Проблеми визначення поняття торгових місць на ринку
Питання визначення поняття торгового місця на ринку особливо часто виникає у даний час у зв'язку зі сплатою такого місцевого податку, як ринковий збір. Це питання ускладнюється тим, що на сьогодні немає однозначного законодавчого визначення цього терміна. А цей термін потребує саме законодавчого визначення, тому що, по суті, торгове місце на ринку, відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" (далі - Декрет) є об'єктом оподаткування ринковим збором.
Згідно зі статтею 4 Декрету, ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, стягнута з юридичних осіб і громадян, що реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари.
А стаття 6 Закону України "Про систему оподаткування" (далі - Закон) закріплює норму, відповідно до якої об'єкти оподаткування визначаються саме законами України про оподаткування, а не якимись іншими нормативними актами.
В Україні існує ряд податків і зборів (у т.ч. і ринковий збір), об'єкт, суб'єкти, ставки, періодичність і порядок стягування яких визначається не законами України, а декретами Кабінету Міністрів України, що мають силу закону. Але у вищезгаданому Декреті відсутнє визначення об'єкта оподаткування ринковим збором - торгового місця на ринку. Навіть в Указі Президента України від 28.06.99 N 761 "Про упорядкування механізму сплати ринкового збору" не дається визначення поняття "торгового місця".
У зв'язку з цим заповнити цю прогалину у законодавстві, визначивши поняття торгового місця на ринку, намагалися і колишнє Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, і Державна податкова адміністрація України, і Міністерство економіки України, й органи місцевого самоврядування всіх рівнів (як ми розуміємо, не зовсім законно).
Так, МЗЕЗторг України своїм листом від 17.03.98 спробував закріпити визначення загального поняття торгового місця, опублікувавши частину проекту галузевого стандарту "Роздрібна, оптова торгівля і громадське харчування. Основні поняття. Терміни і визначення". Відповідно до пункту 5.17 проекту стандарту, торгове місце - відокремлене, спеціально обладнане місце поза магазином для здійснення роздрібного продажу товарів з дотриманням діючих правил торгового обслуговування населення і порядку розрахунку з покупцями (до відома: магазин, відповідно до цього ж проекту стандарту, - пункт роздрібного продажу товарів, що займає окремий будинок або приміщення і має торговий зал для покупців).
Але ще до цього ДПА України своїм листом від 06.03.97 N 23-3214/10-1664 "Про визначення терміна "торгове місце", посилаючись на лист МЗЕЗторгу України від 04.01.97 N 15-05/24-76, роз'яснила: торгове місце - це роздрібні торгові підприємства, що займають відокремлене приміщення, в яких є торговельний зал для покупців, або немає його, тобто: магазини, кіоски, намети, а також об'єкти дрібнороздрібної торгової мережі - лотки, розвозки тощо.
Але як видно з вищенаведених роз'яснень, мова йде про визначення поняття торгового місця взагалі, а не тільки на ринку.
Чим же відрізняється торгове місце взагалі від торгового місця на ринку?
МЗЕЗторг України в пункті 21 Правил торгівлі на ринку (далі - Правила), затверджених наказом від 12.03.96 N 157, намагався визначити, що не відноситься до торгових місць на ринку. ВАСУ зі свого боку також роз'ясняв, які об'єкти на ринку не є торговим місцем у розумінні статті 4 Декрету (лист від 17.08.98 N 01-8/314). із цих визначень і роз'яснень можна зробити висновок, що під торговим місцем на ринку розуміється відокремлене місце, пристосоване для здійснення роздрібної торгівлі.
Плутанину в це питання вносить пункт 14 Правил, відповідно до якого, як правило, одне торгове місце дорівнює одному погонному метру прилавка. Звертаю увагу, що Правила (пункт 1) визначають вимоги щодо функціонування ринків, організації продажу на них продовольчих і непродовольчих товарів, створення належних умов і надання необхідних послуг у процесі купівлі-продажу товарів. і ніяк не можуть визначати об'єкт оподаткування ринковим збором.
Свій вагомий внесок в остаточне заплутування цього питання внесло Мінекономіки України своїм листом від 05.06.2000 N 55-7/98, зміст якого не піддається ніякій критиці і просто дивує. Спроби Мінекономіки визначити торгове місце на ринку як погонний метр прилавка або квадратний метр території ринку (очевидно, для визначення розміру ринкового збору) неприпустимі й явно виходять за межі повноважень цього міністерства.
На сьогодні органи місцевого самоврядування, розуміючи ситуацію, яка склалася, на свій розсуд визначають об'єкт оподаткування ринковим збором торгове місце на ринку, що також не відповідає чинному законодавству, хоча пункт 3 статті 15 Закону наділяє місцеві ради правом установлювати місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм стягування і порядок їх сплати. Об'єкт же оподаткування, як було сказано вище, може встановлюватися винятково законом.
Найпрогресивнішою у цьому питанні, на мою думку, є Київська міська рада, яка визначала, що ринковий збір установлюється за одне торгове, торговоскладське місце, обмежене одним наметом, прилавком та іншими видами торгових точок. I тільки на ринках, де здійснюється торгівля непереробленою сільськогосподарською продукцією, як правило, одне торгове місце дорівнює одному погонному метру прилавка.
Тому до законодавчого врегулювання питання визначення торгового місця ринковий збір варто сплачувати в порядку, встановленому органами місцевого самоврядування.
"Баланс. Малий бізнес" N 3 (3), червень 2001 р.