КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ I СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ НАГЛЯДУ
ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ПРАЦЮ
Щодо надання щорічної відпустки
та відпкстки без збереження заробітної плати
ПИТАННЯ: 1. Працюю на залізничному транспорті. Чи маю право взяти відпустку без збереження заробітної плати тривалістю шість і більше місяціві
2. Підприємство працює неритмічно, зарплата працівникам виплачується нерегулярно. Чи можливе надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами до шести місяців на рік?
Який період можна працювати в режимі неповного робочого дня по 4 години на зміну?
Якої тривалості потрібно надавати працівникові щорічну основну відпустку в разі роботи за скороченим робочим тижнем?
ВІДПОВІДЬ: Тривалість відпусток без збереження заробітної плати, що надаються працівникам, визначено ст.25 (надання її в обов'язковому порядку за бажанням працівника) та 26 (надання її за згодою сторін) Закону України "Про відпустки".
Відповідно до Закону України від 02.11.2000 р. N2073-III "Про внесення змін до Закону України "Про відпустки" ст.26 Закону України "Про відпустки" викладено в редакції: "За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік".
Ця норма набрала чинності з 18 листопада 2000 р. (дня опублікування в газеті "Урядовий кур'єр"). Отже, саме з цієї дати тривалість відпустки без збереження заробітної плати не може перевищувати 15 календарних днів на рік.
Що ж до встановлення для працівників скороченого робочого дня, то відповідно до ст.56 КЗпП України:
за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як під час прийняття на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, котра перебуває під її опікою, або доглядає за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень;
працю в такому разі оплачують пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку; робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Отже, обмежень щодо тривалості роботи на умовах неповного робочого часу, немає. Така тривалість визначається угодою між працівником та роботодавцем, або ж закінченням чинності підстав, з яких неповний робочий час встановлювався для працівника на його прохання в обов'язковому порядку (речення друге частини першої ст.56 КЗпП України). Відповідно до п.1 частини першої ст.9 Закону України "Про відпустки" час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Поєднуючи норми частини третьої ст.56 КЗпП України та п.1 частини першої ст.9 Закону України "Про відпустки", можна стверджувати, що всі дні періоду, коли працівник працював на умовах неповного робочого часу, мають зараховуватись під час обчислення стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. Це було передбачено й нормою п.12 Положення про порядок і умови застосування праці жінок, які мають дітей і працюють неповний робочий час, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.04.80 р. N11 /8-51, за якою робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою яких-небудь обмежень тривалості щорічної відпустки, обчислення трудового стажу та інших трудових прав.
М.ПУЗИР,
Головний державний експерт
України з умов праці
"Праця і зарплата" N 28 (272), липень 2001 р. Підписний індекс 30214