ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
Справа "ДІЯ-97» проти України"
Заява N 19164/04
від 21 жовтня 2010 року
Стислий виклад
У 2002 році компанія-заявник оскаржила в судовому порядку дії державної виконавчої служби щодо передачі нерухомого майна, що належало компанії Ю. (переважне право на яке мала компанія-заявник), іншій компанії, яка в подальшому передала це майно у власність третій особі В.
21 квітня 2004 року Вищий господарський суд України виніс постанову, якою визнав незаконними дії державної виконавчої служби. 26 серпня 2004 року Верховний Суд України залишив цю постанову без змін.
7 жовтня 2004 року В. подав касаційну скаргу на постанову від 21 квітня 2004 року. Він просив поновити йому строк на касаційне оскарження, оскільки він не знав про існування провадження до 1 жовтня 2004 року.
На підставі скарги В. 21 грудня 2004 року Верховний Суд України, встановивши, що справа не підлягає розгляду в господарських судах, скасував постанову від 21 квітня 2004 року та закінчив провадження у справі.
Компанія-заявник скаржилася до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і свобод людини (далі - Конвенція), що ії право на справедливий суд було порушено в результаті розгляду Верховним Судом касаційної скарги В., а також що тривалість провадження була надмірною.
Компанія-заявник також скаржилась за ст. 13 Конвенції на неефективність процедури оскарження дій державної виконавчої служби.
Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки всупереч національному законодавству Верховний Суд України розглянув та задовольнив касаційну скаргу особи, яка не була залучена судами до розгляду справи компанії-заявника, внаслідок чого остаточний результат розгляду справи всіма судовими інстанціями було змінено, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
"1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції (щодо відсутності справедливості касаційного провадження, розпочатого за скаргою В. у жовтні 2004 року) прийнятною, а решту скарг у заяві ? неприйнятними;
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
3. Відмовляє компанії-заявнику в задоволенні вимог щодо справедливої сатисфакції."