується в цьому місці.

Параграф 6. Якщо у випадку перешкод для перевезення або видачі вантажу відправник своєчасно не дав необхідних інструкцій, і якщо перешкода в перевезенні або видачі не може бути усунена згідно з параграфами 2 і 3, то перевізник може повернути вантаж відправнику за рахунок останнього або, якщо це доцільно, знищити його.

Розділ III
Відповідальність

Стаття 23
Обгрунтування відповідальності

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність за збитки, заподіяні у зв'язку з повною або частковою втратою або пошкодженням вантажу з моменту приймання його до перевезення до моменту видачі, а також за прострочення доставки вантажу, незалежно від того, яка залізнична інфраструктура використовується.

Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата, пошкодження або прострочення доставки сталися з вини правомочної особи, у зв'язку з розпорядженням правомочної особи, що не було спричинене виною перевізника, а також у зв'язку з власними дефектами вантажу (внутрішнє псування, природне зменшення і т. д.) або обставинами, яких перевізник не міг уникнути і наслідкам яких не міг запобігти.

Параграф 3. Перевізник звільняється від цієї відповідальності у тій мірі, в якій втрата чи пошкодження вантажу виникають через особливий ризик, пов'язаний з одним або кількома такими обставинами:

а) перевезення здійснюється у відкритих вагонах згідно із Загальними умовами перевезення, або на підставі угоди між залізницею і відправником, на яку є посилання в накладній; за винятком випадків пошкодження вантажу з причини атмосферних умов, вантаж, що перевозиться інтермодальними транспортними одиницями і закритими автомашинами, які перевозяться на вагонах, не розглядається як такий, що транспортується у відкритих вагонах; якщо при перевезенні вантажу у відкритих вагонах відправник використовує брезент, то перевізник несе таку саму відповідальність, що і при перевезенні у відкритих вагонах без використання брезенту, навіть якщо йдеться про вантаж, який згідно із Загальними умовами перевезень не перевозиться у відкритих вагонах;

b) відсутність або незадовільний стан упаковки вантажів, що за своїми властивостями при відсутності або незадовільному стані упаковки піддаються зменшенню і пошкодженню;

c) завантаження вантажів відправником або вивантаження одержувачем;

d) природні властивості деяких вантажів, внаслідок яких вони схильні піддаватися повному або частковому зменшенню або пошкодженню, зокрема в результаті поломки, ржавіння, внутрішнього і самовільного псування, вивітрювання, утрушування;

e) неправильне, неточне або неповне найменування або нумерація вантажних місць;

f) перевезення живих тварин;

g) перевезення, що згідно із застосовуваними положеннями або зазначеною в накладній домовленістю між відправником і перевізником повинне здійснюватись в супроводі провідника, якщо втрата або пошкодження виникли внаслідок небезпеки, якій повинен був запобігти провідник.

Стаття 24
Відповідальність у випадку перевезення залізничного
рухомого складу як вантаж

Параграф 1. У випадку перевезення залізничного рухомого складу, який пересувається на власних осях і наданий до перевезення як вантаж, перевізник несе відповідальність за збитки, пов'язані з втратою або пошкодженням транспортного засобу або його частин, з моменту приймання і до моменту видачі, а також за збитки, пов'язані з перевищенням строку видачі, якщо лише він не доведе, що збитки були спричинені не з його вини.

Параграф 2. Перевізник не відповідає за збитки, пов'язані з втратою допоміжного обладнання, яке не зазначене на обох боках вагона або не зазначене в супроводжуючому його інвентарному переліку.

Стаття 25
Докази

Параграф 1. Доведення того, що втрата, пошкодження або прострочена видача зумовлені одним з зазначених в статті 23, параграф 2 факторів, покладається на перевізника.

Параграф 2. Якщо перевізник стверджує, що втрата або пошкодження могли виникнути, враховуючи фактичні обставини з причини одного або кількох згаданих в статті 23, параграф 3 особливих ризиків, то допускається, що саме це спричинило збитки. Однак правомочна особа зберігає право доказати, що збитки не були спричинені повністю або частково в результаті одного з цих ризиків.

Параграф 3. Припущення згідно з параграфом 2 не має сили у передбаченому статтею 23, параграфом 3, пункт "a" випадку при втраті в надзвичайно великих розмірах або втраті цілих місць вантажу.

Стаття 26
Подальші перевізники

Якщо перевезення здійснювалось згідно з єдиним договором перевезення кількома подальшими перевізниками, то кожний з перевізників, що прийняв вантаж разом з накладною, бере участь в договорі перевезення згідно з вказівками накладної і виконує зобов'язання, що випливають із цього. У цьому випадку кожний перевізник відповідає за перевезення на всьому шляху до видачі.

Стаття 27
Фактичний перевізник

Параграф 1. Якщо перевізник доручив повністю або частково здійснити перевезення фактичному перевізнику, незалежно від того, чи має він на це право згідно з договором перевезення чи ні, перевізник все одно несе відповідальність за здійснення повністю всього перевезення.

Параграф 2. Всі положення цих Єдиних правил, що стосуються відповідальності перевізника, діють також стосовно відповідальності фактичного перевізника, що стосується виконуваного перевезення. Якщо до працівників або будь-яких інших осіб, послугами яких користувався фактичний перевізник для виконання перевезення, пред'являється позов, то застосовуються статті 36 і 41.

Параграф 3. Будь-яка особлива угода, згідно з якою перевізник бере на себе зобов'язання, які не покладаються на нього цими Єдиними правилами, або відмовляється від прав, що надаються йому Єдиними правилами, має силу стосовно фактичного перевізника лише у випадку, якщо він ясно в письмовій формі на це погодився. Незалежно від того, чи висловив фактичний перевізник таку згоду, перевізник залишається зв'язаним зобов'язаннями або відступами, що випливають з вказаної вище особливої угоди.

Параграф 4. Якщо і перевізник, і фактичний перевізник є відповідальними, то їхня відповідальність солідарна.

Параграф 5. Загальна сума відшкодування, що належить стягненню з перевізника, фактичного перевізника, а також їхніх працівників або будь-яких інших осіб, послугами яких вони користувалися для виконання перевезення, не повинна перевищувати меж, передбачених цими Єдиними правилами.

Параграф 6. Ця стаття не обмежує права на позов, що може виникнути у перевізника до фактичного перевізника і навпаки.

Стаття 28
Припущення у випадку перевідправлення

Параграф 1. Якщо вантаж, наданий для перевезення відповідно до Єдиних правил, перевідправлено відповідно до цих самих Правил і якщо після перевідправлення встановлюється часткова втрата або пошкодження, то вважається, що часткова втрата або пошкодження сталися під час дії останнього договору перевезення, якщо вантаж залишався під наглядом перевізника і був перевідправлений у такому стані, в якому він прибув на станцію перевідправлення.

Параграф 2. Ці припущення застосовуються також тоді, коли договір перевезення, що діяв до перевідправлення не підпадав під дію Єдиних правил і якщо ці Правила можна було застосувати для прямого перевезення від початкової станції відправлення до кінцевої станції призначення.

Параграф 3. Також це припущення застосовується тоді, коли договір перевезення, що діяв до перевідправлення, був укладений на підставі подібної міжнародної угоди про прямі міжнародні залізничні перевезення і ця угода містить таке саме юридичне передбачення на користь відправок, зроблених відповідно до вимог цих Єдиних правил.

Стаття 29
Припущення про втрату вантажу

Параграф 1. Правомочна особа може без надання подальших доказів вважати вантаж втраченим, якщо його не видано або не надано в розпорядження одержувача протягом 30 днів після закінчення строку доставки.

Параграф 2. При одержанні відшкодування за втрачений вантаж правомочна особа може письмово поставити вимогу стосовно того, щоб вона була негайно поінформована у випадку коли вантаж буде знайдено протягом року від моменту виплати відшкодування. Перевізник видає письмове підтвердження отримання такої вимоги.

Параграф 3. Протягом тридцяти днів після одержання такого повідомлення правомочна особа може вимагати, щоб вантаж був виданий їй на будь-якій зі станцій маршруту. У такому разі ця особа повинна сплатити витрати за перевезення вантажу від станції відправлення до станції, де повинна відбутися видача, і повернути отримане відшкодування за відрахуванням будь-яких включених зборів. Проте, ця особа зберігає свої права на відшкодування за прострочення доставки відповідно до Статей 33 і 35.

Параграф 4. За відсутності вимоги, передбаченої в параграфі 2, або вказівок протягом строку, визначеного у параграфі 3, або у випадку, коли вантаж виявлено після закінчення одного року від часу виплати відшкодування, залізниця розпоряджається вантажем відповідно до законів і норм держави, що має юрисдикцію над нею.

Стаття 30
Відшкодування у випадку втрати вантажу

Параграф 1. У випадку повної або часткової втрати вантажу, з тим, щоб виключити інші відшкодування, перевізник повинний виплатити відшкодування, розраховане за біржовою ціною, або, за відсутності такої ціни, - за ринковою ціною, або, за відсутності однієї і другої ціни, - за споживчою вартістю вантажів подібного роду і гатунку на день і в місці, в якому вантаж прийнято до перевезення.

Параграф 2. Відшкодування не повинне перевищувати 17 розрахункових одиниць за кожний відсутній кілограм маси брутто.

Параграф 3. У випадку втрати одиниці залізничного рухомого складу, що пересувається на власних осях і був наданий для перевезення як вантаж, або транспортна одиниця комбінованого перевезення, або їхніх частин, відшкодування обмежується, за винятком решти збитків, споживчою вартістю одиниці залізничного рухомого складу або транспортної одиниці комбінованого перевезення, або їхніх частин на день і в місці втрати. Якщо неможливо встановити день або місце втрати, то відшкодування обмежується споживчою вартістю, що діяла на день і в місці приймання до перевезення залізничного рухомого складу, або транспортної одиниці комбінованого перевезення, або їхніх частин.

Параграф 4. Крім того, перевізник повинен відшкодувати вартість перевезення вантажу, сплачені митні збори і інші суми, витрачені на перевезення втраченого вантажу, за винятком акцизних зборів на вантажі, що перевозяться в режимі тимчасової відміни цих зборів.

Стаття 31
Відповідальність при втраті в дорозі

Параграф 1. Стосовно вантажів, які внаслідок своїх природних властивостей допускають, як правило, природні втрати під час перевезення, залізниця відповідає, незалежно від пройденої вантажем відстані, лише за ту частину втрати, яка перевищує наведені нижче норми:

a) два відсотки від маси рідких або наданих в сирому стані вантажів;

b) один відсоток від маси сухих вантажів.

Параграф 2. Обмеження відповідальності, передбачене в параграфі 1, не може застосовуватися, якщо за обставинами цього випадку доведено, що зменшення маси не є наслідком причин, які обгрунтовують допустимі норми.

Параграф 3. Якщо кілька місць вантажу перевозяться за однією накладною, то втрата у дорозі обчислюється для кожного місця, якщо його маса при відправленні окремо зазначена в накладній або може бути встановлена іншим способом.

Параграф 4. У випадку повної втрати вантажу або у випадку втрати місць вантажу при розрахунку відшкодування не застосовується ніяких відрахувань на втрату.

Параграф 5. Ця стаття не порушує положень статей 23 і 25.

Стаття 32
Відшкодування у випадку пошкодження

Параграф 1. У випадку пошкодження вантажу, з тим, щоб виключити інші відшкодування, залізниця повинна виплатити компенсацію, еквівалентну зниженню вартості вантажу, її розмір розраховується із застосуванням до вартості вантажу, визначеної відповідно до Статті 30, відсоткового розміру зниження вартості вантажу, встановленого в місці призначення.

Параграф 2. Відшкодування не може перевищувати:

a) якщо весь вантаж знецінився в результаті пошкодження - суми, яку належало би заплатити у випадку втрати всього вантажу;

b) якщо тільки частина вантажу зазнала зменшення вартості в результаті пошкодження - суми, яку належало би заплатити у випадку втрати частини, що зазнала зменшення вартості.

Параграф 3. У випадку пошкодження одиниці залізничного рухомого складу, що пересувається на власних осях або надана для перевезення як вантаж інтермодальна транспортна одиниця, або їхня частина відшкодування обмежено, за винятком решти збитків, вартістю їхнього ремонту. Відшкодування не повинне перевищувати суми, що належала б у випадку втрати.

Параграф 4. Крім того, залізниця повинна повернути у визначеному в параграфі 1 відношенні витрати, які передбачені в статті 30, параграф 4.

Стаття 33
Відшкодування у випадку прострочення доставки

Параграф 1. Якщо збитки або шкода, зокрема пошкодження вантажу, спричинені простроченням доставки, то залізниця повинна оплатити відшкодування, сума якого не може перевищувати чотирикратного розміру вартості перевезення.

Параграф 2. У випадку повної втрати вантажу відшкодування, передбачене в параграфі 1, не може долучатися до відшкодування, передбаченого в статті 30.

Параграф 3. У випадку часткової втрати вантажу відшкодування згідно з параграфом 1 не може перевищувати чотирикратного розміру вартості перевезення невтраченої частини відправлення.

Параграф 4. У випадку пошкодження вантажу, яке не є наслідком прострочення доставки, відшкодування, передбачене в параграфі 1, при потребі долучається до відшкодування, про яке йдеться в статті 32.

Параграф 5. У жодному випадку відшкодування, передбачене в параграфі 1, разом з відшкодуваннями, передбаченими в статтях 30 і 32, не повинні в сумі перевищувати відшкодування, яке належало би заплатити у випадку повної втрати вантажу.

Параграф 6. Якщо згідно зі статтею 16, параграфом 1 строк доставки був встановлений на підставі домовленості, то у цій домовленості можуть бути передбачені інші способи відшкодування, що відрізняються від тих, що вказані в параграфі 1. Якщо у цьому випадку будуть прострочені строки доставки згідно зі статтею 16, параграфами 2 - 4, то правомочна особа може вимагати або відшкодування, передбаченого вказаною вище домовленістю, або відшкодування, передбаченого в параграфах 1 - 5.

Стаття 34
Відшкодування у випадку оголошення вартості

Відправник і перевізник можуть домовлятися про те, що відправник оголошує в накладній вартість вантажу, що перевищує передбачену статтею 30, параграфом 2 межу. У цьому випадку вказана сума виступає як ця межа.

Стаття 35
Відшкодування при оголошенні
заінтересованості в доставці

Для випадку втрати або пошкодження вантажу і для випадку прострочення строку доставки відправник і перевізник можуть домовитися про те, що відправник вказує спеціальну заінтересованість у доставці в накладній шляхом внесення суми цифрами в накладну. Якщо є оголошена заінтересованість у доставці, то крім відшкодувань, передбачених статтями 30, 32 і 33, може вимагатись відшкодування інших доказаних збитків до величини вказаної суми.

Стаття 36
Втрата права на обмеження відповідальності

Положення про обмеження відповідальності, передбачені статтею 15, параграфом 3, статтею 19, параграфами 6 і 7 і статтями 30, 32 - 35, не застосовуються, якщо буде доказано, що збитки виникли внаслідок дії або бездіяльності з боку перевізника з наміром викликати такі збитки, або через недбалість і з розумінням того, що такі збитки, ймовірно, будуть заподіяні.

Стаття 37
Перерахунок і нарахування відсотків

Параграф 1. Якщо для розрахунку відшкодування потрібно конвертувати суми, виражені в іноземній валюті, то перерахунок здійснюється за курсом дня і місця сплати відшкодування.

Параграф 2. Правомочна особа може вимагати відсотки на відшкодування в розмірі п'яти відсотків річних, починаючи від дня подачі претензії відповідно до статті 43 або, якщо претензія не була заявлена, - від дня пред'явлення позову.

Параграф 3. Якщо правомочна особа не надає залізниці протягом визначеного їй відповідного строку необхідні документи, для остаточного врегулювання претензії, то нарахування відсотків припиняється від закінчення цього встановленого строку й до фактичної передачі таких документів.

Стаття 38
Відповідальність у залізнично-морському сполученні

Параграф 1. При залізнично-морських перевезеннях лініями і шляхами, зазначеними у статті 24, параграф 1 Конвенції, кожна держава може, вимагаючи внесення відповідного запису до переліку ліній і шляхів, підпорядкованих Єдиним правилам, доповнити підстави для звільнення від відповідальності відповідно до статті 23 за сукупністю вказаних нижче причин:

a) пожежа, якщо перевізник доведе, що вона не сталася внаслідок його дії або з його вини, а також не внаслідок дії або з вини капітана, команди судна, лоцмана, або працівників перевізника;

b) порятунок або спроба порятунку життя або майна на морі;

c) завантаження вантажу на палубу, якщо відправник надав свою згоду на це в накладній, і вантаж не перевозиться у вагоні;

d) ризик, небезпеки або нещасні випадки на морі або на інших судноплавних водних шляхах.

Параграф 2. Перевізник може посилатися на причини звільнення від відповідальності, зазначені в параграфі 1, лише у тому випадку, якщо він доведе, що втрата, пошкодження або прострочення доставки сталися на морській лінії в період від початку завантаження на судно і до його вивантаження з судна.

Параграф 3. Коли перевізник використовує причини звільнення від відповідальності, зазначені в параграфі 1, він все одно залишається відповідальним, якщо правомочна особа доведе, що втрата, пошкодження або прострочення доставки сталися з вини перевізника, капітана, команди судна, лоцмана або працівників перевізника.

Параграф 4. Якщо одна й та сама морська ділянка обслуговується кількома підприємствами, що включені до переліку ліній згідно зі статтею 24, параграфом 1 Конвенції, то для всіх цих підприємств повинні діяти однакові настанови про відповідальність. Крім того, якщо ці підприємства включені до переліку ліній за пропозицією кількох держав-членів, то необхідно попереднє погодження між цими державами про застосування настанов про відповідальність.

Параграф 5. Заходи, вжиті відповідно параграфів 1 і 4, повинні бути доведені до відома Генерального секретаря. Вони набувають сили не раніше, аніж через 30 днів з дня направлення Генеральним секретарем повідомлення про них на адресу інших держав-членів. Ці заходи не розповсюджуються на відправки, що знаходяться в дорозі.

Стаття 39
Відповідальність у випадку ядерної аварії

Перевізник звільняється від відповідальності, що покладена на нього згідно із цими Єдиними правилами, якщо збитки зумовлені ядерною аварією, і якщо згідно із законами й приписами держави про відповідальність в галузі ядерної енергії відповідальність за ці збитки несе власник ядерної установки або особа, що має рівні з ним права.

Стаття 40
Особи, за яких відповідальний перевізник

Перевізник несе відповідальність за своїх працівників та інших осіб, послугами яких він користується для виконання перевезення, коли ці працівники або ці інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків. Підприємства, які управляють залізничною інфраструктурою, по якій здійснюється перевезення, розглядаються як юридичні особи, послугами яких перевізник користується для виконання перевезення.

Стаття 41
Інші претензії

Параграф 1. У всіх випадках, на які розповсюджується застосування цих Єдиних правил, будь-яка претензія про відповідальність і на будь-якій підставі може бути пред'явлена перевізнику лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно працівників та інших осіб, за яких перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 40.

Розділ IV
Здійснення прав

Стаття 42
Акт констатації

Параграф 1. Якщо перевізник виявляє або передбачає або правомочна особа стверджує, що трапилась часткова втрата або пошкодження вантажу, то перевізник в залежності від виду збитків повинен, якщо можливо в присутності правомочної особи, скласти акт, в якому зафіксувати стан вантажу, його вагу і, по можливості, розміри і причину збитків, а також момент виникнення їх.

Параграф 2. Правомочній особі має бути безплатно надана копія цього акта.

Параграф 3. Якщо правомочна особа не визнає констатації викладені в акті, то вона може вимагати, щоб стан і вагу вантажу, а також причину і розмір збитків було зафіксовано експертом, призначеним заінтересованими сторонами або судом. Ця процедура регулюється законами і нормами держави, в якій відбувається встановлення збитків або шкоди.

Стаття 43
Рекламації

Параграф 1. Рекламації, що стосуються договору перевезення, повинні пред'являтися в письмовому вигляді перевізнику, якому може бути пред'явлено позов в судовому порядку.

Параграф 2. Рекламації можуть пред'являти особи, що мають право на пред'явлення позову перевізнику.

Параграф 3. Відправник для пред'явлення рекламації повинен подати дублікат накладної. За відсутності такого він повинен подати дозвіл одержувача або довести, що одержувач відмовився отримати відправку.

Параграф 4. Одержувач для пред'явлення рекламації, повинен подати накладну, якщо її було йому передано.

Параграф 5. Накладну, дублікат накладної та інші документи, котрі правомочна особа вважає доцільним додати до рекламації, слід представляти в оригіналі або в копії, на вимогу перевізника копії повинні бути відповідним чином засвідчені.

Параграф 6. При остаточному вирішенні питання про рекламацію перевізник може вимагати пред'явлення оригіналів накладної, дубліката накладної або документа, що свідчить про накладні платежі, щоб зробити на них помітку про остаточне врегулювання цієї рекламації.

Стаття 44
Особи, що мають право подавати
до суду позов до перевізника

Параграф 1. За умови дотримання параграфів 3 і 4 пред'являти позови до суду за договором перевезення правомочні:

a) відправник до того моменту, поки одержувач:

1. не отримав накладну,

2. не прийняв вантаж або

3. скористався правами, наданими йому статтею 17, параграф 3 або статтею 18, параграф 3.

b) одержувач після того моменту, коли він:

1. отримав накладну,

2. прийняв вантаж або

3. скористався правами, наданими йому статтею 17, параграф 3 або статтею 18, параграф 3.

Параграф 2. Право подання позову втрачає силу, як тільки особа, зазначена одержувачем згідно зі статтею 18 параграф 5 отримала накладну, прийняла вантаж або скористалась правами, що належать їй, згідно зі статтею 17, параграф 3.

Параграф 3. Подавати позов про повернення сум, сплачених на підставі договору перевезення, правомочна лише та особа, яка здійснила оплату.

Параграф 4. До пред'явлення позову у зв'язку з накладною платою правомочний лише відправник.

Параграф 5. Відправник при пред'явленні позову повинен представити дублікат накладної. За відсутності такого він повинен представити дозвіл одержувача або довести, що останній відмовився прийняти відправку. За необхідності відправник повинен довести відсутність або втрату накладної.

Параграф 6. Одержувач при пред'явленні позову повинен подати накладну, якщо її було йому передано.

Стаття 45
Перевізники, яким може пред'являтися до суду позов

Параграф 1. За умови дотримання параграфів 3 і 4, позови до суду, що грунтуються на договорі перевезення, можуть пред'являтися лише першому або останньому перевізнику або перевізнику, що здійснював частину перевезення, під час якої сталися факти, що стали причиною претензії.

Параграф 2. Якщо у випадку здійснення перевезення кількома подальшими перевізниками зобов'язаний до видачі вантажу перевізник був внесений з його згоди в накладну, то йому може бути пред'явлений позов згідно з параграфом 1, навіть якщо він не отримував ні вантаж, ні накладну.

Параграф 3. Позов про повернення отриманої суми, виплаченої на підставі договору перевезення, може пред'являтися в судовому порядку перевізнику, що стягнув суму, або перевізнику, на користь якого суму було стягнуто.

Параграф 4. Позов про накладні платежі може бути пред'явлений в судовому порядку лише перевізнику, що прийняв вантаж в місці відправлення.

Параграф 5. Як зустрічний позов або основне заперечення може бути пред'явлений в судовому порядку позов також до іншого перевізника, про якого не йдеться в параграфах 1 - 4, якщо первісний позов грунтується на тому самому договорі перевезення.

Параграф 6. Якщо ці Єдині правила застосовуються до фактичного перевізника, йому теж може бути пред'явлено позов.

Стаття 46
Судова компетенція

Параграф 1. Судові позови, що грунтуються на цих Єдиних правилах, можуть пред'являтися судам держав-членів, вибраним за взаємної згоди сторін, або суду держави-члена, на території якого

a) відповідач має своє постійне місце проживання або своє звичайне місцезнаходження, своє основне місце розташування або філію, або установу, що уклала договір перевезення;

b) знаходиться місце прийняття вантажу до перевезення або його видачі. Іншим судам позови пред'являтися не можуть.

Параграф 2. Якщо позов, що грунтується на цих Єдиних правилах, знаходиться в судочинстві компетентного суду згідно з параграфом 1, або якщо за цим позовом цим судом було винесено рішення, то жодний новий позов з цього самого питання між тими самими сторонами не може пред'являтися, якщо лише рішення суду, якому був пред'явлений первісний позов, не може бути виконано в державі, в якій пред'явлено новий позов.

Стаття 47
Втрата сили позовом

Параграф 1. З моменту прийняття вантажу правомочною особою всі позови до перевізника за договором перевезення у випадку часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки втрачають силу.

Параграф 2. Проте позови не втрачають силу:

a) у випадку часткової втрати або пошкодження, якщо:

1. втрата або пошкодження були констатовані правомочною особою до прийняття вантажу згідно зі статтею 42;

2. констатація, що повинна була відбутися згідно зі статтею 42, не була здійснена лише з вини перевізника;

b) у випадку неявного збитку, що був виявлений правомочною особою лише після приймання вантажу, якщо правомочна особа:

1. вимагає констатації згідно зі статтею 42 відразу після виявлення збитку і не пізніше семи днів з моменту прийняття вантажу, і

2. крім того, доведе, що збиток виник в період між прийманням до перевезення і видачею;

c) у випадку прострочення доставки, якщо правомочна особа протягом 60 днів пред'явила свої права одному з перевізників, зазначеному в статті 45, параграф 1;

d) якщо правомочна особа доведе, що збиток виник внаслідок дії або недогляду, здійсненого або з наміром спричинити такий збиток, або з ризиком і з розумінням того, що такий збиток, ймовірно, буде завдано.

Параграф 3. Якщо вантаж було перевідправлено згідно зі статтею 28, то позови у випадку часткової втрати або пошкодження, що грунтуються на одному з попередніх договорів перевезення, втрачають силу, так, неначе йдеться про один з договорів перевезення.

Стаття 48
Строк давності

Параграф 1. Строк давності позовів, які грунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності складає, проте, два роки, якщо йдеться про позов, що стосується:

a) виплати накладної плати, стягнутої перевізником з одержувача;

b) виплати виручки від здійсненого перевізником продажу вантажу;

c) збитку, що виник внаслідок дії або недогляду, скоєного або з наміром спричинити такий збиток, або з легковажності і з розумінням того, що такий збиток, ймовірно, буде завдано;

d) одного з договорів перевезення, що діяли до перевідправлення, у випадку, передбаченому статтею 28.

Параграф 2. Строк давності починається:

a) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки;

b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу;

c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови.

День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.

Параграф 3. При пред'явленні рекламації в письмовому вигляді згідно зі статтею 43 відлік строку давності призупиняється до дня, коли перевізник відхиляє рекламацію з письмовим засвідченням і повертає додані до неї документи. Якщо рекламація допускається частково, то відлік строку давності стосовно спірної частини рекламації починається знову. Особа, що посилається на факт подання рекламації або на факт письмової відповіді і повернення документів, несе тягар доведення стосовно цього факту, на який вона посилається. Подальші рекламації, що стосуються тієї самої претензії, не призупиняють відліку позовної давності.

Параграф 4. Позови, що втратили силу за давністю, не можуть також пред'являтися як повторний позов або заперечення.

Параграф 5. Крім того, для призупинення і переривання відліку строку давності діє національне законодавство.

Розділ V
Стосунки між перевізниками

Стаття 49
Розрахунки

Параграф 1. Кожний перевізник, що стягнув при прийманні або видачі вантажу витрати або інші платежі, що випливають з договору перевезення, зобов'язаний сплатити перевізникам, що беруть участь у перевезенні частину, що їм належить. Порядок оплати регулюється в угодах між перевізниками.

Параграф 2. Стаття 12 застосовується також до стосунків між подальшими перевізниками.

Стаття 50
Право на регресійну вимогу

a) перевізник, з вини якого було заподіяно шкоду, є єдиним відповідальним за це;

b) якщо шкода була заподіяна з вини кількох перевізників, то кожний з них несе відповідальність за збитки, заподіяні ним; якщо неможливо розрізнити, то відшкодування між перевізниками розподіляється згідно з викладеним нижче пунктом "c";

c) якщо неможливо довести, який з перевізників заподіяв шкоду, то відшкодування розподіляється між всіма перевізниками, що брали участь в перевезенні, за винятком тих, що доведуть, що шкода не була заподіяна ними; розподіл здійснюється пропорційно частини вартості перевезення, що належить кожному з них.

Параграф 2. У випадку неможливості оплати одним з цих перевізників, належна йому доля, але не виплачена ним, розподіляється між всіма перевізниками, що брали участь в перевезенні, пропорційно частини вартості перевезення, що належить кожному з них.

Стаття 51
Процедура пред'явлення регресійної вимоги

Параграф 1. Обгрунтованість оплати, здійсненої перевізником, що пред'являє регресійну вимогу, передбачена статтею 50, не може заперечуватись перевізником, проти якого була пред'явлена регресійна вимога, якщо відшкодування було встановлене в судовому порядку, і якщо цей останній перевізник був належним чином викликаний до суду для участі в судовому розгляді. Суддя, котрому був поданий основний позов, встановлює строки, необхідні для повідомлення про виклик до суду і для участі в судовому розгляді.

Параграф 2. Перевізник, що пред'являє свою регресійну вимогу, повинен надавати її в одному й тому самому позові проти всіх перевізників, з якими він не дійшов мирової угоди; інакше право регресійної вимоги щодо не притягнутих до суду перевізників припиняється.

Параграф 3. Суддя в одній і тій самій судовій постанові повинен прийняти рішення про всі регресійні вимоги, що йому надані.

Параграф 4. Перевізник, що бажає скористатися своїм правом надання регресійної вимоги, може подати її в суди держави, на території якої один з перевізників, що приймали участь в перевезенні, має своє основне місце знаходження або філіал, або установу, що уклала договір перевезення.

Параграф 5. Якщо регресійна вимога висувається стосовно кількох перевізників, то перевізник-позивач має право вибирати серед компетентних судів згідно з параграфом 4 суд, в який він і подає свою регресійну вимогу.

Параграф 6. Процедура пред'явлення регресійної вимоги на відшкодування не може включатися до процедури відшкодування, якого вимагає правомочна за договором перевезення особа.

Стаття 52
Домовленості стосовно регресійних вимог

Перевізники мають право домовлятися між собою стосовно положень, що відступають від статей 49 і 50.

Регламент
міжнародних залізничних перевезень
небезпечних вантажів (РІД)
(РІД - Додаток C до Конвенції)

Стаття 1
Сфера застосування

Параграф 1. Цей Регламент застосовується до

a) міжнародних перевезень небезпечних вантажів залізницями на території держав-учасниць;

b) перевезень, що доповнюють перевезення залізницями, до яких застосовуються Єдині правила ЦІМ, за умови дотримання міжнародних приписів, що регулюють перевезення іншим видом транспорту, зокрема наведені у Додатку до цього Регламенту види діяльності.

Параграф 2. Небезпечні вантажі, перевезення яких виключено згідно з Додатком, не можуть перевозитися в міжнародному сполученні.

Стаття 2
Винятки

Цей Регламент не застосовується повністю або частково до перевезень небезпечних вантажів, для яких виняток передбачається Додатком. Винятки дозволяються лише у випадку, коли кількість або вид та спосіб виняткових перевезень або їхнього пакування забезпечують безпеку перевезення.

Стаття 3
Обмеження

Кожна країна-член зберігає право регулювати або вводити обмеження на міжнародні перевезення небезпечних вантажів на своїй території, керуючись іншими міркуваннями, аніж міркування безпеки.

Стаття 4
Інші приписи

Перевезення, для яких є дійсним цей регламент, підпорядковуються загальним національним або міжнародним приписам щодо перевезень вантажів залізницями.

Стаття 5
Дозволені види поїздів. Перевезення у вигляді
ручної поклажі, багажу або у вантажівках

Параграф 1. Небезпечні вантажі можуть перевозитися лише вантажними поїздами, за винятком:

a) небезпечних вантажів, які згідно з Додатком допускаються до перевезення, у інших аніж вантажних поїздах з дотриманням максимальних кількостей та за особливих умов;

b) небезпечних вантажів, які перевозяться у вигляді ручної поклажі, багажу або на вантажівках згідно зі статтею 12 Єдиних правил ЦІМ при дотриманні особливих умов.

Параграф 2. Пасажир не може везти з собою небезпечні вантажі у вигляді ручної поклажі, а також здавати у багаж або надавати до перевезення на вантажівках, якщо вони не відповідають особливим умовам Додатка.

Стаття 6
Додаток

Додаток є невід'ємною частиною цього регламенту.

* * *

Додаток має редакцію, яка буде прийнята Комісією експертів з перевезення небезпечних вантажів згідно зі статтею 19 параграфом 4 Конвенції з міжнародного залізничного сполучення (КОТІФ) від 09 травня 1980 в момент набуття чинності Протоколом від 03 червня 1999, що стосується змін до цієї Конвенції.

Єдині правила
до договорів про використання вагонів
в міжнародному залізничному сполученні
(ЦУВ - Додаток D до Конвенції)

Стаття 1
Сфера застосування

Ці Єдині правила застосовуються до двосторонніх і багатосторонніх договорів про використання залізничних вагонів як транспортний засіб для здійснення перевезень згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ.

Стаття 2
Визначення

Згідно з текстом цих Єдиних правил термін:

a) "підприємство залізничних перевезень" означає будь-яке приватне або державне підприємство, що має право перевозити пасажирів або вантажі та забезпечує при цьому засоби тяги;

b) "вагон" означає будь-який транспортний засіб, здатний пересуватися на власних осях залізничною колією, без власної тяги;

c) "власник" означає особу, що є власником вагона чи має право ним розпоряджатися та протягом тривалого часу економічно експлуатує вагон як транспортний засіб;

d) "станція приписки" означає місце, яке написане на вагоні і в яке цей вагон може або повинен бути повернутий згідно з умовами договору про користування.

Стаття 3
Знаки і написи на вагонах

Параграф 1. Незважаючи на настанови, що стосуються технічного допуску вагонів до використання в міжнародному сполученні, особа, що надає вагон згідно з договором, зазначеним у статті першій, повинна пересвідчитися, що на вагоні є такі написи:

a) зазначено власника;

b) при необхідності зазначено підприємство залізничних перевезень, у вагонний парк якого включений вагон;

c) при необхідності зазначено станцію приписки;

d) інші знаки й написи, обумовлені в договорі про користування.

Параграф 2. Знаки і написи, передбачені в параграфі 1, можуть бути доповнені засобами електронної ідентифікації.

Стаття 4
Відповідальність у випадку втрати або пошкодження вагона

Параграф 1. Підприємство залізничних перевезень, якому було довірено вагон для використання як транспортного засобу, відповідає за втрату або пошкодження вагона або його допоміжного обладнання, якщо воно не доведе, що це сталося не з його вини.

Параграф 2. Підприємство залізничних перевезень не відповідає за збитки, пов'язані з втратою допоміжного обладнання, яке не написане з обох боків вагона або не зазначене в супроводжуючому його інвентарному переліку.

Параграф 3. У випадку втрати вагона або його допоміжного обладнання відшкодування обмежене, за винятком решти збитків, споживчою вартістю вагона або його допоміжного обладнання, що існувала на день і в місці втрати. Якщо неможливо встановити день або місце втрати, то відшкодування обмежено споживчою вартістю, що існувала в день і в місці передачі вагона для використання.

Параграф 4. У випадку пошкодження вагона або його допоміжного обладнання відшкодування обмежено, за винятком решти збитків, сплатою витрат, пов'язаних з його ремонтом. Відшкодування не повинне перевищувати суми, що мала б бути сплачена у випадку втрати.

Параграф 5. Сторони договору можуть встановлювати положення, що відхиляються від параграфів 1 - 4.

Стаття 5
Втрата права на обмеження відповідальності

Положення про обмеження відповідальності, передбачені статтею 4 параграфами 3 і 4, не застосовуються, якщо буде доведено, що збитки пояснюються дією або недоглядом з боку підприємства залізничного перевезення або з наміром спричинити такі збитки, або з легковажності і з розумінням того, що такі збитки, ймовірно, будуть заподіяні.

Стаття 6
Припущення про втрату вагона

Параграф 1. Правомочна особа може без надання подальших доказів вважати вагон втраченим, якщо вона вимагала від підприємства залізничного перевезення, якому вона довірила вагон для використання як транспортного засобу, розшукати цей вагон, та якщо цей вагон не був наданий в її розпорядження протягом трьох місяців після надходження цієї вимоги чи якщо вона не отримала жодної вказівки про місце, де знаходиться цей вагон. Цей строк збільшується на строк простою вагона з будь-якої причини, що трапилася не з вини підприємства залізничного перевезення, або у зв'язку з його пошкодженням.

Параграф 2. Якщо вагон, що розглядається як втрачений, було знайдено після сплати відшкодування, то правомочна особа може вимагати протягом шести місяців після отримання ним повідомлення про це від підприємства залізничного перевезення, якому вона довірила вагон для використання його як транспортного засобу, щоб вагон було передано їй, без сплати витрат і з поверненням відшкодування, на станцію приписки або в іншому встановленому місці.

Параграф 3. За відсутністю вимоги згідно з параграфом 2, або якщо вагон знайдено після закінчення одного року після оплати відшкодування, підприємство залізничного перевезення, якому правомочна особа довірила вагон для його використання як транспортного засобу, може розпоряджатися ним згідно із законами й приписами, що діють в місці, де знаходиться вагон.

Параграф 4. Сторони договору можуть встановлювати положення, що відхиляються від параграфів 1 - 3.

Стаття 7
Відповідальність за збитки, заподіяні вагоном

Параграф 1. Особа, яка згідно з договором, зазначеним в статті першій, довірила вагон для використання як транспортного засобу, відповідає за заподіяну вагоном шкоду, якщо це трапилось по її вині.

Параграф 2. Сторони договору можуть встановлювати положення, що відхиляються від параграфа 1.

Стаття 8
Заміна

Якщо договір про використання вагонів передбачає можливість передачі вагона підприємством залізничного перевезення іншим підприємствам залізничного транспорту для його використання як транспортного засобу, то підприємство залізничного перевезення за погодженням з власником може домовитися з іншими транспортними підприємствами про те, що:

a) за умови збереження свого права на регресійну вимогу воно є особою, що замінює їх стосовно їхньої відповідальності перед власником у випадку втрати або пошкодження вагона або його допоміжного обладнання;

b) стосовно інших підприємств залізничного транспорту лише власник відповідальний за збитки, спричинені вагоном, але лише підприємству залізничного транспорту, що є договірним партнером власника, дозволено пред'являти позови іншим підприємствам залізничного транспорту.

Стаття 9
Відповідальність за працівників та інших осіб

Параграф 1. Сторони договору несуть відповідальність за своїх працівників та інших осіб, послугами яких вони користуються для виконання перевезення, коли ці робітники або ці інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків.

Параграф 2. За винятком інших домовленостей між сторонами, підприємство, яке управляє інфраструктурою, в якій підприємство залізничного перевезення використовує вагон як засіб перевезення, розглядаються як особи, послугами яких перевізник користується для виконання перевезення.

Параграф 3. Параграфи 1 і 2 також застосовуються у випадку заміни згідно зі статтею 8.

Стаття 10
Інші претензії

Параграф 1. У всіх випадках, на які розповсюджується застосування цих Єдиних правил, будь-яка претензія про відповідальність за втрату або пошкодження вагона або його допоміжного обладнання і на будь-якій підставі може бути пред'явлена підприємству залізничного перевезення, якому було довірено вагон для використання його як транспортного засобу, лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил і приписів договору про використання.

Параграф 2. Параграф 1 також застосовується у випадку заміни згідно зі статтею 8.

Параграф 3. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно працівників та інших осіб, за яких відповідає підприємство залізничного перевезення, якому було довірено вагон для використання його як транспортного засобу.

Стаття 11
Судова компетенція

Параграф 1. Позови в судовому порядку, що грунтуються на договорі, укладеному згідно із цими Єдиними правилами, можуть пред'являтися суду, призначеному за взаємною згодою сторін, що домовляються.

Параграф 2. За винятком протилежної домовленості між сторонами, компетентним судом є суд держави-члена, в якому відповідач має своє основне місце розташування. Якщо відповідач не має свого основного місця знаходження в державі-члені, то компетентним судом є суд держави-члена, в якому було заподіяно шкоду.

Стаття 12
Строк давності

Параграф 1. Строк давності претензій по статтях 4 і 7, закінчується після трьох років.

Параграф 2. Строк давності відраховується:

a) стосовно претензій, на підставі статті 4 - з дня констатації втрати або пошкодження вагона або з дня, коли правомочна особа може вважати вагон втраченим згідно зі статтею 6, параграфом 1 або 4;

b) стосовно претензій, на підставі статті 7 - з дня заподіяння шкоди.

Єдині правила
до договору про використання інфраструктури в
міжнародному залізничному сполученні
(ЦУІ - Додаток E до Конвенції)

Розділ I
Загальні положення

Стаття 1
Сфера застосування

Параграф 1. Ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору про використання залізничної інфраструктури з метою міжнародних перевезень згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ. Застосування не залежить від місцезнаходження та національності сторін договору. Ці Єдині правила застосовуються навіть тоді, коли залізнична інфраструктура управляється державними установами, або урядовими організаціями.

Параграф 2. За умови дотримання статті 21 ці Єдині правила не застосовуються до інших правових відносин, зокрема таких:

a) відповідальність перевізника або керуючого стосовно їхніх працівників або інших осіб, послугами яких вони користуються для виконання своїх завдань;

b) відповідальність між перевізником і керуючим з одного боку і третьої особою, з іншого боку.

Стаття 2
Заява про відповідальність у випадку тілесних ушкоджень

Параграф 1. Кожна держава може в будь-який момент заявити про незастосування до жертв нещасного випадку, що трапився на її території, всієї сукупності положень про відповідальність у випадку тілесних ушкоджень, якщо потерпілі є громадянами цієї країни або особами, місцем постійного проживання яких є ця держава.

Параграф 2. Держава, що зробила заяву згідно з параграфом 1, може у будь-який час відмовитися від неї, повідомивши про це депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після повідомлення про це держав-членів депозитарієм.

Стаття 3
Визначення

Згідно з текстом цих Єдиних правил термін:

a) "залізнична інфраструктура" означає всі залізниці і стаціонарні пристрої тією мірою, якою вони необхідні для забезпечення руху залізничних транспортних засобів і безпеки руху;

b) "керуючий інфраструктурою" означає особу, яка надає в розпорядження залізничну інфраструктуру;

c) "перевізник" означає особу, яка перевозить залізницею пасажирів і вантажі в міжнародному сполученні згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ;

d) "службовий персонал" означає працівників або інших осіб, послугами яких перевізник або керуючий користується для виконання договору, коли ці робітники або інші особи знаходяться при виконанні своїх обов'язків;

e) "третя особа" означає будь-яку іншу особу, ніж керуючий, перевізник та їхній службовий персонал;

f) "ліцензія" означає дозвіл, що видається згідно із законами і приписами держави, в якій перевізник має штаб-квартиру зі своєї основної діяльності, та який дозволяє займатися діяльністю залізничного перевізника;

g) "свідоцтво безпеки" означає документ, який засвідчує, що перевізник згідно із законами й настановами держави, в якій знаходиться інфраструктура, що використовується, внутрішня організація підприємства, а також персонал і транспортні засоби, що використовуються в інфраструктурі, відповідають вимогам у галузі безпеки й забезпечують нормальну роботу цієї інфраструктури.

Стаття 4
Право імперативного характеру

За винятком протилежного положення в цих Єдиних правилах, будь-яке положення договору, безпосередньо або непрямо відступаюча від цих Єдиних правил, є недійсним і позбавлене будь-якої законної сили. Недійсність таких положень не тягне за собою недійсності інших положень договору перевезення. Незважаючи на це договірні сторони можуть розширювати свої відповідальність і обов'язки згідно із цими Єдиними правилами або обмежувати максимальну суму відшкодування за матеріальні збитки.

Розділ II
Договір про використання

Стаття 5
Зміст і форма

Параграф 1. Відношення між керуючим і перевізником регулюються договором про використання.

Параграф 2. Зокрема, в договорі регулюються адміністративні, технічні і фінансові умови використання. Він містить принаймні такі відомості:

a) інфраструктура, що повинна використовуватися,

b) рамки використання,

c) послуги керуючого,

d) послуги перевізника,

e) службовий персонал,

f) транспортні засоби, що використовуються,

g) фінансові умови.

Параграф 3. Договір повинен бути підтверджений письмово або в іншій відповідній формі. Відсутність або неправильність письмового підтвердження або іншої відповідної форми або відсутність передбачених в параграфі 2 відомостей не впливає на існування та дійсність договору, що залишається підпорядкованим Єдиним правилам.

Стаття 6
Особливі зобов'язання перевізника і керуючого

Параграф 1. Перевізник повинен мати дозвіл на здійснення діяльності в галузі залізничних перевезень. Задіяний персонал і транспортні засоби, що використовуються, повинні відповідати вимогам безпеки. Керуючий може вимагати, щоб перевізник довів шляхом пред'явлення дійсних ліцензії і гарантійного свідоцтва безпеки або засвідчених належним чином копій або іншим шляхом, що ці умови дотримані.

Параграф 2. Перевізник повинен повідомляти керуючому про всі випадки, що можуть вплинути на дійсність його ліцензії, його гарантійних свідоцтв безпеки або інших підтверджуючих документів.

Параграф 3. Керуючий може вимагати, щоб перевізник довів, що він уклав достатньо повний договір страхування відповідальності або вжив відповідних заходів для покриття на будь-якій підставі всіх претензій, зазначених в статтях 9 - 21. Перевізник повинен щорічно підтверджувати шляхом подання відповідних документів, складених у правильній і належній формі, що договір страхування відповідальності або відповідні чинні документи; він повинен повідомляти керуючому про будь-яку зміну, що стосується цього питання, до того, як вона почне діяти.

Параграф 4. Сторони, що домовляються, повинні взаємно інформувати один одного про будь-яку подію, яка може перешкодити виконанню ними договору.

Стаття 7
Строк дії договору

Параграф 1. Договір про використання може укладатися на визначений або невизначений період.

Параграф 2. Керуючий може негайно розірвати договір про використання, якщо:

a) перевізник більше не має права займатися діяльністю в галузі залізничних перевезень;

b) службовий персонал, що залучається, та транспортні засоби, що використовуються, не відповідають більше вимогам безпеки;

c) перевізник прострочив платежі, а саме:

1. в період двох строків платежів, що йдуть один за одним, на суму, що перевищує еквівалентну вартість місячного використання, або

2. в період, що перевищує два строки платежів на суму, що дорівнює еквівалентній вартості двомісячного використання.

d) перевізник серйозно порушив одне з особливих зобов'язань, передбачених статтею 6, параграфами 2 і 3.

Параграф 3. Перевізник може негайно розірвати договір про використання інфраструктури, якщо керуючий втрачає своє право керувати інфраструктурою.

Параграф 4. Кожна сторона договору може негайно розірвати договір про використання у випадку серйозного порушення іншою стороною одного з основних зобов'язань, якщо це зобов'язання стосується безпеки людей і майна; сторони договору можуть встановлювати процедуру виконання цього права.

Параграф 5. Сторона договору, що є ініціатором розірвання договору, відповідає стосовно іншої сторони договору за збитки, що з цього випливають, якщо лише вона не доведе, що збитки не були заподіяні з її вини.

Параграф 6. Сторони договору можуть встановлювати умови, що відхиляються від положень параграфа 2, пункти "c" і "d" та параграфа 5.

Розділ III
Відповідальність

Стаття 8
Відповідальність керуючого

Параграф 1. Керуючий несе відповідальність за:

a) тілесні ушкодження (смерть, поранення або будь-який інший вплив на фізичний або психічний стан),

b) матеріальні збитки (руйнування або пошкодження рухомого та нерухомого майна),

c) грошові збитки, пов'язані з відшкодуванням шкоди на користь перевізника згідно з Єдиними правилами ЦІВ і Єдиними правилами ЦІМ, заподіяної перевізнику або його рухомому складу під час використання інфраструктури і причин, які пов'язані з інфраструктурою.

Параграф 2. Керуючий звільняється від цієї відповідальності у випадку:

a) тілесних ушкоджень і грошового збитку, пов'язаних з відшкодуванням шкоди на користь перевізника згідно з Єдиними правилами ЦІВ;

1. якщо випадок, що заподіяв шкоду, був викликаний обставинами, які не стосуються експлуатації та яких керуючий, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки;

2. якщо випадок, що завдав шкоди, трапився з вини особи, якій було завдано шкоду;

3. якщо випадок, що завдав шкоди, був викликаний поведінкою третьої особи, якої керуючий, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки;

b) матеріального збитку і грошових втрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків на користь перевізника згідно з Єдиними правилами ЦІМ, якщо збитки заподіяні з вини перевізника або за його розпорядженням, а не з вини керуючого, або через обставини, яких керуючий не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки.

Параграф 3. Якщо випадок, що заподіяв шкоду, був викликаний поведінкою третьої особи і якщо незважаючи на це керуючий не повністю звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2, пункт "a", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил, не виключаючи його можливого позову до третьої особи.

Параграф 4. Сторони договору можуть встановлювати відповідальність керуючого і міру відповідальності за збитки, заподіяні перевізнику у зв'язку з запізненням в експлуатації або її порушенням.

Стаття 9
Відповідальність перевізника

Параграф 1. Перевізник несе відповідальність за:

a) тілесні ушкодження (смерть, поранення або будь-який інший вплив на фізичний або психічний стан),

b) матеріальні збитки (руйнування або пошкодження рухомого і нерухомого майна), заподіяні під час використання інфраструктури керуючому або його рухомому складу транспортними засобами, що використовуються, або пасажирам і вантажам, що перевозяться.

Параграф 2. Перевізник звільняється від відповідальності у випадку:

a) тілесних ушкоджень

1. якщо випадок, що спричинив шкоду, був викликаний обставинами, що не стосуються експлуатації, яких перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки,

2. якщо випадок, що заподіяв шкоду, трапився з вини особи, якій було завдано шкоду,

3. якщо випадок, що спричинив шкоду, був викликаний поведінкою третьої особи, якої перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути або відвернути її наслідки,

b) матеріального збитку, якщо шкода заподіяна з вини керуючого або за його розпорядженням, а не з вини перевізника або через обставини, яких перевізник не зміг уникнути або відвернути їхні наслідки.

Параграф 3. Якщо випадок, що заподіяв шкоду, був викликаний поведінкою третьої особи і якщо незважаючи на це перевізник не повністю звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2 пункт "a", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил, не виключаючи його можливого позову до третьої особи.

Параграф 4. Сторони договору можуть встановлювати, чи відповідальний перевізник і якою мірою за збитки, заподіяні керуючому у зв'язку з порушенням правил експлуатації.

Стаття 10
Причини, що збігаються

Параграф 1. Якщо причини, що сталися через вину керуючого і перевізника, разом сприяли заподіянню шкоди, то кожна сторона договору відповідає лише тією мірою, якою і сприяла заподіянню шкоди причина, що ставиться їй у вину згідно зі статтями 8 і 9. Якщо неможливо встановити, якою мірою відповідні причини сприяли заподіянню шкоди, то кожна сторона відшкодовує заподіяну нею шкоду.

Параграф 2. За аналогією застосовується параграф 1, якщо заподіянню шкоди сприяли причини, що ставляться в вину керуючому і кільком перевізникам, що користуються однією й тією самою інфраструктурою.

Параграф 3. У випадку шкоди, зазначеної в статті 9, за аналогією застосовується параграф 1, перше речення, якщо заподіянню шкоди сприяли причини, що ставляться у вину кільком перевізникам, що користуються однією й тією самою інфраструктурою. Якщо неможливо встановити, якою мірою відповідні причини сприяли заподіянню шкоди, то перевізники рівною мірою несуть відповідальність перед керуючим.

Стаття 11
Відшкодування збитків у випадку загибелі

Параграф 1. У випадку загибелі відшкодування збитків включає:

a) необхідні витрати, пов'язані зі смертю пасажира, зокрема, перевезення тіла і похорон;

b) якщо смерть настала не миттєво - відшкодування збитків, передбачених статтею 12.

Стаття 12
Відшкодування збитків у випадку поранення

У випадку поранення або іншого заподіяння шкоди фізичному або психічному стану пасажирів, відшкодування збитків включає:

a) будь-які необхідні витрати, зокрема витрати на лікування і перевезення;

b) компенсацію за фінансові збитки, яких зазнає пасажир з причини повної або часткової непрацездатності або з причини збільшення його потреб.

Стаття 13
Відшкодування витрат, пов'язаних
з іншими тілесними ушкодженнями

Національне законодавство визначає, чи повинен керуючий або перевізник і якою мірою відшкодовувати витрати, пов'язані з іншими тілесними ушкодженнями, окрім тих, що передбачені статтями 11 і 12.

Стаття 14
Форма і сума відшкодування збитків у випадку
загибелі і травмувань

Параграф 1. Відшкодування збитків, передбачених в статті 11, параграф 2, і статті 12, пункт "b", повинне надаватися в формі одноразової виплати. Проте, якщо національне законодавство допускає щорічні виплати, то збитки відшкодовуються в цій формі, якщо цього вимагають поранена особа або правомочні особи згідно зі статтею 11, параграфом 2.

Параграф 2. Сума збитків, що підлягає відшкодуванню відповідно до параграфа 1, визначається відповідно до національного законодавства. Однак для цілей цих Єдиних правил верхня межа відшкодування для пасажира становить 175000 розрахункових одиниць у формі одноразової виплати або щорічної виплати, що відповідає цій сумі, якщо національне законодавство визначає верхню межу меншою, ніж ця сума.

Стаття 15
Втрата права на обмеження відповідальності

Межі відповідальності, передбачені Єдиними правовими настановами, а також положення національного законодавства, що обмежують компенсацію збитків певною сумою, не застосовуються, якщо буде доведено, що заподіяна шкода зумовлена діями або недоглядом особи, що заподіяла шкоду, або з наміром заподіяти таку шкоду, або з легковажності і з розумінням того, що така шкода, імовірно, буде заподіяна.

Стаття 16
Перерахунок і нарахування відсотків

Параграф 2. Правомочна особа може вимагати нарахування відсотків на відшкодування в розмірі п'яти відсотків річних, починаючи з дня відкриття процедури мирової угоди, передбаченого в розділі V Конвенції звернення до арбітражного суду або з дня подання позову.

Стаття 17
Відповідальність у випадку ядерної аварії

Перевізник звільняється від відповідальності, що покладена на нього згідно із цими Єдиними правилами, якщо збитки зумовлені ядерною аварією і якщо згідно із законами й приписами держави про відповідальність в галузі ядерної енергії відповідальність за такі збитки несе власник ядерної установки або особа, що має рівні з ним права.

Стаття 18
Відповідальність за службовий персонал

Керуючий і перевізник відповідають за свій службовий персонал.

Стаття 19
Інші претензії

Параграф 1. В усіх випадках, на які поширюється застосування цих Єдиних правил, будь-яка претензія про відповідальність й на будь-якій підставі може бути пред'явлена керуючому або перевізнику лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Те саме стосується будь-яких претензій стосовно службового персоналу, за який керуючий або перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 18.

Стаття 20
Спірні угоди

Сторони договору можуть визначати умови, на яких вони пред'являють або відмовляються від пред'явлення своїх прав з відшкодування збитків стосовно одна одної.

Розділ IV
Претензії службового персоналу

Стаття 21
Претензії до керуючого або перевізника

Параграф 1. Службовий персонал перевізника може висунути позов до керуючого стосовно будь-якої претензії, що стосується шкоди, заподіяної ним на будь-якій підставі, лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Параграф 2. Службовий персонал керуючого може висунути позов до перевізника стосовно будь-якої претензії, що стосується шкоди, заподіяної ним на будь-якій підставі, лише на умовах і в рамках цих Єдиних правил.

Розділ V
Здійснення прав

Стаття 22
Мирові угоди

Сторони договору можуть домовитися про процедуру мирових угод або про звернення до арбітражного суду, передбаченої в Розділі V Конвенції.

Стаття 23
Регресійна вимога

Обгрунтованість оплати, здійсненої перевізником на підставі Єдиних правил ЦІВ або Єдиних правил ЦІМ, не може заперечуватись, якщо відшкодування було встановлено в судовому порядку, і керуючий був належним чином викликаний до суду для участі в судовому розгляді.

Стаття 24
Судова компетенція

Параграф 1. Судові позови, що грунтуються на цих Єдиних правилах, можуть пред'являтися судам держав-членів, визначеним за загальною згодою договірних сторін.

Параграф 2. Якщо сторони не домовилися про інше, то компетентним судом є суд держави-члена, в якій керуючий має своє основне місце знаходження.

Стаття 25
Строк давності

Параграф 1. Строк давності позовів, що грунтуються на цих Єдиних правилах, закінчується через три роки.

Параграф 2. Відлік строку давності починає відлік з дня заподіяння шкоди.

Параграф 3. У випадку загибелі осіб строк давності позову закінчується через три роки, починаючи з дня, який є наступним за днем смерті, з урахуванням того, що цей строк не може перевищувати п'яти років, починаючи з дня, який є наступним за днем, коли трапився нещасний випадок.

Параграф 4. Регресійний позов до особи, що несе відповідальність, може бути пред'явлений навіть після закінчення строку давності, передбаченого в параграфі 1, якщо вона продовжує бути відповідальною в строк, визначений законом держави, в якій розпочато розслідування. Проте цей строк не може бути меншим ніж 90 днів, починаючи з дня, коли особа, що подала регресійний позов, врегулювала вимогу або отримала повідомлення про виклик до суду.

Параграф 5. Строк давності тимчасово переривається, якщо сторони, між якими існує спір, домовляються про процедуру мирової угоди або передають це не розгляд арбітражного суду, передбаченого в Розділі V Конвенції.

Параграф 6. Крім того, для призупинення й переривання відліку строку давності чинним є національне законодавство.

Єдині правила
про затвердження технічних стандартів і прийняття
єдиних технічних приписів, що застосовуються до
залізничного обладнання, призначеного для
використання в міжнародному сполученні
(АПТУ - Додаток F до Конвенції)

Стаття 1
Сфера застосування

Ці Єдині правила встановлюють процедуру затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних настанов для залізничного обладнання, призначеного для використання в міжнародному сполученні.

Стаття 2
Визначення

Згідно з текстом цих Єдиних правил і їхніх Додатків термін:

a) "договірна держава" означає будь-яку державу-члена Організації, що не зробила згідно зі статтею 42, параграфом 1, перше речення Конвенції, заяви, що стосується цих Єдиних правил;

b) "міжнародне сполучення" означає перевезення залізничних транспортних засобів по залізничних лініях на території принаймні двох договірних держав;

c) "підприємство залізничного транспорту" означає будь-яке приватне або державне підприємство, що має право перевозити пасажирів або вантажі, забезпечуючи при цьому засоби тяги;

d) "керуючий інфраструктурою" означає будь-яке підприємство або інстанцію, що керують залізничною інфраструктурою;

e) "залізничне обладнання" означає будь-яке залізничне обладнання, призначене для використання в міжнародному сполученні, зокрема, залізничні транспортні засоби й інфраструктура;

f) "залізничний транспортний засіб" означає будь-який транспортний засіб, спроможний пересуватися на власних осях залізничною колією з чи без допомоги засобів тяги,

g) "тяговий транспортний засіб" означає залізничний транспортний засіб, обладнаний засобом тяги;

h) "вантажний вагон" означає залізничний транспортний засіб, не обладнаний засобом тяги й призначений для перевезень вантажів;

i) "пасажирський вагон" означає залізничний транспортний засіб, не обладнаний засобом тяги й призначений для перевезень пасажирів;

j) "залізнична інфраструктура" означає всі залізниці й стаціонарні установки настільки, наскільки вони необхідні для перевезення залізничних транспортних засобів і забезпечення безпеки руху;

k) "технічний стандарт" означає будь-яку технічну специфікацію, затверджену національною або міжнародною організацією зі стандартизації згідно з її процедурами; будь-яку технічну специфікацію, розроблену в рамках європейських співтовариств, прирівнюється до технічного стандарту;

l) "технічний припис" означає будь-яке правило, що стосується конструкції, експлуатації, технічного обслуговування або процедури стосовно залізничного обладнання, яке не є технічним стандартом;

m) "комісія технічних експертів" означає Комісію, передбачену статтею 13, параграфом 1, пункт "f", Конвенції.

Стаття 3
Мета

Параграф 1. Затвердження технічних стандартів і прийняття єдиних технічних приписів для залізничного обладнання мають за мету:

a) сприяти вільному курсуванню транспортних засобів і вільному використанню іншого залізничного обладнання в міжнародному сполученні;

b) сприяти забезпеченню безпеки, надійності й експлуатаційній сумісності в міжнародному сполученні;

c) враховувати питання захисту навколишнього середовища й охорони здоров'я.

Параграф 2. Під час затвердження технічних стандартів і прийнятих єдиних технічних приписів ураховуються лише ті, що були розроблені на міжнародному рівні.

Параграф 3. У разі можливості:

a) слід забезпечувати експлуатаційну сумісність систем і технічних складових, необхідних для міжнародного обміну;

b) технічні стандарти і єдині технічні приписи, спрямовані на досягнення експлуатаційної сумісності; за потреби вони мають бути уніфіковані.

Стаття 4
Розробка технічних стандартів і приписів

Параграф 1. Розробка технічних стандартів і єдиних технічних приписів, що стосуються залізничного обладнання, знаходиться у веденні визнаних компетентними в цій сфері організацій.

Параграф 2. Стандартизація промислової продукції і процедур знаходиться у веденні визнаних національних і міжнародних організацій зі стандартизації.

Стаття 5
Затвердження технічних стандартів

Параграф 1. Вимога про затвердження технічного стандарту може бути представлена:

a) будь-якою державою-учасницею;

b) будь-якою організацією регіональної економічної інтеграції, якій її держави-члени передали повноваження приймати закони в галузі технічних стандартів, що стосуються залізничного обладнання;

c) будь-якою національною або міжнародною організацією зі стандартизації, що займається стандартизацією в залізничній галузі;

d) будь-якою міжнародною представницькою організацією, для членів якої під час виконання їхньої діяльності наявність технічних стандартів на залізничне обладнання необхідна з причин безпеки та економічних причин.

Параграф 2. Комісія технічних експертів приймає рішення про затвердження технічного стандарту згідно з процедурою, передбаченою статтями 16, 20 та 33, параграфом 6 Конвенції. Рішення набувають чинності згідно зі статтею 35, параграфами 3 і 4 Конвенції.

Стаття 6
Прийняття єдиних технічних приписів

Параграф 1. Вимога про прийняття єдиної технічної настанови може бути представлена:

a) будь-якою державою-учасницею;

d) будь-якою міжнародною представницькою організацією, для членів якої під час виконання їхньої діяльності наявність технічних стандартів на залізничне обладнання необхідне з причин безпеки і економіки.

Параграф 2. Комісія технічних експертів приймає рішення про затвердження технічного припису згідно з процедурою, передбаченою статтями 16, 20 і 33, параграфом 6 Конвенції. Рішення набувають чинності згідно зі статтею 35, параграфами 3 і 4 Конвенції.

Стаття 7
Форма заявок

Заявки, про які йдеться в статтях 5 і 6, повинні бути повними, зрозумілими й мотивованими. Вони повинні надсилатися Генеральному секретарю Організації однією з її робочих мов.

Стаття 8
Технічні доповнення

Параграф 1. Затверджені технічні стандарти й прийняті єдині технічні приписи наведені в перерахованих нижче Додатках до цих Єдиних правил:

a) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо всіх залізничних транспортних засобів (Додаток 1);

b) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо тягових транспортних засобів (Додаток 2);

c) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо вантажних вагонів (Додаток 3);

d) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо пасажирських вагонів (Додаток 4);

e) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо інших інфраструктурних установок, аніж ті, що зазначені в пункті "f" (Додаток 5);

f) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо систем безпеки руху і регулювання (Додаток 6);

g) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо систем інформаційних технологій (Додаток 7);

h) технічні стандарти і єдині технічні приписи щодо будь-якого іншого залізничного обладнання (Додаток 8).

Параграф 2. Додатки є невід'ємною частиною цих Єдиних правил. Вони повинні ділитися за особливостями ширини залізничної колії, габаритів, систем енергоживлення і систем безпеки руху і регулювання в державах-учасницях.

Параграф 3. Після набуття чинності Протоколом від 3 червня 1999 року Додатки міститимуть текст, що буде затверджений Комісією технічних експертів згідно з тієї самої процедурою, яка передбачена статтями 16, 20 і 33, параграфом 6 Конвенції стосовно зміни Додатків.

Стаття 9
Заяви

Параграф 1. Будь-яка держава-учасниця в чотиримісячний строк з моменту повідомлення Генеральним секретарем про рішення Комісії технічних експертів може надати йому мотивовану заяву, згідно з якою вона не буде застосовувати або буде застосовувати частково затверджений технічний стандарт або прийнятий єдиний технічний припис стосовно залізничної інфраструктури, розташованої на її території, і здійснення сполучення в цій інфраструктурі.

Параграф 2. Держави-учасниці, що зробили заяву згідно з параграфом 1, не враховуються під час встановлення кількості держав, що повинні подати заперечення згідно зі статтею 35, параграфом 4, Конвенції для того, щоб рішення Комісії технічних експертів не набуло чинності.

Параграф 3. Держава, яка зробила заяву згідно з параграфом 1, може від неї відмовитися будь-коли, проінформувавши про це Генерального секретаря. Ця відмова набуває чинності в перший день другого місяця, наступного за поданням інформації.

Стаття 10
Припинення дії Технічної сумісності

Набуття чинності додатками, прийнятими Комітетом технічних експертів відповідно до статті 8, параграфа 3 в усіх державах-учасницях Міжнародної конвенції стосовно Технічної сумісності залізниць, підписаної в Берні 21 жовтня 1882 року, в її редакції 1938 року, скасовує цю Конвенції.

Стаття 11
Першість додатків

Параграф 1. Після набуття чинності Додатками, прийнятими Комісією технічних експертів згідно зі статтею 8, параграфом 3, технічні стандарти і єдині технічні настанови, що містяться в цих Додатках, превалюють у відносинах між державами-учасницями над положеннями Міжнародної Конвенції стосовно Технічної сумісності залізниць, підписаної в Берні 21 жовтня 1882 року, в її редакції 1938 року.

Параграф 2. Після набуття чинності Додатками, прийнятими Комісією технічних експертів згідно зі статтею 8, параграфом 3, ці Єдині правила, а також технічні стандарти і єдині технічні приписи, що містяться в цих Додатках, превалюють в державах-учасницях над технічними положеннями:

a) Договору про взаємне використання пасажирських і багажних вагонів в міжнародному сполученні (РІЦ),

b) Договору про взаємне використання вантажних вагонів в міжнародному сполученні (РІВ).

Додаток 1
Технічні стандарти і єдині технічні приписи
щодо всіх залізничних транспортних засобів

А. Ширина залізничної колії

1. залізниці з нормальною шириною колії (1435 мм)

2. залізниці зі збільшеною шириною колії (російська) (1520 мм)

3. залізниці зі збільшеною шириною колії (фінська) (1524 мм)

4. залізниці зі збільшеною шириною колії (ірландська) (1600 мм)

5. залізниці зі збільшеною шириною колії (іберійська) (1688 мм)

6. інші залізниці.

Б. Габарити

1. залізниці з нормальною шириною колії на європейському континенті.

2. залізниці з нормальною шириною колії у Великобританії.

3. ...

В ....

Додаток 2

Технічні стандарти і єдині технічні настанови
щодо тягових транспортних засобів

А. Системи енергоживлення

1. постійний струм 3000 В

2. постійний струм 1500 В і менше

3. змінний струм 25 КВ/50 Гц

4. змінний струм 15 КВ/16 Гц

Б. Системи безпеки руху і регулювання

...

Додаток 3

Технічні стандарти і єдині технічні приписи
щодо вантажних вагонів

Додаток 4

Технічні стандарти і єдині технічні приписи
щодо пасажирських вагонів

Додаток 5

Технічні стандарти і єдині технічні приписи
щодо обладнання інфраструктури

Додаток 6

Технічні стандарти і єдині технічні приписи
щодо систем безпеки руху і регулювання

Додаток 7

Технічні стандарти і єдині технічні приписи
щодо інформаційних систем

Додаток 8

Технічні стандарти і єдині технічні приписи
щодо будь-якого іншого залізничного обладнання

* * *

На першому етапі до зазначених вище додатків будуть унесені вже існуючі і прийняті на міжнародному рівні технічні стандарти і єдині технічні приписи, що стосуються залізничного обладнання, у тому вигляді, в якому вони наведені в Технічній сумісності, в РІВ і РІЦ, а також технічні пам'ятки УІЦ.

Єдині правила
про технічний допуск залізничного обладнання, що
використовується в міжнародному сполученні
(АТМФ - Додаток G до Конвенції)

Стаття 1
Сфера застосування

Ці Єдині правила встановлюють процедуру, згідно з якою залізничні транспортні засоби та інше залізничне обладнання допускається до обігу та використання в міжнародному обміні.

Стаття 2
Визначення

Згідно з текстом цих Єдиних правил та їхніх Додатків термін:

a) "держава-учасниця" означає будь-яку державу-члена Організації, що не зробила згідно зі статтею 42, параграфом 1, перше речення, Конвенції заяву, що стосується цих Єдиних правил;

b) "міжнародне сполучення" означає курсування залізничних транспортних засобів залізничними лініями на території принаймні двох держав-членів;

d) "керуючий інфраструктурою" означає будь-яке підприємство чи будь-яку інстанцію, що керують залізничною інфраструктурою;

e) "власник" означає особу, що є власником вагона або має право ним розпоряджатися, яка протягом тривалого часу економічно експлуатує вагон як транспортний засіб,

f) "технічний допуск" означає процедуру, що застосовується компетентною владою для допуску транспортного засобу до курсування і для допуску іншого залізничного обладнання до використання в міжнародному сполученні;

g) "допуск типу конструкції" означає процедуру, що стосується типу конструкції залізничного транспортного засобу, що застосовується компетентною владою, у результаті якої вона надає право, шляхом застосування спрощеної процедури, допуску до експлуатації транспортних засобів, що відповідають цьому типу конструкції;

h) "допуск до експлуатації" означає надане компетентною інстанцією право щодо будь-якого транспортного засобу на використання в міжнародному сполученні;

i) "залізничний транспортний засіб" означає будь-який транспортний засіб, спроможний пересуватися на власних осях залізничними шляхами з допомогою засобів тяги чи без них;

j) "інше залізничне обладнання" означає будь-яке інше залізничне обладнання, призначене для використання в міжнародному сполученні, аніж залізничний транспортний засіб;

k) "Комісія технічних експертів" означає Комісію, передбачену в статті 13, параграф 1 пункт "f" Конвенції.

Стаття 3
Допуск до міжнародного сполучення

Параграф 1. Для використання в міжнародному сполученні кожний залізничний транспортний засіб повинен мати допуск згідно із цими Єдиними правилами.

Параграф 2. Технічний допуск має за мету встановити, що залізничні транспортні засоби відповідають:

a) приписам щодо конструкції, що містяться в Додатках до Єдиних правил АПТУ,

b) приписам щодо конструкції і обладнання, що містяться в Додатку до РІД,

c) особливим умовам допуску, визначених статтею 7, параграфом 2 або 3.

Параграф 3. Параграфи 1 і 2, а також зазначені нижче статті застосовуються за аналогією до технічного допуску іншого залізничного обладнання і до елементів конструкції або залізничних транспортних засобів чи іншого залізничного обладнання.

Стаття 4
Процедура

Параграф 1. Технічний допуск здійснюється:

a) або в один етап, надаючи допуск до експлуатації певного індивідуального залізничного транспортного засобу,

b) або у два послідовні етапи, надаючи

1. допуск типу конструкції певного виду залізничних транспортних засобів,

2. потім допуск до експлуатації індивідуальним транспортним засобам, що відповідають цьому виду конструкції, за допомогою спрощеної процедури, що підтверджує приналежність до цього виду.

Параграф 2. Це положення не заважає виконанню положень статті 10.

Стаття 5
Компетентна інстанція

Параграф 1. Технічний допуск залізничних транспортних засобів до курсування в міжнародному сполученні знаходиться в компетенції національної або міжнародної влади, компетентної в цій галузі згідно із законами й настановами, чинними в кожній державі-учасниці.

Параграф 2. Інстанції, зазначені в параграфі 1, можуть передавати визнаним у цій галузі організаціям компетенцію надавати технічний допуск за умови забезпечення ними контролю. Передача компетенції по наданню технічного допуску одному підприємству залізничного перевезення з виключенням інших з цієї компетенції не дозволяється. Крім того, передача компетенції керуючому інфраструктурою, що прямо чи непрямо бере участь у виготовленні залізничного обладнання, забороняється.

Стаття 6
Визнання технічного допуску

Допуск типу конструкції і допуск до експлуатації, надані згідно із цими Єдиними правилами компетентною владою держави-учасниці, а також відповідні свідоцтва визнаються інстанціями в решті держав-учасниць без проведення додаткового розгляду й нового технічного допуску з метою обігу та використання на території решти держав.

Стаття 7
Приписи щодо конструкції транспортних засобів

Параграф 1. Для допуску до перевезень в міжнародному сполученні залізничні транспортні засоби повинні відповідати:

a) приписам щодо конструкції, що містяться в Додатках до Єдиних правил АПТУ,

b) приписам щодо конструкції і обладнання, що містяться в Додатку до РІД.

Параграф 2. За відсутності положень в Додатках до Єдиних правил АПТУ в основу технічного допуску покладаються загальновизнані технічні правила. Технічний стандарт, якщо навіть він не затверджений згідно з Єдиними правилами АПТУ, є доказом того, що технічна інформація, що міститься в стандарті, є загальновизнаним технічним правилом.

Параграф 3. З метою технічного розвитку можна відступати від загальновизнаних технічних правил і приписів щодо конструкції, що містяться в додатках до Єдиних правил АПТУ, за умови, що будуть гарантовані:

a) безпека, принаймні на тому самому рівні, що й безпека в результаті дотримання цих правил і настанов.

b) а також експлуатаційна сумісність.

Параграф 4. Якщо держава-учасниця згідно з параграфом 2 або 3 має намір допустити залізничний транспортний засіб, вона повинна негайно проінформувати про це Генерального секретаря Організації. Генеральний секретар повідомляє цю інформацію решті держав-учасниць. В місячний строк після отримання інформації Генерального секретаря держава-учасниця може вимагати скликання Комісії технічних експертів, для того, щоб вона перевірила дотримання умов застосування параграфів 2 або 3. Комісія приймає рішення із цього питання в тримісячний строк з моменту отримання Генеральним секретарем вимоги про скликання.

Стаття 8
Приписи щодо конструкції, що застосовуються
до іншого обладнання

Параграф 1. Для допуску до перевезень в міжнародному сполученні, інше залізничне обладнання повинно відповідати приписам щодо конструкції, що містяться в Додатках до Єдиних правил АПТУ.

Параграф 2. За аналогією застосовується стаття 7, параграфи 2 - 4.

Параграф 3. Продовжують діяти зобов'язання держав-членів, що випливають для них з Європейської угоди про міжнародні магістральні залізничні лінії (СМЖЛ) від 31 травня 1985 року і Європейської угоди про найважливіші лінії міжнародних комбінованих перевезень і відповідні об'єкти (СЛКП) від 1 лютого 1991 року, учасниками яких вони також є.

Стаття 9
Експлуатаційні приписи

Параграф 1. Підприємства залізничних транспорту, що експлуатують залізничний транспортний засіб, допущений до використання в міжнародному сполученні, повинні дотримуватись експлуатаційних приписів щодо транспортного засобу в міжнародному сполученні, наведених в Додатках до Єдиних правил АПТУ.

Параграф 2. Підприємства або адміністрації, що керують в державах-учасницях призначеною і придатною для експлуатації в міжнародному сполученні інфраструктурою, зокрема системи безпеки руху і регулювання, повинні дотримуватись технічних приписів, наведених в Додатках до Єдиних правил АПТУ, і постійно їх використовувати при конструкції або управлінні цією інфраструктурою.

Стаття 10
Технічний допуск

Параграф 1. Технічний допуск (допуск типу конструкції, допуск до експлуатації) пов'язаний з типом конструкції залізничного транспортного засобу або з залізничним транспортним засобом.

Параграф 2. Заявка на технічний допуск може бути подана:

a) виробником,

b) підприємством залізничного транспорту,

c) утримувачем транспортного засобу,

d) власником транспортного засобу.

Вимога може бути надана будь-якій компетентній інстанції однієї з держав-учасниць, зазначених в параграфі 5.

Параграф 3. Той, хто подає вимогу про допуск до експлуатації залізничних транспортних засобів згідно зі спрощеною процедурою технічного допуску (стаття 4, параграф 1, пункт "b"), повинен додати до своєї вимоги свідоцтво про допуск типу конструкції, складене згідно зі статтею 11, параграфом 2, і довести відповідним чином, що транспортні засоби, стосовно яких він вимагає допуску до експлуатації, відповідають цьому типу конструкції.

Параграф 4. Технічний допуск повинен надаватися безвідносно до особи того, хто подає заявку.

Параграф 5. Технічний допуск повинен надаватися в принципі на необмежений строк; він може бути загальним або з певними обмеженнями.

Параграф 6. Допуск щодо типу конструкції може бути вилучено, якщо обіг залізничних транспортних засобів, що були чи повинні були бути побудовані згідно з відповідним типом конструкції, більше не гарантують безпеки, охорони здоров'я та захисту навколишнього середовища.

Параграф 7. Допуск до експлуатації може бути вилучений, якщо:

a) залізничний транспортний засіб більше не відповідає настановам конструкції, що містяться в Додатках до Єдиних правил АПТУ, особливим умовам його допуску на виконання статті 7, параграфа 2 або 3, або настановам конструкції і обладнання, що міститься в Додатку до РІД, а також якщо утримувач не виконає вимоги компетентної інстанції стосовно усунення недоліків у встановлений строк;

b) зобов'язання або умови, що випливають з допуску з відповідними обмеженнями згідно з параграфом 5, не були виконані або дотримані.

Параграф 8. Лише інстанція, що надала допуск типу конструкції або допуск до експлуатації, має право його вилучити.

Параграф 9. Допуск до експлуатації може бути тимчасово призупинено, якщо:

a) не були проведені технічний контроль, огляд, технічне обслуговування і ремонт залізничного транспортного засобу, які вимагаються в Додатках до Єдиних правил АПТУ, в особливих умовах допуску на виконання статті 7, параграфа 2 або 3 або в приписах щодо конструкції і обладнання, що міститься в Додатку до РІД;

b) у випадку серйозного пошкодження залізничного транспортного засобу не було виконане розпорядження компетентної інстанції про перевірку транспортного засобу;

c) не були дотримані ці Єдині правила і приписи Додатків до Єдиних правил АПТУ;

d) таке розпорядження було прийняте компетентною інстанцією.

Параграф 10. Допуск до експлуатації втрачає силу у випадку вилучення з обігу залізничного транспортного засобу. Про вилучення з обігу повинна бути повідомлена компетентна інстанція, яка надала допуск до експлуатації.

Параграф 11. За відсутності положень в цих Єдиних правилах процедура технічного допуску регулюється національним законодавством держави-члена, якій представлена вимога про технічний допуск.

Стаття 11
Свідоцтва

Параграф 1. Допуск типу конструкції і допуск до експлуатації констатуються в різних документах і називаються: "Свідоцтво про допуск типу конструкції" і "Свідоцтва про допуск до експлуатації".

Параграф 2. В свідоцтва про допуск типу конструкції повинні даватися уточнення стосовно:

a) виробника типу конструкцій залізничного транспортного засобу;

b) усіх технічних характеристик, необхідних для ідентифікації типу конструкції залізничного транспортного засобу;

c) за потреби особливих умов поводження для типу конструкції залізничного транспортного засобу і залізничних транспортних засобів, що відповідають цьому типу конструкції.

Параграф 3. В свідоцтві про допуск до експлуатації повинні даватися уточнення стосовно:

a) утримувача транспортного засобу;

b) усіх технічних характеристик, необхідних для ідентифікації типу конструкції залізничного транспортного засобу, що може також здійснюватись шляхом посилання на свідоцтво про допуск типу конструкції;

c) за потреби його строку дії;

d) контролю залізничного транспортного засобу, передбаченого в Додатках до Єдиних правил АПТУ, в особливий умовах допуску на виконання статті 7, параграфа 2 або 3, або в настановах конструкції і обладнання, що містяться в Додатку до РІД, а також всіх інших технічних оглядів, що стосуються елементів конструкції і до певних такелажних засобів транспортного засобу.

Параграф 4. Свідоцтва повинні бути надруковані мінімум двома мовами, принаймні одна з яких повинна бути робочою мовою Організації.

Стаття 12
Стандартні зразки

Параграф 1. Організація приписує використання стандартних зразків "Свідоцтва про допуск типу конструкції" і "Свідоцтва про допуск до експлуатації". Вони розробляються і затверджуються Комісією технічних експертів.

Параграф 2. За аналогією застосовується стаття 35, параграфи 1 і 3 - 5 Конвенції.

Стаття 13
Банк даних

Параграф 1. Організація несе відповідальність за складання і оновлення банку даних про залізничні транспортні засоби, що допускаються до обігу в міжнародному сполученні.

Параграф 2. Компетентні власті або, у випадку необхідності, організації, яким ними надано дозвіл на допуск залізничного транспортного засобу до експлуатації, надсилають негайно в Організацію необхідні для цих Єдиних правил відомості, що стосуються транспортних засобів, які допускаються до обігу в міжнародному сполученні. Комісія технічних експертів встановлює, які з цих даних є необхідними. Лише ці дані заносяться до банку даних. У всіх випадках до Організації надсилаються дані, що стосуються вилучення з обігу, офіціального затримання, вилучення допуску до експлуатації і зміни транспортного засобу, що має відхилення від прийнятого типу конструкції.

Параграф 3. Дані, унесені до банку даних, розглядаються лише як доказ технічного допуску транспортного засобу, який можна заперечити.

Параграф 4. Унесеними даними можуть користуватися:

a) держави-члени;

b) підприємства залізничного транспорту, що беруть участь в міжнародному сполученні й мають свою штаб-квартиру в державі-члені;

c) керуючі інфраструктурою, на якій здійснюється міжнародне сполучення, що мають свою штаб-квартиру в державі-члені;

d) виробники залізничних транспортних засобів стосовно своїх транспортних засобів;

e) утримувачі залізничних транспортних засобів стосовно своїх транспортних засобів.

Параграф 5. Дані, до яких мають доступ правомочні особи, зазначені в параграфі 4, а також умови цього доступу визначені в Додатку до цих Єдиних правил. Цей Додаток є невід'ємною частиною цих Єдиних правил. Його зміст визначається Ревізійною комісією згідно з процедурою, передбаченою статтями 16, 17 і 33, параграфом 4, Конвенції.

Стаття 14
Написи і знаки

Параграф 1. На залізничних транспортних засобах повинні бути нанесені:

a) знак, що ясно встановлює, що вони були допущені до використання в міжнародному сполученні згідно із цими Єдиними правовими настановами, та

b) інші написи, передбачені в Додатках до Єдиних правил АПТУ.

Параграф 2. Комісія технічних експертів встановлює знак, передбачений параграфом 1, пункт "a", а також перехідні строки, протягом яких залізничні транспортні засоби, що допускаються до обігу в міжнародному сполученні, ще можуть мати написи і знаки, відмінні від тих, що встановлюються параграфом 1.

Параграф 3. За аналогією застосовується стаття 35, параграфи 1 і 3 - 5, Конвенції.

Стаття 15
Технічне обслуговування

Залізничні транспортні засоби та інше залізничне обладнання повинні знаходитися в хорошому стані, щоб жодним чином не ставити під загрозу безпеку експлуатації, не і завдавати шкоди навколишньому середовищу і охороні здоров'я під час обігу й використання їх в міжнародному сполученні. Для цього залізничні транспортні засоби повинні підлягати контролю й технічному обслуговуванню, що передбачені в Додатках до Єдиних правил АПТУ, в особливих умовах допуску на виконання статті 7, Параграф 2 або 3, або в приписах щодо конструкції і обладнання, що містяться в Додатку до РІД.

Стаття 16
Серйозні нещасні випадки і пошкодження

Параграф 1. При серйозних нещасних випадках або пошкодженнях залізничних транспортних засобів керуючі інфраструктурою спільно з власниками і відповідними підприємствами залізничних перевезень повинні:

a) негайно вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки залізничного руху, збереження навколишнього середовища й охорони здоров'я та

b) встановити причини серйозного нещасного випадку або пошкодження.

Параграф 2. Як серйозно пошкоджений розглядається транспортний засіб, який не може бути більше відремонтованим підручними засобами, що є в наявності і використовуватися в складі поїзда, а також рухатися на власних осях, не загрожуючи експлуатації.

Параграф 3. Про серйозні нещасні випадки і пошкодження негайно повідомляється інстанція, що допустила транспортний засіб до обігу. Ця інстанція може вимагати надати пошкоджений транспортний засіб, можливо, вже відремонтований, для розгляду його відповідності допуску до експлуатації, що вимагається. У випадку необхідності процедура надання допуску до експлуатації має бути поновлена.

Параграф 4. Компетентні інстанції держав-членів інформують Організацію про причини серйозних нещасних випадків і пошкоджень в міжнародному сполученні. Комісія технічних експертів на прохання держави-члена може розглянути причини серйозних нещасних випадків і пошкоджень в міжнародному сполученні з метою можливої зміни приписів щодо конструкції і експлуатації для залізничних транспортних засобів і іншого обладнання, що містяться в Додатках до Єдиних правил АПТУ.

Стаття 17
Затримання транспортних засобів і відмова від них

Компетентна інстанція, зазначена в статті 5, підприємство залізничного перевезення або керуючий інфраструктурою не можуть відмовитися від залізничних транспортних засобів або затримувати їх, якщо дотримані ці Єдині правила, приписи Додатків до Єдиних правил АПТУ, особливі умови допуску на виконання статті 7, параграфа 2 або 3, а також приписи щодо конструкції і обладнання, що містяться в Додатках до РІД.

Стаття 18
Недотримання приписів

Параграф 1. За умови застосування параграфа 2 і статті 10, параграф 9, пункт "c" юридичні наслідки, що випливають з недотримання цих Єдиних правил і настанов Доповнень до Єдиних правил АПТУ, регулюються національним законодавством держави-члена, компетентна інстанція якої надала допуск до експлуатації, зокрема колізійні норми.

Параграф 2. Наслідки цивільного й кримінального права, що випливають з недотримання цих Єдиних правил і приписів Додатків до Єдиних правил АПТУ, регулюються національним законодавством держави-члена, в якій керуючий інфраструктурою має свою штаб-квартиру, зокрема колізійні норми.

Стаття 19
Спори

Дві або кілька держав-учасниць, що мають розбіжності з приводу технічного допуску залізничних транспортних засобів та іншого обладнання, призначених для використання в міжнародному сполученні, можуть надати їх Комісії технічних експертів, якщо вони не змогли врегулювати це безпосередньо між собою. Такі спори також можуть подаватися до арбітражного суду згідно з процедурою, зазначеною в Розділі V Конвенції.

Парус Iнтернет-Консультант