ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
08.12.2016
Справа "Гук проти України"
Заява N 16995/05
Стислий виклад
23 серпня 2001 року заявника було засуджено до довічного позбавлення волі. Під час слідства та судового розгляду справи заявник утримувався в Черкаському СІЗО N 30 (далі - СІЗО), після чого його етапували в Київський СІЗО N 13, а потім помістили у Сокальську виправну колонію N 47 (далі - Сокальська ВК). За станом здоров’я його було переведено до Шепетівської виправної колонії N 98, де він пройшов курс лікування. У жовтні 2012 року заявника було звільнено від відбування покарання у зв’язку з хворобою.
Заявник скаржився до адміністрації Сокальської ВК та прокуратури на жорстоке з ним поводження працівників зазначеної колонії. У відповідь на його скарги прокуратурою було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю у діях працівників колонії складу злочину. Заявник намагався оскаржити цю постанову до національних судів, проте його скаргу було залишено без задоволення.
У 2005 - 2006 роках заявник скаржився до прокуратури на умови тримання його під вартою. Заявник стверджував, що адміністрація колонії відмовлялась надсилати або надсилала його скарги до прокуратури із затримкою. Скарги, отримані прокурором, залишались без розгляду. Заявник стверджував, що під час прогулянки його примушували ходити з руками у наручниках піднятими над головою, а також, що щоразу як він виходив з камери його супроводжувало декілька працівників колонії і сторожовий пес, а на голову йому одягали пакунок.
Заявник також скаржився до прокуратури на неналежну медичну допомогу в Сокальській ВК. За результатами розгляду цієї скарги прокуратурою було проведено перевірку та повідомлено заявника про відсутність підстав для втручання чи притягнення посадових осіб до відповідальності. У подальшому заявник намагався оскаржити висновки прокурора у судах трьох інстанцій. Також заявник скаржився до адміністрації Сокальської ВК на обмеження частоти, тривалості побачень та телефонних розмов з родиною.
У зв’язку з поданням заяви до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявник, його дружина та мати клопотали про отримання доступу до матеріалів його кримінальної справи та отримання копій документів з кримінальної справи. Їм було відмовлено у задоволенні цих клопотань, як таких що не мають законних підстав. Заявник намагався оскаржити відмову у наданні копій документів з його справи до національного суду, проте його скаргу було відхилено з огляду на те, що вона не підлягала розгляду судами.
До Європейського суду заявник скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на жорстоке з ним поводження працівників колонії 15 жовтня 2004 року; нелюдські та такі, що принижують гідність умови тримання та ненадання йому у Сокальській ВК. За статтею 8 Конвенції та статтею 5 Протоколу N 7 заявник скаржився на обмеження права на побачення, близькі стосунки і телефонні розмови з родиною, які були застосовані до нього під час його тримання під вартою після засудження у СІЗО та Сокальській ВК. За статтею 13 Конвенції заявник скаржився на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтями 3 і 8 Конвенції. За статтею 34 Конвенції заявник скаржився на відмову у надані йому копій документів, які він намагався отримати для обґрунтування своєї скарги до Європейського суду, крім цього, він стверджував, що органи влади переглядали його листування з Європейським судом та переслідували його у зв’язку з цим.
Європейський суд визнав неприйнятними та відхилив як необгрунтовані частину скарг заявника за статтею 3 Конвенції. Зокрема, щодо скарг на його побиття 15 жовтня 2004 року, одягання йому на голову пакунку та, що сторожовий пес був присутній під час його побачень з родиною Європейський суд вказав, що ці скарги не було підтримано жодними доказами. Щодо його скарги на ненадання належної медичної допомоги Європейський суд зазначив, що заявник не довів, що лікарі, які неодноразово обстежували заявника, не зареєстрували травми заявника, якби їм було про них відомо. Крім цього, заявник не довів, що розгляд його скарг на ненадання медичної допомоги був неналежним. Щодо скарги заявника на примус ходити з руками у наручниках піднятими над головою, Європейський суд зазначив, що застосування до заявника наручників не завдало йому страждань або труднощів, які б перевищили неминучий їх рівень, властивий триманню під вартою.
Розглянувши скаргу заявника на неналежні умови тримання під вартою, Європейський суд встановив порушення статті 3 Конвенції, оскільки заявник більше трьох років тримався у переповненій камері у Сокальській ВК.
Розглянувши скаргу заявника за статтею 8 Конвенції Європейський суд вказав, що обмеження встановлені законодавством щодо частоти та тривалості побачень з родичами, кількості осіб, яким одночасно дозволялося побачення, та способу проведення цих побачень, застосовані до заявника, порушували його права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Європейський суд встановив відсутність порушення щодо скарги заявника за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргою за статтею 8 Конвенції.
Розглянувши скаргу заявника за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на неналежні умови тримання під вартою, Європейський суд дійшов висновку, що у заявника не було таких засобів захисту, які могли запобігти виникненню чи продовженню порушень, або забезпечити заявнику належне відшкодування. У зв’язку з цим Європейський суд констатував порушення статті 13 Конвенції.
Розглянувши скаргу заявника за статтею 34 Конвенції, Європейський суд дійшов висновку, що Уряд дотримався свого обов’язку за статтею 34 Конвенції, оскільки заявник все ж отримав копії документів з його кримінальної справи та направив їх до Європейського суду.
Решту скарг заявника Європейський суд відхилив у зв'язку з їх необгрунтованістю.
За цих підстав Суд одноголосно
"1. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання заявника під вартою у Сокальській виправній колонії, за статтею 8 Конвенції у зв’язку з обмеженнями, встановленими національним законодавством, на побачення заявника з його родиною під час тримання його під вартою після засудження у Черкаському СІЗО та Сокальській виправній колонії та пов'язані з цим скарги заявника за статтею 13 Конвенції, а решту скарг у заяві - неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції;
4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника за статтею 3 Конвенції на побутові умови тримання під вартою;
5. Постановляє, що не було порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника за статтею 8 Конвенції на обмеження побачень заявника з родиною, встановлені національним законодавством;
6. Постановляє, що Україна дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції;
7. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців держава відповідач повинна сплатити заявнику 10 000 (десять тисяч) євро, та додатково будь-який податок, що може нараховуватись, відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції".