КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
31.03.2003 N 30/85
Колегія суддів у складі:
головуючого-судді: Моторного О.А.,
суддів: Кошіля В.В., Карася О.В.,
при секретарі: Боримській О.В.,
Щодо позову Товариства з обмеженою
відповідальністю "Інтер-Сервіс-Реєстр"
розглянувши апеляційну скаргу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2003 р. у справі N 30/85 (суддя: Ващенко Т.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Сервіс-Реєстр" до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання недійсним рішення за участю представників: від позивача - Чібісов I.О. (дов. N 10-Д від 29.12.2002 р.), від відповідача: Новикова Г.Ю. (дов. N 3527/100 від 27.03.2003 р.), Каленкова Ю.О. (дов. N 7328/100 від 22.07.2002 р.), ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду м. Києва від 31.01.2003 р. у справі N 30/85 позов задоволений. Визнано недійсним Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.09.2002 р. N 246 "Про встановлення Максимального розміру тарифів на послугу реєстраторів". Стягнуто з Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Сервіс-Реєстр" 85 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з підстав невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Позивач відзив на апеляційну скаргу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не надав.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін встановила наступне:
12.09.2002 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення N 246 "Про встановлення Максимального розміру тарифів на послуги реєстраторів" (далі по тексту - Рішення). Зазначеним Рішенням встановлено максимальну плату (тарифи), яку реєстратор повинен встановити для проведення певних операцій в системі реєстру емітентів, реєстр яких він веде, при цьому даним Рішенням не встановлено тариф як єдиний розмір оплати, а передбачає порядок його формування.
Максимальний розмір тарифів встановлено у відсотках від бази та обраховується в залежності: від вартості цінних паперів за угодою або від номінальної вартості пакету цінних паперів.
Фактично Рішення встановлює обов'язкові вимоги для цивільних договорів суб'єктів господарської діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України та Законами України.
Статтею 12 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ), якою керувалась Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і на яку посилається в апеляційній скарзі, не надає права державному органу встановлювати вимоги до цивільно-правових угод суб'єктів господарської діяльності.
Статтею 3 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) встановлено, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) підприємництво здійснюється на основі таких принципів: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Одним з принципів, на основі яких здійснюється підприємництво, є самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства.
Згідно ст. 12 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Статтею 15 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) встановлено, що держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) політика ціноутворення спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки, розширення сфери застосування вільних цін.
Стаття 1 Закон України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) визначає підприємство як самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Згідно зі ст. 21 "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Статтею 1 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) визначено, що реєстратором є - юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.
Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним реєстратором. При цьому таке доручення емітента не знімає з нього відповідальності щодо виконання обов'язків, що випливають із угод щодо цінних паперів.
Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12) підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Згідно цієї ж статті держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.
Відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) оплата послуг реєстратора здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор. Максимальний розмір тарифів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.
Абзац 5 Рішення передбачає, що тариф на послуги не пізніше 01.01.2007 року повинен складатися із фактичних витрат реєстратора за надання послуг з урахуванням економічно обгрунтованої рентабельності.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане Рішення суперечить ст. 12 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР), оскільки не встановлює тариф - єдиний розмір оплати, а лише передбачає порядок його формування, а тому тариф для кожного реєстратора буде іншим і постійно змінюватись, в залежності від розміру його витрат, отриманого прибутку.
Згідно зі ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної політики.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про ціни та ціноутворення" (507-12) Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, на які затверджуються відповідними органами державного управління.
Тому наявність повноважень, певного державного органу (в даному випадку - Відповідача) по встановленню регульованих цін і тарифів на певні товари та послуги від внесення Кабінетом Міністрів України такого товару чи послуги до вищевказаного переліку.
Згідно зі ст. 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Чинного розпорядження чи постанови, якими Кабінет Міністрів України визначив послуги реєстраторів як такі, тарифи, на які підлягають обмеженню, на сьогоднішній день не існує.
Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення відповідає обставинам справи та чинному законодавству, тому не вбачається підстав для його скасування і відповідно для задоволення апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2003 р. у справі N 30/85 не підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 101 - 103, ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ), колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2003 р. у справі N 30/85 - без змін.
3. Матеріали справи N 30/85 повернути до господарському суду м. Києва.
Головуючий-суддя О.А.Моторний
Судді В.В.Кошіль
О.В.Карась