Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ПОСТАНОВА
19.03.2007

Про визнання протиправною бездіяльність та окремих положень
постанови КМ N 1310 від 31.12.2005, стягнення заробітної плати
та відшкодування моральної шкоди

Печерський районний суд м. Києва у складі колегії: головуючого, судді Цокол Л.І., суддів: Волкової С.Я., Кафідової О.В., при секретарях - Меркуловій Л.А., Бєлоус В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовом Особи 1 до держави Україна, Кабінету Міністрів, за участі третіх осіб: Державного казначейства, Державної судової адміністрації, про визнання протиправною бездіяльність та окремих положень постанови КМ N 1310 від 31.12.2005, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ:

Позивач, Особа 1 звернувся до суду і просить визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів, яка полягає в тому, що Кабінет Міністрів з червня до грудня 2005 року не вжив реальних заходів стосовно підвищення заробітної плати суддям, а саме - вчасно не прийняв постанову про підвищення заробітної плати суддям та не ввів її в дію з 01.06.2005, визнати протиправним та скасувати п. 1 постанови КМ N 1310 від 31.12.2005 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865" про доповнення постанови КМ N 865 від 03.09.2005 "Про оплату праці суддів" п. 4-1, стягнути з держави України на його користь не нараховану та не виплачену в період з червня 2005 року до березня 2006 року заробітну плату на загальну суму 37070 грн. та 10000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, зобов'язати Державне казначейство списати в безспірному порядку стягнуті на його користь кошти з єдиного казначейського рахунку державного бюджету ( 489-16 ).

Представник Кабінету Міністрів під час судового розгляду, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилалась на те, що останні грунтуються на неправильному припущенні позивача щодо порушення співвідношення між розмірами посадових окладів Голови Верховного Суду та суддів місцевих загальних судів.

Представник Державного казначейства в судове засідання не з'явився, просив слухати справу за його відсутності. У своїх письмових запереченнях посилався на те, що залучення Державного казначейства до участі в даній справі є безпідставним та необґрунтованим.

Державна судова адміністрація, будучи належним чином повідомленою про час і місце судового розгляду, свого представника для участі в справі не направила, заперечень по суті спору не подала.

Вислухавши заперечення представника КМ, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до такого.

Відповідно до ст. 126 Конституції ( 254к/96-ВР ) незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами. Відповідно до ст. 130 Конституції ( 254к/96-ВР ) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до ст. 14 Закону "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів прийняв постанову N 865 "Про оплату праці суддів", якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1 - 6.

Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювалися, виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів прийняв постанову N 1310, якою доповнив постанову N 865 від 03.09.2005 п. 4-1 такого змісту: "Встановити, що розмір посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться".

Прийняття зазначених змін є протиправним.

Так, відповідно до ст. 3 Закону "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата працівникові за виконану місячну, погодинну норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Відповідно до ст. ст. 9 і 10 цього Закону ( 108/95-ВР ) встановлюється і переглядається розмір мінімальної заробітної плати.

При цьому Законом "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2004 рік" було передбачено поетапне наближення розміру заробітної плати до прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 4 Закону "Про прожитковий мінімум" ( 966-14 ) прожитковий мінімум на одну особу щорічно затверджується Верховною Радою до початку розгляду державного бюджету ( 489-16 ) й періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін з уточненням показників державного бюджету ( 489-16 ).

Так, відповідно до ст. 82 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік" ( 3235-15 ) встановлено з 1 січня до 1 липня 2006 року розмір мінімальної заробітної плати 350 грн. на місяць, з 1 липня до 1 грудня 2006 року - 375 грн.

Аналіз зазначених норм приводить суд до переконання, що п. 4-1 постанови N 865 від 03.09.2005 "Про оплату праці суддів" у її редакції на час оскарження суперечить цим вимогам.

Заборона перерахунку мінімальної заробітної плати є порушенням вимог ст. 14 Закону "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), оскільки зростання індексу споживчих цін змінює рівень належного забезпечення суддів у бік погіршення.

За таких обставин суд уважає вимоги позивача в цій частині повністю обґрунтованими, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів, яка полягає в тому, що Кабмін з червня до грудня 2005 року не вжив реальних заходів щодо підвищення заробітної плати суддям, суд уважає такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем було вжито заходів стосовно підвищення заробітної плати позивачу шляхом прийняття 03.09.2005 постанови N 865.

Вимоги позивача про стягнення грошових коштів у вигляді ненарахованої і невиплаченої заробітної плати пред'явлені до Кабміну безпідставно, оскільки позивач безпосередньо не є з цим відповідачем у трудових відносинах.

Вимоги позивача про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду не знайшли свого підтвердження в процесі судового розгляду внаслідок відсутності належних і допустимих доказів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 126, 130 Конституції ( 254к/96-ВР ), Закону "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), ст. ст. 6, 9, 11, 69 - 71, 86, 99, 100, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства ( 2747-15 ), суд ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати п. 4-1 постанови КМ N 865 від 03.09.2005 "Про оплату праці суддів".

В решті вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду м. Києва через районний суд поданням заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. У разі неподання заяви про апеляційне оскарження постанова набирає законної сили. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але неподання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після закінчення встановленого строку.