ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ
ПОСТАНОВА
від 20.06.2000
Відповідно до ст. 425 ЦПК України і норм
міжнародного права позови до посольства
іноземної держави можуть бути
предметом розгляду суду України лише
за згодою компетентного органу цієї
держави
(Витяг)
У липні 1999 р. У. звернувся в суд із позовом до Посольства Республіки Куба в Україні (далі - Посольство) про відшкодування шкоди. Позивач зазначав, що 25 травня 1999 р. належний Посольству легковий автомобіль марки "Шкода Філіція" внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) заподіяв шкоду легковому автомобілю марки "Мерседес-Бенц", який належить йому на праві власності. Згідно з довідкою управління ДАІ УМВС України в м. Києві від 28 травня 1999 р., винним у ДТП визнано водія Посольства.
Посилаючись на те, що Посольство в добровільному порядку шкоду не відшкодувало, а на ремонт автомобіля він витратив 17 тис. 421 грн., позивач просив задовольнити позовні вимоги і крім зазначеної суми стягнути й інші понесені ним витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 1999 р. позов було задоволено. З Посольства стягнуто на користь У. 19 тис. 12 грн. У касаційному порядку справа не розглядалась.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судового рішення як такого, що не відповідає вимогам закону. Президія Київського міського суду протест задовольнила з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що Посольство є власником автомобіля, яким заподіяно шкоду автомобілю позивача, і тому повинно відповідати за ст. 450 ЦК ( 1540-06 ). Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки суд дійшов його без урахування вимог ст. 425 ЦПК (1503-06 ), згідно з положеннями якої пред'явлення позову до іноземної держави, його забезпечення і звернення стягнення на майно цієї держави, котре знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.
Виходячи з принципу суверенної рівності держав, закріпленому в п. 1 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ), держави є рівними одна перед одною і жодна з них не підсудна судам іншої. Посольства як закордонні організації зовнішніх зносин держав мають такі ж імунітети, що й держави, які вони представляють.
Відповідно до норм міжнародного права акредитуюча держава може відмовитися від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Посольство не повідомляло суд про відмову від імунітету щодо даної справи. У справі є відповідь Посольства безпосередньо У. на його звернення, в якому зазначалося, що Посольство не має законних зобов'язань перед ним, а також зверталась увага на недоведеність вини водія Посольства. Однак суд цьому листу належної оцінки не дав і розглянув справу з порушенням норм процесуального права України та міжнародного права.
За таких обставин постановлене судом рішення не можна визнати законним і обгрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд.
Враховуючи наведене, президія Київського міського суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Шевченківського районного суду м. Києва скасувала і направила справу на новий розгляд.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2 ( 24 ), 23 березня 2001 р.