СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 16.12.98
Відповідно до чинного законодавства неустойка при
невиконанні зобов'язань за договором страхування
стягується в тому разі, коли він передбачає
таку відповідальність
(Витяг)
Усерпні 1995 р. Б. Ю. та Б. Н. звернулись до суду з позовами до АТВТ страхової компанії "Оранта-Дніпро" про стягнення страхових сум, неустойки та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги вони обґрунтовували тим, що уклали з відповідачем договори антиінфляційного (бонусного) страхування строком на один рік. Страхова компанія зобов'язалась по закінченні дії договорів сплатити позивачам 1000 % страхового відшкодування, але свої зобов'язання не виконала, знизивши ставки до 200 %. Позивачі відмовились від запропонованих їм сум, вважаючи, що діями страхової компанії їм заподіяно матеріальні та моральні збитки.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 липня 1997 р. розмір виплати позивачам страхового відшкодування визначено з розрахунку 1000 % річних, як було обумовлено договорами: на користь Б. Ю. стягнуто 1 тис. 632 грн. страхової суми та 200 грн. моральної шкоди; на користь Б. Н. відповідно 6 тис. 528 грн. та 500 грн. У частині виплати неустойки в позовах відмовлено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 21 вересня 1997 р. зазначене рішення залишено без зміни.
Відмовляючи позивачам у стягненні неустойки, суд виходив із того, що умовами укладених договорів страхування її виплату не передбачено. Таке рішення підтримала і президія Дніпропетровського обласного суду в постанові від 1 липня 1998 р.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень у частині виплати неустойки та направлення справи в цій частині на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про страхування"* ( 47-93 ) та ст. 19 Закону від 7 березня 1996 р. "Про страхування" ( 85/96-ВР ) при настанні страхового випадку страхова організація зобов'язана здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування за заявою страхувальника у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки, розмір якої визначається умовами договору страхування.
_____________
* Зазначений Декрет ( 47-93 ) втратив чинність на підставі Закону від 7 березня 1996 р. "Про страхування" ( 85/96-ВР ), однак діяв на час виникнення правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, виконання зобов'язань за страховими договорами Б. Ю. та Б. Н. не було забезпечено таким видом майнової відповідальності страховика, як неустойка, і розмір останньої договорами не визначався. Тому доводи протесту є безпідставними.
Не заслуговують на увагу й наведені у протесті посилання на те, що в разі, коли розмір неустойки не визначено в договорах і правилах страхування, повинні застосовуватися загальні положення Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"* ( 3811-12 ), якою було встановлено обов'язкову сплату платником незалежно від форм власності на користь одержувача коштів пені в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Зі змісту цієї постанови вбачається, що вона регулювала своєчасне виконання грошових зобов'язань у сфері економіки України, була спрямована на виконання доходної частини Державного та місцевих бюджетів і не регулювала відносин у сфері страхування.
_____________
* Вказана Постанова ( 3811-12 ) втратила чинність на підставі Закону ( 543/96-ВР ) від 22 листопада 1996 р. з такою ж назвою.
Необгрунтованим є й посилання в протесті на п. 98 правових позицій за 1995 р., запропонованих судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України, оскільки вони не є нормативним актом.
Враховуючи, що доводи протесту є безпідставними, а судові рішення відповідають вимогам Закону "Про страхування" ( 85/96-ВР), і керуючись статтями 336 - 338 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України залишила без задоволення, а постановлені в справі судові рішення - без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.