Товар, отриманий із офшорних зон
за договором доручення, клопоту резиденту не створює
Після того, як Кабінет Міністрів України опублікував перший офіційний перелік офшорних зон, передплатниками податків, які співпрацюють з фірмами нерезидентами, виникли питання щодо відображення вартості придбаного товару в складі валових витрат підприємства-резидента.
Однією з основних проблем у 2000 році було те, що до складу ВВ витрати, пов'язані з придбанням товару, потрапили "за першою з подій" - авансуванням зазначеного товару - ще до того часу, як був оприлюднений перелік офшорних зон, визначений розпорядженням Кабміну від 01.03.2000 р. N 106-р. Тому зазначений товар був відображений в складі валових витрат за стовідсотковою вартістю.
У 2001 році багатьох резидентів, які працюють з іноземними партнерами, також очікували неприємні сюрпризи. Річ у тому, що розпорядження КМУ від 14.03 .2001 р. N 79-р не стало точною копією розпорядження КМУ від 01.03.2000 р. N 106-р. Тому і перелік офшорних зон у 2001 році мав дещо інший вигляд. Деякі зони втратили зазначений статус, деякі, навпаки, набули.
При цьому новий перелік запрацював не з 1 січня 2001 року, а з березня , тобто серед року. Не став виключенням і 2002 рік.
За таких умов підприємствам, які співпрацюють з іноземними партнерами, як то кажуть, постійно необхідно отримати руку на пульсі".
А чи існує вихід з такої нестійкої системи, яка включає в себе можливість наявності:
- віднесення до складу валових витрат 85% оплаченої вартості товарів;
- віднесення до складу валових витрат 100% вартості товару за першою з подій - авансуванням, коли ще невідомо, чи потрапить зона, в якій придбано товар, до складу офшорних.
Вихід існує, і ним успішно почала користуватись більшість підприємств. Тим паче, що і ДПАУ не заперечує проти такого підходу (лист від 11.08.2000 р. N 4571/6/15-1116).
Відповідно до пункту 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. N 283/97-ВР (з урахуванням змін) продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків Ті надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
При цьому не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.
Одночасно пунктом 18.3 ст. 18 даного Закону встановлено, що лише у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85% оплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг).
Як робить ДПАУ висновок у згадуваному листі, "враховуючи, що при реалізації товарів фірми-нерезидента фірмою-резидентом до останньої не переходить право власності на зазначені товари, то перерахування коштів на користь нерезидента, розташованого в офшорній зоні, пов'язане не з оплатою вартості товарів (робіт, послуг), а є наслідком виконання обов'язків комісіонера, отже в цьому випадку спеціальні правила, встановлені пунктом 18.3 ст. 18, до фірми-резидента не застосовуються".
Враховуючи, що висновок, зроблений ДПАУ, базується цілком на законних підставах, то й ми запропонуємо підприємствам, які співпрацюють з іноземними партерами, не забувати про можливість такої співпраці.
Цілком зрозуміло, що не дуже легко працювати в умовах, коли в кінці першого кварталу року керівництво фірми дізнається, що, як з'ясувалось, фірма працює з клієнтом із офшорної зони, а аванс, який, наприклад, сплатили півроку тому і віднесли до складу ВВ у повному обсязі, необхідно зменшити у складі ВВ.
Оформляючи договори комісії, доручення, інші цивільно-правові договори , які не передбачають передачу прав власності на такі товари, підприємства-резиденти будуть хоча б у питанні податку на прибуток захищені від таких " приємних" несподіванок.
Ну, а якщо фірма-резидент займається реалізацією товарів фірминерезидента, які й при розмитненні не потребують сплати податку на додану вартість (наприклад, медикаменти), то за таких умов зазначена діяльність не тільки "не сушить мозок", а й дає достатній прибуток від діяльності.
В Декларації про прибуток підприємства фірма-резидент буде заповнювати рядок 1 "Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)", в якому відобразить комісійну винагороду, отриману за виконану роботу (послугу).
"Вестник бухгалтера и аудитора" N 19, жовтень 2002 р.