КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
О некоторых вопросах трудового права
ПИТАННЯ: 1.Керівництво, посилаючись на Закон України "Про пожежну безпеку", забороняє мені працювати за сумісництвом. Я працюю начальником відділення в пожежній частині за трудовим договором. Чи маю я право працювати за сумісництвом?
2.Як нині встановлювати посадові оклади завідувачам лабораторії, фізіотерапевтичного кабінету у військово-медичних закладах Міністерства оборони України (цивільним працівникам)? Чи передбачено їм підвищення розмірів посадових окладів згідно зі вказівкою Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України від 18.05.94 р. N 146/7/164?
3. Чи правомірне рішення адміністрації військової частини зменшити бухгалтерам тарифний розряд з 13 на 11 в жовтні 1997 р., які працюють на цих посадах з 1992 р. ? Обсяг робіт щороку не зменшується, посади не змінювалися. Чи збільшується середньо-вилочний фонд зарплати на різницю в оплаті між розрядами?
4. Військова служба є особливою різновидністю державної служби. Чому колишнім військовослужбовцям у разі їхньої подальшої роботи на посадах державних службовців зараховують до стажу державної служби лише період служби на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів військових формувань, а не весь час військової служби?
5. Я працюю у військкоматі на посаді державного службовця. Керівництво комісаріату залучає до роботи понад встановлену тривалість щоденної роботи. Чи можна вважати такий час надурочною роботою і як оплачують працю за роботу
у вихідні та святкові дні?
ВІДПОВІДЬ. 1.Закон України "Про пожежну безпеку" не заперечує роботу за сумісництвом, оскільки згідно зі ст.20 цього Закону "трудові відносини робітників і службовців, які уклали трудовий договір з державною пожежною охороною, регулюються законодавством про працю". Проте відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28.06.93 р. N 43, для окремих категорій працівників запроваджено
обмеження на роботу за сумісництвом. Так, згідно з п.2 Положення обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами щодо працівників, зайнятих на важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробйицтва. Крім того, згідно з п.4 Положення керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, усганов, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та
їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
Отже, керівництво чинить відповідно до законодавства.
2. Умови оплати праці працівників (невійськовослужбовців) установ і організацій соціально-культурної сфери Міністерства оборони України, що фінансуються з бюджету, мають визначатися на підставі наказу Міністра оборони України від 16.09.98 р. N 344, розробленого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.96 р. N 565, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.96 р. N 1458.
Відповідно до п. 2.1 "Умов оплати праці працівників (невійськовослужбовців) військово-медичних закладів Міністерства оборони України" схемний посадовий оклад лікаря (крім лікаря-хірурга, лікаря-ендоскопіста, лікаря-анестезіолога, лікаряінтерна, лікаря-стажиста) вищої кваліфікаційної категорії становить 169 грн., лікаря першої кваліфікаційної категорії - 159, лікаря другої кваліфікаційної категорії 147, лікаря без категорії - 135 грн.
Що стосується лікарів-керівників структурних підрозділів (відділень, кабінетів, лабораторій, відділів тощо), то їхні посадові оклади також визначають відповідно до п.2.1 "Умов" з урахуванням кваліфікаційної категорії і підвищують на 10- 25% залежно від кількості лікарських посад відповідно до штату (штатного розпису) з урахуванням посад завідувачів (посади лікарів-інтернів не враховують):
на 10% - за кількості лікарських посад до трьох одиниць (включно);
на 20% - за кількості лікарських посад від чотирьох до шести одиниць (включно);
на 25% - за кількості лікарських посад понад шість одиниць.
3.Постанова Кабінету Міністрів України від 25.01.96 р. N 44 втратила чинність згідно а постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.96 р. N 1226.
Посадові оклади й тарифні ставки працівників (невійськовослужбовців) військових частин, установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.92 р. N 161 мають визначатися за умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я, освіти, культури, інших установ і організацій бюджетної сфери. Отже, нині розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників (невійськовослужбовців) військових частин установлюють на підставі відповідних відомчих нормативних актів з питань оплати праці, розроблених на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.96 р. N 565 "Про упорядкування умов оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери" в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.96 р. N 1458. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.96 р. N 565 (п.6) та відповідними відомчими нормативними актами передбачено збереження раніше встановленого розміру посадового окладу (ставки заробітної плати) працівникам на період роботи в цій установі, організації на цій посаді в разі його зниження відповідно до нових схем посадових окладів. Це відповідає ст.9 КЗпП України, якою також встановлено, що "умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством Союзу РСР і України про працю, є недійсними". Це закріплено й ст.22 Конституції України, де зазначено, що не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Отже, в цьому випадку фінансовій службі військової частини потрібно привести розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) названих у запитанні працівників у відповідність до законодавства.
4.Відповідь. Справді, ст.2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" зазначено, що військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина України, особливою різновидністю державної служби. Однак, військовослужбовці проходять військову службу і їхнє правове й соціальне становище, навіть після звільнення з військової служби, регулюють окремі нормативноправові акти: закони України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про Збройні Сили України", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", Положення про проходження військової служби тощо.
Стаж державної служби державним службовцям обчислюють відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.94 р. N 283. Пунктом 2 цього Порядку передбачено зарахування до стажу державної служби лише періоду служби на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів управління військових формувань. Така норма відповідає ст.2 Закону України "Про державну службу", якою покладено на державних службовців виконання організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Міністерством оборони України визначено (лист від 02.03.94 р. N 146/7/14), що такі функції виконують лише військовослужбовці апарату органів управління військових формувань, до яких належать штаби військових органів, груп військ, флотів, армій, корпусів. До стажу державної служби відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби зараховують також час стокової військової служби.
5. Правовий статус державних службовців установлено Законом України "Про державну службу". Статтею 20 цього Закону передбачено, що для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові і неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. Тобто на державних службовців поширено чинність КЗпП України та інших актів законодавства про працю. Згідно зі ст.71 КЗпП працівників залучають до роботи у вихідні дні лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або грошовою формою у подвійному розмір (ст.72 КЗпП). За роботу у святкові і неробочі дні оплачують також у подвійному розмірі за нормами ст. 107 КЗпП. За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому надають інший день відпочинку.
Що стосується надурочних робіт, то відповідно до ст. 62 КЗпП їх власник або уповноважений ним орган застосовує лише у виняткових випадках, визначених законодавством та названою статтею. Надурочні роботи можливі лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації. Статтею 106 КЗпП визначено, що за погодинної системи оплати праці роботу в надурочний час оплачують у подвійному розмірі годинної ставки і не допускають її компенсацію шляхом надання відгулу.
Слід відрізняти надурочну роботу від роботи з ненормованим робочим днем Ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Цю роботу виконують понад нормальну тривалість робочого часу і не вважають надурочною. Працівники за необхідності можуть залучатися до такої роботи без додаткової оплати. Зважаючи, що на працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу, власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Як компенсацію за умови виконання цієї роботи працівникам з ненормованим робочим днем надають щорічну додаткову відпустку тривалістю до семи календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою (ст.8 Закону України "Про відпустки"). Однак відпустки державним службовцям надають відповідно до ст.35 Закону України "Про державну службу", котра, крім щорічної відпустки тривалістю ЗО днів, передбачає додаткову відпустку лише за стаж державної служби. Додаткової відпустки за ненормований робочий день державним службовцям не передбачено.
М. Зданевич
начальник відділу соціально-трудович питань оборонного комплексу