ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
від 19.03.1998
(Витяг)
Щодо вироку Дніпропетровського обласного суду від 17 травня 1996р.
Вироком Дніпропетровського обласного суду від 17 травня 1996 р. В. засуджено за ч. 1 ст. 166 КК ( 2002-05 ) (в редакції Закону від 28 січня 1994 р. ( 3890-12 ) на один рік шість місяців позбавлення волі, за ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (в редакції Закону від 28 січня 1994 р. ( 3890-12 ) із застосуванням ст. 44 КК ( 2001-05 ) - на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а за сукупністю цих злочинів на підставі ст. 42 КК ( 2001-05 ) - на п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ст. 37 КК ( 2001-05 ) його позбавлено спеціального звання - лейтенант міліції.
В., який у званні лейтенанта міліції працював інспектором у справах неповнолітніх лінійного пункту міліції управління МВС України на Придніпровській залізниці і в силу цього був представником влади, визнано винним у вчиненні таких злочинів. 9 серпня 1995 р. він та двоє інших працівників міліції, щодо яких кримінальну справу виділено в окреме провадження, побачили, що біля воріт заводу Б. і С. завантажують в автобус арматуру. Встановивши, що документів на перевезення арматури у Б. і С. немає, В. і названі особи, виходячи за межі наданих їм повноважень, вилучили у Б. посвідчення водія, а також арматуру, яка належала С., і за попереднім зговором запропонували Б. і С. передати їм по 100 доларів США за те, що вони не вживатимуть заходів до притягнення цих осіб до адміністративної відповідальності за ст. 132 КпАП ( 80731-10 ) за самовільне використання транспортного засобу. 10 серпня 1995 р. В. та ще один із співучасників у приміщенні пункту міліції одержали від С. і Б. як хабар 200 доларів США, після чого повернули посвідчення водія і знищили складені протоколи.
16 серпня 1995 р. В. і ті самі особи на території газорозподільної станції, виходячи за межі наданих повноважень, вимагали від Є. та Г., автомобіль якого Є. заправляв газом з належного йому балона, зізнатись у викраденні газу, а потім, виявивши факт порушення Г. правил експлуатації транспорту, вилучили у нього посвідчення водія і склали протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 121 КпАП ( 80731-10 ). На прохання Г. повернути посвідчення і не притягувати його до відповідальності В. і зазначені особи за попереднім зговором запропонували передати їм за це 100 доларів США. 17 серпня 1995 р. В. та одна з названих осіб у лісопосадці біля газорозподільної станції одержали від Г. 100 доларів США, після чого повернули йому посвідчення водія і знищили складений протокол.
У касаційному порядку справа не розглядалася.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про виключення з вироку, призначеного В. на підставі ст. 37 КК ( 2001-05 ), додаткового покарання, а саме: позбавлення його спеціального звання лейтенант міліції.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини В. у вчиненні зазначених злочинів відповідають фактичним обставинам справи, обгрунтовані розглянутими й наведеними у вироку доказами. Його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 166, ч. 3 ст. 168 КК ( 2001-05 ), основне покарання за сукупністю цих злочинів призначено відповідно до вимог закону, проте призначення засудженому додаткового покарання, передбаченого ст. 37 КК ( 2001-05 ), не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 42 КК ( 2001-05 ) та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання", визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями КК, суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК. Призначення додаткових покарань лише за сукупністю злочинів є неприпустимим.
Як видно з вироку, суд не призначив В. додаткового покарання у вигляді позбавлення спеціального звання ні за ч. 3 ст. 168, ні за ч. 1 ст. 166 КК (2001-05 ), а визначив його лише за сукупністю злочинів. Отже, це покарання призначено В. з порушенням вимог закону, а тому підлягає виключенню з вироку.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, вирок Дніпропетровського обласного суду щодо В. змінила, виключивши з нього призначене В. на підставі ст. 37 КК ( 2001-05 ) додаткове покарання у вигляді позбавлення його спеціального звання - лейтенант міліції.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.