ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ
ПОЛІТИКИ I ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ
N 1-211/2900 від 23.04.2002
Щодо розміщення торгової точки на території
санаторно-курортного закладу
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва <...> повідомляє.
У частині 3 статті 62 Закону України від 25.06.91 р. N 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні.
Також згідно зі статтею 63 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. На території рекреаційних зон забороняються: господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням.
Відповідно до пункту 18 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. N 805 "Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад", санаторно-курортний заклад разом з установами державної санітарно-епідемічної служби розробляє заходи для поліпшення благоустрою та санітарного стану курортів.
Отже, надання дозволу на відкриття торгової точки на території санаторно-курортного закладу здійснюється за погодженням з цим закладом та установами державної санітарно-епідемічної служби.
Відкриття торгової точки на оточуючій санаторно-курортний заклад території, що не належить санаторно-курортному закладу, але має статус рекреаційної зони, проводиться на загальних підставах. При цьому торгова діяльність не повинна негативно впливати на навколишнє середовище, а також не повинна перешкоджати використанню рекреаційних зон за цільовим призначенням.
Щодо закриття діючої торгової точки, яка знаходиться в будинку для відпочиваючих, необхідно зазначити, що правові підстави її закриття є загальними. Наприклад, на підставі рішення суду, за рішенням власника тощо.
Додатково повідомляємо, що стаття 17 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. N 56-93 "Про місцеві податки і збори" зазначає, що збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день - за одноразову торгівлю (частина третя статті 17 зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 11.07.95 р. N 297/95-ВР. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право. Встановлення цього збору не стосується тих об'єктів торгівлі, які створені до набрання чинності цим Декретом (частина четверта статті 17 у редакції Закону України від 13.09.2001 р. N 2680-III ).
Крім того, стаття 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. N 56-93 "Про місцеві податки і збори" вказує, що місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються.
Голова О.Кужель
"Податки та бухгалтерський облік", N 45, 06.06.2002 р.