СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 06.03.2001
Щодо кримінальної відповідальністі
передбаченої ст. 109 і ч. 2 ст. 155-2 КК
(Витяг)
Вироком Херсонського обласного суду від 27 грудня 2000 р. X. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 109 і ч. 2 ст. 155-2 КК ( 2001-05, 2002-05 ), до позбавлення волі на один рік. На підставі п. "б" ст. 1 Закону від 11 травня 2000 р. "Про амністію" ( 1713-14 ) від призначеного покарання її звільнено, а за ч. 1 ст. 172 КК виправдано. Постановлено стягнути з X. на користь П. 200 грн.
X. визнано винною в тому, що вона як лікар-гінеколог незаконно проводила аборти й неодноразово одержувала за це винагороду від громадян шляхом вимагательства та у великих розмірах за таких обставин.
25 лютого 1999 р. на прийомі у поліклініці до X. із проханням перервати вагітність звернулася П. Оглянувши останню та встановивши в неї вагітність тривалістю 19 - 20 тижнів, вона відповіла, що зможе це зробити, але та повинна заплатити їй 200 грн. і придбати медичні препарати, необхідні для проведення операції. Госпіталізувавши П., вона 27 лютого 1999 р., на порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р. N 926 "Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів" та Інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я (далі - МОЗ) від 28 червня 1994 р. N 111, провела операцію з переривання вагітності, за що та передала їй 200 грн.
21 липня 1999 р. до X. із таким же проханням звернулась А., в якої вагітність була строком 20 тижнів. Погодившись на проведення операції, вона зажадала за це 250 грн. Того ж дня А. було госпіталізовано, а її мати передала X. зазначену суму. 26 липня 1999 р. X. шляхом введення невстановленого медичного препарату штучно перервала вагітність А.
У кінці липня 1999 р. до X. із проханням перервати вагітність тривалістю 22 тижні звернулася К. Та погодилася провести таку операцію за умови передачі їй винагороди в сумі 250 грн. Госпіталізувавши К., вона 28 липня 1999 р. перервала вагітність, за що одержала від неї 250 грн.
Розглянувши касаційне подання прокурора, в якому порушено питання про безпідставність перекваліфікації дій X. із ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) на ч. 2 ст. 155-2 КК, її виправдання за ч. 1 ст. 172 КК та призначення їй більш м'якого покарання, касаційну скаргу захисника про скасування вироку і закриття справи за відсутністю в діях останньої складу злочину, перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що задоволенню підлягає лише касаційне подання прокурора.
Висновок суду про те, що X., незаконно проводячи аборти, діяла не як посадова особа, а як лікар-спеціаліст, зроблені судом без належної оцінки зібраних у справі доказів, у зв'язку з чим рішення суду про перекваліфікацію її дій викликає сумнів.
Штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів урегульовано спеціальними нормативними актами - постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р. N 926 "Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів" та Інструкцією про порядок проведення операції штучного переривання вагітності, затвердженої наказом МОЗ України від 28 червня 1994 р. N 111.
Як убачається з матеріалів справи, про спеціальний порядок переривання вагітності в зазначені терміни знали як X., так і кожна з трьох потерпілих. З урахуванням цих обставин суд повинен був з'ясувати: чи мала право X. як завідуюча акушерсько-гінекологічним відділенням госпіталізувати потерпілих для переривання вагітності без документів, передбачених зазначеними нормативними актами, чи зобов'язана була попередити їх про необхідність одержання таких документів або сама вжити належних заходів до їх одержання, як потерпілі ставилися до переривання вагітності за межами можливого строку й переривання, чи можна у зв'язку з цим вважати вимагательством одержання винагороди за надання послуг, які входили в коло її обов'язків як лікаря-спеціаліста, чи винагорода була одержана нею саме за госпіталізацію осіб і переривання вагітності на порушення встановленого порядку. Вирішуючи ці питання відповідно до вимог зазначених нормативних актів та службових обов'язків X., суд повинен був встановити, чи не діяла вона як завідуюча відділенням центральної районної лікарні і за що саме одержала гроші від потерпілих. Крім того, суд повинен був з'ясувати питання щодо обвинувачення X. за вчинення службового підлогу під час незаконного проведення абортів.
За таких обставин вирок суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суд повинен визначитися з належною кваліфікацією дій X. та з призначенням їй покарання відповідно до вимог закону. Що стосується доводів касаційної скарги захисника, то вони мають бути перевірені під час нового судового розгляду справи й належно оцінені у вироку.
На підставі наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора задовольнила, касаційну скаргу захисника залишила без задоволення, вирок Херсонського обласного суду від 27 грудня 2000 р. щодо X. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
"Вісник Верховного Суду України", N 3, травень - червень, 2001 р.