КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
від 02.07.2008 р.
Справа N 22-а-1023/08р.
Імпортні валові витрати
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва на постанову господарського суду М.Києва від 04.04.2007 р. у справі за позовом СП ТОВ до ДПІ у Оболонському районі м.Києва про визнання протиправним та скасування рішень, ВСТАНОВИЛА:
СП ТОВ звернулися до господарського суду м.Києва з адмінпозовом до ДПІ у Оболонському районі м.Києва про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень <...>.
Постановою господарського суду м.Києва від 04.04.2007 р. позовні вимоги задоволене в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на її незаконність та необґрунтованість.
Заслухавши судцю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки <...>, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, не відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи. Позивач зазначає, що ТОВ не допущено порушення вимог пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону про прибуток, оскільки за зовнішньоекономічними контрактами з імпорту товарів першою подією було отримання товару, датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування товарів, але визначити розмір валових витрат по розрахунку з нерезидентами є неможливим, так як балансова вартість валюти стане відома тільки після проведення фактичного розрахунку. Позивачем фактично проведено коригування валових витрат після проведення оплати нерезиденту, тобто відбулось доведення валових витрат до рівня справжньої балансової вартості валюти. Крім того, позивач вважає, що спосіб, у який проведено розрахунок податкового зобов'язання ТОВ, не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення в оскаржуваній частині підлягають скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт <...> (далі - Акт перевірки).
На підставі даного акта прийнято податкове повідомлення-рішення <...>, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 849505,50 грн., у тому числі основний платіж - 566337,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 283168,5 грн.
<...>
Господарський суд м.Києва в своєму рішенні дійшов висновку про правомірність, законність та обґрунтованість позовних вимог, а тому дані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.
Апеляційна інстанція повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.
Згідно з наданими регістрами бухгалтерського обліку СП ТОВ позивач здійснював перерахунок балансової вартості заборгованості, яка виражена в іноземній валюті, за отриману продукцію (сировину, матеріали) у гривні за курсом НБУ, що діяв на дату сплати (погашення) такої заборгованості, яка виникла в результаті отримання від нерезидента продукції, і обліковувалась в бухгалтерському обліку за кредитом рахунків 632 "Розрахунки з іноземними постачальниками по імпорту", 633 "Розрахунки з постачальниками по імпорту (придбанню)" (термін виникнення заборгованості з 01.01.2003 р.). Результати перерахунків балансової вартості заборгованості (курсові різниці) обліковувались позивачем на рахунку 974 "Втрати від неопераційних курсових різниць". Витрати від перерахунків балансової вартості заборгованості позивач включав до складу валових витрат і відображав в декларації з податку на прибуток підприємства у складі інших витрат1.
Також у перевіреному періоді на підставі зовнішньоекономічних договорів позивач здійснював відвантаження продукції нерезидентам України в одному податковому періоді, а оплата за поставлену продукцію проводилась в іноземній валюті в іншому податковому періоді.
______________________
1.Цей висновок не відповідає нормам п.7.3 ст.7 Закону про прибуток, адже кредиторська заборгованість для цілей податкового законодавства не перераховується, тому що не має балансової вартості. Докладніше про це див. у матеріалі на с.94 цього збірника (прим. ред.).
Згідно з наданими регістрами бухгалтерського обліку СП ТОВ позивач здійснював перерахунок (дооцінку) балансової вартості заборгованості, яка виражена в іноземній валюті, за відвантажену продукцію у гривні за курсом НБУ, який діяв на дату сплати (погашення) такої заборгованості, яка виникла в результаті відвантаження нерезиденту продукції і обліковувалась в бухгалтерському обліку за дебетом рахунку 362 "Розрахунки з покупцями за іноземну валюту" (термін виникнення заборгованості з 01.01.2003 р.). Результати перерахунків балансової вартості заборгованості (курсові різниці) обліковувались СП ТОВ на рахунку 744 "Доходи від коопераційної курсової різниці". Доходи від перерахунків балансової вартості заборгованості підприємство включало до складу валових доходів і відображалр в декларації з податку на прибуток підприємства у складі інших доходів2.
Враховуючи положення пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону про прибуток, отримані (нараховані) платником податку доходи в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання таких доходів, та не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Відповідно до пп.7.3.2 ст.7 Закону про прибуток витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, яка визначена відповідно до ппі.7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї ж статті, та не підлягають перерахунку у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Підпункт 7.3.2 ст.7 Закону про прибуток зобов'язує підприємства відображати витрати, понесені (нараховані) в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат у сумі, що дорівнює балансовій вартості іноземної валюти.
Згідно з пп. 11.2.3 ст. 11 Закону про прибуток датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів.
Таким чином, сума валових витрат за імпортними операціями визначається відповідно до вимог пп.7.3.2 ст.7 цього Закону, яким встановлено, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт,* послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями пп.7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
З аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні валових витрат платника податку за такими імпортними операціями, які здійснював позивач, необхідно враховувати два аспекти:
- дату збільшення валових витрат;
- суму валових витрат, яка визначається у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти.
Даний висновок суду першої Інстанції повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Правила визначення балансової вартості валюти вказані в п.7.3 Закону про прибуток.
При застосуванні норм даного пункту господарським судом М.Києва правильно зазначено про необхідність врахування тієї обставини, що на момент оприбуткування товару валюта у позивача ще була відсутня і обчислити її балансову вартість було неможливо. Тому суму (розмір) валових витрат згідно з правилами п.7.3 вказаного Закону можна було визначити лише після оплати товару, коли вже відома балансова вартість валюти, витраченої на придбання цих товарів.
Терміни отримання товару, його оприбуткування та оплати за нього в часі не збігаються, що відповідає умовам укладених позивачем договорів з іноземними постачальниками.
При обчисленні балансової вартості валюти позивач дотримував вимог пп.7.3.2 ст.7 Закону про прибуток, який, у свою чергу, відсилає до пп.7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 Закону.
Законом про прибуток передбачено декілька пог рядків визначення балансової вартості валюти:
- при використанні валюти, яка була отримана внаслідок експортної операції (валютна виручка). В такому випадку балансова вартість визначається за пп.7.3.1 Закону про прибуток - шляхом множення суми отриманої іноземної валюти на курс НБУ, що діяв на дату отримання;
- при використанні валюти, придбаної на біржі, балансова вартість визначається за пп.7.3.4 Закону про прибуток - в розмірі суми гривень, сплаченої платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку). Тобто балансова вартість інвалюти в податковому обліку формується на підставі комерційного курсу купівлі такої валюти, за яким її було придбано уповноваженим банком на біржі. Відтак такий курс може бути як нижче, так і вище офіційного курсу, установленого НБУ для валюти, що придбавається, у день здійснення операції з її купівлі;
- при використанні валюти, походження якої неможливо чітко визначити, балансова вартість останньої визначається за пп.7.3.6 Закону про прибуток. В такому випадку платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю.
Апеляційна інстанція не вбачає підстав для прийняття доводів апелянта та приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що позивач придбавав валюту для оплати придбаних за імпортним контрактом та проданих товарів, то балансова вартість підлягає обчисленню з використанням другого з методів за пп.7.3.4 Закону про прибуток.
Оскільки для оплати вартості отриманого товару іноземна валюта спеціально придбавалася підприємством, то згідно з пп.7.3.4 ст.7 вищезазначеного Закону сума гривень, сплачена позивачем у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), є балансовою вартістю такої іноземної валюти.
При цьому законодавством надано право платнику податків на відображення у складі валових витрат реальної суми витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) в іноземній валюті, шляхом включення до складу валових витрат суми балансової вартості іноземної валюти, що буде витрачена на придбання зазначених товарів (робіт, послуг).
Таким чином, позивач, керуючись нормами пп.7.3.2, 7.3.4 ст.7, пп.11.2.3 ст 11 Закону про прибуток, правомірно збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно з ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми вищевказаного Закону.
Отже, збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом НБУ на дату оприбуткування, позивач діяв відповідно до пп.7.3.2 ст.7 та пп.11.2.3 ст 11 Закону про прибуток. А наступне збільшення суми валових витрат з урахуванням фактичного визначення балансової вартості валюти, здійснене позивачем, відповідає вимогам пп.7.3.2, 7.3.3 ст.7 Закону про прибуток, а тому є правомірним.
Господарський суд м.Києва вірно звернув увагу на безпідставність та невмотивованість використання відповідачем в тексті акта перевірки терміна "курсові різниці", який не передбачений чинним законодавством про оподаткування та не може бути застосований в податковому обліку для відображення різниці між вартістю валюти в момент оприбуткування товару та в момент його оплати нерезиденту.
Також судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що є необгрунтованим твердження відповідача про те, що у випадку здійснення імпорту товарів з подальшою їх оплатою до валових витрат повинна відноситися вартість товару, визначена за курсом НБУ, що діяв на дату оформлення товарів, тобто не за балансовою вартістю валюти, а за митною вартістю валюти, що суперечить чинному податковому законодавству України.
Таким чином, формування позивачем валових витрат при імпортних операціях та валових доходів при експортних, виходячи з балансової вартості іноземної валюти, відповідає вимогам Закону про прибуток.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідач не довів правомірності податкового рішення-повідомлення, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається. Тому апеляційну скаргу ДПІ у Оболонському районі м.Києва на постанову господарського суду м.Києва від 04.04.2007 р. у справі за позовом СП ТОВ до ДПІ у Оболонському районі м.Києва про визнання протиправним та скасування рішень необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.2, 71, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія УХВАЛИЛА:
У задоволенні апеляційної скарги ДПІу Оболонському районі м.Києва відмовити.
Постанову господарського суду м.Києва від 04.04.2007р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.