Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 02-5/445 від 18.11.97
м.Київ

Арбітражним судам України

Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень
президії Вищого арбітражного суду України

( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого
арбітражного суду
N 02-5/743 від 27.06.2001
N 16 від 26.12.2011 )

У зв'язку з виникненням питань щодо застосування деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України, змінами, що сталися у нормативних актах, та потребою узгодження окремих роз'яснень з нормами чинного законодавства президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне внести такі зміни і доповнення до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України.

1. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 року N 01-6/856 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом" підпункт 6.3 викласти у такій редакції:

"6.3. З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року "Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР" ( 556/96-ВР ) не може застосовуватися стаття 149 Статуту. Спори, пов'язані зі стягненням штрафів, передбачених статтями 142, 143, частиною другою статті 146, статтею 148 Статуту, вирішуються арбітражними судами на загальних підставах".

2. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 20 листопада 1992 року N 01-6/1395 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею":

2.1. Друге речення підпункту 4.1 викласти у такій редакції: "Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1995 року N 183 "Про підвищення матеріальної відповідальності залізниць, вантажовідправників та вантажоодержувачів" з 20 березня 1995 року розмір штрафів, передбачених Статутом, зокрема за наднормативний простій вагонів і контейнерів, підвищено у 100000 разів, а цистерн - у 200000 разів";

2.2. Доповнити пункт 4 підпунктом 4.6. такого змісту:

"4.6. З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року "Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР" ( 556/96-ВР ) не може застосовуватися стаття 160 Статуту. Спори, пов'язані зі стягненням штрафів, передбачених статтями 51, 155-1, 156, 156-1 , 156-2, 157, 159, 159-1, вирішуються арбітражними судами на загальних підставах".

3. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 2 грудня 1992 року N 01-6/1444 "Про практику застосування статті 90 Арбітражного процесуального кодексу України":

3.1. Пункт 7 викласти у такій редакції:

"Стаття 90 АПК ( 1798-12 ) не встановлює обов'язку підприємства, установи, організації, посадової особи, на адресу яких надіслано окрему ухвалу, повідомляти арбітражний суд про виконання вказівок цієї ухвали, проте пункт 7 статті 4 Закону України "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ) передбачає обов'язковість виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду. Керуючись цією нормою, а також виходячи з вимог статті 119 АПК, яка передбачає відповідальність за ухилення від виконання поряд з іншими також і окремої ухвали арбітражного суду, останній з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, встановлює у ній строк для надання відповіді в залежності від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання";

3.2. Пункт 10 викласти у такій редакції:

"10. Стаття 90 АПК не передбачає обов'язку органів внутрішніх справ інформувати арбітражний суд про наслідки розгляду повідомлення. Однак арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відповідно до статей 97-99 Кримінально-процесуального Кодексу України ( 1002-05 ) за повідомленням про злочин прокурор, слідчий чи орган дізнання повинні не пізніше триденного строку прийняти рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи чи направити повідомлення за належністю, надіславши ухвалу про відмову у порушенні справи заінтересованій установі, організації, у даному разі арбітражному суду. Таку відмову може бути оскаржено в порядку, передбаченому статтею 99-1 названого Кодексу.

Обов'язок органів прокуратури своєчасно відповісти на повідомлення арбітражного суду встановлений також абзацом третім пункту 6 спільного листа Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури України від 03.08.92 N 01-8/912, 8а/4 исх. Строк надання відповіді слід визначити у самому повідомленні".

4. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 19 березня 1993 року N 01-6/482 "Про практику застосування статті 119 Арбітражного процесуального кодексу України":

4.1. Пункт 1 викласти у такій редакції:

"1. Пунктом 7 статті 4 Закону України "Про арбітражний суд" ( 1142-12 ) передбачена обов'язковість виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду. До того ж стаття 119 АПК ( 1798-12 ) встановлює відповідальність за ухилення від виконання усіх без винятку рішень, ухвал, постанов арбітражного суду. Тому встановлені цією статтею санкції можуть застосовуватись як до підприємства, установи, організації - сторони у справі, так і до інших підприємств, установ, організацій, від яких арбітражний суд в межах своїх повноважень вимагає вчинення певних дій, подання необхідних документів, висновків тощо, зокрема з підстав, зазначених у статтях 41, 64 і 65 АПК";

4.2. Абзац перший пункту 7 викласти у такій редакції:

"Згідно зі статтею 119 АПК ( 1798-12 ) розмір штрафу за ухилення від виконання рішення, ухвали, постанови арбітражного суду не може перевищувати 50 процентів від суми виконання або 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Накладення цього штрафу не звільняє підприємство, установу чи організацію від обов'язку виконати рішення, ухвалу, постанову арбітражного суду. Тому якщо арбітражний суд стягнув з підприємства, установи, організації штраф у розмірі меншому ніж зазначений у цій статті АПК, то у разі повторного невиконання рішення, ухвали, постанови він має право знову стягнути штраф, але за умови, що загальна сума стягнень не перевищуватиме цього розміру";

4.3. У пункті 8 слова і цифри "10 тис.крб." замінити словами і цифрами "50 процентів від суми виконання або 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

5. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 30 березня 1993 року N 01-6/368 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаковки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та паперових мішків":

5.1. Абзац перший пункту 1 доповнити словами "(з наступними змінами)";

5.2. У пункті 5:

абзаци перший-третій викласти у такій редакції:

"Відповідно до пункту 98 Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання штрафи, передбачені пунктами 95, 96, 97 цих Правил, застосовуються у претензійно-позовному порядку у випадках, зазначених у договорах.

У разі відсутності у договорі умов щодо обов'язкового повернення засобів упаковки та майнової відповідальності за порушення такого зобов'язання в арбітражного суду немає правових підстав для задоволення вимог, пов'язаних зі сплатою зазначених штрафів.

Коли продукцію (товари) відвантажено за вказівкою покупця за договором, і з вини одержувача покупець сплатив поставщику штраф за прострочку повернення засобів упаковки, він вправі звернутися до одержувача з вимогою про відшкодування збитків, заподіяних сплатою штрафу";

з абзацу четвертого виключити слова "в безакцептному порядку".

6. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 року N 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів":

6.1. Пункт 1 викласти у такій редакції:

"1. Загальний строк позовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) у редакції Закону України від 11 липня 1995 року "Про внесення змін до статті 71 Цивільного кодексу України" ( 295/95-ВР ), застосовується з 27 липня 1995 року за позовами усіх осіб, право яких порушено, тобто як фізичних, так і юридичних.

Загальний строк позовної давності у три роки слід застосовувати до позовів, у яких до 27 липня 1995 року не закінчився раніше встановлений загальний строк позовної давності в один рік. Якщо до набрання чинності згаданим Законом загальний строк позовної давності в один рік закінчився, у арбітражного суду відсутні правові підстави для застосування після 27 липня 1995 року до таких позовів загального строку позовної давності у три роки.

Виняток становлять позови, пов'язані з вимогою власника про повернення свого майна з чужого незаконного володіння (віндикацію), оскільки щодо таких вимог статтею 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), введеного в дію з 15 квітня 1991 року, було встановлено трирічну позовну давність. Це положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або іншій підставі, передбаченій законом чи договором (пункт 5 статті 48 Закону України "Про власність").

Що ж до правомірного володіння майном (добросовісний набувач), то до позовів власника про витребування майна від такого набувача застосовуються правила статті 71 Цивільного кодексу України. При цьому володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним або третейським судом (стаття 49 Закону України "Про власність"). Отже арбітражний суд вирішує питання про застосування статті 71 Цивільного кодексу України або статті 50 Закону України "Про власність" у залежності від визнання володіння майном правомірним або неправомірним.

Слід мати на увазі, що об'єктом віндикаційного позову може бути тільки індивідуально визначене майно, а не майно, яке визначається за родовими ознаками. Оскільки грошові суми визначаються родовими ознаками, позови про повернення грошових сум з чужого незаконного володіння, наприклад, безпідставно стягнутих у безспірному порядку, не є віндикаційними, і до них застосовуються правила статті 71 Цивільного кодексу України";

6.2. В абзацах другому і третьому пункту 3 слово "республіканського" замінити словом "державного";

6.3. Останній абзац пункту 10 викласти у такій редакції:

"У випадках непідсудності справи даному арбітражному суду або зміни підсудності справи у процесі її розгляду арбітражний суд повинен надіслати позовні матеріали за встановленою підсудністю (стаття 17 АПК). За цих обставин перебіг строку позовної давності переривається поданням позову до арбітражного суду, який надсилає позовні матеріали за встановленою підсудністю";

6.4. З пункту 11 слова і цифри "Постановою Президії Верховної Ради України від 21 серпня 1992 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" виключити.

6.5. З пункту 13 виключити слова "ненормативного характеру".

7. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 21 вересня 1993 року N 01-6/1025 "Про деякі питання підвідомчості спорів за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності";

7.1. Назву роз'яснення викласти у такій редакції: "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ зі спорів за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності";

7.2. У пункті 2 слово "підвідомчості" замінити словом "підсудності".

7.3. В абзаці першому пункту 3 слово "підвідомчості" замінити словом "підсудності", а слова "предметної, територіальної і виключної підвідомчості спорів (статті 13-16 АПК)" замінити словами "статей 13-16 АПК стосовно підсудності справ";

7.4. З другого абзацу пункту 3 виключити слова:

"Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя...";

7.5. Пункти 5 і 6 виключити.

У зв'язку з цим пункт 7 вважати пунктом 5.

8. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12 листопада 1993 року N 01-6/1205 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних":

8.1. У пункті 2 слово "республіканського" замінити словом "державного". Абзац другий цього пункту після слова "прокурора" доповнити словами "чи його заступника";

8.2. Пункт 14 викласти у такій редакції:

"14. З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року "Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР" ( 556/96-ВР ) не можуть застосовуватися пункти 69 і 60 Положень про поставки у частині безакцептного стягнення штрафів, передбачених цими Положеннями. Спори, пов'язані зі стягненням згаданих штрафів, вирішуються арбітражними судами на загальних підставах".

9. У назві і тексті роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 17 лютого 1994 N 02-5/114 "Про деякі питання визначення ціни позову, підвідомчості спорів та сплати державного мита" слова "підвідомчості спорів" і "підвідомчість спорів" замінити відповідно словами "підсудності справ" і "підсудність справ".

10. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 року N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди":

10.1. У пункті 5 слово "соціальними" замінити словом "спеціальними";

10.2. Абзац перший пункту 7 доповнити словами і цифрами "(із змінами і доповненнями до них, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 року N 492".

11. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 року N 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності":

11.1. Абзац сьомий пункту 4 викласти в такій редакції:

"Прокурор, звертаючись до арбітражного суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважену здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього договору, і визначає відповідачами, як правило, обох контрагентів за договором. Виняток можуть становити випадки, коли одним з контрагентів є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається другий контрагент";

11.2. Абзац четвертий пункту 5 виключити;

11.3. В абзаці другому пункту 9 слова і цифри "постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 року N 923" замінити словами і цифрами "постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року N 786".

12. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 року N 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань":

12.1. Пункт 2 викласти у такій редакції:

"2. З дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) (далі - Закон), тобто з 14 січня 1997 року, розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону), а угодою про проведення касово-розрахункових операцій повинен встановлюватися розмір пені, який сплачується банком на користь одержувача коштів у разі затримки їх зарахування на рахунок клієнта (стаття 2 Закону).

Вирішуючи спори, пов'язані зі стягненням пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та за затримку зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банку, арбітражні суди повинні виходити з такого.

2.1. Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства. Конкретний розмір пені (1 відсоток вартості неоплачених послуг за кожний день прострочки), що підлягає стягненню з платника, який порушив строки виконання зобов'язання, встановлено, зокрема, частиною третьою статті 14 Закону України "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ). Така пеня може застосовуватись у разі затримки оплати послуг зв'язку лише понад строки, передбачені актами законодавства або обумовлені угодою сторін.

2.2. Відповідно до статті 4 Закону пеня, яка нарахована та не сплачена на день набрання ним чинності, може бути за згодою сторін перерахована одержувачу коштів. За відсутності такої згоди та відмови у перерахуванні відповідних коштів, спори про стягнення пені, нарахованої до 14 січня 1997 року, підлягають вирішенню на загальних підставах. При цьому загальна сума пені не може бути обмежена встановленим статтею 4 Закону розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, оскільки Закон не має зворотної сили і повинен застосовуватись лише до тих правовідносин, які склалися після 14 січня 1997 року.

2.3. Статтею 2 Закону встановлено відповідальність банку лише за затримку зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта. Якщо банк платника не виконав зобов'язання щодо списання коштів у день надходження платіжних документів, то відповідальність банку, як і розмір такої відповідальності передбачені постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" ( 3324-12 ) (в редакції постанови Верховної Ради України від 23 січня 1997 року N 25/97-ВР)".

2.4. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків";

12.2. В абзаці першому пункту 3 та абзаці першому пункту 5 роз'яснення слова "встановлена Постановою і Указом" замінити словами "встановлена чинним законодавством або договором";

12.3. Абзац перший пункту 12 роз'яснення після назви Постанови Верховної Ради України від 25 червня 1993 року доповнити словами "(у редакції Постанови Верховної Ради України від 23 січня 1997 року N 25/97-ВР)".

В абзаці четвертому цього ж пункту слова "банк сплачує пеню в розмірі 0,5 відсотка" замінити словами "банк сплачує пеню в розмірі, визначеному угодою про проведення касово-розрахункових операцій". Слова "якщо більший розмір пені не передбачений договором" виключити.

13. У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 28 липня 1994 року N 02-5/492 "Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" слова "підвідомчість спору" замінити словами "підсудність справи". Доповнити пункт словами і цифрами "(частина четверта статті 15 АПК ( 1798-12 )".

( Пункт 14 втратив чинність на підставі Роз'яснення Вищого арбітражного суду N 02-5/743 від 27.06.2001 )

( Пункт 15 втратив чинність на підставі Постанови Вищого господарського суду N 16 від 26.12.2011 )

16. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 року N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Арбітражного процесуального кодексу України":

16.1. Пункт 2.6 виключити;

16.2. Пункт 3 викласти у такій редакції:

"3. Арбітражний суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 АПК ( 1798-12 ) зокрема у таких випадках:

3.1. Припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

3.2. Спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання;

3.3. Визнання претензії боржником.

Проте арбітражним судам необхідно мати на увазі:

У разі визнання претензії боржником кредитор має право звернутися до арбітражного суду, якщо йому невідомий розрахунковий рахунок боржника (наприклад, при заподіянні позадоговірної шкоди) або якщо банк відмовив у виконанні розпорядження про списання вказаної суми. У цих випадках спір підлягає вирішенню по суті в залежності від поданих сторонами доказів.

Платник, якому відмовлено у виконанні розпорядження про безспірне списання з банку пені, встановленої постановою Верховної Ради України від 25.06.93 "Про норматив обігу платіжних документів" ( 3324-12 ) (з наступними змінами), вправі звернутися з позовом про примусове стягнення пені на загальних підставах".

16.3. З пункту 7 виключити слова "ненормативного характеру".

17. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 року N 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів":

17.1. У підпункті 6.1 слова і цифри "абзацу 3 статті 3 та статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року N 47-93 "Про страхування" замінити словами і цифрами "частини третьої статті 3 та статті 15 Закону України "Про страхування" ( 85/96-вр );

у підпункті 6.2 слова і цифри "в статті 24 Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" замінити словами і цифрами "у статті 25 Закону України "Про страхування" ( 85/96-вр );

17.2. Абзац перший підпункту 6.3 викласти у такій редакції:

"Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про страхування" ( 85/96-вр ) факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Чинне законодавство не позбавляє сторони цього договору права укласти його і в іншій письмовій формі відповідно до вимог статті 44 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) та статті 15 Закону України "Про страхування", і отже, в арбітражного суду немає правових підстав для визнання договору страхування неукладеним лише через відсутність поліса чи сертифіката, який посвідчує договір.

Договір страхування, як передбачено частиною третьою цієї ж статті Закону України "Про страхування", набуває чинності з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхування. Зокрема, згідно зі статтею 5 згаданого Закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно."

У зв'язку з цим абзаци другий і третій пункту 6.3 вважати відповідно абзацами третім і четвертим;

17.3. Третє речення абзацу першого пункту 7 викласти у такій редакції: "Таким чином, у разі невиконання позичальником зобов'язання про повернення сум кредиту та процентної ставки у визначений договором строк до нього може бути застосована майнова відповідальність згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-вр ), за умови, що відповідним договором встановлено конкретний розмір такої відповідальності у вигляді пені."

18. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 30 березня 1995 року N 02-5/218 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки":

18.1. Друге речення абзацу першого пункту 2 викласти у такій редакції: "Визначаючи ці показники, підприємства незалежно від форми власності повинні керуватися Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-вр ), згідно з яким прибуток визначається як скоригований валовий доход відповідного звітного періоду, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає зокрема загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг)";

18.2 Доповнити роз'яснення підпунктом 5.5 такого змісту:

"5.5. З набранням чинності Законом України від 3 грудня 1996 року "Про внесення зміни до Цивільного кодексу Української РСР" ( 556/96-вр ) не можуть застосовуватися пункт 69 Положень про поставки продукції і пункт 60 Положення про поставки товарів. Спори про стягнення штрафів, передбачених цими Положеннями, підлягають вирішенню арбітражними судами на загальних підставах".

19. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 28 квітня 1995 року N 02-5/302 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність":

19.1. Останній абзац пункту 4 викласти у такій редакції:

"Договором про сумісну діяльність опосередковуються взаємовідносини виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, місцевих державних адміністрацій з розташованими на відповідній території підприємствами, установами та організаціями щодо залучення (об'єднання) їх коштів, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад (пункти 5, 6 частини першої статті 28, пункт 4 частини першої статті 31, пункт 6 частини першої статті 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-вр ). Сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" ( 1560-12 ) та Закону України "Про режим іноземного інвестування" ( 93/96-вр );

19.2. Другий абзац підпункту 7.2. доповнити словами "з наступними змінами".

20. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 28 квітня 1995 року N 02-5/310 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами":

20.1. Пункт 3 викласти у такій редакції:

"3. Відповідно до статті 113 АПК ( 1798-12 ) рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за поданням прокурора чи його заступника. Із змісту статті 121 Конституції України ( 254к/96-вр ) і статті 2 АПК випливає, що прокурор може внести подання про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами лише у справах, в яких стороною є держава в особі державного органу, установи чи організації, уповноваженої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Слід також мати на увазі, що стаття 113 АПК не ставить відповідне право прокурора чи його заступника у залежність від його попередньої участі в арбітражному процесі.

Прокурори та їх заступники, яким у відповідності з вимогами АПК надано право принесення протесту, можуть звертатися з поданням про перегляд рішень в порядку, передбаченому статтями 112-113 АПК на загальних підставах";

20.2. Пункти 4.1, 5, 6 і 7 після слів "прокурора", прокурор" доповнити відповідно словами "чи його заступника", "чи його заступник".

21. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 року N 02-5/451 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних податкових інспекцій та зворотнім стягненням списаних ними у безспірному порядку сум":

21.1. Назву роз'яснення викласти у такій редакції:

"Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів";

21.2. В абзацах п'ятому і шостому пункту 1 слова "актом ненормативного характеру", "акти ненормативного характеру" замінити відповідно словами "актом податкового органу, що може бути визнаний недійсним арбітражним судом", "акти податкових органів, що можуть бути визнані недійсними арбітражним судом";

21.3. Після пункту 1 доповнити роз'яснення пунктом 1-1 такого змісту:

"1-1. Підписання керівником і відповідною посадовою особою підприємства, установи, організації акта про проведення перевірки (пункт 2 статті 9 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) не позбавляє це підприємство, установу, організацію права на звернення в подальшому до арбітражного суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів";

21.4. Абзац перший пункту 7 викласти у такій редакції:

"За змістом статті 5 АПК України ( 1798-12 ) вимоги щодо доарбітражного врегулювання господарських спорів не поширюються на спори про визнання недійсними рішень податкових органів. Що ж до спорів, пов'язаних із зворотнім стягненням списаних цими органами у безспірному порядку сум, то додержання доарбітражного порядку їх врегулювання є обов'язковим";

21.5. В абзаці другому пункту 8 слова і цифри "частини першої статті 83 АПК України" замінити словами "частини другої цієї статті";

21.6. Передостанній і останній абзаци пункту 9 викласти у такій редакції:

"Перебіг строку, встановленого для повернення з бюджету неправильно сплаченого податку, не може бути перерваний.

Законодавчими актами можуть встановлюватися винятки з цих загальних правил. Так, згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-вр ) повернення суми податку, що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного нарахування податковим органом чи порушення платником порядку сплати податку, або зарахування такої суми до податкових платежів майбутніх періодів здійснюється у межах строку позовної давності, встановленої законодавством (пункти 21.3, 21.4 статті 21 названого Закону). Частиною другою пункту 21.3 цієї ж норми передбачено перерив перебігу зазначеного строку в разі подання заяви про повернення надміру сплаченого податку";

21.7. У пункті 12 слово і цифру "статті 3" замінити словами і цифрами "статей 3 і 4".

22. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 23 червня 1995 року N 02-5/458 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з застосуванням Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища":

22.1. У абзаці другому пункту 6 слова і цифри "(зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.92 року N 373)" замінити словами "(з наступними змінами)";

22.2. Перше і друге речення підпункту 6.1 викласти у такій редакції: "Згідно зі статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (у редакції від 18 лютого 1996 року ( 77/97-вр ) збори за спеціальне використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища (статті 43 і 44 Закону) є обов'язковими внесками до бюджетів. За умови несплати цих зборів у встановлений строк відповідні суми недоїмки, а також штрафи та інші фінансові санкції за порушення строків сплати стягуються з платників у безспірному порядку відповідно до статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів".

23. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 1 листопада 1995 року N 02-5/781 "Про деякі питання практики застосування розділу II Арбітражного процесуального Кодексу України":

23.1. Пункт 4 викласти у такій редакції:

"4. Спір, пов'язаний із зверненням стягнення на майно, може бути переданий на вирішення арбітражного суду лише за умови додержання кредитором порядку доарбітражного врегулювання спору. Виняток становлять спори, пов'язані із зверненням стягнення на заставлене майно, оскільки це прямо передбачено частиною четвертою статті 5 АПК" ( 1798-12 );

23.2. Пункт 5 виключити;

23.3. Перше речення пункту 6 викласти у такій редакції:

"На підставі частини четвертої статті 5 АПК на спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, не поширюються вимоги розділу II АПК";

23.4. Пункти 7 і 7-1 виключити, замінивши їх одним пунктом 7 у такій редакції:

"7. У разі виникнення спору про визнання платіжної вимоги такою, що не підлягає виконанню, арбітражним судам слід виходити з такого.

Оскільки прерогатива щодо визнання платіжної вимоги такою, що не підлягає виконанню, належить виключно суду, то додержання позивачем порядку доарбітражного врегулювання спору не обов'язкове. Отже, якщо позивачем не подано доказів звернення до другої сторони з відповідною претензією, арбітражному суду не слід повертати позовні матеріали з посиланням на пункт 7 статті 63 АПК".

24. Пункт 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 17 грудня 1995 року N 02-5/874 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного майна" викласти у такій редакції:

"2. Об'єктами договору оренди можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), окреме індивідуально визначене майно, а також цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, за винятком тих, що здійснюють діяльність, зазначену у частині першій статті 4 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ).

Укладення договорів оренди об'єктів, які здійснюють таку діяльність, є підставою для визнання їх недійсними згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 )".

25. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 8 лютого 1996 року N 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості господарських спорів":

25.1. Назву роз'яснення викласти у такій редакції: "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам".

У вступній частині слова "підвідомчості господарських спорів" замінити словами "підвідомчості і підсудності справ";

25.2. Пункт 1 доповнити новими абзацами першим і другим такого змісту:

"У вирішенні питань щодо прийняття позовних заяв арбітражним судам слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень арбітражних судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 АПК). Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими арбітражними судами (статті 13-16 АПК ( 1798-12 )."

У зв'язку з цим абзац перший вважати абзацом третім;

25.3. У пункті 2 слова "підвідомчість господарських спорів", "підвідомчості спору" замінити відповідно словами "підсудність справ", "підсудності справи";

25.4. У першому реченні пункту 2.2 слова "актів ненормативного характеру" замінити словами "актів державних та інших органів, підприємств та організацій, якщо ці акти не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій".

У третьому реченні цього ж пункту слова "актом ненормативного характеру" замінити словами "актом, який може бути визнаний недійсним";

25.5. У пункті 2.3 слова "податкових інспекцій", "інспекцією" замінити відповідно словами "державних податкових органів", "податковим органом".

25.6. У пункті 2.4 слова "підвідомчість спору" замінити словами "підсудність справи";

25.7. У пункті 2.6 виключити слова "народних депутатів";

25.8. Абзац перший пункту 2.9 викласти у такій редакції:

"Справи за заявами прокурорів та їх заступників про визнання недійсними актів органів місцевого самоврядування, державних адміністрацій підвідомчі арбітражному суду, якщо такі акти не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і якщо відповідну заяву подано в інтересах держави в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних відносинах";

25.9. Пункт 2.10 після слів "незалежно від форм власності та організаційних форм" доповнити словами "а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності";

25.10. Пункти 3 і 3.1 викласти у такій редакції:

"3. Визначаючи територіальну підсудність справи, арбітражні суди повинні керуватися таким.

3.1. Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 АПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.

Арбітражним судам слід також враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю - в арбітражний суд за місцем знаходження юридичної особи";

25.11. В абзаці другому пункту 3.2 перше речення виключити, а у другому реченні слова "підвідомчість спору", "підвідомчості" замінити відповідно словами "підсудність справи", "підсудності";

25.12. Абзаци перший і другий пункту 3.3 викласти у такій редакції:

"Визначаючи підсудність справи, в якій поєднані майнові і немайнові вимоги, арбітражні суди повинні виходити з такого. Якщо заявником об'єднано вимоги про визнання недійсним акта державного чи іншого органу і повернення стягнутих на його підставі сум, підсудність спору повинна визначатись із врахуванням вимог частини першої статті 14 АПК";

25.13 У пункті 3.4 виключити слова "крім випадків, коли за сумою договору спір підвідомчий Вищому Арбітражному Суду України";

25.14. В абзаці третьому пункту 6 виключити слова "народних депутатів";

25.15. У пункті 7 цифру і слова "стаття 6 Закону України "Про підприємства в Україні" замінити цифрою і словами "стаття 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 );

25.16. Пункт 10 викласти у такій редакції:

"10. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі з членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України.

Справи у спорах за участю цих товариств за умови, якщо їх державну реєстрацію здійснено у встановленому порядку (стаття 6 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), стаття 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), підвідомчі арбітражним судам на загальних підставах";

25.17. Пункт 12 викласти у такій редакції:

"12. У відповідності з частиною першою статті 26 Закону України "Про режим іноземного інвестування" ( 93/96-вр ) справи у спорах між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підвідомчі судам загальної юрисдикції, а не арбітражним судам, якщо інше не визначено міжнародними договорами України.

Справи в усіх інших спорах, не зазначених у частині першій цієї статті, підлягають розгляду в судах та/або в арбітражних судах України, або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном (частина друга статті 26 названого вище Закону)";

25.18. У пункті 13 слова "не є актом ненормативного характеру" замінити словами і цифрою "не є актом державного чи іншого органу у розумінні статті 5 АПК";

25.19. Доповнити роз'яснення новим пунктом 14 такого змісту:

"14. Статтею 16 АПК ( 1798-12 ) до виключної підсудності арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва і Севастополя віднесено зокрема справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна. Отже справи цієї категорії не підлягають розгляду Вищим арбітражним судом України і у тих випадках, які зазначені у пункті 1 частини першої статті 14 АПК, якщо вони не прийняті ним до свого провадження на підставі частини другої згаданої статті.

Місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі статтею 15 АПК".

У зв'язку з цим пункт 14 вважати пунктом 15.

26. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року N 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди":

26.1. В абзаці п'ятому пункту 1 слова і цифри "статті 10 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" замінити словами і цифрами "статті 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування" ( 93/96-вр );

26.2. З останнього абзацу пункту 7 виключити слова "та обгрунтований розрахунок стягуваної суми".

27. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року N 02-5/109 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону "Про свободу совісті та релігійні організації":

27.1. У пунктах 1 і 7 виключити слова і цифри "та/і статті 46 Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні";

27.2. У пункті 8 слова і цифри "стаття 58 Закону "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" замінити словами і цифрами "статті 74 і 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-вр ).

28. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 року N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Арбітражного процесуального кодексу України":

28.1. Пункт 1 після слів "за заявою сторони" доповнити словами "поданням прокурора чи його заступника";

28.2. Абзац перший пункту 7 викласти у такій редакції:

"Частина третя статті 121 АПК ( 1798-12 ) вимагає від арбітражного суду винесення ухвали про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку його виконання. Оскільки форма процесуального документа, який приймається за наслідками розгляду даного питання, не ставиться у залежність від вирішення по суті, то як прийняття, так і відхилення вимог заявника щодо відстрочки, розстрочки або зміни способу і порядку виконання рішення повинно оформлюватись ухвалою арбітражного суду, яка може бути перевірена в порядку нагляду на загальних підставах (розділ XII АПК)";

28.3 Пункт 9 виключити.

29. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 року N 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств":

29.1. В абзаці четвертому пункту 5 слово і цифру "пункту 2" замінити словом і цифрою "пункту 1", а слово "підвідомча" замінити словом "підсудна";

29.2. У пункті 6 слова "юридичних осіб", "юридична особа", "юридичною особою" замінити відповідно словами "підприємств чи організацій", "підприємство чи організація", "підприємством чи організацією", а в абзаці третьому пункту 17 слова "будь-якою юридичною особою" замінити словами "будь-яким підприємством чи організацією";

29.3. Абзац перший пункту 15 викласти у такій редакції:

"Оскільки прийняття рішення про ліквідацію чи скасування державної реєстрації підприємства або визнання недійсними його установчих документів у визначених законом випадках є виключно прерогативою суду, додержання вимог щодо доарбітражного врегулювання пов'язаних з цим спорів не є обов'язковим".

30. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 10 грудня 1996 року N 02-5/422 "Про судове рішення":

30.1. В абзаці першому вступної частини слово "ухвал" замінити словом "та";

30.2. Пункт 1 після слів "Конституції України" доповнити словами і цифрами "частини першої статті 84 і частини першої статті 108 АПК" ( 1798-12 );

30.3. З пункту 2 виключити слова і цифри "частини першої статті 24 Закону України "Про арбітражний суд" та";

30.4. Пункт 9.7 викласти у такій редакції:

"9.7. У рішенні про визнання недійсним акта - його номер і дату видання, найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнання акта частково недійсним - також його конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною."

Голова Вищого арбітражного суду України Д.Притика