Парус Iнтернет-Консультант

Открытое тестирование

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
01 липня 2010 року
м. Київ

N 2а-4049/10/2670

(Постанову скасовано на підставі Ухвали
Вищого адміністративного суду України
N К-42676/10 від 01.11.2013)

Про визнання незаконними та нечинними окремих положень
постанов Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року N 319
та від 23.08.2005 р. N 795

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Донця В.А., суддів Головань О.В. та Костенка Д.А., за участю секретаря судового засідання Венгер А.В., вирішив адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про про визнання незаконними та нечинними окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року N 319 та від 23.08.2005 р. N 795

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом про визнання незаконним та нечинним пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року N 319 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 року N 795" в частині внесення змін до підпункту 5 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту і норм забезпечення форменим одягом" ( із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.04.2010 р. ). В свою чергу, ОСОБА_2 у своєму адміністративному позові просив суд визнати незаконним та скасувати підпункт 5 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 р. N 795 "Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту і норм забезпечення форменим одягом".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2010 року справу N 2а-6224/10/2670 об'єднано для спільного розгляду і вирішення зі справою N 2а-4049/10/2670 та присвоєно справам загальний N 2а-4049/10/2670.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, зокрема, що оскаржувана постанова порушує його права та інтереси, позаяк позбавляє права, як сержанта служби цивільного захисту, звільненого у відставку за станом здоров'я, на отримання компенсації витрат для придбання спеціального одягу як це передбачено статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". На думку позивача, вказані положення Закону поширюється, в тому числі і на військовослужбовців цивільної оборони відповідно до статті 15 Закону України "Про Цивільну оборону". У позовній заяві ОСОБА_2, зазначено, що він також мав право на отримання компенсації, позаяк був звільнений у відставку за віком з посади прапорщика служби цивільного захисту. На думку ОСОБА_2, Кабінет Міністрів України не уповноважений врегульовувати питання виплат компенсації недоотриманого форменого одягу, оскільки статтею 48 Закону України "Про правові засади цивільного захисту" Кабінет Міністрів України уповноважений лише затверджувати опис та зразки форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту, а також норми забезпечення форменим одягом. У своїх позовних заявах позивачі як на правову підставу компенсації витрат на придбання спецодягу також посилаються на положення частини другої статті 164 Кодексу законів про працю України.

У судовому засіданні представники позивачів позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України адміністративний позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, зазначивши, що оскаржувані постанови прийняті Кабінетом Міністрів України в межах повноважень, з дотриманням норм діючого законодавства. При цьому представник посилався на статті 6, 19, 113, 116, 117 Конституції України, статтю 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України". Також на думку представника Відповідача, позивачі не довели свого порушеного права у зв'язку зі встановленням обмежень оскаржуваними постановами щодо компенсацій за недотриманий формений одяг.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 р. N 319 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 р. N 795", зокрема, підпункт 5 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 р. N 795 "Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту і норм забезпечення форменим одягом" викладено в новій редакції, за якою: особам рядового та начальницького складу, звільненим: за віком з правом носіння форменого одягу недоотриманий формений одяг видається пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на його отримання до дати закінчення строку контракту, грошова компенсація за нього не нараховується; після закінчення строку контракту, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту, недоотриманий на момент звільнення формений одяг не видається і грошова компенсація не нараховується; за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту зазначеними особами, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, недоотриманий на момент звільнення формений одяг не видається і грошова компенсація не нараховується. Вартість виданих таким особам предметів, строки носіння яких не закінчилися, утримується з них з урахуванням зносу.

Постанова від 8 квітня 2009 р. N 319 опублікована в Офіційному віснику України від 17.04.2009 р. N 26, ст.869., постанова від 23 серпня 2005 р. N 795 - в Офіційному віснику України від 16.09.2005, N 35 ст.2113.

Як пояснив представник ОСОБА_2, позивачем оскаржуються положення підпункту 5 пункту 2 постанови від 23 серпня 2005 р. N 795 в редакції постанови від 8 квітня 2009 р. N 319.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту оскаржуваної постанови від 8 квітня 2009 р. N 319 розробником проекту виступило Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

З матеріалів справи вбачається, що проект оскаржуваної постанови було погоджено: без зауважень - тимчасово виконуючим обов’язки Міністра фінансів, Міністром економіки; з зауваженнями, які враховані - Міністром юстиції.

Крім того, Міністерством юстиції України було проведено правову експертизу, за результатами якої складено висновок. Згідно з цим висновком проект постанови відповідав актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства Україниправо оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

На підтвердження того, що позивачі є суб'єктами правовідносин, врегульованих оскаржуваними постановами, ними були надані накази про звільнення ОСОБА_1 наказом від 25.12.2009 року N 310 о/с зі служби з підрозділів цивільного захисту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у відставку за станом здоров’я з виключенням з усіх видів забезпечення з 31.12.2009 р., а також про звільнення ОСОБА_2 наказом від 11.03.2010 року N 47 о/с зі служби з підрозділів цивільного захисту у відставку за віком з виключенням з усіх видів забезпечення з 09.03.2010 р. На підтвердження порушеного права представником ОСОБА_2 були надані товарні чеки на придбання шкарпеток у 2008-2009 роках на загальну суму 19,00 грн.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Правові засади діяльності системи Цивільної оборони України визначені в Закону України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 року N 2974-XII (з наступними змінами та доповненнями). Відповідно до статті 1 цього Закону Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Статтею 15 вказаного Закону встановлено, що війська цивільної оборони утримуються за рахунок державного бюджету (частина перша). Військовослужбовці цивільної оборони у питаннях грошового та інших видів забезпечення користуються всіма правами та пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів (частина друга). Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулюються відносини у цій галузі. Частиною другою статті 9 цього Закону було встановлено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Однак Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року N 1459-III призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 3 листопада 2006 року N 328-V статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац перший пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 2). Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. N 489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було зупинено на 2007 рік.

Згодом підпунктом 3 пункту 67 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. N 107-VI пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключено. Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 зазначені положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, враховуючи викладене, а також положення частини другої статті 152 Конституції України, за якою закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, колегія суддів дійшла висновку, що на момент прийняття постанови від 8 квітня 2009 року N 319, якими викладено в новій редакції підпункт 5 пункту 2 постанови від 23 серпня 2005 року N 795 були чинні положення пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до яких передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Щодо Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", який є чинним, то слід зазначити, що ним зупинялись положення статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка згодом була викладена в новій редакції. Відтак Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" не стосується положень пункту 2 статті 9-1 і не може на них поширюватись.

Разом з тим Законом України "Про правові засади цивільного захисту" від 24 червня 2004 року N1859-IV (з наступним змінами та доповненнями) встановлені правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту. Так, статтею 48 цього Закону встановлено, що особовий склад органів і підрозділів цивільного захисту забезпечується за рахунок коштів, що виділяються на їх утримання з Державного бюджету України, форменим одягом, а також відповідними знаками розрізнення (частина перша), опис та зразки форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту та норми забезпечення форменим одягом затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Аналіз оскаржуваних положень постанов свідчить, що вони не відповідають приписам абзацу першого пункту 2 статті 9-1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позаяк позбавляють права військовослужбовців на отримання грошової компенсації за недоотриманий формений одяг.

У даному випадку позивачі як сержант та прапорщик служби цивільного захисту позбавлені права згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів, оскільки оскаржуваними положеннями постанов встановлено, що особам рядового та начальницького складу, звільненим: за віком з правом носіння форменого одягу недоотриманий формений одяг видається пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на його отримання до дати закінчення строку контракту, грошова компенсація за нього не нараховується; після закінчення строку контракту, за станом здоров'я, недоотриманий на момент звільнення формений одяг не видається і грошова компенсація не нараховується.

Як вже зазначалось ОСОБА_4 звільнений у відставку за станом здоров'я, ОСОБА_2 - за віком.

Судом взято до уваги те, що абзацом другим пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено право Кабінету Міністрів України встановлювати лише порядок виплати грошової компенсації, а частиною другою статті 48 Закону України "Про правові засади цивільного захисту" Кабінет Міністрів України уповноважений затверджувати опис та зразки форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту та норми забезпечення форменим одягом.

Поряд з наведеним, суд вважає безпідставним посилання позивачів на частину другу статті 164 Кодексу законів про працю України, за якою власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти, позаяк правовідносини щодо грошової компенсації на отримання військовослужбовцями замість належних за нормами забезпечення предметів речового майна врегульовані спеціальним законодавством. Конституцією України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19), Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (частина третя статті 113). Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частина стаття 117).

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункти 1-10).

Враховуючи, викладене, колегія суддів дійшла висновку, що положення постанов від 8 квітня 2009 року N 319 та від 23 серпня 2005 року N 795 в частині позбавлення права військовослужбовців на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна (форменого одягу) грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів не відповідають вимогам пункту 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", прийняті з перевищенням повноважень, наданих Кабінету Міністрів України в спірних правовідносинах.

Згідно з частиною восьмою стаття 171 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Відтак адміністративний позов підлягає частковому задоволенню - слід визнати незаконними та нечинними положення оскаржуваних постанов, відповідно до яких грошова компенсація за недоотриманий формений одяг особам рядового та начальницького складу, звільненим за віком не нараховується, а також грошова компенсація за недоотриманий на момент звільнення формений одяг особам рядового та начальницького складу, звільненим після закінчення строку контракту, за станом здоров'я не нараховується.

Разом з тим слід відмовити в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними та нечинними положень оскаржуваних постанов, згідно з якими грошова компенсація за недоотриманий на момент звільнення формений одяг особам рядового та начальницького складу, звільненим за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту зазначеними особами, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду не нараховується, позаяк позивачами не доведено порушеного права у зв'язку з прийняттям відповідачем зазначених положень

Керуючись статтями 9, 69- 71, 94, 97, 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконним та нечинним підпункту 5 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 р. N 795 "Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту і норм забезпечення форменим одягом" в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року N 319, за яким "особам рядового та начальницького складу, звільненим за віком з правом носіння форменого одягу недоотриманий формений одяг видається пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на його отримання до дати закінчення строку контракту, грошова компенсація за нього не нараховується" в частині: "грошова компенсація за нього не нараховується".

Визнати незаконним та нечинним абзац 16 пункту 1 "Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 р. N 795", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 р. N 319, за яким "особам рядового та начальницького складу, звільненим після закінчення строку контракту, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту, недоотриманий на момент звільнення формений одяг не видається і грошова компенсація не нараховується" в частині: "грошова компенсація за нього не нараховується".

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 1,70 грн. судового збору за рахунок Державного бюджету України.

Стягнути на користь ОСОБА_2 1,70 грн. судового збору за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий Суддя В.А. Донець

Судді О.В. Головань Д.А. Костенко

постанова виготовлена в повному обсязі 08.07.2010 р.