ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17.12.2002
Щодо припинення договірних зобов'язань шляхом
зарахування зустрічних однорідних вимог
(Витяг)
<...>
Відповідно до частини четвертої ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до абзацу другого частини першої ст. 14 вищезазначеного Закону ( 959-12 ), всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
В основу правових висновків суду касаційної та апеляційної інстанцій покладено доводи ДПІ про те, що припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги суперечить чинному законодавству України, зокрема ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), у якій говориться, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 9 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг) - моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.
Разом з тим ця стаття не передбачає неприпустимість припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги. Тобто твердження суду про незаконність зарахування зустрічної однорідної вимоги на підставі цієї статті є необєрунтованим.
У цивільно-правових відносинах допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу ( 1540-06 ).
Стаття 218 Кодексу ( 1540-06 ) містить положення про неприпустимість зарахування у випадках, передбачених зазначеною нормою, та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) та Цивільним кодексом ( 1540-06 ) не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.
Посилання судів на неможливість застосування інших форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності не єрунтується на вимогах чинного законодавства.
Так, Інструкцією НБУ про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями (п. 2.5) передбачено, що у разі зміни умов договору, що перебуває у банку на контролі, внаслідок чого виконання нерезидентом зобов'язань за експортною операцією резидента повністю здійснюється шляхом поставки товару, після отримання банком від резидента копії документа, згідно з яким внесені зміни до цього договору, банк знімає цю експортну операцію з контролю.
Тобто ця норма дозволяє виконання зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами не тільки у грошовій формі, а й іншим способом, зокрема шляхом поставки товару.
Як видно зі змісту Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), предметом його регулювання є лише випадки застосування грошової форми розрахунків у відносинах, що виникають між резидентами та нерезидентами у зовнішньоекономічній діяльності.
Так, режим, строки здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення режиму та строків, повноваження і функції державних органів під час здійснення контролю за проведенням таких операцій встановлює інший закон - Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" ( 351-14 ).
На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України.
Таким чином, постанова Вищого господарського суду України та постанова апеляційного суду у справі, в яких зазначено, що відповідальність за Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР) настає незалежно від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, у тому числі й основаних на заліку взаємної заборгованості резидента і нерезидента, винесені з порушенням вимог чинного законодавства.
Разом з тим не можна погодитися й з висновком суду першої інстанції стосовно розміру неправомірно нарахованих відповідачем штрафних санкцій за порушення строків декларування валютних цінностей. Рішення суду в цій частині не відповідає вимогам закону, є необєрунтованим.
Порушення вимог матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-7 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу АТЗТ задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2002 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15 17.07.2002 р. та рішення господарського суду АР Крим від 19.03. - 22.04.2002 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий I.Шицький
"Дебет-Кредит", N 16, 21.04.2003 р.