ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
19.01.2017
Справа "Городович проти України"
Заява N 71050/11
Стислий виклад
З березня 1995 року до липня 1996 року заявниця проходила амбулаторне лікування щитоподібної залози у Львівському державному онкологічному регіональному лікувально-діагностичному центрі (далі - онкологічний центр). У липні 1996 року стан здоров’я заявниці погіршився, їй було діагностовано гіпотеріоз. У період з 13 листопада до 10 грудня 1996 року вона знаходилася на стаціонарному лікуванні у Львівському обласному ендокринологічному диспансері. За результатами лікування заявниці було діагностовано пострадіаційний гіпотеріоз у зв’язку з лікуванням радіо фармпрепаратами. Зрештою, заявниці було видалено щитоподібну залозу та встановлено другу групу інвалідності.
У 1998 році заявниця звернулася до Департаменту охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації та прокуратури м. Львова зі скаргою на неналежне лікування, що надавалося їй лікарем онкологічного центру, у результаті якого вона втратила щитоподібну залозу.
У січні 1999 року було розпочато розслідування кримінальної справи за скаргою заявниці, яке проводилося спочатку прокуратурою і пізніше було передано до Львівського міського управління ҐУ МВС України у Львівській області. У ході проведення розслідування неможливо було встановити причину руйнування щитоподібної залози. Кримінальна справа неодноразово закривалась, а в подальшому, у зв'язку з неповнотою досудового розслідування, направлялась до міліції на додаткове розслідування.
18 січня 2016 року Франківський районний суд м. Львова надав вказівку поліції провести подальше розслідування у справі заявниці. Досудове розслідування у справі заявниці триває й досі.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявниця скаржилася за статтями 3, 6, 13, 14 та 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв’язку з тим, що надання їй неналежного лікування становило катування, а відповідне розслідування цієї справи не було проведено належним чином.
Розглянувши скарги заявниці Європейський суд вирішив відхилити скаргу заявниці на надання їй неналежного лікування протягом 1995-1996 років за підпунктом "а" пункту 3 та 4 статті 35 Конвенції, у зв’язку з несумісністю rations temporisz положеннями Конвенції. Зокрема, стверджуване неналежне лікування заявниця отримувала протягом 1995-1996 років, тобто до набуття Конвенцією чинності для України (11 вересня 1997 року).
Щодо скарг заявниці на непроведения ефективного розслідування її скарг Європейський суд вказав, що досудове розслідування у справі триває приблизно вісімнадцять років, та не призвело до жодного результату. Зважаючи на вищенаведене, Європейський суд дійшов висновку, що розслідування скарги заявниці на неналежне медичне лікування не відповідає вимогам статті 3 Конвенції, та порушило процесуальний аспект цього положення.
За цих підстав Суд одноголосно
"1. Оголошує скаргу щодо процесуального аспекту статті 3 Конвенції прийнятною, а решту скаргу заяві - неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 7 500 (сім тисяч п’ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції".