СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17.01.2006 N 3/376(5/323)
Про визнання недійсним рішення
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Шицького І.Б., суддів: Барбари В.П., Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., за участю представників: Центрального музею Збройних Сил України - [...], суб'єкта підприємницької діяльності - [...], розглянувши касаційну скаргу Центрального музею Збройних Сил України (далі - Музей) на ухвалу Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2005 року N 3/376(5/323), ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2002 року Музей звернувся в господарський суд Миколаївської області з позовом до Первомайської районної ради, Миколаївська область про визнання недійсним рішення V сесії Первомайської районної ради XXIV скликання від 15 листопада 2002 року N 7 "Про припинення права користування земельною ділянкою та припинення договору оренди землі".
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21 січня 2003 року до участі у справі залучено суб'єкта підприємницької діяльності - [...] третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Під час розгляду справи військовий прокурор Первомайського гарнізону письмово повідомив суд про вступ у справу.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Миколаївської області від 27 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28 лютого - 2 березня 2005 року, в позові відмовлено.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29 квітня 2005 року N 3/376(5/323) Музею повернуто касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 лютого - 2 березня 2005 року на підставі пункту 3 частини першої статті 111-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Ухвала вмотивована тим, що до скарги не додано доказів надіслання її копії [...] - третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 18 липня 2005 року N 3/376(5/323) Музею повернуто касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 лютого - 2 березня 2005 року на підставі пункту 5 частини першої статті 111-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Ухвала вмотивована тим, що скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2005 року N 3/376(5/323) Музею відмовлено у відновленні пропущеного процесуального строку для подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 лютого - 2 березня 2005 року, а касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 5 частини першої статті 111-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Ухвала вмотивована тим, що клопотання скаржника про відновлення пропущеного процесуального строку не містить поважних причин пропуску строку.
22 грудня 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Музею порушено провадження з перегляду у касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2005 року N 3/376(5/323). У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої ухвали та передачу справи на розгляд до Вищого господарського суду України з мотивів виявлення різного застосування цим судом одного й того ж положення процесуального закону у аналогічних справах, порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції первісно подана Музеєм в установлений строк, але повернута Вищим господарським судом України через відсутність доказів надіслання копії касаційної скарги суб'єкту підприємницької діяльності [...] - третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Частиною третьою статті 111-3 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) передбачено, що після усунення обставин, які згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті є підставою для повернення касаційної скарги, сторона має право повторно подати касаційну скаргу. Музей цим правом скористався, але на момент подання касаційної скарги повторно встановлений статтею 110 Господарського процесуального кодексу України строк подання касаційної скарги закінчився.
Відповідно до частини першої статті 53 цього Кодексу ( 1798-12 ) за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Відмовляючи у відновленні пропущеного процесуального строку, Вищий господарський суд України виходив, зокрема, з того, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Проте зроблене судом касаційної інстанції витлумачення процесуальної норми не ґрунтується на її змісті, у зв'язку з чим при вирішенні питання про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку допущено неправильне застосування статті 53 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Господарський процесуальний кодекс України ( 1798-12 ) не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Оскаржена ухвала Вищого господарського суду України цим вимогам не відповідає.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено статтею 111 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), і зокрема встановлено, що до скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Вищий господарський суд України не дав оцінки доводам Музею про те, що вказана норма не містить прямої вказівки щодо необхідності надіслання копії касаційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Слід зазначити, що встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. Тому пропуск строку внаслідок усунення стороною недоліків при поданні касаційної скарги, обумовлених неоднозначністю викладених у процесуальній нормі вимог, не може розглядатися як такий, що вчинений без поважних причин.
Враховуючи викладене, оскаржену ухвалу не можна визнати законною й обґрунтованою.
Крім того, спір у даній справі виник між юридичною особою та органом місцевого самоврядування щодо законності правового акту індивідуальної дії. Кодексом адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, такі спори віднесено до компетенції адміністративних судів (пункт 1 частини першої статті 17 цього Кодексу).
За таких обставин оскаржена ухвала підлягає скасуванню, а справа - передачі до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (із змінами, внесеними Законом України від 6 жовтня 2005 року N 2953-IV).
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:
Касаційну скаргу Центрального музею Збройних Сил України задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2005 року N 3/376(5/323) скасувати, а справу передати до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.