ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Справа N 04-1/1-9/118
від 16.11.98р.
Про перевірку рішення від 20.08.98 Вищого арбітражного суду
України в справі N 3/74 за позовом МПП "Агрофірма "Алан" до Державної податкової адміністрації України про визнання
недійсним актів
(Додатково див. Рішення ВАСУ N 3/74
від 20.08.98 та Коментар від 01.03.99)
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України розглянула заяву ДПА в Одеській області про перевірку рішення від 20.08.98 Вищого арбітражного суду України в справі N 3/74 за позовом МПП "Агрофірма "Алан" до Державної податкової адміністрації України про визнання недійсним актів.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.08.98 позов задоволено 21-22-206/19046571-444 та 23-22-206/19046571-446 визнані недійсними повністю, а рішення від 16.01.98 N 22-22-205/19046571-445 визнано недійсним частково.
У заяві про перевірку рішення в порядку нагляду ДПА в Одеській області просить рішення скасувати та справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що при прийнятті рішення суддя безпідставно послалась на міжнародну практику стандартів "Методологію Європейської економічної комісії ООН" і на цій підставі зробила невірний висновок, що бензин відноситься до енергоносіїв, перелік яких було обмежено Указом Президента України від 30.06.95 (499/95); реалізацію позивачем бензину сільгоспвиробникам, а не використання його на власні потреби позивача; на рішення арбітражного суду Одеської області від 17.03.98 у справі N 1112/2; не врахувала, що письмове зобов'язання щодо повернення в Україну готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, подано митниці лише в травні 1997 року; безпідставно прийняла до уваги лист Мінекономіки України про відстрочку ввезення позивачем готової продукції на 330 днів; у судовому рішенні допущені помилки в номерах рішень та датах; розрахунок стягнення пені зроблено невірно.
Позивач у своїх запереченнях на заяву відповідача про перегляд рішення посилається на експертний висновок Академії правових наук України стосовно застосування положень Указу Президента України від 30.06.95 N 499/95; на помилкове посилання російським партнером у супроводжувальній накладній на інший контракт з позивачем, яких між ними за однією датою укдадено було два; на відсутність його вини у затримці виконання бартерного контракту; на наявність вини районної ДПА у невчасному переоформленні характеру угоди; на спростування допущених у рішенні опечаток самим рішенням та матеріалами справи.
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України перевірила матеріали справи та зазначає таке:
Вищим арбітражним судом України 20.08.98 у справі N 3/74 винесено рішення про визнання недійсними рішень Державної податкової адміністрації від 16.01.98 N 21-22-206/19046571-444; 23-22-206/19046571-446 та частково недійсним рішення від 16.01.98 N 22-22-205/19046571-445.
1. Як свідчать матеріали справи, рішенням від 16.01.98 N 21-22-206/19046571-444 відповідачем був донарахований позивачеві ПДВ на імпортний товар у розмірі 117 623 грн. та фінансові санкції у розмірі 200% 235 246 грн. на підставі Указу Президента України від 30.06.95 N 499/95 "Про стягнення ПДВ з імпортних товарів".
Вказаний Указ Президента (п. 1) передбачає пільгу для "імпортної сировини, матеріально-технічних ресурсів, матеріалів" і т.д., "які ввозяться в Україну для виробничих та власних потреб (тобто без наступної реалізації), у т.ч. за бартерними операціями, і які не підлягають обкладенню податком на додану вартість під час переміщення через митний кордон України".
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ввозив на територію України імпортну продукцію (бензин) та використав її частково, як на утримання власних автотранспортних засобів та інших власних потреб, так і реалізував сільгосптоваровиробникам (арк. спр.115, 116).
Твердження відповідача про непоширення дії пільги Указу від 30.06.95 на позивача не може прийматись судовою колегією до уваги, т.я. Указ Президента України "Про справляння податку на додану вартість з імпортованих товарів" від 30.06.95 N 499/95 не передбачає понять "прямий посередник" та "доручення сільгосппідприємств" і визначає вказану пільгу, в тому числі для матеріально-технічних ресурсів (до яких згідно переліку, затвердженого розпорядженням КМУ 04.04.92 N 411-р, відноситься також бензин автомобільний), придбаних для виробничих та власних потреб.
Пункт 2 Указу (499/95) конкретизує, що пільга не поширюється на випадки використання вказаних у п. 1 Указу товарів не на виробничі та власні потреби, але за винятком, коли зазначені у п. 1 Указу товари ввозяться для виробничих потреб в Україну.
Частина бензину, відпущена позивачем сільгосптоваровиробникам у період травень - липень 1996 року, тобто у момент ведення весняно-літніх сільськогосподарських робіт, була спрямована у кінцевому рахунку для виробничих потреб України. Адже, згідно доданого до справи Експертного висновку Академії правових наук України, "... виробничі потреби України, це є потреби усіх суб'єктів, які здійснюють свою діяльність на території України і спрямовують її на виробництво суспільно-необхідного продукту, який споживається будь-яким споживачем".
Враховуючи викладене, бензин, імпортований позивачем на територію України, був спрямований ним виключно на насичення виробничих потреб України, а значить не підлягав обкладенню податком на добавлену вартість під час переміщення через митний кордон України.
2. Рішенням від 16.01.98 N 23-22-206/19046571-446 відповідач нарахував позивачеві пеню у розмірі 592907,3 грн. за перевищення термінів ввезення товарів, що імпортуються.
Згідно даних акта перевірки від 06.01.98 (арк. спр.11-23), вказана сума штрафних санкцій вираховувана за двома угодами: 521765,5 грн. - за контрактом між позивачем та АТЗТ "Ярославнафтаоргсинтез" N 023-11/34605 від 02.02.95 та 71142,5 грн. - за контрактом між позивачем та кооперативом "Ява" від 14.06.96 N 24/06.
Як свідчать матеріали справи (арк. 46, 47), за митними деклараціями N 40300/5001754 та 40300/5001755 контрагентом позивача (АТЗТ "Ярославнафтаоргсинтез") було здійснено відвантаження на адресу МПП "Агрофірма "Алан" 123,7 т бензину. Вантажні накладні, заповнені відправником для супроводження вантажу, свідчать про відправлення бензину за контрактом N 023-006/33905 від 02.02.95.
Вказаний вантаж був відправлений постачальником 17.11.95, а 20.11.95, тобто через три дні, постачальник (АТЗТ "Ярославнафтаоргсинтез") звернувся до позивача з листом (арк. спр. 102) про допущену ним помилку при оформленні супроводжувальних документів та просив зарахувати бензин у кількості 123,746 т в рахунок контракту 023-011/34605, а не 023-006/33905 вказаного в накладних, т.я. обидва контракти були укладені сторонами в один і той же день - 02.02.95.
На митну територію України вказана кількість бензину прибула майже через місяць, тобто 13.12.95, коли позивач вже був поставлений до відома про допущену помилку.
Посилання відповідача на відсутність відповідних декларацій на момент перевірки не можуть прийматись судовою колегією до уваги, т.я. сам відповідач підтверджує, що він мав можливість ознайомитись з ними ще до прийняття оспорюваного рішення і дати їм належну оцінку спільно з листом постачальника про допущену помилку. За таких умов нормативний термін ввезення продукції позивачем порушений не був.
Окрім цього, матеріалами справи (арк. 40 - 45) встановлено, що сторони за бартерним контрактом N 023-011/34605 від 02.02.95 потрапили під дію непередбачених ними обставин: різкої зміни цін на нафтопродукти на території Росії, та прийняли усі заходи по врегулюванню своїх відносин, не допустивши розірвання контракту, виконали угоду у повному обсязі, підписавши відповідні зміни до контакту та винайшовши засіб з допомогою іншої юридичної особи (Новокуйбишевського НПЗ) виконати всю імпортну частину бартерного контракту.
Вказана відповідачем дебіторська заборгованість перед позивачем таким чином (арк. 82) не підтверджується.
Що стосується нарахування відповідачем пені у розмірі 71 142,5 грн. за контрактом між позивачем та кооперативом "Ява" від 14.06.96 N 24/06, то матеріали справи (арк. 16, 50-53) свідчать про те, що характер угоди N 24/06 від 14.06.96 був сторонами змінений 02.10.96, в межах 90-денного терміну. До заперечень позивача додана належно посвідчена копія листа від 09.11.96 N 47 про звернення його до ДПА в Овідіопольському районі про передачу їй відповідного контракту та оформлення зобов'язання про ввезення готової продукції 20.12.96 позивач звернувся з аналогічним проханням до Іллічівської митниці. Як стверджує відповідач, у акті перевірки (арк. спр.17) Одеська регіональна ТПП своїм висновком підтвердила зміну характеру угоди 05.02.97, і лише 20.03.97 МЗЕЗТ України повідомило про зміну характеру угоди.
Як стверджує у доданих до заперечень документах позивач, його збитки за цей період затримки переоформлення характеру угоди з вини відповідних державних органів складають суму, еквівалентну 137 545,2 доларів США. Вина позивача у затягуванні переоформлення характеру угоди матеріалами справи не підтверджується.
Навпаки, до справи залучено лист Міністерства економіки України від 17.04.97 N 38-49/921-10 (арк. 104, 105), з якого видно, що за дорученням Кабінету Міністрів України від 21.02.97 МЕ разом з МЗЕЗТ, Мінфіном та Держмиткомітетом перевірили підстави для продовження терміну ввезення готової продукції і прийняли рішення, як виняток, дозволити позивачеві встановити термін ввезення готової продукції - 330 днів.
Вказаний лист у встановленому порядку оскаржено не було, і він є чинним для усіх органів та організацій виконавчої влади, підпорядкованих вищому виконавчому органу - Кабінету Міністрів України. Тому твердження відповідача про обов'язок лише Мінфіну надавати відповідні дозволи не може прийматись судовою колегією до уваги, т.я. матеріали справи свідчать, що Мінфін разом з іншими компетентними відомствами визначився стосовно спірного питання.
До того ж, в матеріалах справи (арк. 114) знаходиться рішення Арбітражного суду Одеської області від 17.03.98 по справі N 1112/2, яким також встановлено преюдиціальний факт зміни 02.10.96 характеру угоди від 14.06.96 N 24/06.
За таких умов у відповідача були відсутні достатні підстави для нарахування штрафних санкцій по контракту N 24/06.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає вірним визнання недійсним рішення відповідача від 16.01.98 N 23-22-206/19046571-446.
3. Стосовно спірного рішення від 16.01.98 N 22-22-206/19046571-445, то згідно з ним відповідачем було нараховано позивачеві штрафні санкції за порушення термінів ввезення готової продукції, виробленої з давальницької сировини, у сумі 25 432,4 грн. по контракту від 14.06.96 N 24/06 між позивачем та кооперативом "Ява".
Вищевказаним листом Мінекономіки (арк. спр.104, 105) термін ввезення готової продукції позивачеві було встановлено 330 днів. I лише по закінченню цього терміну на позивача повинні бути нараховані відповідні фінансові санкції.
До матеріалів справи залучені митні декларації (арк. 127-135), таблиці взаємозвірок сторін за угодою (арк.125, 137) та відомості про отримання вантажу (арк.126), відповідно до яких із використанням вміщених в них даних, суд розрахував пеню за затримку ввезення готової продукції на митну територію України у сумі 2 141,22 грн.
За таких умов, розрахунок пені за затримку ввезення готової продукції грунтується на матеріалах справи.
Що стосується посилання відповідача на нерівноцінність у сумарному обсязі бартерного контракту N 24/06, то до заперечень позивача додані належно завірені копії платіжних документів та підстави для здійснення платежів.
Серед вказаних документів знаходиться контракт від 18.10.96 N 18/1 між кооперативом "Ява" та фірмою "Кортіна", з якого випливає, що підлягало поставці дизпаливо у кількості 700 т за ціною 203 дол. США. В рахунок цієї поставки кооператив "Ява" частково сплатив "Кортіні" 30 000 дол. США, про що свідчить квитанція до приходного ордеру 5 813 від 18.10.96.
Враховуючи той факт, що кооператив "Ява" сплатив вказану суму, а фактично було поставлено, як свідчать матеріали справи, лише 120 т дизпалива, це призвело до зміни ціни на пальне з 203 дол. США до 250 дол. США за 1 тону.
З цієї причини, як вказує позивач, сторони і домовились змінити характер угоди.
Належне ж до поставки за бартером вино було переоформлено між кооперативом "Ява" та Болгарським постачальником на позивача (див. договір від 05.11.96. N 97031801 - арк. спр.62-65)
А сплачені кооперативом "Ява" попередні суми 30 000 дол. США та 14 400 дол. США за розлив вина і 1 925 дол. США (вартість транспортних послуг), повинні у такому випадку вважатись кредиторською заборгованістю позивача перед кооперативом "Ява", т.я. їх стосунки було припинено.
Додані до заперечень належні копії перерахованих платіжних документів із візою на зворотному боці представника відповідача спростовують його висновок стосовно невідповідності кількості отриманого дизпалива умовам контракту.
Що стосується допущених у рішенні помилок та опечаток, то судова колегія зазначає їх наявність, але як таких, що не впливають на суть прийнятого рішення.
Виходячи з наведеного, приймаючи до уваги, що висновки, викладені у судовому рішенні підтверджуються матеріалами справи та доданими у період здійснення нагляду документами, а саме рішення відповідає чинному законодавству, матеріалам і фактичним обставинам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 106-108 Арбітражного процесуального кодексу України (1798-12), судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Вищого арбітражного суду України від 20.08.98 у справі N 3/74 залишити без змін.