Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ
17.04.2007 N 190

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
17 серпня 2007 р. за N 949/14216

(Наказ втратив чинність на підставі Наказу
Міністерства охорони здоров’я України
N 3 від 04.01.2013)

Про затвердження Порядку
проведення додаткових випробувань лікарських
засобів при проведенні експертизи
реєстраційних матеріалів

З метою створення прозорої системи направлення на додаткові випробування лікарських засобів при державній реєстрації, перереєстрації, внесенні змін до матеріалів реєстраційного досьє, на виконання абзацу 1 пункту 4 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2005 року N 376 (зі змінами), та пункту 3.11 Порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженого наказом МОЗ України від 26 серпня 2005 року N 426, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2005 року за N 1069/11349 (зі змінами), наказую:

1. Затвердити Порядок проведення додаткових випробувань лікарських засобів при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів (додається).

2. Встановити, що додаткові випробування по доклінічних та клінічних дослідженнях проводяться у порядку, визначеному чинним законодавством щодо доклінічних, клінічних випробувань лікарських засобів та вимог щодо реєстраційних матеріалів, які подаються для реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів.

3. Директору ДП "Державний фармакологічний центр" Міністерства охорони здоров'я України Чумаку В.Т. забезпечити:

- дотримання вимог цього Порядку при визначенні необхідності направлення лікарських засобів на додаткові випробування, що подаються на державну реєстрацію, перереєстрацію та при внесенні змін до реєстраційних матеріалів;

- подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра О.М.Орду.

Міністр Ю.Гайдаєв

Затверджено
Наказ Міністерства охорони
здоров'я України
17.04.2007 N 190

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
17 серпня 2007 р. за N 949/14216

Порядок
проведення додаткових випробувань
лікарських засобів при проведенні
експертизи реєстраційних матеріалів

1. Загальні положення

1.1. Цей Порядок спрямований на організацію виконання абзацу 1 пункту 4 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 N 376 (зі змінами), та пункту 3.11 Порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення (далі - Порядок експертизи матеріалів), затвердженого наказом МОЗ України від 26.08.2005 N 426, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.09.2005 за N 1069/11349 (зі змінами), та розроблений з метою складання вмотивованих висновків щодо ефективності, безпечності та якості лікарських засобів при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення.

1.2. Проведення експертизи матеріалів щодо додаткових випробувань лікарських засобів покладено на Державне підприємство "Державний фармакологічний центр" МОЗ України (далі - Центр).

2. Визначення термінів

Біовейвер - це процедура, за якої проводиться державна реєстрація генеричного лікарського засобу на основі біофармацевтичної системи класифікації та результатів порівняльних досліджень in vitro з використанням тесту "Розчинення".

Біофармацевтична система класифікації (БСК) - це наукова система класифікації діючих речовин на основі їх розчинності у водних розчинах та ступеня проникнення.

Взаємозамінний лікарський засіб - це лікарський засіб, який терапевтично еквівалентний до референтного препарату, і може замінювати референтний препарат у клінічній практиці.

Вимоги щодо еквівалентності - вимоги досліджень in vivo та/або in vitro для державної реєстрації генеричного лікарського засобу і видачі реєстраційного посвідчення.

Генеричний лікарський засіб (генерик, багатоджерельний, по суті аналогічний препарат) - фармацевтично еквівалентний або фармацевтично альтернативний лікарський засіб, який може бути терапевтично еквівалентним або не еквівалентним. Генеричні лікарські засоби, які є терапевтично еквівалентними, є взаємозамінними.

Інноваційний лікарський засіб - лікарський засіб, що був вперше зареєстрований на основі повної документації щодо його якості, безпечності та ефективності (повного реєстраційного досьє) і з яким порівнюється за суттю аналогічний лікарський препарат для проходження скороченої процедури реєстрації.

Дослідження еквівалентності - дослідження, яке визначає еквівалентність між генеричним та референтним препаратами при використанні досліджень in vivo та/або in vitro.

Дослідження еквівалентності in vitro - це комплексні дослідження, які базуються на класифікації діючої речовини згідно з БСК та розчиненні препарату, а також включають порівняння профілів розчинення генеричного та референтного препаратів у трьох середовищах зі значеннями рН 1,2, рН 4,5 і рН 6,8.

3. Критерії щодо проведення додаткових випробувань
лікарських засобів

3.1. Додаткові випробування щодо фармацевтичної розробки при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення проводяться у випадках, коли за результатами експертизи реєстраційних матеріалів було встановлено, що:

- відсутні або недостатні дані, що мають бути представлені у відповідності до вимог, передбачених частиною II додатка 4 до Порядку експертизи матеріалів "Хімічні, фармацевтичні та біологічні випробування лікарських препаратів", для підтвердження того, що розроблена лікарська форма та запропонований склад задовольняють мету, вказану в заяві на проведення експертизи матеріалів щодо державної реєстрації лікарського засобу;

- відсутні або недостатні дані, що мають бути представлені відповідно до вимог, передбачених частиною II додатка 4 до Порядку експертизи матеріалів "Хімічні, фармацевтичні та біологічні випробування лікарських препаратів", щодо фізико-хімічних характеристик діючої речовини, які впливають на біодоступність;

- відсутні або недостатні дані щодо досліджень для підтвердження еквівалентності генеричного лікарського засобу до референтного препарату на етапі фармацевтичної розробки, передбачені Вимогами до проведення досліджень з метою підтвердження еквівалентності генеричних лікарських засобів, викладеними у додатку цього Порядку.

3.2. Додаткові випробування щодо підтвердження якості лікарських засобів при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться у випадку, коли за результатами експертизи реєстраційних матеріалів було встановлено, що:

- в матеріалах реєстраційного досьє відсутні або недостатньо даних, які мають бути представлені у відповідності до вимог частини II додатка 4 до Порядку експертизи матеріалів "Хімічні, фармацевтичні та біологічні випробування лікарських препаратів", для складання вмотивованих висновків щодо якості препарату;

- за результатами інспекційної перевірки, проведеної відповідно до Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом МОЗ України від 13.02.2006 N 66, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.03.2006 за N 252/12126, встановлено, що не були дотримані умови зберігання досліджуваного лікарського засобу при проведенні клінічних випробувань або невідповідність номерів серій зразків досліджуваного лікарського засобу при проведенні клінічних випробувань.

3.3. Додаткові випробування щодо підтвердження відтворюваності методів контролю при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться у випадках, коли:

- за результатами експертизи реєстраційних матеріалів було встановлено, що методика випробування відсутня або не відповідає методикам, наведеним у Державній фармакопеї України, затвердженій наказом МОЗ України від 12.03.2001 N 95 (далі - ДФУ), Європейській Фармакопеї або інших національних фармакопеях провідних країн;

- за результатами експертизи реєстраційних матеріалів було встановлено, що дані з валідації аналітичних методик, які підтверджують придатність методики для розв'язання поставлених завдань, представлені не у відповідності до вимог ДФУ (стаття "Валідація аналітичних методик і випробувань");

- заявником уведений додатковий показник якості до специфікації готового лікарського засобу та методика його випробування, якщо випробування здійснюється саме за цим показникам;

- заявником уведена альтернативна методика або проведена заміна вже схваленої методики випробування;

- заявником уведена зміна до вже схваленої методики випробування.

3.4. Додаткові випробування щодо доклінічних досліджень при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться у випадку, коли за результатами експертизи реєстраційних матеріалів було встановлено, що:

- необґрунтовано відсутні дані, представлені у відповідності до вимог, передбачених частиною III додатка 4 Порядку експертизи матеріалів "Фармакологічна та токсикологічна документація", щодо фармакологічних, фармакокінетичних та токсикологічних досліджень;

- недостатньо даних, представлених у відповідності до вимог, передбачених частиною III додатка 4 Порядку експертизи матеріалів "Фармакологічна та токсикологічна документація", стосовно фармакологічних, фармакокінетичних та токсикологічних досліджень лікарського засобу.

3.5. Додаткові випробування щодо ефективності та/або безпечності лікарського засобу при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, які подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться у випадку, коли за результатами експертизи звітів проведеного клінічного дослідження, наданих заявником, встановлено, що:

- клінічні дані, надання яких передбачено частиною IV додатка 4 до Порядку експертизи матеріалів "Клінічна документація", представлені не в повному обсязі або/та недостатньо обґрунтовують окремі показання для застосування або протипоказання, схеми призначення;

- наявні негативні дані стосовно ефективності або безпечності лікарського засобу, представлені у відповідності до вимог, передбачених частиною IV додатка 4 до Порядку експертизи матеріалів "Клінічна документація", і ці дані потребують додаткових досліджень;

- проведені клінічні випробування неадекватні для підтвердження ефективності та безпечності лікарського засобу;

- дані спричиняють сумнів щодо достовірності результатів проведених клінічних досліджень.

3.6. Додаткові випробування для комбінованих лікарських засобів, що містять у своєму складі відомі діючі речовини, які раніше не застосовувались у даному сполученні з терапевтичною метою, проводяться у випадку, коли не у повному обсязі представлені токсикологічні, фармакологічні або клінічні дослідження, які повинні надаватись у відповідності до вимог, передбачених частиною III додатка 4 до Порядку експертизи матеріалів "Фармакологічна та токсикологічна документація".

Це не стосується випадків, коли комбіновані лікарські засоби містять відомі діючі речовини, які раніше використовувались у медичній практиці як окремі препарати у тій же лікарській формі, дозах та відповідному співвідношенні для досягнення тієї ж терапевтичної мети. При цьому заявник повинен надати результати досліджень, що засвідчать як на стадії виробництва, так і протягом терміну зберігання комбінованого лікарського засобу відсутність між інгредієнтами будь-якої взаємодії, яка може вплинути на ефективність та безпечність препарату.

3.7. Додаткові випробування щодо біодоступності та біоеквівалентності генеричних лікарських засобів при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться у випадку, коли:

- дані представлені не в повному обсязі для підтвердження біоеквівалентності препарату згідно з Вимогами до проведення досліджень з метою підтвердження еквівалентності генеричних лікарських засобів, викладеними у додатку цього Порядку;

- дані неадекватні для підтвердження біоеквівалентності генеричного лікарського засобу згідно з Вимогами до проведення досліджень з метою підтвердження еквівалентності генеричних лікарських засобів, викладеними у додатку цього Порядку;

- існує ризик того, що можливі відмінності в біодоступності можуть призвести до терапевтичної нееквівалентності.

4. Проведення додаткових випробувань
лікарських засобів

4.1. Додаткові випробування щодо фармацевтичної розробки, підтвердження якості та відтворюваності методів контролю при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться у Лабораторії фармацевтичного аналізу Центру, а у разі неможливості проведення певних досліджень - в уповноважених лабораторіях відповідно до галузі акредитації на підставі договору, укладеного з Центром, та за його направленням.

4.2 Додаткові випробування щодо доклінічних досліджень лікарських засобів при проведені експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться в установах, визначених МОЗ України в установленому порядку як такі, що можуть проводити доклінічні випробування лікарського засобу.

4.3. Додаткові випробування щодо ефективності та/або безпечності лікарських засобів при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться у спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах, визначених МОЗ України в установленому порядку як такі, що можуть проводити клінічні випробування лікарського засобу.

4.4. Додаткові випробування щодо біодоступності та біоеквівалентності генеричних лікарських засобів при проведенні експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, проводяться в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах, визначених МОЗ України в установленому порядку як такі, що можуть проводити клінічні випробування, та лабораторіях фармакокінетики Центру, а у разі неможливості проведення певних досліджень - в інших уповноважених лабораторіях за направленням Центру.

4.5. Додаткові випробування здійснюються на договірних засадах між заявником та установою (лабораторією, лікувально-профілактичним закладом тощо), що виконує відповідні додаткові випробування.

4.6. Додаткові випробування щодо фармацевтичної розробки лікарського засобу проводяться відповідно до вимог, зазначених у частині II додатка 4 Порядку експертизи матеріалів "Хімічні, фармацевтичні та біологічні випробування лікарських препаратів".

4.7. Додаткові випробування щодо підтвердження якості лікарського засобу та відтворюваності методів контролю проводяться відповідно до специфікації та методів контролю, наданих у реєстраційних матеріалах. У разі неможливості застосування методики, наданої у реєстраційних матеріалах, може бути задіяна методика, придатність якої для розв'язання поставлених завдань доведена експериментальними даними з валідації. Якщо буде доведена неможливість проведення контролю за окремими показниками якості з таких причин, як відсутність матеріально-технічної бази уповноваженої лабораторії (відсутність обладнання, приладів, стандартних зразків тощо), лікарський засіб є препаратом обмеженого застосування (препарати - сироти) або має велику собівартість - то дані щодо показника якості можуть прийматися відповідно до сертифіката якості виробника.

4.8. Додаткові випробування щодо доклінічних досліджень проводяться відповідно до вимог наказу МОЗ України від 01.11.2001 N 441 "Про затвердження Порядку проведення доклінічного вивчення лікарських засобів, Порядку визначення установ, які проводять доклінічне вивчення лікарських засобів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.11.2001 за N 972/6163.

4.9. Додаткові випробування щодо ефективності та/або безпечності лікарських засобів, та/або підтвердження даних щодо біодоступності та біоеквівалентності генеричних лікарських засобів проводяться відповідно до Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом МОЗ України "Про затвердження Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісію з питань етики" від 13.02.2006 N 66, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.03.2006 за N 252/12126, у порядку, передбаченому для поточних випробувань.

4.10. Звіти щодо проведених додаткових випробувань заявник надає до Центру для проведення додаткової експертизи.

Директор ДП "Державний фармакологічний центр" МОЗ України В.Т.Чумак

Додаток
до Порядку проведення
додаткових випробувань
лікарських засобів
при проведенні експертизи
реєстраційних матеріалів

Вимоги
до проведення досліджень з метою підтвердження
еквівалентності генеричних лікарських засобів

Вимоги до проведення досліджень для підтвердження еквівалентності генеричних лікарських засобів розроблені відповідно до додатка 7 рекомендацій ВООЗ, викладених у Технічному звіті ВООЗ, серія 937 (WHO Technical Report Series 937, Annex 7 Multisource (generic) pharmaceutical products: guidelines on registration requirements to establish interchagebility).

Генеричні лікарські засоби, які заявлені як терапевтично еквівалентні і є взаємозамінними, мають відповідати таким же стандартам якості, що й референтний препарат. При доведенні еквівалентності генеричного препарату мають бути проведені порівняльні дослідження відповідно до вимог прийнятих в Україні, як фармакокінетичні, фармакодинамічні або клінічні дослідження. У випадках, наведених у цьому додатку, для підтвердження еквівалентності генеричного лікарського засобу може бути достатнім порівняння профілю розчинення in vitro генеричного препарату з профілем розчинення референтного препарату. У даному додатку представлені групи лікарських засобів, які не потребують проведення дослідження еквівалентності, і їхня взаємозамінність належно гарантується шляхом дотримання вимог до виробництва та стандартів якості, встановлених чинним законодавством.

Для доведення еквівалентності генеричних лікарських засобів можуть бути використані альтернативні методи і підходи у разі, якщо заявник надасть належне наукове обґрунтування.

У разі відсутності переконливих даних щодо терапевтичної еквівалентності та/або біоеквівалентності Центр проводить додаткові випробування, керуючись вимогами цього наказу.

1. Доведення еквівалентності для реєстрації

Генеричні препарати вважаються взаємозамінними до референтного препарату, якщо доведено безпосередньо або опосередковано, що вони є терапевтично еквівалентними до референтного препарату.

Для оцінки еквівалентності застосовуються такі методи:

1) порівняльні фармакокінетичні дослідження відповідно до вимог прийнятих в Україні, під час яких вимірюється концентрація діючої речовини та/або її метаболіту(-ів) у доступній біологічній рідині, а саме: крові, плазмі, сироватці або сечі для отримання фармакокінетичних показників типу AUC і Смакс , які відображають системну дію;

2) порівняльні фармакодинамічні дослідження за участю людини;

3) порівняльні клінічні дослідження;

4) порівняльні дослідження in vitro.

Придатність кожного з цих чотирьох методів для доведення еквівалентності визначається на підставі комплексної експертизи факторів, які включають характеристики діючої речовини та форми лікарського засобу.

При виборі методів доведення еквівалентності застосовують такі підходи:

- якщо можливо отримати вимірювані концентрації діючої речовини в наявній біологічній рідині, такій як плазма, проводяться порівняльні фармакокінетичні дослідження in vivo на людях, за можливості та бажанням заявника; для лікарських засобів для орального застосування з негайним вивільненням може застосовуватися тестування in vitro за процедурою біовейвер відповідно до БСК;

- якщо неможливо отримати вимірювані концентрації діючої речовини у відповідній біологічній рідині, проводяться порівняльні фармакодинамичні дослідження на людях;

- якщо неможливо визначити фармакокінетичний профіль, знайти прийнятні фармакодинамічні кінцеві точки, за бажанням заявника можуть застосовуватися порівняльні клінічні дослідження.

Критерії, згідно з якими визначається необхідність проведення досліджень еквівалентності, наведені в розділах 2 та 3.

2. Відсутність необхідності проведення
дослідження еквівалентності

Генеричні лікарські засоби, наведені у цьому розділі, вважаються еквівалентними при виконанні зазначених умов і не потребують додаткових досліджень за умов дотримання вимог до виробництва та стандартів якості, встановлених чинним законодавством України та міжнародними нормами:

а) лікарські засоби, які застосовуються парентерально (наприклад, внутрішньовенно, підшкірно або внутрішньом'язово) у вигляді водних розчинів, котрі містять таку саму діючу речовину і в тій самій молярній концентрації, що і референтний препарат, і з такими ж самими або подібними допоміжними речовинами в порівнюваних з референтним препаратом концентраціях. Деякі допоміжні речовини (наприклад, буферні розчини, консерванти та антиоксиданти) можуть відрізнятися за умови доведення, що у даних концентраціях вони не впливають на безпечність та/або ефективність лікарського засобу;

б) лікарські засоби, які є фармацевтично еквівалентними і є розчинами для орального застосування (наприклад, сиропи, еліксири і настойки), котрі містять діючу речовину в тій же молярній концентрації, що і референтний препарат, і містять, в основному, такі ж допоміжні речовини в порівнюваних концентраціях. При експертизі звертається увага на концентрації та властивості допоміжних речовин, про які відомо, що вони впливають на проходження шлунково-кишковим трактом (ШКТ), проникність у ШКТ і таким чином абсорбцію або стабільність діючої речовини в ШКТ;

в) лікарські засоби, які є фармацевтично еквівалентними і знаходяться у формі порошків для приготування розчинів, і якщо розчин відповідає вищенаведеним вимогам "а" або "б";

г) лікарські засоби, які є фармацевтично еквівалентними і є газами;

ґ) лікарські засоби, які є фармацевтично еквівалентними і є вушними або очними лікарськими засобами, виготовленими у вигляді водних розчинів, котрі містять таку ж саму діючу речовину(-и) в такій самій молярній концентрації(-ях) і, по суті, такі ж допоміжні речовини у порівнюваних концентраціях, що й референтний препарат. Деякі допоміжні речовини (наприклад, консерванти, буфери, речовини, які коригують густину, або згущувачі) можуть відрізнятися за умови доведення, що при їх використанні не передбачається вплив на безпечність та/або ефективність лікарського засобу;

д) лікарські засоби, які є фармацевтично еквівалентними і є препаратами місцевої дії, виготовленими у вигляді водних розчинів, котрі містять таку ж діючу речовину(-и) в такій самій молярній концентрації(-ях) і, по суті, такі ж самі допоміжні речовини у порівнюваних концентраціях, що і референтний препарат;

е) лікарські засоби, які є фармацевтично еквівалентними і є водними розчинами у формі інгаляційно-розпилюючих небулайзером препаратів, або назальні спреї, які застосовуються за допомогою практично однакових пристроїв і котрі містять таку ж саму діючу речовину(-и) в такій самій молярній концентрації(-ях) і, по суті, такі ж допоміжні речовини у порівнюваних концентраціях, що і референтний препарат. Лікарський засіб може містити інші допоміжні речовини за умови доведення, що при їх використанні не передбачається вплив на безпечність та/або ефективність лікарського засобу.

Для випадків "б", "в", "ґ", "д" та "е" заявник повинен довести, що допоміжні речовини у фармацевтично еквівалентному препараті є, по суті, такі самі і в порівнюваних концентраціях, як і в референтному препараті або, за можливості (наприклад, у випадках "ґ" і "е"), якщо при їх використанні не передбачається вплив на безпечність та/або ефективність препарату. У випадку, коли заявник не може надати таку інформацію і не має доступу до відповідних даних, він повинен провести відповідні дослідження для доказу відсутності впливу різних допоміжних речовин або допоміжних пристроїв на безпечність та/або ефективність лікарського засобу.

3. Необхідність підтвердження еквівалентності
in vivo та in vitro

Для генеричних лікарських засобів необхідно надавати документацію, яка доводить їх еквівалентність до референтного препарату, за винятком випадків, наведених у розділі 2.

3.1 Дослідження in vitro

Для підтвердження еквівалентності лікарських засобів у твердих дозованих формах системної дії для орального застосування можуть бути проведені дослідження in vitro. Прийняття рішення щодо реєстрації генеричного лікарського засобу без проведення досліджень біоеквівалентності in vivo на підставі досліджень in vitro відповідно до світової практики має назву проходження за процедурою "біовейвер".

Процедура біовейвер базується на БСК, яка дозволяє розділити всі діючі речовини на чотири класи відповідно до їх розчинності у водних розчинах і ступеня проникнення. Коли вищезазначені показники комбінують з розчиненням лікарського засобу, то система враховує три головні фактори: розчинення препарату, біофармацевтичну розчинність і ступінь проникнення діючої речовини.

Всі діючі речовини поділяються на чотири класи згідно з класифікацією БСК:

- клас 1: речовини з високою розчинністю і високим ступенем проникнення;

- клас 2: речовини з низькою розчинністю і високим ступенем проникнення;

- клас 3: речовини з високою розчинністю і низьким ступенем проникнення;

- клас 4: речовини з низькою розчинністю і низьким ступенем проникнення.

На основі даних щодо розчинності та ступеня проникнення діючої речовини, а також характеристик розчинення лікарського засобу підхід БСК надає можливість відмовитись від проведення дослідження біоеквівалентності in vivo для швидкорозчинних лікарських засобів. Лікарські засоби для орального застосування, для доведення еквівалентності яких не можна обмежуватись лише даними досліджень in vitro, наведені в розділі 3.2.

Речовини з високою біофармацевтичною розчинністю - це речовини, найвища одноразова доза (рекомендована ВООЗ) яких розчиняється у 250 мл або у меншому об'ємі кожного з трьох буферних розчинів зі значеннями рН 1,2-6,8. Всі інші речовини вважаються такими, що мають низьку розчинність.

Залежність профілю розчинності діючих речовин від значення рН слід визначати при температурі (37+-1) град.С у водних розчинах, проводячи не менше ніж по три визначення при кожному значенні рН.

Речовини з високим ступенем проникнення - це речовини, які мають ступінь абсорбції більше 85% при вивченні шляхом визначення масобалансу або порівнянні з внутрішньовенною дозою референтного препарату. Всі інші речовини вважають такими, що мають низький ступінь проникнення.

Прийнятним при визначенні ступеня проникнення діючих речовин могло б стати дослідження кишкової перфузії у людей in vivo. При застосуванні даного методу необхідно показати придатність методології, включаючи визначення ступеня проникнення відносно референтної діючої речовини, відмітити, які фракції дози абсорбувались на рівні не менше 85%, а також результати негативного контролю.

Крім того, ступінь проникнення діючої речовини можна визначати за такими альтернативними методиками:

- in vivo або in situ кишкова перфузія з використанням моделей тварин;

- in vitro проникнення через моношар культури епітеліальних клітин (наприклад, Сасо-2) при використанні стандартного зразка речовини з відомим ступенем проникнення.

Запровадження випробувань in vitro як альтернативи дослідження біоеквівалентності in vivo для генеричних лікарських засобів у твердих дозованих формах з негайним вивільненням слід використовувати тільки для тих препаратів, які мають дуже швидке або швидке розчинення і діючі речовини яких належать до класів 1, 2, 3 згідно з БСК. При доведенні еквівалентності генеричного лікарського засобу до референтного препарату дані випробувань in vitro за тестом Розчинення мають показати подібність профілів розчинення цих препаратів.

Лікарський засіб вважають дуже швидкорозчинним, якщо не менше 85% від вказаної у маркуванні кількості діючої речовини переходить у розчин за 15 хвилин при використанні приладу з лопаттю (50 (75) об/хв) або з кошиком (100 об/хв) у кожному з досліджуваних середовищ об'ємом 900 мл або менше:

- рН 1,2 розчин кислоти хлористоводневої;

- рН 4,5 ацетатний буферний розчин;

- рН 6,8 фосфатний буферний розчин.

Лікарський засіб вважають швидкорозчинним, якщо не менше 85% від вказаної у маркуванні кількості діючої речовини переходить у розчин за 30 хвилин при використанні приладу з лопаттю (50 (75) об/хв) або з кошиком (100 об/хв) у кожному з досліджуваних середовищ об'ємом 900 мл або менше:

- рН 1,2 розчин кислоти хлористоводневої;

- рН 4,5 ацетатний буферний розчин;

- рН 6,8 фосфатний буферний розчин.

При прийнятті рішення щодо рекомендації до реєстрації генеричного лікарського засобу за процедурою біовейвер необхідно розглянути:

а) розчинність та ступінь проникнення діючої речовини;

б) профілі розчинення генеричного та референтного препаратів у середовищах розчинення зі значеннями рН 1,2, 4,5 та 6,8;

в) інформацію щодо допоміжних речовин, які входять до складу лікарського засобу;

г) можливі ризики прийняття помилкового рішення щодо біовейвера з урахуванням випадків, коли для доведення біоеквівалентності необхідні дослідження in vivo.

У всіх випадках необхідно довести, що допоміжні речовини, які входять до складу генеричного лікарського засобу, добре вивчені для препаратів, які містять дану діючу речовину, і що допоміжні речовини не призведуть до відмінностей між генеричним і референтним препаратами з точки зору абсорбції (тобто не вплинуть на шлунково-кишкову моторику або взаємодію з процесами переносу), або не призведуть до взаємодій, які змінюють фармакокінетику діючої речовини.

Необхідно обґрунтувати те, що кожна допоміжна речовина, яка входить до складу генеричного препарату, добре вивчена і не впливає на моторику ШКТ або інші процеси, які обумовлюють абсорбцію, шляхом надання такої інформації:

- допоміжні речовини, що входять до складу референтного препарату або низки інших препаратів з такою ж діючою речовиною, такі самі, як і допоміжні речовини в генеричному, і ці препарати зареєстровані в провідних країнах світу;

- кожна допоміжна речовина знаходиться в генеричному препараті в такій самій кількості, як і в референтному, або в такій кількості, яка зазвичай застосовується для даного виду дозованої форми.

Чим подібнішим є склад генеричного препарату до складу референтного відносно допоміжних речовин, тим нижчим буде ризик неправильного рішення щодо еквівалентності при застосуванні процедури біовейвер, яка базується на БСК.

Рекомендація до державної реєстрації генеричного препарату з використанням порівняльних досліджень розчинення in vitro повинна базуватися на отриманні профілів розчинення. Коли порівнюють генеричний та референтний препарати, профілі розчинення можна вивчати, застосовуючи як один із підходів модельнонезалежний метод з обчисленням фактора подібності (f2 ).

Дані для профілів розчинення двох препаратів (генеричного і референтного або препаратів з двома дозуваннями від одного виробника) слід отримувати в однакових умовах тестування при застосуванні приладу, який відповідає вимогам Європейської Фармакопеї або ДФУ, і використовуючи або метод з лопаттю (50 (75) обертів на хвилину), або з кошиком (100 обертів на хвилину) при значенні рН середовища 1,2, 4,5 і 6,8 (буферні розчини можуть бути або фармакопейними або іншими з таким самим значенням рН і буферної ємності, при достатньому аргументуванні) та температурі (37+-0,5) град.С.

Зразки необхідно відбирати через певні інтервали часу, щоб можна було визначити профіль розчинення лікарського препарату повністю, наприклад, через 10, 15, 20, 30, 45 і 60 хв. Необхідно вивчати не менше ніж 12 окремих значень у кожній часовій точці контролю для кожного з препаратів (генеричного і референтного).

Для розрахування фактора подібності (f2 ) слід використати дані, які мають стандартне відхилення середнього значення менше 20% у першій часовій точці контролю і менше 10% у наступних точках за умови, що після переходу у розчин 85% референтного препарату потрібно враховувати тільки одну точку. Для розрахування f2 необхідно використовувати результати вимірів не менше ніж у трьох точках контролю (не враховуючи нульової). Значення фактораподібності (f2 ) 50 і більше (50-100) свідчить про подібність або еквівалентність двох кривих, тобто - про еквівалентність in vitro двох препаратів. Фактор подібності (f2 ) розраховується за формулою:

                                 n              2 -0,5
   f  = 50 * log ([1 + (1/n) S     (R    - T   ) ]     * 100),
    2                         t=1    (t)    (t)

де:

S - знак сумі;

n - кількість точок контролю;

R(t) - середнє значення кількості діючої речовини референтного препарату, що перейшла в розчин при кожній зазначеній точці відбору, %;

T(t) - середнє значення кількості діючої речовини досліджуваного (генеричного) препарату, що перейшла в розчин при кожній зазначеній точці відбору, %.

Якщо референтний і генеричний препарати дуже швидко розчинні, тобто не менше 85% діючої речовини розчиняється протягом 15 хвилин або менше у всіх трьох середовищах, профілі розчинення порівнювати не потрібно.

Можна використовувати й інші придатні статистичні методи для порівняння профілів розчинення за умови, що для визначення придатності застосовуються одні і ті ж критерії (різниця між профілями повинна становити не більше 10%).

Рішення щодо рекомендації до державної реєстрації генеричного лікарського засобу у твердій дозованій формі для орального застосування за процедурою біовейвер на підставі досліджень in vitro можуть бути прийняті у таких випадках:

1. Генеричний препарат, до складу якого входить діюча речовина, що має високу розчинність і високий ступінь проникнення (клас 1 БСК), може бути рекомендований до реєстрації за результатами досліджень in vitro за умови, що:

- препарат належить до швидко розчинних і профіль його розчинення подібний до профілю розчинення референтного препарату у буферних розчинах зі значеннями рН 1,2, 4,5 і 6,8 при використанні методу з лопаттю (50 (75) об/хв) або з кошиком (100 об/хв), тобто має f2 >=50 (або відповідає еквівалентним статистичним критеріям);

- препарат належить до дуже швидко розчинних, як і референтний препарат.

Ці препарати вважаються еквівалентними і їх профілі розчинення порівнювати не потрібно.

2. Генеричний препарат, до складу якого входить діюча речовина, що має високу розчинність і низький ступінь проникнення (клас 3 БСК), може бути рекомендованим до реєстрації за процедурою біовейвер за умови, що він має такий самий або подібний кількісний і якісний склад, що і референтний препарат, відповідає вимогам щодо подібності профілів розчинення, і співвідношення ризик переваги додатково підтверджені з точки зору ступеня, місця і механізму абсорбції.

Загалом, ризики, пов'язані з невідповідним рішенням щодо еквівалентності препаратів, необхідно оцінювати критичніше, коли ступінь абсорбції низький (особливо, якщо fабс < 50%), коли місця абсорбції обмежені близько розташованими ділянками в ШКТ та/або коли механізм абсорбції належать до примусових/конкурентних. У будь-якому з вказаних випадків необхідно ретельно вивчити всі допоміжні речовини генеричного препарату з точки зору якісного і кількісного складу - чим більше відхилення від складу референтного препарату, тим більший ризик неправильного рішення по процедурі біовейвер.

Якщо виявиться, що ризик неправильного рішення по процедурі біовейвер і пов'язані з ним ризики для здоров'я населення і окремих пацієнтів прийнятні, генеричний препарат допускається до реєстрації за процедурою біовейвер за умови, що генеричний лікарський засіб і референтний препарат належать до дуже швидкорозчинних, тобто коли не менше 85% від вказаної у маркуванні кількості діючої речовини переходить у розчин за 15 хвилин.

3. Генеричний лікарський засіб, до складу якого входить діюча речовина, що має високу розчинність при значенні рН 6,8, але не при рН 1,2 або рН 4,5, з високим ступенем проникнення (деякі сполуки із слабокислими властивостями, що належать до класу 2 БСК), може бути рекомендований до реєстрації за процедурою біовейвер за умови, що він має такий самий або подібний кількісний і якісний склад, що й референтний, і сам генеричний препарат:

- швидкорозчинний (85% діючої речовини переходить у розчин за 30 хвилин і менше) в буферному розчині зі значенням рН 6,8;

- має такі ж профілі розчинення, розраховані за допомогою фактора подібності (f2 ) або еквівалентної статистичної оцінки, як і референтний препарат при трьох значеннях рН 1,2, 4,5 і 6,8.

Для генеричних лікарських засобів, до складу яких входять діючі речовини класу 2 БСК із співвідношенням доза: розчинність 250 мл або менше при значенні рН 6,8, необхідно додатково критично оцінювати допоміжні речовини щодо їх якісного та кількісного складу. Крім того, у випадку, коли Смакс критичне щодо терапевтичної ефективності діючої речовини, то ризик неправильного рішення по процедурі біовейвер і пов'язані з ним ризики для здоров'я населення і окремих пацієнтів недопустимі.

3.2. Дослідження in vivo

Для препаратів, які не наведені у розділах 2 і 3.1, у лікарських формах, що передбачають розчинення в організмі при їх вживанні, доводиться еквівалентність in vivo шляхом дослідження фармакокінетичної біоеквівалентності, порівняльного дослідження фармакодинаміки або шляхом порівняльних клінічних випробувань. Доведення еквівалентності in vivo потрібне у випадку, коли існує ризик того, що можливі відмінності у біодоступності можуть призвести до терапевтичної нееквівалентності препарату, наприклад:

а) оральні препарати системної дії з негайним вивільненням, коли до них застосовуються один або декілька таких критеріїв:

- критичне застосування лікарського засобу;

- вузьке терапевтичне вікно (межі ефективності/безпечності), крута крива доза-відклик;

- документально підтверджені проблеми щодо біодоступності або біонееквівалентності, які пов'язані з діючою речовиною або її лікарськими формами (які не мають відношення до розчинення);

- дані стосовно того, що на біоеквівалентність може впливати поліморфізм діючої речовини, допоміжні речовини та/або технологічні процеси, які використовуються у виробництві;

б) неоральні та непарентеральні препарати системної дії (такі як трансдермальні пластирі, супозиторії, нікотинові жувальні гумки, гель тестостерону і трансдермальні контрацептиви);

в) препарати з модифікованим вивільненням системної дії (У деяких випадках висновок Центру щодо реєстрації може базуватися на інформації з кореляції in vivo - in vitro і даних in vitro щодо препаратів з модифікованим вивільненням за умови, що це не є первинна державна реєстрація лікарської форми з модифікованим вивільненням);

г) препарати з фіксованою комбінацією системної дії, у яких, як мінімум, для однієї діючої речовини потрібне проведення дослідження in vivo.

г) препарати не у вигляді розчинів, несистемної дії (наприклад, для орального, назального, офтальмологічного, дерматологічного, ректального або вагінального застосування) та без системної абсорбції. У цих випадках еквівалентність доводять шляхом проведення, наприклад, порівняльних клінічних або фармакодинамічних, дерматофармакокінетичних досліджень та/або досліджень in vitro.

Проведення досліджень біоеквівалентності in vivo здійснюється у порядку, визначеному для проведення клінічних випробувань.

Директор ДП "Державний фармакологічний центр" МОЗ України В.Т.Чумак