Як створити власний
третейський суд
Третейські суди в Україні поки що більше відомі, як спеціальні органи для розгляду спорів, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності (міжнародні третейські суди). А от про "внутрішні" третейськіх суди, що розглядають справи лише за участю суб,єктів господарювання України відомо набагато менше. Між тим зараз є наявною тенденція до створення саме таких третейських судів.
У цій публікації досліджується проблеми третейських судів, що розглядають спори лише між резидентами України і не пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю.
Створення третейського суду
і визначення понять
Юридична наука розглядає третейський суд (арбітраж), як недержавний орган, що визначений сторонами відповідного спору (угоди) для його вирішення. Третейські суди поділяються на постійно діючі і такі, що спеціально створені для розгляду конкретного господарського спору. Саме з урахуванням цього розроблено і проект Закону України "Про третейські (арбітражні) суди". Так, у ст.2 цього законопроекту третейський (арбітражний) суд визначається як недержавний орган, що утворюється за згодою зацікавлених осіб для вирішення майнових і особистих немайнових спорів. Фактично йдеться про одну з форм так званої договірної підсудності. Втім, певного поширення набула практика заснування в Україні постійно діючих третейських судів на підставі рішення відповідної юридичної особи (засновника) для розгляду спорів між іншими особами (як юридичними, так і фізичними), що певним чином підлеглі або підконтрольні засновникам цих третейських судів. У цьому випадку третейський суд створюється на підставі відповідного адміністративного акту і не має ознак договірного утворення. Подібні суди засновані і діють у деяких громадських об ,єднаннях, наприклад, спілках захисту прав споживачів або ж у господарських об'єднаннях підприємств, банківських асоціаціях, на оптовому ринку електроенергії тощо. Проте і тут слід додержуватись основного принципу третейської процедури певним чином зафіксованої згоди усіх сторін спору на його розгляд у відповідному третейському суді. Окрему організаційну форму третейських судів складають третейські суди, що утворені при Торговопромислових палатах.
Актуальним лишається питання про організаційні форми заснування, складу і діяльності третейського суду.
Чи потребує створення цього органу якоїсь наступної реєстрації, ліцензій, легалізації іншим чином тощо? Аналіз чинного законодавства дає усі підстави для відповіді "ні", тим більше з огляду на скасування ліцензій на юридичну практику взагалі.
Якщо звернутись до поки що чинного (детальніше про це нижче) Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверженим Постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N121 (з наступними змінами і доповненнями), то тут передбачається створення третейського суду самими сторонами певного спору. Цікаво що наявність у складі такого суду осіб з юридичною освітою не є обо,язковим. Це можуть бути директори підприємств, ІТР, представники громадськості тощо. Проте обов,язковою є "компетентність у вирішенні данного спору". Втім, зараз засновники більшості третейських судів обумовлюють наявність у суддів саме юридичної освіти.
Кількість суддів чинним законодавством також не обмежується. На практиці непоодинокі випадки, коли сторони призначають своїм третейським суддею лише одну особу, наприклад, певного адвоката, що має відповідну позитивну репутацію і професійну підготовку. У цьому випадку йдеться про одноособовий розгляд справи.
Чинне законодавство не містить чітких вимог до організаційних форм існування третейського суду. На практиці це може бути як окрема юридична особа, так і структура без ознак юридичної особи, наприклад, структурний підрозділ у складі більшої структури. Це питання має суто практичне значення. Так, подекуди виникають проблеми з виконанням рішень третейських судів через відсутність у них своїх печаток попри вимоги до виконавчих документів у ст.19 Закону України "Про виконавче провадження". державних виконавців. Якщо організація не є юридичною особою або чимось філіалом, то виготовлення власної печатки з огляду на вимоги дозвільної системи стає проблематичним. Тим більше, коли йдеться про тимчасовий орган створений для розгляду лише конкретного спору (ad hoc). Подекуди цю проблему намагаються вирішити через подання до виконання нотаріально завірених копій рішення третейського суду. Втім, нагальною потребою є вирішення цієї проблеми у законодавчому порядку. Так і досі незрозуміло чи слід прикладати печатку, де обов,язково має згадуватись відповідний третейський суд чи досить печатки тієї юридичної особи при якій його створено.
А чи можливе існування третейського суду у вигляді комерційної структури, наприклад, приватної юридичної фірми чи громадської організації ? Зокрема, йдеться про відповідні положення у їхніх статутах, що передбачають серед інших видів діяльності і проведення третейських процедур. Прямих обмежень з цього приводу у чинному законодавстві немає. Наврядчи можна вважати порушенням наявність такої функції у певної юридичної фірмі, як юридичної особи, особливо за умови, коли кожен окремий юрист має таке право, як фізична особа. Що ж стосується громадських організацій, то у ст.3 Закону України "Про об,єдання громадян" передбачено, що громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Третейське вирішення спорів відповідає цим вимогам. Таким шляхом йде і практика створення третейських судів.
Правове регулювання діяльності
третейських судів
Чинне законодавство про третейський суд (міжнародні суди тут не розглядаються) складають такі основні нормативно-правові акти:
- Додаток N2 до Цивільно-процесуального кодексу України "Положення про третейський суд " (стосується лише спорів між громадянами)
- Закон України "Про виконавче провадження " (у тій частині, що стосується виконання рішень третейських судів, зокрема, п.10 ст.3)
- Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверженим Постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121 (з наступними змінами і доповненнями) - поки що чинне на підставі постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. , а також згідно з п.11 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 14.10. 98 р. N 01-8/391.
Можливість третейської процедури розгляду різномантіних спорів передбачена також у ст.205 Цивільного кодексу України, ст.25 Цивільного процесуального кодексу України (спори між громадянами), законах України "Про заставу", "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про товарну біржу" тощо. На жаль у нещодавно прийнятій новій редакції Закону України "Про судоустрій України" і у новому Господарському процесуальному кодексі України третейські суди взагалі навіть не згадуються, що можна вважати суттевою вадою цих законодавчих актів.
Практична реалізація питань третейського судочинства відображена також в роз'ясненнях та листах Вищого Арбітражного суду України - роз'яснення від 17 лютого 1997 року N 02-5/57, від 3 грудня 1992 року N 01-6/1459, листи від 30 грудня 1999 року N 01-8/612 , від 14 жовтня 1998 року N 01-8/381 тощо. Так, у роз'ясненні N 02-5/57 від 17.02.97 зокрема вказано таке.
Оскільки в Україні відсутній законодавчий акт, який регулював би діяльність третейського суду, у тому числі утворюваного сторонами для вирішення конкретного господарського спору, на території України в частині, що не суперечить Конституції і законам України, діє Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121.
Особливості
третейських процедур
Що ж стосується самої третейської процедури, то здебільшого її визначають як певну форму посередництва у спорі.
Певну регламентацію третейської процедури і вимоги до оформлених тут документів можна знайти у вищезгаданому Положенні про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями , підприємствами, організаціями і установами (далі - Положення про третейський суд). Так, передбачена можливість витребування у сторін спору необхідних документів, обов,язок сторін провести звірку розрахунків на вимогу суду, проведення експертиз тощо. Певну регламентацію процедури можна також знайти у Положенні про третейський суд, що є додатком до Цивільного процесуального кодексу України. До господарських спорів він може застосовуватись за аналогією закону. Втім, на практиці засновники третейського суду найчастіше складають власні регламенти, де встановлюють конкретну процедуру розгляду справи. Сторони можуть домовитись про застосування цивільного чи господарського процесуального законодавства.
На практиці виникають ситуації, коли сторона відповідної угоди про передачу спору до третейського суду (арбітражна угода, третейський напис) починає ухилятись від участі у судовому розгляді, подає письмові заяви про відвід суду, про свою незгоду з третейським розглядом справи взагалі тощо. У п.10 своєго іноформаційного листа N 01-8/91 від 10.03.98 Вищий арбітражний суд України роз,яснив, що подібна арбітражна угода обов,язкова для виконання сторонами як і будь-яка інша цивільно-правова угода. Відповідно і спроби використати свою незгоду як апеляційний чи касаційний довід судами не сприймаються. Інша річ, що за наявності відповідних підстав таку угоду можна визнати недійсною або нечинною.
Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в договорі та/або у вигляді окремої угоди. Арбітражне застереження визнається таким, що має юридичну силу, незалежно від дійсності договору, складовою частиною якого воно є.
Дедалі частіше на практиці виникають ситуації, коли сторона взагалі не укладала арбітражної (третейської) угоди і категорично проти цього заперечує, попри це спір за її участю стає предметом третейського розгляду. Подібне характерне для деяких відомчих третейських судів і таких, що створені при громадських організаціях. Це слід вважати суттевим порушенням третейської процедури.
Оскарження і виконання рішень
третейських судів
Суттеві зміни у процесуальному законодавстві та судоустрії призвели до фактичної ліквідації інституту оскарження рішень третейських судів. Зараз подібного не передбачає ані Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК), ані Цивільний процесуальний кодекс України. Втім, і за часи існування СРСР п.14 Положення про третейський суд встановлював, що рішення третейського суду є остаточним та не передбачав механізму його оскарження. Так, одним з третейських судів Дніпропетровської області було розглянуто спір з приводу розірвання договору оренди. Невдоволена рішенням сторона подала апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Постановою від 28.12.2001 р. скаргу залишено без розгляду через неподвідомчисть таких справ апеляційним судам (ст.91 ГПК). З тих же підстав постановою від 5.03. 2002 р. Вищий господарський суд України як касаційна інстанція також залишив касаційну скаргу без задоволення.
Зараз вже не має необхідності звертатись до судових органів аби отримати виконавчий лист. На підставі п.1.1., 1.3. Інструкції про проведення виконавчих дій виконавчим документом слід визнати саме рішення третейського суду.
З урахуванням ст.85 Закону України "Про виконавче провадження" завуальованою формою оскарження рішень третейських судів можна вважати оскарження дій державних виконавців, які виконують рішення таких судів. У цьому випадку фактично йдеться не про скасування рішень третейських судів, що взагалі не передбачене чинним законодавством, а про заборону на їх виконання. Судова практика розгляду цих справ свідчить, що найчастіше суб,єкти оскарження посилаються на порушення третейської процедури. Нажаль поки що єдиної судової практики з цих питань немає. Зрозуміло, що рішення третейського суду як виконавчий документ між іншим має відповідати і вимогам ст.19 Закону України "Про виконавче провадження". Так, у деяких судах підставою для задоволення скарг ставала відсутність печатки на рішенні третейського суду про що вже йшлося вище. В інших судах вимагають надання регламенту такого суду. Останній довід слід вважати спірним, бо він не має прямого відношення до виконання судового рішення. Крім того, чинне законодавство не містить вимог про обов,язковість регламенту.
Сергей Теньков,
Правовой центр "Профконсалтинг"