Коментар
щодо контролю за законністю здійснення валютних операцій
( Додатково див. Постанову ВАСУ N 04-1/11-16/71
від 05.07.2000 )
Контроль за законністю здійснення валютних операцій податкові органи здійснюють на підставі п. 4 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (в редакції від 24.12.93 з наступними змінами і доповненнями ( 3813-12 ) і ст. 1 Указу Президента України від 08.06.93 "Про невідкладні заходи щодо посилення валютного контролю" ( 195/93 ). Складовою частиною цього є контроль за дотриманням порядку і термінів розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють зараз ці розрахунки, порядок контролю за ними та фінансові санкції за порушення є:
Закон України від 23.09.94 "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" ( 185/94-ВР )
Закон України від 16.04.91 "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12)
Інструкція про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок , затв. постановою Національного банку України від 14.06.94, Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними і лізінговими операціями, затв. постановою Правління Національного банку України від 24.03.99 N 136, Положення про вантажну митну декларацію, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574 , Порядок здійснення обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затв. наказом Міністерства економіки України від 29.06.2000 N 136 , Порядок надання висновків щодо обгрунтованості перевищення термінів повернення виручки в іноземній валюті за договорами консигнації, затв. наказом МЗЕЗторгу України від 24.11.98 N 777.
Однією з причин виникнення спору по наведеній справі стало різне тлумачення сторонами поняття поставки за імпортом і визначення моменту її здійснення, як об'єкту валютного контролю. Позивач - підприємство "С..." вважав, що перехід до нього права власності на товар відповідно до контракту і є юридичним фактом здійснення імпорту (поставки) в Україну, хоча сам товар фактично і лишався за її межами. У зв'язку з тим, що такий перехід права власності відбувся у межах терміну, встановленого у ст. 2 Закону "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (далі Закон), то і відсутні підстави для застосування передбачених цим Законом санкцій. Відповідач - ДПІ з цим не погоджувався і відокремлював саму поставку, як об'єкт валютного контролю від передачі права власності на її предмет (різні юридичні факти). Слід зазначити, що у відповідних нормах Закону немає необхідної чіткості та конкретності по цьому питанню. Не додає ясності і ст. 1 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), де дається визначення самого поняття імпорту (в редакції від 22.12.98 (335-14). Це і стало однією з причин для винесення попередніх помилкових рішень по цій справі.
Вищий арбітражний суд України (далі - ВАСУ) у своїй постанові по наведеній справі дійшов таких висновків. Визнано, що поставкою імпортованого товару, як об'єкту регулювання Законом і валютного контролю з боку ДПІ, є фактичне надходження цього товару в Україну. Юридичний перехід права власності, як і деякі інші нюанси договірних відносин між сторонами контракту на поставку перебувають поза межами цього контролю. Відповідно і регулювання таких питань здійснюється різними галузями права. Відносини між суб'єктами зовнішньоекономічних контрактів регулюються нормами приватного права (відповідне законодавство України, передусім цивільне, корпоративне тощо і міжнародні торгівельні договори до яких приєдналася Україна у встановленому порядку). Що ж стосується відносин між податковими органами і підконтрольними їм комерційними структурами, то це є предметом регулювання публічного права. Юридична наука включає сюди адміністративне, податкове та деякі інші галузі права, що регулюють здійснення державних інтересів. У п. 9 роз'яснень президії ВАСУ від 12.05.95 "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів" з цього приводу також зазначається, що відносини між підприємствами і податковими органами щодо здійснення ними контрольних функцій не є цивільно-правовими.
Правовідносини, що стали предметом судового розгляду по наведеній справі, також відносяться до об'єкту регулювання публічного права (валютний контроль). А відтак до цих відносин не можуть застосовуватись норми цивільного, комерційного законодавства і відповідні міжнародні договори, на що і вказано у постанові ВАСУ, яка коментується. Слід також взяти до уваги лист ВАСУ від 21.06.99. Тут роз'яснено, що Закон "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) не ставить стягнення пені за порушення встановлених термінів у залежність від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, включаючи і ті, що передбачають залік взаємозаборгованості резидента і нерезидента. У листі від 24.11.97 вказано, що чинне законодавство у сфері ЗЕД не звільняє резидента від вищезгаданих фінансових санкцій за порушення термінів розрахунків внаслідок неналежної якості продукції. У п. 1.1. інформаційного листа ВАСУ від 10.05.2000 також роз'яснюється, що вищезгаданий Закон не ставить стягнення пені за порушення встановлених термінів зарахування валютної виручки резидентів у залежність від причин, з яких ці терміни порушено. Підставою для застосування відповідних фінансових санкцій є лише факт порушення таких термінів.
Саме таких принципових підходів ВАСУ дотримується при розгляді інших аналогічних справ. Так, по справі 222/2-29 позивач мотивував відсутність валютної виручки за експортним контрактом зарахуванням зустрічної однородної вимоги нерезидента на підставі ст. 217 Цивільного кодексу України (1540-06). Втім, рішення ДПІ про застосування фінансових санкцій за таке порушення ВАСУ залишено без змін. По справі N 199/1-99 позивач посилався на своєчасну передачу імпортованого товару перевізнику згідно умов СІР "Інкотермс-90" до закінчення 90-денного терміну, втім сам товар лишався за межами України. По цій справі суд зазначив, що контроль за імпортом здійснюється на підставі вантажних митних декларацій, за якими визначається момент перетину товарами кордону України. Відсутність відповідних відміток протягом встановлених термінів слід кваліфікувати як порушення. Рішення ДПІ про застосування фінансових санкцій також залишено без змін.
Закон, інші вищезгадані нормативно-правові акти, що регулюють розрахунки та відповідальність за експортно-імпортними операціями, судова практика їх застосування дещо змінюють традиційні погляди на склад правопорушення, як загальної підстави для юридичної відповідальності. Досі загальноприйнятим у правовій науці було включення до складу будь-якого правопорушення такого компоненту, як суб'єктивна сторона правопорушення - вина, мотиви тощо.
Втім, відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону ( 185/94-ВР ) податкові органи можуть стягувати з порушників штрафні санкції (пеню) в позасудовому порядку за результатами своїх перевірок. При цьому ані чинне законодавство, що встановлює валютний контроль за експортно-імпортними операціями, ані судова арбітражна практика за наведеними справами взагалі не беруть до уваги суб'єктивний фактор правопорушень, що вчиняються. Підставою для застосування санкцій податковими органами тут є лише сам факт порушення вимог чинного законодавства незалежно від причин, мотивів, наявності чи відсутності вини. Суб'єктивний фактор може братись до уваги лише у випадку звернення порушника до суду з позовом до контрагента-нерезидента, що не виконує умови контракту (стягнення заборгованості) - ст. 4 Закону. Задоволення позову є підставою для звернення від штрафних санкцій, але лише з дати прийняття цього позову до розгляду.
На подібні приципові положення і новели ВАСУ вже звертав увагу у п. 5 своїх роз'яснень від 12.05.95 "Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів". Тут зазначалося, що наявність чи відсутність умислу, розрахункова помилка, недосвідченість відповідальних працівників, тобто суб'єктивні фактори, як і фінансово-господарський стан підприємства-порушника податкового законодавства не можуть братись до уваги під час розгляду його спорів з податковими органами. Усе це означає, що теорія юридичної відповідальності потребує подальшого розвитку і змін.
Надруковано: "Вісник Вищого Арбітражного Суду України", 4 (12), 21.11.2000 р.