Чи оподатковується ПДВ винагорода,
яка сплачується за надане право користування
авторським правом на комп'ютерні програми
Розвиток сучасних інформаційних технологій створив умови для активізації діяльності підприємств, що працюють у галузі електронного бізнесу та займаються створенням програмного забезпечення, баз даних тощо.
Нагадаємо, що згідно з діючим законодавством України комп'ютерні програми та бази даних віднесено до об'єктів авторського права. Відповідно до статті 18 Закону України від 23.12.93 р. N 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11.07.2001 р. N 2627-III) комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.
На сьогодні існує низка практичних проблем, пов'язаних з правовим регулюванням виникнення, здійснення авторського права, його захистом, виплатою та отриманням авторської винагороди і, звичайно, з оподаткуванням винагороди за користування або за надання права на користування авторським правом натвори, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації тощо.
Саме цим проблемам і буде присвячена ця стаття з надією на те, що викладена позиція автора буде корисною для читачів не тільки у розумінні збагачення теоретичних знань, але може бути застосована у практичній діяльності.
Загальні положення
Загальні положення щодо порядку виникнення і здійснення авторського права встановлені вищезгаданим Законом України "Про авторське право і суміжні права".
У діючому законодавстві України авторське право визначено як особисті (немайнові) та майнові права авторів та їх правонаступників, що пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва.
Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:
- латинська літера "с", обведена колом, - с;
- ім'я особи, яка має авторське право;
- рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.
Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.
Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом міністрів України порядку*. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.
Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво.
Необхідно звернути увагу на те, що авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.
Немайнові та майнові права автора
Як вже згадувалось, авторське право представляє собою сукупність особистих (немайнових) та майнових прав авторів та їх правонаступників, що пов'язані зі створенням та використанням творів. Згідно зі статтею 14 Закону України "Про авторське право та суміжні права" до особистих немайнових прав автора належать наступні права:
- вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
- забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
- вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
- вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
Стаття 15 зазначеного Закону визначає права, що визнані законом як майнові права автора. Так, до майнових прав автора належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найом чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найом і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.
Про винагороду за використання авторського права
За винятком випадків, передбачених Законом, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.
Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом міністрів України установлюються мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.
Визначення поняття роялті також наводиться і в інших нормативно-правових актах, зокрема, у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції Закону від 22.05.97 р. N 283/97-ВР (далі - Закон про прибуток).
Визначення поняття "роялті" наведено у Законі про прибуток, згідно до пункту 1.30 якого під терміном "роялті" розуміються платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Згідно до частини другої зазначеного пункту Закону про прибуток не вважаються за роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати, або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.
Як вже згадувалось, статтею 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що комп'ютерні програми та бази даних віднесено до об'єктів авторського права.
Згідно з пунктом 1.30 ст. 1 Закону про прибуток до роялті відноситься, в тому числі, винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на комп'ютерні програми.
Стаття 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачає, що під наданням права на користування авторським правом на твори третім особам розуміється, в тому числі, й передача права на відчуження примірників комп'ютерних програм, баз даних, на імпорт примірників творів тощо.
Українські підприємства, з метою насичення ринку програмного забезпечення, активно проводять діяльність з імпорту програмного забезпечення на підставі дистриб'юторських угод, що укладаються з іноземними компаніями - виробниками програмного забезпечення. Предметом таких угод є, в тому числі, надання підприємствам права на відчуження примірників комп'ютерних програм кінцевим споживачам. Таким чином, підприємства, придбаваючи програмне забезпечення у його виробників з метою подальшого продажу на території України, у складі ціни, що сплачується виробникам за програмне забезпечення, сплачують й винагороду за надане право користування авторським правом на комп'ютерні програми, що у діючому законодавстві України визначено як роялті.
Щодо оподаткування податком на додану вартість винагороди за
використання авторського права
31 березня 2000 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування" від 02.03.2000 р. N 1523-III, яким, зокрема, було внесено зміни до пункту 3.2 ст. З Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі Закон про ПДВ) щодо переліку операцій, які не є об'єктом оподаткування. Так, наприклад, підпункт 3.2.7 п. 3.2 ст. З Закону про ПДВ передбачає, що не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів та роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів (корпоративних прав).
Таким чином, на підставі вищезазначених законодавчих норм можна зробити висновок про те, що винагорода, яка сплачується за надане право користування авторським правом на комп'ютерні програми, не є об'єктом оподаткування ПДВ.
В той же час пункт 4.3 ст. 4 Закону про ПДВ передбачає, що для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша за митну вартість, зазначену у ввізній митній декларації, з урахуванням витрат, в тому числі плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів.
Виходячи зі змісту цього пункту, податком на додану вартість оподатковується, в тому числі, й плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, а це суперечить положенням вищевказаного підпункту 3.2.7 п. 3.2 ст. З Закону про ПДВ.
Крім того, деякі фахівці вважають, що винагорода, яка сплачується за надане право користування авторським правом, є об'єктом оподаткування ПДВ, навіть якщо така винагорода виплачується резидентом України резиденту України, посилаючись на наступне.
Пунктом 1.4 ст. 1 Закону про ПДВ встановлено, що продаж послуг (робіт) це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
На підставі зазначеної норми робиться висновок, що роялті є оплатою за надані послуги (виконані роботи), а отже зазначена оплата повинна здійснюватися з нарахуванням ПДВ за ставкою в розмірі 20 відсотків.
Таким чином, як бачимо, виникла доволі складна колізія понять. При застосуванні цього поняття положення підпункту 3.2.7 п. 3.2 ст. З Закону про ПДВ, за якими платежі роялті у грошовій формі або у формі цінних паперів не є об'єктом оподаткування, не можуть бути використані до з'ясування пріоритету статей.
Зауважимо, що підпункт 3.2.7 п. 3.2 ст. З Закону про ПДВ є нормою, яка має спеціальний характер, а отже є нормою першочергової дії. Про це наголошує у своєму роз'ясненні й Державний комітет з регуляторної політики та підприємництва, що дає підстави підприємцям з більшою впевненістю звернутися до підпункту 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Норма цього підпункту передбачає, зокрема, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативноправового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають не-однозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином, можна ще раз підтвердити висновок про те, що винагорода, яка сплачується за надане право користування авторським правом на комп'ютерні програми, не є об'єктом оподаткування ПДВ та, до того ж, не може включатися до бази оподаткування під час нарахування та сплати ПДВ при ввезенні програмного забезпечення на митну територію України.
Наявність двох діаметрально протилежних позицій безумовно створює несприятливі умови щодо реалізації наданих підприємствам, згідно з умовами дистриб'юторськихугод, прав на користування авторськими правами на твори, в тому числі шляхом відчуження примірників комп'ютерних програм та баз даних.
Якщо нерезидент одержує доходи від володіння
авторськими правами із джерелом походження з України
Також хотілося б звернути увагу читача й на законодавче врегулювання віднесення доходів, отриманих нерезидентом від надання прав на використання об'єктів інтелектуальної власності резиденту, до доходів з джерелом їх походження з України та сплати податку на репатріацію.
Під доходами з джерелом їх походження з України розуміються:
- будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України;
- доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні;
- доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні;
- доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України;
- інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).
Отже у разі, якщо нерезидент при наданні резиденту послуг (виконанні робіт) не буде здійснювати господарської діяльності у межах зон митного контролю України, то оплата за цю роботу не буде являтись доходом нерезидента, отриманого із джерелом походження з України.
На думку ДПА України, на підтвердження цього резидент повинен надати оригінали відповідних документів (контракти, акти, інше), які б підтверджували факт виконання робіт (послуг) нерезидентом на території держави нерезидента, передачу та прийняття резидентом таких робіт (послуг), про що зазначено в листі ДПАУ від 27.01.99 р. N 1287/7/22-2217.
Розмір ставок податку на репатріацію доходів визначено статтею 13 Закону про прибуток. Так, пункт 13.2 ст. 13 Закону про прибуток встановлює, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.7, зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється, з метою оподаткування, до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.
Як зазначалося вище, податок на репатріацію доходів сплачується у розмірі 15 відсотків від суми доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Скажемо декілька слів про застосування норм міжнародних угод на прикладі Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, яка набула чинності 11 серпня 1993 року.
Згідно до статті 12 Конвенції встановлено наступний порядок оподаткування доходів у вигляді роялті.
"1. Роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої ДоговірноїДержави, можуть оподатковуватися в цій другій Договірній Державі, якщо цей резидент фактично має право на одержання цих роялті і підлягає оподаткуванню у відношенні до роялті в цій другій Договірній Державі.
2. Термін "роялті" при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержують як відшкодування за користування або надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи кінематографічні фільми, будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за інформацію ("ноу-хау"), що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.
3. Положення пункту 1 цієї статті не застосовуються, якщо особа, яка фактично має право на одержання роялті, що є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають роялті, через розташоване там постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні індивідуальні послуги з розташованої там постійної бази, і право або майно, стосовно яких сплачуються роялті, дійсно зв'язані з цим постійним представництвом чи постійною базою. У такому випадку застосовуються положення ст. 7 або 14 цієї Конвенції, в залежності від обставин.
4. Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на одержання роялті, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сумароялті перевищує, з будь-яких причин, суму, що була б узгоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання роялті, за відсутністю таких відносин, положення цієї статті будуть застосовуватися тільки до останньої згаданої суми. У цьому випадку надмірна частина платежу, які раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави, з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.
5. Положення цієї статті не застосовуються, якщо головною метою або однією з головних цілей будь-якої особи, що має відношення до утворення або % передачі прав, у відношенні яких сплачуються роялті, було одержання переваг цієї етапі шляхом цього створення або передачі".
Але для застосування наведених положень Конвенції необхідно дотриматися приниципу резидентності, зважаючи на те, що згідно зі статтею 1 Конвенції її норми застосовуються до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.
Стаття 4 Конвенції зазначає, що для цілей цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого аналогічного критерію; цей термін, разом з тим, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи або приріст вартості майна з джерел у цій Державі.
Питання щодо підтвердження нерезидентності нерезидента для застосування переваг міжнародних договорів регламентується в декількох нормативних документах, на які потрібно звернути увагу.
По-перше, це "Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності", затверджене постановою Кабінету міністрів України від 25.05.98 р. N 740. Даним Положенням передбачено, що іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений на українську мову та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчений у посольстві відповідної держави в Україні та легалізований в Міністерстві закордонних справ.
По-друге, це "Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування", затверджений постановою Кабінету міністрів України від 06.05.2001 р. N 470. Вказаний нормативний акт передбачає, що таким документом є довідка, що видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, та має містити таку інформацію:
- повну назву або прізвище нерезидента;
- підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі;
- назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження;
- дату видачі.
Зрозуміло, що така довідка повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
По-третє, це "Порядок складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво", затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 31.07.97 р. N 274 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.08.97 р. за N 352/2156. Вказаний Порядок передбачає, що право на використання переваг договору надається податковим органом за умови подання письмового підтвердження про те, що нерезидент є особою, на яку поширюються положення цього договору. Якщо інше не погоджено між компетентними органами, письмове підтвердження складається на офіційному бланку і включає таку обов'язкову інформацію:
- повна назва або ім'я нерезидента;
- чітке повідомлення, що нерезидент є особою, на яку поширюються положення договору, та підстава (причина) вважати нерезидента згаданою особою. У випадку договорів про уникнення подвійного оподаткування такою інформацією повинно бути повідомлення про те, що нерезидент є особою, яка відповідно до законодавства іншої країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місця перебування, місця проживання або іншого критерію. Якщо критерій визначено в самому договорі, то вказується номер статті, в якій міститься це визначення;
- повна назва компетентного органу, повне ім'я та підпис посадової особи компетентного органу, яка засвідчує письмове підтвердження. Компетентним є орган, визначений таким у самому договорі. У разі, коли в договорі не визначено, який орган є компетентним, то вважається, що компетентним органом є податковий орган відповідної країни;
- дата видачі підтвердження.
Письмове підтвердження, належним чином легалізоване, разом із офіційним перекладом українською мовою, подається платником податку до державного податкового органу за своїм місцезнаходженням.
Як бачимо, діюче законодавство містить кілька норм, що визначають вимоги до підтвердження нерезидентності нерезидента. Зважаючи на коло правовідносин, на які поширюється дія двох останніх вищезгаданих документів, не можна зі стовідсотковою впевненістю вимагати від нерезидента надання саме зазначених документів на підтвердження статусу його нерезидентності.
З формальної точки зору, таким документом все ж таки є зазначений у Положенні про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницкої діяльності (затверджене постановою КМУ N 740 від 25.05.98 р.) відповідний документ, який засвідчує реєстрацію нерезидента у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Але, як свідчать листи ДПАУ, податкові органи будуть все ж таки вимагати надання відповідної довідки, виданої податковим органом відповідної країни.
Форму такої довідки, що підтверджує статус податкового резидента України, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України "Про підтвердження статусу податкового резидента України" від 12.04.2002 р. N 173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 р. за N 399/6687. Довідку-підтвердження статусу податкового резидента України видає державна податкова інспекція за місцезнаходженням юридичної особи (місцем проживання фізичної особи) на своєму бланку протягом 10-ти робочих днів з моменту подання письмового звернення такої особи.
Як бачимо, мінливість та плинність законодавства України спричиняє чимало колізій та проблем у практиці правозастосування, зважаючи на що підприємці, з метою їх успішного бізнесу, мають тримати руку на законодавчому пульсі, слідкувати за чисельними змінами у "правилах гри" та бути готовими для захисту своїх законних інтересів і прав.
________________________
* "Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір", затверджений постановою Кабінету міністрів України від 27.12.2001 р. N 1756.
"Вісник бухгалтера та аудитора" N 13, липень 2002 р.