Коментар
від 30.09.2001
(Додатково див. Постанову ВАСУ N 04-1/11-11/57
від 28.03.2001 )
Щодо застосування векселів
З прийняттям Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) застосування векселів буде здійснюватись у дещо зміненому правовому полі. Втім, в умовах кризи неплатежів векселі лишаються важливим фінансовим і юридичним інструментом регулювання заборгованості, захисту інтересів товаровиробників. Оподаткування операцій з векселями має певні особливості, що визначаються складною природою векселя.
Визначення понять. Яким законодавством керуватись?
Загальноприйняте поняття векселя дається у ст. 21 Закону України від 18.06.91 р. N 1201-XII "Про цінні папери і фондову біржу". Тут вексель визначається як цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Науковці неодноразово звертали увагу на те, що подібне визначення векселя вже не відповідає реаліям сьогодення. Проте за будь-яких умов вексель є, передусім, різновидом цінних паперів. Більше того, юридична наука вважає його "класичним видом цінних паперів".*
______________________
* "Ринок цінних паперів в Україні". - К.: Юрінком Інтер, 1998.
- С.35, 39.
Загальні риси усіх цінних паперів даються у ст. 1 Закону "Про цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ). Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Отже, векселю більш притаманне посвідчення відносин позики, що у нашому конкретному випадку може розглядатись як певне оформлення грошових зобов'язань або їх забезпечення (п. 4.8. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), ст. 151 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), далі - ЦК). Приблизно так само поняття цінних паперів для цілей оподаткування визначається у п. 1.4. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ). Позицію ДПАУ з цього приводу викладено, зокрема, у листі від 06.05.99 р. N 2608/6/22-3116. Тут операції з купівлі-продажу векселів розглядаються саме як операції з цінним паперами. На думку ж Мін'юсту України, вексель об'єднує в собі ознаки платіжного документа і цінного паперу (лист від 15.10.98 р. N 13-35-1308.
Втім, специфіка векселя як певного фінансового інструмента полягає в тому, що він є багатофункціональним, тобто його природу не можна звести до чогось одного. Усе залежить від операцій, в яких вексель застосовується (забезпечення грошових зобов'язань, їх передача, погашення тощо). Приблизний перелік операцій, що здійснюються з векселями, можна знайти у Положенні про операції банків з векселями, що затверджені постановою Правління НБУ від 28.05.99 р. N 258 і в деяких інших нормативно-правових актах:
- кредитні операції (врахування і застава векселів);
- торгові операції з векселями;
- гарантійні операції з векселями (аваль);
- розрахункові операції з векселями (оформлення заборгованості, розрахунки з використанням векселів);
- комісійні та довірчі операції з векселями.
Суб'єкти вексельного обігу використовують значну кількість інших специфічних термінів, як от: трасат, індосант, аваль тощо. Виникає питання: де можна знайти законодавче, тобто єдине нормативне визначення цих понять? Це питання має суто практичне значення через те, що вексельна термінологія передусім застосовується у відповідних договорах, укладення яких для регулювання вексельного обігу є обов'язковим (ст. 4 Закону "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ). Єдине розуміння цих термінів сторонами відповідного договору унеможливлює всілякі непорозуміння і різні тлумачення. Такий офіційний "тлумачний словник", тобто принципи тлумачення вексельних термінів, включено до Глави 2 Положення про операції банків з векселями і в деяких інших нормативно-правових актах.
Перелік основних нормативно-правових актів, що регулюють зараз вексельний обіг, можна знайти у ст. 1 Закону "Про обіг векселів в Україні" (2374-14 ). Слід зазначити, що усі названі тут нормативно-правові акти, інше законодавство України про векселі можуть застосовуватись лише у тій частині, що не суперечить Закону "Про обіг векселів в Україні" (п. 4 ст. 14 вказаного Закону). Слід також зазначити, що окремі положення вексельного обігу регулюються не лише суто вексельним законодавством, а й деякими іншими галузями права. Так, питання опротестування векселів і звернення стягнення на векселедавців та інших зобов'язаних за векселями осіб (акцептанти, авалісти тощо) регулюються законодавством про нотаріат і виконавче провадження (про це мова піде нижче).
Що змінює новий закон?
Нещодавно прийнятий Закон "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ), з одного боку, в основному підтвердив чинність на території України пакета основних законодавчих актів з вексельного обігу. З іншого боку, наявними є і деякі суттєві зміни або остаточне вирішення донедавна спірних питань. Розглянемо деякі з цих змін:
1) 3 01.01.2002 р. суб'єктами вексельного обігу стають фізичні особи, тобто звичайні громадяни - не суб'єкти підприємницької діяльності. Втім, можливість поширення дії векселів на побутові угоди поки що лишається не з'ясованою (ст. 3) ( 2374-14 ).
2) Заборонена видача безтоварних векселів (ст.4) ( 2374-14 ). Прості та переказні векселі тепер можна видавати (первинна емісія - не плутати з купівлею-продажем векселя) лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари (раніше була продукція), виконані роботи, надані послуги. Роз'яснення терміна "видача векселя" можна, зокрема, знайти у "Віснику Національного банку України", N 7/99. Тут видача розглядається саме як виписка і передача векселя ремітенту. Вексель уже не можна видавати передоплатою. Крім цього, зараз унеможливлено оформлення векселем (з боку боржника) банківського кредиту, хоча за певних умов через індосамент вексель може бути засобом забезпечення такого кредиту. Так само стає неможливою видача банками власних (фінансових) векселів, а також видача іншими суб'єктами підприємництва так званих "бронзових" або "дружніх" векселів. Останні 2 види векселів у свій час суттєво допомагали деяким банкрутам штучно збільшувати свої зобов'язання. Стаття 4 вимагає, аби на момент видачі векселя трасат, трасант (за переказним векселем), векселедавець і векселедержатель (за простим векселем) були зв'язані певними цивільно-правовими зобов'язаннями боржника і кредитора. Отже, відкритим лишається питання про долю векселів, що були випущені до прийняття Закону "Про вексельний обіг в Україні" ( 2374-14 ) і тепер не відповідають його вимогам. Якщо зважити на те, що у цьому Законі не вказано на його зворотну дію, то можна дійти висновку, що вищезгадані векселі можуть обертатись і після прийняття Закону до їх погашення. Проте операції, що здійснюються зараз із цими векселями, мають відповідати вимогам нового Закону. Виходячи з того, що ці операції обов'язково повинні оформлюватись відповідними договорами (ст. 4 Закону), то може постати питання про їхню недійсність (ст. 48 ЦК ( 1540-06 ). Що ж стосується визнання недійсними самих векселів, то це питання досить складне і має бути предметом окремої публікації.
Існуючі схеми вексельного обігу роблять можливими варіанти, коли платником за емітованим (виданим) простим чи переказним векселем може бути особа, що не має зобов'язань перед векселедавцем (трасантом). Зокрема, це можливо через механізми аваля (вексельне поручительство): Глава IV Уніфікованого закону "Про переказний і простий вексель".
3) Забороняється використовувати вексель як внесок до статутного фонду господарського товариства (ст. 12) ( 2374-14 ).
4) Платіж за векселем може здійснюватись лише у безготівковій формі (ст. 6) ( 2374-14 ). Судячи з усього, це унеможливлює і проведення погашення векселів взаємозаліками у прямій формі (ст. 217 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), втім зберігаються можливості зустрічного індосаменту векселів без їхнього погашення (після цього власний непогашений вексель перебуває на обліку векселедавця).
5) Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис), стає виконавчим документом (законодавство з цього приводу декілька разів змінювалося). Це суттєве положення, яке звільняє векселедержателя, інших кредиторів за векселем від необхідності звертатись до арбітражного суду. Зрозуміло, що протести векселів через нотаріусів також мають свої складнощі, проте ця тема заслуговує на окрему публікацію. Слід звернути увагу і на те, що виконавчі написи за опротестованими векселями можуть робити як приватні, так і державні нотаріуси.
6) Вексельна форма розрахунків та її умови обов'язково повинні оформлятись відповідними договорами або передбачатись ними (ст. 4, 9) (2374-14 ). Відсутність такої умови у відповідному договорі (поставка, оренда тощо) створює підстави для визнання цього договору неукладеним (ст. 153 ЦК ( 1540-06 ) або недійсним (ст. 48 ЦК).
7) Застосування векселів у зовнішньоекономічних угодах здійснюється з обов'язковим урахуванням вимог валютного законодавства (ст. 9) ( 2374-14 ). Тут, зокрема, слід керуватись вимогами Закону України від 23.09.94 р. N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (правило "90 днів"). Різні варіанти порушень у вексельних розрахунках по ЗЕД розглядаються, зокрема, у листі НБУ від 14.08.98 р. N 13-124/1411. Так, тут можна знайти застереження проти виписки переказного векселя резидентом на користь нерезидента за імпортними операціями.
Позитивною є загальна лібералізація використання векселів у ЗЕД, наприклад, дозвіл на видачу та індосацію за кордон не лише простих, а й переказних векселів, включаючи векселі, виписані у ВКВ.
Оподаткування вексельних операцій
Оподаткування операцій з векселями значною мірою залежить від того, які саме функції виконує вексель у тій чи іншій господарській операції. З метою оподаткування можна розрізняти такі основні групи вексельних операцій:
1) Розрахунки самими векселями.
2) Розрахунки за вексельними зобов'язаннями, включаючи гарантійні операції.
3) Купівля-продаж векселів (вексель - товар).
4) Оформлення і забезпечення векселями заборгованості (вексель - боргове зобов'язання).
5) Погашення векселів.
Позицію Вищого арбітражного суду України (далі - ВАСУ) з приводу деяких спірних питань оподаткування вексельних операцій висловлено в оглядовому листі від 11.12.2000 р. N 01-8/738 "Про практику вирішення окремих спорів, що пов'язані з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов)".
Тут, зокрема, розглядаються досі спірні питання виникнення за вексельними операціями бартеру і обкладення його ПДВ. Слід зазначити, що це питання є одним з найбільш складних і досі тлумачиться по-різному. Так, позиція з цього приводу ДПАУ неодноразово змінювалась. У своєму листі від 09.03.1999 р. N 1260/7/16-1220-26 ДПАУ визнає, що вексель може виконувати декілька функцій і, відповідно, змінюється його оподаткування. Далі зазначається, що при розрахунках векселями він є товаром, крім випадків випуску (емісії) і погашення. Обмін векселя на товар є бартером, але за умови, що вексель засвідчує (передає) "чужі боргові зобов'язання". Отже, тут ідеться про переказний вексель (тратту). Відповідно, розрахунки за товар простим векселем (соло-вексель) не розглядаються як бартер через те, що ДПАУ кваліфікує це як видачу (емісію) векселя. Протилежну позицію займає Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку у своєму листі від 27.10.99 р. N 10839/18. Тут вказано, що розрахунки векселями тільки тоді стають бартерними, коли векселі погашаються товаром. Так само висловлюється і Мін'юст України у своєму листі від 15.10.98 р. N 13-35-1308. Деякі інші питання оподаткування операцій з векселями, зокрема, що стосується дисконту, розглядаються у листі ДПАУ від 25.05.2001 N 6847/7/15-1117.
Насамкінець слід зазначити, що подібні суперечки викликані таким. Податкове законодавство досить часто використовує традиційні юридичні поняття і терміни (здебільшого цивільно-правові) у регулюванні податкових відносин. При цьому робиться застереження "для цілей оподаткування" і далі у ці поняття і терміни вкладають інший зміст. Типовий приклад - визначення поняття "продаж товарів" у п. 1.4. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) і визначення поняття "купівлі-продажу" у ст. 224 ЦК ( 1540-06 ). Отже, при вирішенні податкових спорів слід ураховувати цю обставину.
Теньков С.О.,
заступник головного редактора газети
"Юридичний вісник України"
"Вісник господарського судочинства", N 3, 2001.