Експертний висновок Української спілки промисловців і підприємців щодо постанови КМУ N 1997 від 18.12.98 р. " Про затвердження порядку непрямих методів визначення обсягу операцій,що обкладаються податком на додану вартість"
Прямі аргументи проти "непрямих методів"
Теза N 1. Постанова безпідставно розширює Указ Президента, згідно з яким її було підготовлено, та суперечить йому.
Указ передбачає застосування непрямих методів у разі порушень ведення бухобліку, знищення або втрати документів, тобто коли прямі методи застосувати неможливо.
КМУ, не маючи на це права, значно розширює підстави для застосування непрямих методів (звіти про збитковість, високий рівень життя підприємця, відносини з фіктивними структурами, надання-отримання кредитів, збільшення обсягу готівкових операців тощо). Це дає можливість застосовувати "непрямі" не після виявлення порушень, а до них, "на всякий випадок" у моніторинговому режимі.
Теза N 2. Збитковість підприємства не може бути підставою для застосування "непрямих" методів обчислення ПДВ, бо не пов'язана прямо з цим податком.
Підприємство може бути збитковим, але платити ПДВ, і навпаки - прибуток може бути великим, а обсяги ПДВ - незначні. Наприклад, підриємства з сезонним характером праці та нові підприємства можуть бути довгий час збитковими, але платити ПДВ.
Теза N 3. Високий рівень життя керівників та засновників підприємств не має зв'язку з розмірами сплати податку на додану вартість.
Рівень життя керівників визначається не тільки їх доходами, а сукупним доходом всіх членів сім'ї, а також попередньо нажитим майном та накопиченнями декількох поколінь сім'ї. Рівень життя засновників взагалі мало коригується з діяльністю підприємств (наприклад в АТ). Можна бути засновником декількох підприємств, в тому числі того, що платить мало податку на додану вартість.
Теза N 4. Оцінка рівня життя методично не розроблена, а законодавчо заборонена.
Положенням не визначено, що вважати достатнім рівнем життя і яка інформація буде свідчити про "зайвий" рівень. Не враховані вимоги ст.32 Конституції, де зазначається, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, та статті 48 Конституції, "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї.
Теза N 5. Стосунків з так званими фіктивними фірмами не буває. Фірма або є, або її немає.
Підприємець спілкується з фірмою, яка має належні коди, рахунок у банку, печатку, реєстраційне свідоцтво. Він не має технології виявлення її фіктивності і не мусить займатися цим.
Теза N 6. Надання, отримання, повернення кредитів - це нормальні інструменти діяльності підприємств, які не повинні викликати підозру.
Кредитування для банків взагалі основний вид діяльності. Для підприємств - кредити часто-густо єдиний спосіб вести справу. Погано, коли кредити не повертають, але нормальне повернення кредиту не можна вважати сумнівною операцією. До того ж кредитування не оподатковується ПДВ, це написано у відповідному законі України.
Теза N 7. Безпідставного збільшення операцій з готівкою не буває, тому що обмежень щодо цих операцій не існує.
Читайте "Порядок ведення касових операцій...", де передбачено право вести розрахунки готівкою.
Теза N 8. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинніть (ст. 62 Конституції).
"Інформація, отримана від третіх осіб" і є доказом, який одержано незаконним шляхом. "Непрямі методи" і є припущеннями, які до того ж будуються на незаконно отриманих доказах. Все це не може бути підставою, щоб вимагати пояснень від платника податку. Саме податкова повинна доводити вину платника.
Теза N 9. Будь-який дохід не може бути підставою для визначення ПДВ.
Порядок дає право кваліфікувати визначені розбіжності (які не пояснив платник) як дохід та обчислювати виходячи з цього ПДВ. Але об'єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу, а не дохід, отриманий від продажу. Розмір ПДВ, виходячи з доходу, визначити неможливо. Автори Порядку навряд чи не знають цього. Але чомусь забули.
Теза N 10. Метод визначення середньої виручки не може бути підставою для висновків про приховування виручки.
Порівняння середньої виручки за 10 діб з попередніми періодами не враховує факторів зростання обсягів продажу, зміни асортименту, погодних умов, збігу з датами масової виплати зарплати, інфляції тощо... Збільшення виручки, як правило, пов'язане саме з цими чинниками, а не з приховуванням.
Теза N 11. Визначення ПДВ шляхом порівняння з аналогічними підприємствами незаконне і суперечить здоровому глузду.
Законом про податкову службу визначати податки шляхом "порівняння" дозволено лише стосовно громадян-підприємців. До юридичних осіб цей метод не може бути застосованим. До того ж підібрати "аналогічне" підприємство практично неможливо: у всіх різні умови (сировина, обладнання, фінансові можливості, місцезнаходження, кваліфікація персоналу, здібності керівників).
Теза N 12. КМУ ігнорує Указ Президента "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності".
Серед засобів, що зменшують надмірне державне регулювання підприємцями, в Указі зазначалося лімітування перевірок та контролю за діяльністю підприємців. КМУ, навпаки, пропонує постійний контроль і за діяльністю, і за рівнем життя.
Теза N 13. Постанова КМУ суперечить Закону "Про державну податкову службу".
Постановою на податківців покладено функції, що суперечать переліку функцій ДПС у законі, а саме - збір та аналіз інформації щодо особистого життя керівників, засновників та членів їх сімей.
Теза N 14, підсумкова.
Видавши постанову, КМУ порушив вимоги ст. 113 Конституції, яка регламентує діяльність Кабміну.
Стаття 113 зазначає, що КМУ у своїй діяльності керується Конституцією, законами України, актами Президента. А в даному випадку (див. вище) проігноровано і Конституцію, і укази Президента, і Закони України.