ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
21.05.2014 р. N К/800/7256/14
Про визнання протиправним
та скасування рішення
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі - Чумаченко Т. А., Голяшкіна О. В., Сороки М. О., при секретарі - Головко О. В. (за участю: прокурора, представника відповідача, представника третьої особи, представника касаторів (ОСОБА_5 та ОСОБА_6), касаторів апелянта ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора м. Києва, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та Міністерства екології та природних ресурсів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року (Постанова N 2а-6767/11/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України до Київської міської ради, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", про визнання протиправним та скасування рішення, встановила:
Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі: Міністерства екології та природних ресурсів України, звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", про визнання протиправним та скасування рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року (Постанова N 2а-6767/11/2670) у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року (Постанова N 2а-6767/11/2670) залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, заступник прокурора м. Києва, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та Міністерство екології та природних ресурсів України звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просять рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційних скарг, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради N 421/1831 від 15 липня 2004 року "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва" товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" продано земельну ділянку площею 0,3342 га, на підставі чого 30 вересня 2004 року між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" укладено договір купівлі - продажу зазначеної земельної ділянки та ОСОБА_4 управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 16 березня 2005 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку N 04-8-00020.
Вважаючи рішення Київської міської ради N 421/1831 від 15 липня 2004 року "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва" таким, що не відповідає вимогам містобудівного, земельного, екологічного та природоохоронного законодавства, заступник прокурора міста Києва в інтересах держави, в особі: Міністерства екології та природних ресурсів України, оскаржив його до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення Київської міської ради N 421/1831 від 15 липня 2004 року прийнято в межах повноважень, на підставах та у спосіб, передбачений законодавством.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком судів з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 128 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради. У заяві зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір.
Згідно з положеннями статті 3 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами містобудування є, зокрема, будинки і споруди, їх комплекси.
Відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).
У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.
Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.
Статтею 29 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання.
Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про екологічну експертизу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.
Частиною 2 статті 12 Закону України "Про екологічну експертизу" передбачено, що висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про екологічну експертизу" державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.
Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року N 554, до таких видів діяльності належать автозаправні станції.
Згідно зі статтею 39 Закону України "Про екологічну експертизу" висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.
Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.
Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.
Відповідно до частини 1 статті 40 вищезазначеного Закону позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі.
З огляду на зазначене, при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки під будівництво об'єкта, який становить підвищену екологічну небезпеку (зокрема, автозаправного комплексу), що є одночасно дозволом на будівництво цього об'єкта, наявність висновку екологічної експертизи є обов'язковою.
Як встановлено судами, оскаржуване рішення про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу, який являється об'єктом, що становить підвищену екологічну небезпеку, прийняте відповідачем 15 липня 2004 року, без висновку екологічної експертизи.
Разом з тим, встановивши, що екологічна експертиза товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" автозаправної станції на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва на момент прийняття оскаржуваного рішення про продаж земельної ділянки для будівництва автозаправного комплексу не проводилась, та позитивний висновок не надавався, суди дійшли помилкового висновку про те, що наявність такого висновку не є обов'язковою.
Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.
Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:
Касаційні скарги заступника прокурора м. Києва, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та Міністерства екології та природних ресурсів України задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року (Постанова N 2а-6767/11/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі: Міністерства екології та природних ресурсів України, до Київської міської ради, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради N 421/1831 від 15 липня 2004 року.
Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом
України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: