Електронна форма укладення угод
Огляд чинного законодавства і судової практики
Здійснення господарської діяльності через мережу інтернету (електронна комерція) набуває все більшого поширення у світовій практиці. Застосування різноманітних документів у електронній формі поширюється і в Україні. Причому якщо раніше така форма застосовувалась виключно у банківській системі, то тепер її намагаються запроваджувати і небанківські структури, передусім торгові (електронні, інтернет-магазини). Отже, йдеться про спроби запровадити електронну форму різноманітних угод, передусім купівлі-продажу.
Електронна форма документів активно запроваджується і у податковій звітності. Так, у новій редакції пункту 3.1. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затв. наказом ДПАУ від 18.04.2001 р. N 170 тепер передбачена можливість подання податкової декларації в електронній формі за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку визначеному законодавством.
Поки що застосування електронної форми документів найбільш детально регламентовано у банківсько-розрахунковій сфері. Правовою основою тут можна вважати Закон України від 5.04.2001 р. N 2346/III "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні " (далі - Закон про системи ), інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті ", затв. постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. N 135, Правилами організації захисту електронних банківських документів, затв. постановою Правління національного банку України N 280 від 10.06.99.
Основні поняття що стосуються електронної форми документів наводяться у Законі про системи:
- Електронний документ - документ, інформація у якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі і електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму або на папері (п.1.10 )
- Електронний цифровий підпис - сукупність даних, отримана за допомогою криптографічного перетворення вмісту електронного документу, яка дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка його підписала (п.1.11 ).
Що ж стосується регулювання укладення саме цивільноправових угод у електронній формі в Україні поки що практично відсутнє (купівля-продаж, надання послуг тощо ). Більше того, при буквальному тлумаченні ст.42 ЦК можна дійти висновку, що електронна форма угод взагалі не передбачається чинним законодавством (лише усна і письмова). Втім, ця норма не змінювалась з моменту прийняття ЦК у 1963 році. Нові господарські відносини прийшли у протиріччя із застарілими положеннями чинного законодавства і потребують його докорінних змін. На практиці це вже відбувається. Так, всупереч вимогам ст.42 ЦК здійснюється правове регулювання угод з цінними паперами і біржових операцій. Положенням про реєстрацію фондових бірж та торговельноінформаційних систем і регулювання їх діяльності, що затверджене постановою Держкомцінних паперів від 15.01.97 р. N 9 передбачається функціонування спеціальної електронної системи, що зв'язує торговців цінними паперами в різних місцях і дає їм змогу укладати угоди без будь-яких затримок у часі.
У своїй постанові від 27.03.2001 р. у справі N 5/20 Вищий арбітражний суд України (тепер - Вищий господарський суд України) так висловився з наведеної проблеми: "Чинним законодавством України не передбачене спеціальний порядок і форма укладення угод:у електронній формі. Виходячи з положень статті 42 Цивільного кодексу України угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю к укладенню угоди. " Отже, можна дійти висновку, що електронна форма угод поки не розглядається у судовій практиці, як така, що відповідає чинному законодавству. Якщо ж звернутись до п.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними ", то тут також розглядається лише письмова і усна форма угод.
Яким же чином узгодити застосування електронної форми цивільно-правових угод з чинним законодавством, зокрема, із ст.42 ЦК? На підставі усього вищенаведеного можна виділити такі основні риси електронних документів, що роблять їх придатними для оформлення у такому вигляді і угод, а не лише платіжних документів:
1) Електронний документ має бути придатним для переведення у паперову або іншу візуальну форму, тобто бути доступним для сприймання і оцінки будь-якою особою, в т.ч. і без спеціальних технічних засобів
2) Електронний документ дозволяє за певних умов ідентифікувати особу, яка його підписала (визначити сторони договору).
Зрозуміло, що за будь-яких умов зміст угоди у електронній формі має відповідати вимогам чинного законодавства і містити усі необхідні реквізити та умови відповідного договору. Втім, абсолютне і безумовне заперечення електронної форми договору не є коректним з технічної сторони. Вигляд тексту договору, що передається партнеру для підпису факс-апаратом (факсимільний зв'язок ), наступне повернення таким же чином вже підписаного договору не відрізняється від форми одержаної в результаті наступного роздрукування через сучасний принтер цього ж договору отриманого електронною поштою. Якщо придатним є перший варіант, то незрозуміло чому слід заперечувати другий (у момент передачі факсапаратом текст договору також переводиться у електронну форму ). Тим більше що сучасний електронний зв'язок включає значну кількість технічних прийомів, які унеможливлюють доступ випадкових осіб до тексту електронного документу і його несанкціоноване підписання (пароль, логін, реєстрація зразків підпису тощо ). Більш детально технічний аспект цієї проблеми розглядається у вищезгаданих Правилах організації захисту електронних банківських документів. Отже, за умови виконання відповідних умов захисту певне волевиявлення контрагентів, виражене у електронній формі не піддається сумніву. Аби уникнути непорозумінь усі ці положення і застереження слід включати до умов договору.
В цілому слід розрізняти:
- Форму укладення угоди. Передбачає досягнення між сторонами згоди по усіх суттєвих умовах договору та втілення цього у певну форму, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Найбільш складною є проблема електронного підпису, втім переведення його у письмову форму (факс, принтер) означає виконання вимог ст.42 Цивільного кодексу України.
- Форма передачі угоди контрагентові. Це питання фактично не регулюється чинним законодавством.
- Форма зберігання угоди та пред'явлення для ознайомлення. Регулюється чинним законодавством про перевірки, архівну справу та документообіг.
По справі N 5/20, що розглядалася Вищим арбітражним судом України йшлося про можливість застосування електронної форми договорів у депозитних банківських договорах з нерезидентами (через електронну пошту) за системою REYTERS. ВАСУ зазначив, що законодавством України, яке регулює депозитні договори не передбачена електронна форма для таких договорів. Отже, у такому випадку слід керуватись ст.42 Цивільного кодексу України як загальною нормою, що також не передбачає електронної форми. Можна дійти висновку, що електронна форма укладення договорів можлива там, де це прямо передбачене спеціальним законодавством про певний вид договорів (банківська сфера, цінні папери тощо).
Слід зазначити, що ДПАУ не заперечує проти здійснення торгівлі навіть підакцизними товарами через інтернет за умови виконання усіх вимог податкового законодавства ("Вісник податкової служби України" N 5\2001).
На нашу думку, до остаточного вирішення цієї проблеми у чинному законодавстві і судовій практиці слід дотримуватись головного правила. Крім електронної договір повинен обов'язково існувати і у письмовій формі (у всякому випадку на момент перевірки відповідними органами або в період розгляду справи у суді).
Сергій Сергійович Казиміров - генеральний директор
Сергій Опанасович Теньков - директор юридичного департаменту.
"Правничий центр "Профконсалтинг"