За новим законом арбітраж визнав банкрутом боржника
на суму не менше 300 мінімальних зарплат
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" внесено суттєві зміни та доповнення в раніше діючий закон. Закон прийнято в новій редакції. Нині Закон має нову назву: "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Закон набирає чинності 1 січня 2000 року.
У новій редакції Закону (стаття 1) подано визначення 25 термінів, які трапляються під час банкрутства, що виключає можливість двоякого їх тлумачення.
Так, зокрема, Законом визначено, що "неплатоспроможність неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності".
Законом також визначено, що "банкрутство - визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури".
Розділ 1 Закону доповнено статтею, яка визначає повноваження державного органу з питань банкрутства. Цією статтею передбачено, що державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпеченню умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, здійснює державний орган з питань банкрутства. який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.
Якщо в старій редакції Закону передбачалося, що кредитор може звернутися з заявою до арбітражного суду про порушення справи про банкрутство юридичної особи, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами, то за новою редакцією Закону справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
У новій редакції Закону наведено перелік документів, які подаються боржником або кредитором до арбітражного суду разом з заявою про порушення справи про банкрутство. Цей перелік не передбачає подання аудиторського висновку щодо фінансового та майнового стану боржника.
У старій редакції Закону передбачалося, що боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності, а за новою редакцією Закону боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:
- задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
- орган боржника, уповноважений відновідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення н арбітражний суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
- при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
- в інших випадках, передбачених цим Законом.
У Законі визначено, що суддя арбітражного суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:
- боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
- подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої юридичної особи;
- стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;
- якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі становлять менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;
- вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.
Для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу. За дорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань банкрутства із залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку.
Крім цього, арбітражний суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора, але за згодою останнього.
Якщо за старою редакцією Закону арбітражний суд розпорядником майна боржника призначав банк, що здійснював касово-розрахункове обслуговування боржника, Фонд державного майна, якщо боржник був державним підприємством, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредитора, то за новою редакцією Закону розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України.
Проте, як і раніше, кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам Закону. Відповідно до Закону розпорядником майна може бути призначено фізичну особу суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.
У Законі визначено права та обов'язки розпорядника майна. Зокрема, обов'язком розпорядника майна є виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.
Значно розширено і доповнено статтю Закону, яка регулює порядок санації боржника.
Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація може бути введена на строк не більше дванадцяти місяців, а за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією продовжена ще до шести місяців.
Одночасно з винесенням ухвали про санацію арбітражний суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії.
Статтею 17 нової редакції Закону визначені права та обов'язки керуючого санацією.
Зокрема, керуючий санацією зобов'язаний протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.
Протягом п'яти днів схвалений комітетом кредиторів план санації подається керуючим санацією в арбітражний суд на затвердження.
Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в арбітражний суд не буде подано плану санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
В нову редакцію Закону включено розділ "Ліквідаційна процедура" (статті 22-34). який регулює наслідки визнання боржника банкрутом, функції арбітражного суду у ліквідаційній процедурі, визначення ліквідаційної маси, порядок оцінки та продаж майна банкрута, черговість задоволення вимог кредиторів, порядок звітування ліквідатора, умови звільнення працівників боржника.
У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.
З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.
Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору.
Статтею 25 Закону конкретно визначені повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії.
До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.
Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Статтею 31 Закону встановлена черговість задоволення вимог кредиторів, яка значно відрізняється від черговості за старою редакцією Закону.
У першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
в) витрати, пов'язані з провадженням у справі банкрутства в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі;
- витрати на оплату державного мита;
- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
- витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсної;
- витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів;
- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективудостатутногофонду підприємства.
У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
Законом визначено, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
У новій редакції Закону (стаття 32) передбачено, що після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
Арбітражний суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.
Закон доповнено розділом IV "мирова угода", який заслуговує на особливу увагу суб'єктів підприємницької діяльності.
Під мировою угодою у справі банкрутства розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається Комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг визначених статтею 31 цього Закону.
Законом визначено, що органи податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), зобов'язані погодитися на задоволення частини вимог з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. Органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів, зобов'язані при укладенні мирової угоди погодитися на прощення (списання) всієї заборгованості по сплаті податків і зборів, яка виникла у строк, що передував двом календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду та на прощення (списання) частини заборгованості чи її розстрочку (відстрочку) до шести років, яка виникла у строк протягом двох останніх перед днем подання заяви при порушення справи про банкрутство до арбітражного суду календарних років. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням боржника.
Мирова угода укладається у письмовій формі та набирає чинності з дня її затвердження арбітражним судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.
З дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
У новій редакції Закону передбачено особливості банкрутства містоутворюючих підприємств, страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів, суб'єктів підприємницької діяльності - громадян, селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарських підприємств.
Проте Закон забороняє порушувати справи про банкрутство підприємств сільськогосподарських товаровиробників з дня опублікування цього Закону до 1 січня 2004 року.
Законом встановлено, що особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюється законом про банки і банківську діяльність.
Положення цього Закону не застосовується до юридичних осіб - казенних підприємств та до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.
Зміни до Закону, зокрема призначення арбітражним судом розпорядника майна та визначення його прав та обов'язків, встановлений порядок санації та укладення мирової угоди, визначення ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора, встановлені особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності докорінно змінюють діючу до цього процедуру банкрутства та мають позитивно вплинути на правильність та ефективність застосування Закону.
На особливу увагу суб'єктів підприємницької діяльності заслуговує стаття 7 (п.5) Закону, якою визначено, що боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до арбітражного суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення обставини, за якою задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Виконання вимог цієї статті Закону призведе до масового порушення справ про банкрутство та перерозподілу власності.
Проте слід зазначити, що санкцій за невиконання вимог ст 7 (п. 5) Законом не передбачено.