ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11 грудня 2007 року N 07/161
м. Київ
Про визнання неправомірною бездіяльність
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого: К.,
Суддів: Г., М., П., Т., Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом гр. Б до Державної виконавчої служби Олександрійського міського управління юстиції (далі – ДВС) про визнання неправомірною бездіяльність, за скаргою гр. Б про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2006 року, – встановила:
Рішенням Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 17 грудня 2001 року позов гр. Б до ДВС про визнання неправомірною бездіяльність задоволено у повному обсязі.
Апеляційний суд Кіровоградської області своїм рішенням від 22 січня 2004 року рішення суду першої інстанції скасував і у задоволенні позову відмовив.
В лютому 2004 року гр. Б звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, вимагаючи скасувати рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 січня 2004 року та залишити в силі рішення Олександрійського міського суду від 17 грудня 2001 року.
16 вересня 2005 року Верховний Суд України на підставі пункту 10 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), передав касаційну скаргу гр. Б на розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2006 року касаційну скаргу гр. Б було залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку на касаційне оскарження.
У скарзі про перегляд справи за винятковими обставинами позивачем порушено питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2006 року та передачу справи на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України, з посиланням на порушення судом касаційної інстанції норм процесуального права та їх неоднакове застосування.
Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи без розгляду касаційну скаргу гр. Б в зв’язку з пропуском строку на її подання, касаційний суд послався на статтю 212 КАС.
При цьому не врахував, що касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 22 січня 2004 року, була подана позивачем з дотриманням порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року (далі – ЦПК України), який був чинним на момент виникнення права на подання касаційної скарги.
Згідно зі статтями 321, 323 ЦПК України, касаційна скарга, касаційне подання прокурора подається через суд першої інстанції, в якому знаходиться справа, протягом одного місяця з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції. У разі пропуску строку на касаційне оскарження з причин, визнаних судом поважними, суд за заявою особи, яка подала скаргу, чи подання прокурора може поновити цей строк, але не більше, ніж в межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. Про поновлення строку на касаційне оскарження або повернення касаційної скарги, касаційного подання прокурора судом першої інстанції виноситься ухвала.
Таким чином вирішення питань пов’язаних з прийняттям касаційних скарг було віднесено до компетенції судів першої, а не касаційної інстанції. Статтями 328 та 329 ЦПК України до повноважень суду касаційної інстанції було віднесено тільки вирішення питань про передачу справи на розгляд складу палати, за наявності передбачених законом підстав, чи про відмову у задоволенні скарги за відсутності таких підстав.
В даному випадку суд першої інстанції, до якого подав касаційну скаргу позивач, прийняв її, виконав процесуальні дії передбачені статтею 324 ЦПК і передав скаргу зі справою до касаційного суду, не вважаючи строк на оскарження пропущеним.
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), подані і не розглянуті до набрання чинності КАС, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи скарги (подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених ЦПК України 1963 року.
Оскільки касаційна скарга гр. Б була подана у 2004 році з дотриманням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених ЦПК України 1963 року, Вищий адміністративний суд України не вправі був у 2006 році застосовувати до неї положення статей 212 – 214 КАС України, який набув чинності з 1 вересня 2005 року щодо порядку і строку касаційного оскарження та порядку прийняття касаційної скарги.
Указана помилка у застосуванні норм права є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 241 – 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати, – постановила:
Скаргу гр. Б задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2006 року скасувати, а справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді