ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17 липня 2007 року
м. Київ
Справа № 3-2241к07
Про визнання недійсним договору оренди
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: Ш.,
Суддів: Г., К., К., Ч., Щ.,
за участю представників: Генеральної прокуратури України – С., ТОВ “ПАКС” – Я., Верховної Ради України - С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2007 року у справі за позовом прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради до товариства з обмеженою відповідальністю “ПАКС”, треті особи: санаторій “Нижня Ореанда”, Управління справами апарату Верховної Ради України, Верховна Рада України, про визнання недійсним договору та за позовом Верховної Ради України до Лівадійської селищної ради, товариства з обмеженою відповідальністю “ПАКС” про визнання недійсним договору оренди, визнання відсутності повноважень Лівадійської селищної ради щодо розпорядження і передачі в оренду земель природно-заповідного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме охоронюваних земель, що знаходяться в користуванні санаторію “Нижня Ореанда”, Управління справами апарату Верховної Ради України, зобов’язання Лівадійської селищної ради внести доповнення в рішення № 4 від 29 березня 2005 року, а саме визнання неправомірним користування даною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов’язанням санаторію “Нижня Ореанда”, будь-яким іншим суб’єктам господарювання, встановила:
Прокурор міста Ялти в інтересах держави в особі Лівадійської селищної ради (далі – Ради) звернувся у господарський суд Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “ПАКС” ( далі – ТОВ “Пакс”) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 5 березня 2004 року про надання в оренду відповідачу земельної ділянки площею 1, 6000 га, розміщеної за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район санаторію “Нижня Ореанда”.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Ради № 81 від 2 жовтня 2003 року затверджений проект відведення земельної ділянки площею 1, 6000 га і переданий ТОВ “ПАКС” в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу. На підставі вказаного рішення між Лівадійською селищною радою з відповідачем 5 березня 2004 року укладений договір оренди земельної ділянки площею 1, 6000 га, розміщеної за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район санаторію “Нижня Ореанда”.
За поданням Управління екоінспекції Південнокримського регіону Рада своїм рішенням від 29 березня 2005 року № 4 скасувала рішення № 81 від 2 жовтня 2003 року, що є підставою для визнання договору оренди недійсним на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України.
В процесі розгляду справи 6 жовтня 2005 року до господарського суду надійшла заява Верховної Ради України про вступ до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, в якій третя особа просить визнати недійсним договір оренди від 5 березня 2004 року, визнати відсутність повноважень Ради щодо розпорядження і передачу в оренду земель природно-заповідного фонду, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, а саме охоронюваних земель, що знаходяться в користуванні санаторію “Нижня Ореанда”, Управління справами Апарату Верховної Ради України, зобов’язати Раду внести доповнення в рішення № 4 від 29 березня 2005 року про визнання неправомірним користування даною земельною ділянкою, яка знаходиться під охоронним зобов’язанням санаторію “Нижня Ореанда”, будь-якими іншими суб’єктами господарювання.
Позовні вимоги третя особа обґрунтувала тим, що при укладенні договору оренди Рада вийшла за межі своїх повноважень і передала спірну земельну ділянку без погодження з Верховною Радою України, порушивши ст. 84 Земельного кодексу України, оскільки дана земельна ділянка є власністю держави та складає єдину територію, яка використовується об’єктом, що забезпечує діяльність Верховної Ради України. Вказана земельна ділянка була незаконно вилучена із земель санаторію, які знаходяться під охороною закону.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2006 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 липня 2006 року, у позовах відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що посилання на відсутність у Ради повноважень щодо розпорядження і передачі спірної земельної ділянки в оренду, у зв’язку з тим, що це землі природно-заповідного фонду, неспроможні, оскільки відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних та міських рад в області земельних відносин на території селищ, сіл, міст відноситься розпорядження землями територіальних громад. Питання віднесення спірної земельної ділянки до земель, що входять до складу парку - пам’ятника садово-паркового мистецтва “Нижня Ореанда”, розглядалося господарським судом Автономної Республіки Крим у справі за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з екології та природних ресурсів і рішенням від 31 серпня 2004 року, що набрало чинності, у задоволенні позовних вимог відмовлено, тобто вказана обставина має преюдиційне значення.
Постановою Вищого господарського суду України від 14 березня 2007 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 липня 2006 року у справі залишено без змін.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій.
У касаційному поданні ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14 червня 2007 року порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 14 березня 2007 року у справі № 2-2/3508-2006.
Заслухавши суддю–доповідача, представників Генеральної прокуратури України, сторін, третьої особи, перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи касаційного подання, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суд апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що Лівадійська селищна рада прийняла рішення про надання в оренду спірної земельної ділянки в межах своїх повноважень.
Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суд дійшов його без усебічного з’ясування дійсних обставин справи та правовідносин сторін, що виникли, чим порушив вимоги ст. 43 ГПК України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ради № 81 від 2 жовтня 2003 року затверджений проект відведення земельної ділянки площею 1,6000 га і ця земельна ділянка передана ТОВ “ПАКС” в довгострокову оренду строком на 49 років для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу. На підставі вказаного рішення між Радою та ТОВ “ПАКС” 5 травня 2004 року укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,6000 га, розміщеної за адресою: м. Ялта, смт. Ореанда, район санаторію “Нижня Ореанда”.
Згодом, на підставі подання Управління екоінспекції Південнокримського регіону, Рада рішенням № 4 від 29 березня 2005 року скасувала рішення № 81.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2006 року у справі № 2-2/3509-2006 за результатами розгляду адміністративного спору за позовом ТОВ “ПАКС” до Лівадійської селищної ради, за участю третьої особи без самостійних вимог – Верховної Ради України останнє рішення Ради було визнано протиправним та скасовано.
При цьому, вирішуючи питання щодо повноважень Ради у вирішенні питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, суди дійшли висновку, що даний факт було встановлено рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 серпня 2004 року у справі № 2-4/10846-2004 за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології і природним ресурсам до ТОВ “ПАКС” і Ради про визнання незаконними рішень останньої від 8 липня 2003 року № 38 та від 2 жовтня 2003 року № 81, визнання недійсним договору оренди, яким було встановлено, що спірне рішення було прийнято Радою в межах повноважень у відповідності до ст.ст. 12, 20 Земельного кодексу України, та є таким, що відповідає закону.
Також суди зазначили, що вказаним рішенням господарського суду було встановлено, що межі парку - пам’ятки “Нижня Ореанда” не встановлені, режим, визначений ст. 14 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, відсутній, відповідно, відсутні докази знаходження спірної ділянки на території об’єктів природно-заповідного фонду.
Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Але, як вбачається з матеріалів справи, Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з екології та природних ресурсів не є стороною у цій справі, а Верховна Рада України не була стороною у справі № 2-4/10846-2004, на що суди не звернули уваги.
Вказані обставини свідчать про неправильне застосування судами положень ст. 35 ГПК України щодо підстав звільнення від доказування.
Тому не можна погодитися з тим, що судами всебічно перевірені всі обставини справи, а саме: правовий режим спірної земельної ділянки, дотримання сторонами порядку передачі її в оренду, у відповідності до вимог ст.ст. 118, 123, 124 Земельного кодексу України, та необхідність дотримання порядку її вилучення.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року за № 11 ( зі змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1980 року за № 4, від 25 грудня 1992 року за № 13, від 25 травня 1998 року № 15) “Про судове рішення”, законним визнається рішення тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судові рішення у даній справі цим вимогам не відповідають, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності до закону.
Керуючись ст. 111-17– 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:
Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2007 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 липня 2006 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2006 року у справі № 2-2/3508-2006 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді
Правова позиція
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, щодо розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки, (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що для вирішення питання компетенції щодо розпорядження землями треба з’ясувати обставини, пов’язані з місцем її знаходження ( в межах населених пунктів, за межами населених пунктів).
Згідно пп. “а” п.10 Перехідних положень визначення меж земельних ділянок, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, що належать, зокрема, до сфери Верховної Ради України, здійснює Кабінет Міністрів України.
Вказана норма Перехідних положень кореспондується з положеннями ст. 6 Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, якою визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.