СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 22.02.96
Суд необгрунтовано кваліфікував вимагательство як розбій
(Витяг)
Вироком Ленінградського районного суду м. Києва від 3 листопада 1993 р. Т., О., М. і Ф. засуджено за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ), а Т. - ще й за ч. 2 ст. 144 КК.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 24 лютого 1994 р. вирок залишено без зміни.
Як визнав суд, Т., О., М. і Ф. вчинили такі злочинні дії.
Т., вирішивши заволодіти майном Г., під надуманим приводом по телефону призначив їй зустріч. В обумовлений час Т. у супроводі О., М. і Ф. зустрівся з Г., посадив її у свій автомобіль і став вимагати 7 тис. доларів США, погрожуючи у разі відмови фізично її знищити. Зажадавши, щоб Г. того ж дня передала йому 3 тис. доларів США, Т. посадив її в автомашину, де знаходились О., М. і Ф., і наказав їм супроводжувати Г. доти, доки вона не передасть їм зазначену суму, а якщо вона цього не зробить, забрати в неї відеой радіоапаратуру.
Побоюючись виконання погроз, Г. разом з О., М. і Ф. поїхала до свого батька й попросила дати їй 3 тис. доларів США. Батько потерпілої передав М. 800 доларів США. Після цього О., М. і Ф. приїхали з Г. до неї додому, де вона віддала відео- й радіоапаратуру на суму 7 млн. 650 тис. крб.
У протесті заступника Голови Верховного Суду України порушено питання про зміну судових рішень щодо зазначених осіб та перекваліфікацію їх дій. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Висновок суду про винність Т. у вимагательстві від Г. 7 тис. доларів США є обгрунтованим, ці дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 144 КК ( 2001-05 ). Разом з тим, вірно встановивши фактичні обставини заволодіння Т., О., М. і Ф. 800 доларами США та майном потерпілої Г. на суму 7 млн. 650 тис. крб., суд дав цим діям неправильну кримінально-правову оцінку.
Згідно з чинним законодавством розбій - це напад з метою заволодіння майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
Фізичне та психічне насильство при розбої є засобом заволодіння майном, причому психічне насильство полягає в таких діях чи висловлюваннях, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно.
У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. N 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" зазначено, що дії, які полягають у насильстві або в погрозі його застосування до потерпілого чи до близьких йому осіб у майбутньому, поєднані з вимогами майнового характеру, слід кваліфікувати як вимагательство.
Як видно з показань потерпілої, Т. вимагав у неї гроші та погрожував у разі відмови застосувати в майбутньому насильство, небезпечне для її власного життя та життя її близьких родичів. О., М. і Ф., яких Т. послав одержати від потерпілої 3 тис. доларів США, насильства щодо неї не застосовували, причому Т. заборонив їм це робити. За показаннями М., О. і Ф., ніхто з них на потерпілу не нападав, ніякого насильства щодо неї не застосовував. Гроші й цінності Г. їм передала у зв'язку із зазначеними погрозами.
Таким чином, у даному разі засобом примусити потерпілу передати належне їй майно було психічне насильство щодо неї, яке полягало у висловлюванні погроз застосувати фізичне насильство у майбутньому. Виходячи з цього судова колегія перекваліфікувала дії засуджених з ч. 3 ст. 142 ( 2001-05 ) на ч. 3 ст. 144 КК.
"Вісник Верховного Суду України", N 2, 1996 р.