ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11 липня 2012 року
м. Київ
Справа N 6-63цс12
Про визнання договорів недійсними
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Яреми А.Г.
Суддів: Григор'євої Л.І., Лященко Н.П.,
Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,
Онопенка В.В., Жайворонок Т.Є.,
Охрімчук Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про визнання договорів недійсними,
встановила:
У липні 2009 року публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі - ПАТ "АКБ "Київ") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 10 квітня 2006 року уклав з відповідачкою кредитний договір, за яким надав їй в кредит 180 000 доларів США строком на 1 рік під 13 % річних. Додатковими договорами від 10 квітня 2007 року, 9 квітня 2008 року та 6 лютого 2009 року сторонами кредитного договору було змінено валюту кредиту і визначено, що кредит відповідачці надано в сумі 1 386 000 грн. під 18 % річних, та продовжено строк користування отриманими в кредит коштами до 7 квітня 2009 року. Посилаючись на те, що в обумовлений договором строк відповідачка отриманих в кредит коштів не повернула, так само як і не сплатила проценти за користування ними, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідачки 1 473 318 грн. та 37 243,34 доларів США заборгованості за кредитним договором.
Відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "АКБ "Київ" про визнання кредитного договору та додаткових договорів до нього недійсними з тих підстав, що хоча і підписала зазначені правочини, однак фактично коштів за кредитним договором не отримувала.
Рішенням Броварського міськрайонного суду від 12 жовтня 2011 року у первісному позові відмовлено, а зустрічний задоволено. Визнано недійсними укладений 10 квітня 2006 року ПАТ "АКБ "Київ" з ОСОБА_1 кредитний договір та укладені 10 квітня 2007 року, 9 квітня 2008 року та 6 лютого 2009 року додаткові до нього договори.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 1 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено, а в зустрічному відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "АКБ "Київ" 1 433 318 грн. та 37 243,34 долари США заборгованості за кредитним договором.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.ст. 203, 207, 215 та 1046 ЦК України. Зокрема, заявниця вказує, що кредитний договір є укладеним з моменту фактичного одержання грошей, а вона, їх не одержувала, що є підставою для визнання кредитного договору та додаткових до нього договорів недійсними.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання заяви та представника ПАТ "АКБ "Київ" ОСОБА_3 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову ПАТ "АКБ "Київ" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та відмовляючи ОСОБА_1 в зустрічному позові про визнання кредитного договору та додаткових до нього договорів недійсними апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що сторони уклали кредитний договір, на виконання якого банк перерахував на відкритий з цією метою на ім'я відповідачки позичковий рахунок обумовлену договором грошову суму, яку остання зняла з рахунку, однак не повернула та не сплатила проценти за користування отриманими в кредит грошовими коштами. Оскільки дії щодо зняття грошових коштів з позичкового рахунку відповідачки, на що як на підставу своєї вимоги про визнання кредитного договору недійсним посилається ОСОБА_1, вказуючи, що грошей з рахунку не знімала, вчинялися на стадії виконання кредитного договору, а не його укладення, то вони не можуть бути підставою для визнання кредитного договору та додатків до нього недійсними. Також апеляційний суд вказав, що подальші послідовні та узгоджені дії відповідачки щодо неодноразового укладення додаткових договорів, спрямованих на врегулювання кредитної заборгованості на більш вигідних для себе умовах, свідчать про визнання нею факту отримання коштів за кредитним договором.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.
Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що ПАТ "АКБ "Київ" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір у письмовій формі, яка вимагається ч. 1 ст. 1055 ЦК України. Пунктом 1.2 цього договору було передбачено, що кредит надається банком ОСОБА_1 готівкою з відкритого для цієї мети на її ім'я позичкового рахунку. Також судом встановлено, що банк перерахував на позичковий рахунок ОСОБА_1 обумовлену кредитним договором грошову суму, яку та в той же день зняла з рахунку.
Посилання ОСОБА_1 на те, що грошей з відкритого на її ім'я позичкового рахунку вона не знімала не може бути підставою для визнання кредитного договору та укладених в подальшому додаткових до нього договорів недійсними, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо зняття грошей з рахунку стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.
В ухвалах колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 4 червня 2008 року та 3 листопада 2010 року, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року, на які як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах посилається заявниця, вказується, що при вирішенні спору про виконання договору правове значення має факт його підписання саме відповідачем, тобто чи є договір дійсним.
У справі, рішення в якій переглядається, судом встановлено, що кредитний договір та додаткові до нього договори підписані саме відповідачкою, чого вона сама не заперечує.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2011 року, на яку також посилається заявниця, вказується на те, що правове значення при вирішенні справ про стягнення заборгованості за кредитним договором має встановлення фактичного отримання позичальником грошових коштів. Однак, це має значення для вирішення спору про виконання договору, а не про визнання його недійсним, на що посилається ОСОБА_1. До того ж в цій справі судом встановлено, що гроші відповідачкою отримано.
Отже, наведені заявницею приклади не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.ст. 203, 207, 215 та 1046 ЦК України.
Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Головуючий
Судді