СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
15.06.1994
Щодо позову про поділ паю
(Витяг)
О. пред'явила позов до Л. про поділ паю. Позивачка зазначала, що з 1974 р. по 1985 р. вона перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого має двох дітей. У 1977 р. у користування їх сім'ї було надано однокімнатну квартиру у будинку, який належить ЖБК N 34, членом котрого був Л. Посилаючись на те, що у жовтні 1988 р. їй була надана в порядку поліпшення житлових умов інша квартира і відповідач не бажає у добровільному порядку виплатити їй половину паю, внесеного у ЖБК в період шлюбу і спільного з ним проживання, позивачка просила задовольнити її позов.
Справа судами розглядалась неодноразово, в процесі розгляду її у жовтні 1993 р. позивачка змінила позовні вимоги і просила визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири, вказуючи на те, що у первісно внесеному внеску за квартиру у житлово-будівельний кооператив у сумі 2277 крб. її дошлюбні кошти складали 1760 крб., а решта паю внесена за спільні з відповідачем кошти. Проте відповідач у травні 1992 р. одержав свідоцтво про право власності на квартиру і не визнає такого ж права за нею.
Рішенням Верховного Суду Автономної Республіки Крим позовні вимоги О. задоволені частково, проведено поділ паю між сторонами і стягнуто з Л. на користь О. 34540000 крб.
У касаційній скарзі Л. просила скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що, вирішуючи спір, суд при визначенні розміру паю неправильно застосував ринкові ціни на квартиру, не врахував, що при заміні етажності квартири різниця в розмірі паю за квартиру внесена ним з належних йому особисто коштів після припинення шлюбно-сімейних відносин з О.
Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановлюючи рішення про часткове задоволення позову і визнаючи за О. право власності на 34540000 крб. паю, суд виходив з того, що він був нажитий сторонами в період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і підлягає поділу між ними у рівних частках.
Однак з такими висновками суду не можна погодитися.
Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови N 6 від 15 червня 1973 р. (з наступними змінами) "Про деякі питання, що виникли в судовій практиці при застосуванні Кодексу про шлюб та сім'ю України" роз'яснив, що майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання, при фактичному припиненні шлюбу відповідно до правил ч. 2 ст. 28 цього Кодексу ( 80731-10 ) може бути визнано судом власністю кожного з них.
У судовому засіданні Л. пояснював, що шлюбно-сімейні відносини з О. були припинені ще у 1983 р. При заміні етажності квартири у 1984 р. і переході з однієї квартири в іншу він доплатив різницю у розмірі паю, що відповідав вартості цих квартир.
Всупереч вимогам статей 15, 30, 40 ЦПК ( 1501-06 ) цих пояснень Л. при вирішенні спору суд належним чином не перевірив і не навів у рішенні переконливих доводів, за якими він їх відхиляє, незважаючи на те, що вони мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті.
Сама позивачка у позовній заяві про розірвання шлюбу вказувала, що вона з грудня 1993 р. проживає окремо від відповідача, і він виплачує їй аліменти на утримання дітей. Цьому доказу суд також не дав оцінки і не з'ясував достатньо питання про те, коли ж сторони припинили сімейні відносини і за чиї кошти була виплачена різниця у розмірі паю при заміні у 1984 р. квартири.
За таких обставин рішення суду підлягало скасуванню. Керуючись статтями 310, 311 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія скасувала рішення Верховного Суду Автономної Республіки Крим, а справу направила на новий розгляд.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.